П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
09 грудня 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/4340/24
Головуючий І інстанції: Мельник О.М.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року (м.Миколаїв, дата складання повного тексту рішення суду - 28.10.2024р.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, -
08.05.2024р. ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до ГУ ПФУ в Миколаївській області, в якому просив суд:
- визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Миколаївській області щодо відмови йому у наданні пільг на оплату за користування житлово-комунальними послугами, передбаченими п.п.4,5 та 6 ч.1 ст.14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», як учаснику війни, викладеної у листі від 05.04.2024р. №1400-0309-8/30402;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Миколаївській області в порядку, межах, спосіб та строки, передбачені законодавством, здійснити з 01.01.2024р. нарахування пільг на оплату за користування житлово-комунальними послугами, передбаченими п.п.4,5,6 ч.1 ст.14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», як учаснику війни.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням прав та інтересів позивача внаслідок вчинення відповідачем протиправних дій, пов'язаних із обмеженням передбачених чинним законодавством соціальних гарантій. Зокрема, позивач наголошує, що рішенням Конституційного Суду України від 18.12.2018р. №12-р/2018 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) ч.6 ст.14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», якою було встановлено, що передбачені п.п.1,2,4,5,6,18 ч.1 цієї статті, а саме, що пільги надаються за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім'ї в розрахунку на одну особу за попередніх шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, а тому, відповідно, йому було протиправно та безпідставно припинено нарахування відповідних пільг.
Відповідач, у свою чергу, надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, в яких позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року (ухвалене в порядку спрощеного (письмового) провадження) позов ОСОБА_1 - задоволено. Визнано протиправними дії ГУ ПФУ в Миколаївській області щодо відмови у наданні ОСОБА_1 , пільг на оплату за користування житлово-комунальними послугами, передбаченими п.п.4,5 та 6 ч.1 ст.14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Зобов'язано ГУ ПФУ в Миколаївській області, здійснити з 01.01.2024р. нарахування позивачу, як учаснику війни, пільг на оплату за користування житлово-комунальними послугами, передбаченими п.п.4,5 та 6 ч.1 ст.14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідач 08.11.2024р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив про те, що судом при винесенні оскаржуваного рішення було порушено норми матеріального і процесуального права, у зв'язку із чим просив скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 28.10.2024р. та прийняти нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 13.11.2024р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ГУ ПФУ в Миколаївській області та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.
03.12.2024р. матеріали справи надійшли до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).
Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
Позивач - ОСОБА_1 є учасником війни, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 20.02.2020р.
На звернення позивача щодо надання пільг на оплату житлово-комунальних послуг, ГУ ПФУ в Миколаївській області листом від 05.04.2024р. за №1400-0309-8/30402 відмовлено в призначенні пільги на оплату житлово - комунальних послуг, придбання скрапленого газу і твердого палива на 2024р., оскільки середньомісячний дохід в розрахунку на одну особу перевищує величину доходу, який дає право на отримання пільги, згідно з п.11 «Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахування середньомісячного сукупного доходу сім ї» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.2015р. №389).
Позивач, вважаючи дії ГУ ПФУ в Миколаївській області стосовно не надання пільг на оплату житлово-комунальних послуг, звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи справу по суті та повністю задовольняючи даний адміністративний позов, суд 1-ї інстанції виходив із обґрунтованості та доведеності позовних вимог ОСОБА_1 та, як наслідок, наявності підстав для їх часткового задоволення.
Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з нормою ст.22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України, основи соціального захисту, форми та види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Так, правовий статус ветеранів війни врегульовує Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993р. №3551-XII, який забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення та сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
У розумінні ст.ст.4 та 5 вказаного Закону, ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Учасниками бойових дій, у свою чергу, є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Як визначено п.п.4,5,6 ч.1 ст.14 Закону №3551-XII, учасникам війни надаються пільги, зокрема, 50-процентна знижка плати за користування комунальними послугами (газом, електроенергією та іншими послугами) та скрапленим балонним газом для побутових потреб в межах середніх норм споживання. Площа житла, на яку надається знижка, при розрахунках плати за опалення становить 21 кв. метр опалювальної площі на кожну особу, яка постійно проживає у житловому приміщенні (будинку) і має право на знижку плати, та додатково 10,5 кв. метра на сім'ю.
Для сімей, що складаються лише з непрацездатних осіб, надається 50-процентна знижка за користування газом для опалювання житла на подвійний розмір нормативної опалювальної площі (42 кв. метри на кожну особу, яка має право на знижку плати, та 21 кв. метр на сім'ю).
Частиною 2 ст.14 Закону №3551-XII визначено, що пільги щодо плати за житло, комунальні послуги та паливо, передбачені п.п.4-6 цієї статті, надаються учасникам війни та членам їх сімей, що проживають разом з ними, незалежно від виду житла чи форми власності на нього.
У відповідності до вимог ч.3 ст.14 Закону №3551-XII, площа житла, на яку нараховується 50-процентна знижка плати, передбачена у п.п.4 та 5 ч.1 цієї ж статті, визначається в максимально можливому розмірі в межах загальної площі житлового приміщення (будинку) згідно з нормами користування (споживання), встановленими цими пунктами, незалежно від наявності в складі сім'ї осіб, які не мають права на знижку плати.
З аналізу вищевикладених норм вбачається, що учасникам війни надаються відповідні пільги на житло.
Разом з тим, Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014р. №76-VIII ст.14 Закону №3551-XII доповнено ч.6, яка передбачала, що пільги, передбачені п.п.1,2,4,5,6 та 18 ч.1 цієї статті, надаються за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
У той же час, як загальновідомо, рішенням Конституційного Суду України від 18.12.2018р. за №12-р/2018 ч.6 ст.14 визнано такою, що не відповідає Конституції України.
Так, Конституційний Суд України у вказаному Рішенні від 18.12.2018 №12-р/2018 зазначив, що встановивши у ч.6 ст.14, ч.2 ст.16 Закону №3551-XII умову для отримання окремих пільг, держава переклала обов'язок щодо соціального захисту учасників війни, осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, на членів їхніх сімей, що не відповідає суті конституційних гарантій щодо забезпечення соціального захисту цих осіб. Такий підхід нівелює позитивний обов'язок держави щодо соціального захисту вказаних осіб та членів їхніх сімей у розумінні ч.5 ст.17 Конституції України.
Конституційний Суд України зазначив, що забезпечення державою соціального захисту осіб, які відповідно до обов'язку, покладеного на них ч.1 ст.65 Конституції України, захищали Вітчизну, суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України, та членів їхніх сімей згідно з ч.5 ст.17 Конституції України в поєднанні з ч.1 цієї статті означає, що надання пільг, інших гарантій соціального захисту ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону №3551-XII, не має залежати від матеріального становища їхніх сімей та не повинне обумовлюватися відсутністю фінансових можливостей держави.
При цьому, Конституційний Суд України у даному Рішенні відтермінував на 3 (три) місяці втрату чинності ч.6 ст.14 Закону №3551-XII з метою відновлення державою попереднього рівня соціального захисту учасників війни або ж встановлення альтернативних варіантів компенсації скасованих пільг, виділення коштів у Державному бюджеті України, та внесення відповідних зміни до законів України.
Отже, суд першої інстанції дійшов цілком вірних висновків, що починаючи з 19.03.2019р. (після збігу тримісячного строку з дня прийняття рішення Конституційного Суду України) ч.6 ст.14 Закону №3551-XII втратила чинність та застосуванню не підлягає. Тобто, починаючи з 19.03.2019р. при наданні пільг учасникам війни не враховується умова, яка була передбачена ч.6 ст.14 Закону №3551-XII, зокрема, що розмір середньомісячного сукупного доходу сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців має не перевищувати величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Проте, дане рішення Конституційного Суду України не було враховано відповідачем при розгляді звернення позивача щодо відновлення права на отримання пільг по оплаті житлово-комунальних послуг. Як наслідок, виходячи з вищевикладеного в сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду 1-ї інстанції, що відповідач, відмовляючи ОСОБА_1 у наданні пільг, передбачених ст.14 Закону№3551-XII, допустив порушення його прав як учасника війни.
Слід також зазначити про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За правилами ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.
З огляду на викладене, судова колегія доходить висновку, що суд 1-ї інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж в апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені в апеляційній скарзі аргументи відповідача, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.308,311,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області - залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 січня 2024 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено: 09.12.2024р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: М.П. Коваль
В.О. Скрипченко