09 грудня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/6684/24
Перша інстанція: суддя Токмілова Л.М.,
повний текст судового рішення
складено 16.10.2024, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Димерлія О.О.,
суддів: Федусика А.Г., Осіпова Ю.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 16.10.2024 у справі №420/6684/24 про залишення позовної заяви без розгляду
29.02.2024 ОСОБА_1 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, у якій просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 стосовно не нарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 індексації грошового забезпечення в повному розмірі, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, з урахуванням нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 відносно не нарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 22.09.2023 індексації грошового забезпечення в повному розмірі, відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 у фіксованій величині 4426грн. 48коп. в місяць;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 22.09.2023 індексацію грошового забезпечення в повному розмірі, з урахуванням нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення, відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 у фіксованій величині 4426грн. 48коп. в місяць, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням, строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 16.10.2024 адміністративний позов ОСОБА_1 , з урахуванням приписів ч.3 ст.123 КАС України, залишено без розгляду.
Приймаючи вказане судове рішення суд першої інстанції виходив із того, що позивачкою пропущено визначений приписами чинного процесуального законодавства строк звернення до суду з позовом.
Не погодившись із вищевказаним судовим рішенням ОСОБА_2 подано апеляційну скаргу, у якій, з посиланням на порушення окружним адміністративним судом норм процесуального права, викладено прохання скасувати оскаржувану ухвалу з направлення справи до окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
В обґрунтування апеляційної скарги позивачка зазначає, що спірні правовідносини не обмежуються строком звернення до суду, адже вони виникли до 19.07.2022, тобто набрання законної сили новою редакцією статті 233 КЗпП України. Також, ОСОБА_1 стверджує, що про порушення своїх прав їй стало відомо після отримання листа військової частини НОМЕР_1 від 29.01.2024.
Скориставшись наданими, приписами чинного процесуального законодавства, правами військовою частиною НОМЕР_1 до апеляційного адміністративного суду подано відзив на апеляційну скаргу, у якій відповідач повністю погоджується з висновками суду першої інстанції, викладеними в оскаржуваному судовому рішенні від 16.10.2024 у справі №420/6684/24. Натомість, викладені ОСОБА_2 в апеляційній скарзі доводи уважає безпідставними.
В силу приписів пункту 1 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, у системному зв'язку з положеннями чинного законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга позивачки підлягає задоволенню, з урахуванням такого.
Зокрема, колегією суддів установлено, що в межах спірного періоду ОСОБА_3 військову службу проходила у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №216 від 22.09.2023 ОСОБА_1 з 22.09.2023 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Натомість, при виключенні зі списків особового складу військовою частиною НОМЕР_1 ОСОБА_4 не в повному обсязі виплачено індексацію грошового забезпечення.
У зв'язку з чим, позивачка звернулась до військової частини НОМЕР_1 із запитом щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення.
Однак, листом від 29.01.2024 №2152/151 військовою частиною НОМЕР_1 відмовлено ОСОБА_1 в нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення.
Уважаючи своє право на отримання індексації грошового забезпечення порушеним позивачка за захистом прав, свобод та охоронюваних законом інтересів звернуллась до адміністративного суду з даним позовом.
Здійснюючи в апеляційному порядку перегляд питання стосовно наявності в спірних правовідносинах строкових обмежень звернення до суду з позовом колегія суддів зазначає таке.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Положення статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).
У постанові від 11.07.2024 у справі №990/156/23 Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок щодо питання про те, положення якої норми підлягають застосуванню у питанні визначення строку звернення до суду у справах, пов'язаних з порушенням закону про оплату праці у публічно-правових відносинах. У вказаній справі Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що положення статті 122 КАС України не містять норм, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час недопуску до продовження виконання повноважень) у разі порушення законодавства про оплату праці. В судовій практиці усталеним є підхід щодо застосування приписів Кодексу законів про працю України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір. Такий підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 07.05.2002 № 8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівника.
Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що норма статті 233 Кодексу законів про працю України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказана норма поширює свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
Так, відповідно до частин першої та другої статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-IX) "працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком".
У подальшому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19.07.2022, частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті».
06.04.2023 Верховним Судом ухвалено рішення за результатами розгляду зразкової справи №260/3564/22 (залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2023), предметом спору якої також є недотримання законодавства про оплату праці. У вказаному рішенні сформовано наступні висновки: «До 19.07.2022 Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. При цьому, з огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 Кодекс законів про працю України в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності».
Отже, у рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі №260/3564/22 Верховний Суд виклав правову позицію щодо поширення дії частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX лише на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
У даній справі судом апеляційної інстанції установлено, що ОСОБА_1 до 22.09.2023 проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та після звільнення звернулась до суду із позовними вимогами про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати індексації та компенсації втрати частини доходів, а також зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 з урахуванням базового місяця - січень 2018 року, за період з 01.03.2018 по 22.09.2023 включно, відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, і компенсацію втрати частини доходів.
Таким чином, до вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати індексації та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 з урахуванням базового місяця - січень 2018 року, та за період з 01.03.2018 по 19.07.2022 відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, застосуванню підлягають приписи частини другої статі 233 Кодексу законів про працю України - у редакції до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022, якою визначено, що особа (працівник, службовець) має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
До вимог щодо невиплати індексації та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 22.09.2023 відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, застосуванню підлягають приписи частини першої статі 233 Кодексу законів про працю України у редакції після 19.07.2022, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня, коли особа (працівник, службовець) дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Отже, колегія суддів уважає помилковим висновок суду першої інстанції про застосування до спірних правовідносин за період з 01.01.2016 по 19.07.2022 редакції статті 233 Кодексу законів про працю України, чинну на момент звернення до суду із позовом.
Також, апеляційний адміністративний суд звертає увагу на те, що відповідно до пункту першого глави XIX "Прикінцеві положення" Кодексу законів про працю України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Карантин в Україні, пов'язаний з COVID-19, діяв з 12.03.2020 (постанова Уряду від 11.03.2020 №211) та закінчився 30.06.2023 (постанова Уряду від 27.06.2023 №651).
Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 Кодексу законів про працю України, на строк дії такого карантину.
Залишаючи позов без розгляду суд попередньої інстанції виходили з того, що обчислення тримісячного строку для звернення позивачки до суду починається з наступного дня після припинення дії карантину, а саме: з 01.07.2023 і завершується 02.10.2023 (з урахуванням вимог частини шостої статті 120 КАС України).
В контексті такого суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що приписи частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України пов'язують відлік тримісячного строку звернення до суду з днем, коли особа (працівник, службовець) дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Між тим, окружним адміністративним судом не встановлено наведених обставин, а саме день коли позивачка дізналась або повинна була дізнатись про порушення свого права, звертаючись до суду із вказаними позовними вимогами, ураховуючи те, що грошове забезпечення виплачується на щомісячній основні.
Аналогічні правові висновки викладено Верховним Судом у постанові від 31.10.2024 у справі № 440/9/24, які з урахуванням приписів ч.5 ст.242 КАС України, є обов'язковими для врахування під час надання оцінки досліджуваному процесуальному питанню.
З огляду на вищевказане, суду апеляційної інстанції уважає передчасним висновок суду першої інстанції про необхідність залишення даної позовної заяви без розгляду відповідно до приписів ч.3 ст.123 КАС України.
Відповідно до статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Колегією суддів установлено, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи.
Означене, з урахуванням приписів п.3 ч.1 ст.320 КАС України, є підставою для скасування ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 16.10.2024 у справі №420/6684/24 про залишення позовної заяви без розгляду відповідно до приписів ч.3 ст.123 КАС України та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 123, 292, 312, 320, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний адміністративний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 16.10.2024 у справі №420/6684/24 про залишення позовної заяви без розгляду - скасувати.
Справу №420/6684/24 направити для продовження розгляду до Одеського окружного адміністративного суду.
Постанова суду набирає законної сили з дати її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О.О. Димерлій
Судді А.Г. Федусик Ю.В. Осіпов