10 грудня 2024 р.Справа № 619/6392/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Русанової В.Б.,
Суддів: Перцової Т.С. , Жигилія С.П. ,
за участю секретаря судового засідання Щурової К.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 15.10.2024 (головуючий суддя І інстанції: Жорняк О.М.) по справі № 619/6392/24
за позовом ОСОБА_1
до Управління патрульної поліції у Київській області Департаменту патрульної поліції
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії відмовити,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:
- визнати незаконною та скасувати постанову інспектора Бориспільського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області по справі про адміністративне правопорушення у сфері керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом ЕНА №2325572 від 06.06.2024.
Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 15.10.2024 у задоволенні позову відмовлено.
Позивач, не погоджуючись з рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати, як постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, за неповного встановлення обставин справи та ухвалити нове, яким задовольнити позов.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що висновки суду першої інстанції про порушення позивачем п. 2.1 ПДР України та наявність вини за ч.2 ст.126 КУпАП (керування транспортним засобом особою, яка не має права керування) не ґрунтуються на доказах.
Зазначає, що 06.06.2024 керував транспортним засобом під час проходження ним підготовки з керування транспортним засобом за відповідною програмою водіїв транспортних засобів категорії СЕ
Зауважує, що є досвідченим водієм та на час зупинки ТЗ мав посвідчення водія з багатьма категоріями окрім категорії СЕ, що не свідчить взагалі про відсутність такого документу. Водночас суд першої інстанції при вирішенні справи керувався положеннями законодавства, які регулюють керування транспортним засобом без посвідчення водія.
Крім того, звертає увагу, що відповідачем суду першої інстанції не надавались матеріали справи про адміністративне правопорушення, що призвело до неповного з'ясування судом обставин справи.
Управління патрульної поліції у Київській області Департаменту патрульної поліції (далі - відповідач) правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалось.
Учасники справи про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.
Відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 1 ст. 308 КАС України справа розглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, апеляційну скаргу, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що постановою від 06.06.2024 серії ЕНА №2325572 складеної інспектором 2 взводу 2 роти УПП батальйону патрульної поліції в м. Бориспіль УПП у Київські області старшим лейтенантом поліції Прокопченком В.А. притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП у вигляді штрафу в сумі 3 400,00 грн (а.с. 23).
Згідно постанови 06.06.2024 о 09:54 год у Київській області, м. Бориспіль, дорога Київ-Харків, 33 км, водій, керуючи транспортним засобом Renault Premium д.н.з. НОМЕР_1 не виконав вимоги дорожнього знаку 3.3 (рух вантажних ТЗ заборонений), при перевірці документів не мав при собі посвідчення водія на право керування ТЗ відповідної категорії, чим порушив вимоги п. 2.1 "а" ПДР України та скоїв адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачено ч. 2 ст. 126 КУпАП.
Позивач, не погоджуючись з постановою по справі про адміністративне правопорушення, оскаржив її в судовому порядку.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем доведено вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення та законність дій під час розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).
За приписами п. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про Національну поліцію" поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про Національну поліцію", у випадках, визначених законом, поліція здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Згідно із ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: як зокрема порушення правил дорожнього руху, правил паркування транспортних засобів, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту (частини перша, друга, третя, четверта, шоста і сьома статті 122).
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Використання у зазначених вище нормах формулювань "від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення", "розгляд яких віднесено до відання органів, зазначених у ст.222 - 244-20 КУпАП" вказує на те, що відповідачем у таких справах, які розглядаються судом в порядку, визначеному КАС України, є саме орган державної влади - суб'єкт владних повноважень, а не особа, яка перебуває з цим органом у трудових відносинах та від його імені здійснює розгляд справ про адміністративні правопорушення та накладає адміністративні стягнення.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17.09.2020 у справі №742/2298/17 та від 26.12.2019 у справі за №724/716/16-а.
Згідно з п.п. 1-4 Положення про Департамент патрульної поліції, затверджений Наказом Національної поліції України від 06 листопада 2015 року № 73 ДПП є міжрегіональним територіальним органом Національної поліції України, який створюється, реорганізовується та ліквідовується Кабінетом Міністрів України за поданням Міністра внутрішніх справ України в установленому законом порядку.
Повне найменування - Департамент патрульної поліції, скорочена назва - ДПП.
Департамент патрульної поліції складається із структурних підрозділів апарату Департаменту патрульної поліції і територіальних (відокремлених) підрозділів Департаменту патрульної поліції (далі - підрозділи Департаменту патрульної поліції).
Департамент патрульної поліції організовує діяльність своїх підрозділів, здійснює контроль за їх діяльністю, надає їм організаційно-методичну і практичну допомогу та здійснює їх інформаційно-аналітичне, матеріально-технічне та фінансове забезпечення.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем у справі позивачем та судом першої інстанції визначено Управління патрульної поліції у Київській області Департаменту патрульної поліції, яке є структурним підрозділом Департаменту патрульної поліції без створення окремої юридичної особи.
Натомість, при розгляді справ про адміністративні правопорушення управління, яке є структурним підрозділом відповідного органу, діє не як самостійний суб'єкт владних повноважень, а від імені центрального органу виконавчої влади, а саме Департаменту патрульної поліції.
Відповідно до ч. 3 ст.43 КАС України здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить органам державної влади, іншим державним органам, органам влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування, їх посадовим і службовим особам, підприємствам, установам, організаціям (юридичним особам).
Колегія суддів зазначає, що оскільки Управління патрульної поліції у Київській області Департаменту патрульної поліції є територіальним (структурним) підрозділом ДПП та не є окремою юридичної особою, тому відповідно до ст. 43 КАС України не має адміністративної процесуальної правосуб'єктності та не може виступати самостійним відповідачем по справі.
Натомість, належним відповідачем, рішення якого оскаржує позивач, у даній справі має бути Департамент патрульної поліції, тобто, відповідний суб'єкт владних повноважень від імені якого винесена постанова про накладення адміністративного стягнення, проте останній не був визначений позивачем як відповідач у розгляді цієї адміністративної справи та не був залучений судом першої інстанції, заміну неналежного відповідача або залучення ДПП в якості співвідповідача судом також не проведено.
Відповідно до ч. 3 ст. 48 КАС України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.
Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. У разі відмови у задоволенні адміністративного позову до такого відповідача понесені позивачем витрати відносяться на рахунок держави (ч. 4 ст. 48 КАС України).
Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи. При цьому обов'язком суду першої інстанції є встановлення належності відповідачів та їх заміна у разі необхідності.
Колегія суддів зазначає, що позивач не завжди спроможний правильно визначити відповідача. Звертаючись до суду з адміністративним позовом, позивач зазначає відповідачем особу, яка, на його думку, повинна відповідати за позовом, проте під час розгляду справи він може заявити клопотання про заміну неналежного відповідача належним. Заміна відповідача може відбутися за клопотанням не лише позивача, а й будь-якої іншої особи, яка бере участь у справі, у тому числі й за клопотанням самого відповідача, або навіть за ініціативою суду.
Особа, яка залучається до участі у справі у процесуальному статусі відповідача має процесуальні права та процесуальні обов'язки, визначені КАС України.
За правилами ч. 7 ст. 48 КАС України заміна відповідача допускається лише до ухвалення рішення судом першої інстанції, а суд апеляційної інстанції позбавлений процесуального права здійснювати заміну неналежної сторони по справі або залучати до участі у справі другого відповідача.
Зокрема, залучення такої особи на стадії апеляційного розгляду справи позбавило би залученого відповідача можливості користуватися своїми процесуальними правами, гарантованими КАС України в суді першої інстанції, що є порушенням принципу рівності сторін.
Така правова позиція щодо застосування норм процесуального права висловлена Верховним Судом у постанові від 09.07.2020 у справі № 2040/5355/18.
Крім того, колегія суддів зауважує, що позовні вимоги заявляє позивач, водночас адміністративний суд може, якщо вважатиме за потрібне, застосувати інший, аніж той, який зазначив позивач, спосіб захисту його прав та інтересів, який не суперечитиме закону і забезпечуватиме їхній ефективний захист. Вибір/застосування способу захисту порушених прав та інтересів детермінується через призму суті порушеного (суб'єктивного) права в рамках правовідносин, з яких виник спір.
Тож результативним обраний спосіб захисту порушеного права (у контексті цього спору) буде тоді, коли існуватиме взаємозв'язок між порушенням (суб'єктивного права особи) та (дозволеним, прийнятним) способом його захисту, водночас останній сприятиме вичерпному його поновленню. Однією з умов для досягнення такого результату є визначення належного відповідача/відповідачів за позовом, адже від цього значною мірою теж залежить та ж таки ефективність захисту порушеного права (втілена у процедурі виконання судового рішення).
Колегія суддів вказує, що у суду апеляційної інстанції відсутні повноваження на здійснення дій щодо заміни відповідача на належного або залучення в якості співвідповідача на стадії апеляційного перегляду справи, що унеможливлює дослідження таких обставин під час апеляційного перегляду справи, у зв'язку із чим, відсутні підстави для вирішення позовних вимог, звернених до Управління патрульної поліції у Київській області Департаменту патрульної поліції.
З огляду на викладене, враховуючи предмет даного позову, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, в порушення вказаних вимог процесуального закону, вирішуючи спір про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення від 06.06.2024, не з'ясував належність відповідача у справі та не вирішив питання про залучення до участі у справі належного відповідача чи співвідповідача.
Матеріали справи не містять жодних доказів того, що суд першої інстанції запропонував позивачу здійснити заміну неналежного відповідача на належного або залучити до участі у справі другого відповідача.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, не встановивши фактичні обставини, які мають значення для справи та не здійснивши заміну неналежної сторони, яка, в силу обмежень, встановлених статтею 48 КАС України, могла бути проведена виключно судом першої інстанції, допустив порушення норм процесуального права.
За вказаних обставин рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині підстав та мотивів відмови в позові.
Колегія суддів зауважує, що відмова у задоволенні адміністративного позову, заявленого до неналежного відповідача, враховуючи неможливість його заміни на стадії перегляду судового рішення в апеляційному порядку, не позбавляє позивача права на повторне звернення до суду з тим самим позовом, проте, вже до належного відповідача.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 28 листопада 2019 року у справі №826/12172/18.
Відповідно до п.4 ч.1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Відповідно до ч.4 ст.317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Керуючись ст.ст. 286, 308, 310, 315, 317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 15.10.2024 по справі № 619/6392/24 змінити в частині мотивів відмови в задоволенні позову, виклавши його в редакції цієї постанови. У іншій частині - залишити без змін..
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя В.Б. Русанова
Судді Т.С. Перцова С.П. Жигилій