Справа № 947/30866/24
Провадження № 2/947/5728/24
09.12.2024 року
Київський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого - судді Калініченко Л.В.
при секретарі Матвієвої А.В.,
за участі:
- представника позивача - Каразейської Євгенії Дмитрівни,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою
ОСОБА_1
до ОСОБА_2
про розірвання шлюбу,
Позивач - ОСОБА_1 27.09.2024 року, звернулась до Київського районного суду м.Одеси з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, в якому просить суд розірвати шлюб між нею та відповідачем, зареєстрований 01 вересня 2015 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Київському районі Одеського міського управління юстиції, актовий запис №1691 від 01.09.2015 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що вона та відповідач перебувають в зареєстрованому шлюбі, від шлюбу мають спільну малолітню дитину, доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Однак, на цей час подружні стосунки між ними не підтримуються, у них з відповідачем різні характери, погляди на життя, примирення між ними неможливе, шлюб має формальний характер, що стало підставою для звернення позивачки до суду з цим позовом.
У відповідності до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Калініченко Л.В.
Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 30.09.2024 року на підставі вищевказаної позовної заяви відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження та призначено дату, час і місце проведення судового засідання.
У судовому засіданні, призначеному на 07.11.2024 року, відповідач заперечував протии задоволення позову та просив суд надати строк на примирення, у зв'язку з чим, судом без видалення до нарадчої кімнати, клопотання відповідача було задоволено та надано сторонам по справі строк на примирення в 1 місяць.
У судове засідання призначене на 09.12.2024 року з'явилась представник позивача, яка підтримала позовні вимоги, просила їх задовольнити та одночасно зазначила, що після розірвання шлюбу просить суд позивачці залиши прізвище « ОСОБА_4 ».
Відповідач - ОСОБА_2 у судове засідання, призначене на 09.12.2024 року не з'явився, про причини неявку суд не повідомив.
Заслухавши пояснення сторін по справі, дослідивши та вивчивши документи наявні в матеріалах справи, суд вважає позов підлягаючим задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 01 вересня 2015 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Київському районі Одеського міського управління юстиції зареєстровано шлюб між громадянами України: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що 01.09.2015 року складено відповідний актовий запис №1691. Під час реєстрації шлюбу ОСОБА_5 змінила прізвище на « ОСОБА_4 ».
За час перебування у шлюбу, у сторін по справі народилась донька - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується наявною в матеріалах справи копією свідоцтва про народження, серії НОМЕР_1 , яка на час розгляду справи є малолітньою.
Шлюб - це сімейний добровільний та рівноправний союз жінки та чоловіка, їх спільність, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану та спрямований на створення сім'ї.
Добровільність шлюбу - одна з основних його засад.
Загальна декларація прав людини у ч. 2 ст. 16 містить положення, за яким шлюб може укладатися тільки при вільній і повній згоді сторін, що одружуються, а за ст. 23 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, жоден шлюб не може бути укладений без вільної і цілковитої згоди тих, що одружуються.
За аналогією можливо зробити висновок, що й подальше існування сім'ї як добровільного союзу у разі відсутності добровільної згоди чоловіка чи жінки на такий союз - сім'ю - шлюб, не може мати місце, а також, приймаючи бажання й право одного з них розірвати шлюб не може бути незаконно порушене або одного з подружжя не можливо насильно, без його волі змусити перебувати у таких зареєстрованих як шлюб відносинах.
Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії реєстрації шлюбу. Добровільність шлюбу, тобто наявність вільної згоди, - це його довічна риса. Саме добровільністю шлюбу зумовлена можливість його розірвання.
За ст. 51 Конституції України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.
Відповідно до ст. 110 СК України, позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Частиною третьої статті 105 СК України передбачено, що шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 СК України.
За положеннями статті 112 СК України, при вирішенні питання про розірвання шлюбу суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя.
Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Одночасно згідно із статтею 111 СК України, суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.
Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя, оскільки такі питання можуть вирішуватися виключно у процесі розгляду конкретної справи.
Важливою особливістю справ про розірвання шлюбу є те, що суд з урахуванням усіх фактичних обставин може відкласти розгляд справи та призначити подружжю строк для примирення, як це визначено частиною сьомою статті 240 ЦПК України.
Отже, шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя, збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. З цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
Надання строку для примирення є виключно правом суду, а не його обов'язком.
Зазначена правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду викладеними у постанові від 15.01.2020 року по справі № 200/952/18.
Як вбачається з пояснень сторін по справі зазначеної вільної згоди між сторонами по справі не має.
Стосовно заперечень відповідача проти розірвання шлюбу, суд вважає їх безпідставними, з урахуванням того, що судом було надано термін для примирення, після закінчення якого категорична незгода для подальшого примирення зі сторони позивача не змінилась та остання наполягала на розірванні шлюбу.
Одночасно, судом враховується, що відповідно до ст. 1 СК України, побудова сімейних відносин відбувається на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємоповаги та підтримки.
Положеннями частин 3 та 4 Сімейного кодексу України визначено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.
Закріпленні у законодавстві права дружини та чоловіка на повагу до своєї індивідуальності є засобом захисту психологічно слабшого у шлюбі від психічного диктату чи навіть агресії дружини, чоловіка або іншої особи. Воно схиляє до толерантності, терпимості у шлюбі, спрямовує кожного з них на спокійне, інтелігентне залагодження колізії індивідуальних рис характеру, життєвих звичок.
Отже, одним із принципів побудови сімейних та шлюбних відносин є принцип вільної згоди та добровільності їх існування. Шлюбні відносини тривають доти, доки існує бажання подружжя і надалі виконувати сімейні функції і надалі реалізовувати завдання сім'ї. Кожен з подружжя у будь-який час за наявності підстав, які унеможливлюють подальше шлюбне життя, має право висловити своє бажання розірвати шлюбні відносини. Реалізація цього права, яким наділений кожен з подружжя, повинна відбуватися з чіткім дотриманням матеріальних та процесуальних норм, для запобігання порушення інтересів іншого з подружжя або прав та інтересів дітей.
У ході розгляду справи, судом була перевірена наявність відповідних підстав для розірвання шлюбу.
Крім того, ст.17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського Суду з прав людини як джерело прав.
Крім цього, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У пункті 84 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Валліанатос та інші проти Греції» від 07.11.2013 року (Заяви №№29381/09 та 32684/09) передбачено: «Суд наголошує на принципах, встановлених у його практиці. Мета захисту родини у її традиційному сенсі є доволі абстрактною і для її реалізації може використовуватися широкий спектр конкретних заходів… Також, з огляду на те, що Конвенція є «живим» документом, який слід тлумачити у світлі умов сьогодення…, держава при виборі засобів, покликаних забезпечувати захист сім'ї та повагу до сімейного життя, як цього вимагає стаття 8, обов'язково має брати до уваги зміни, що відбуваються у суспільстві і у ставленні до соціальних питань, цивільного стану і міжособистісних стосунків, включаючи той факт, що не існує лише одного шляху чи лише одного вибору, коли йдеться про те, як вести сімейне або приватне життя».
Окрім цього, пунктом 126 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Фернандес Мартінес проти Іспанії» (заява 56030/07) від 12 червня 2014 року встановлено: «Що стосується права на приватне та сімейне життя, Суд наголошує на важливості для осіб мати можливість вільно приймати рішення з приводу того, як вести своє приватне та сімейне життя. У зв'язку з цим повторно наголошується, що відповідно до статті 8 також надається охорона прав на самореалізацію як у формі особистого розвитку…, так і з точки зору права на встановлення та розвиток відносин з іншими людьми та навколишнім світом, при цьому поняття особистої автономії є важливим принципом, що береться за основу при тлумаченні гарантій, які викладені в такому положенні.».
Згідно до п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
Зважаючи на принципи рівноправності жінки і чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу, про що записано в статті 16 Конвенції «Про дискримінацію жінок» в ч.1 підпункту «с», «однакові права і обов'язки під час шлюбу і після його розірвання». Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім'ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер.
З врахуванням того, що позивачка категорично відмовляється від примирення з відповідачем, за наданий за клопотанням відповідача строк для примирення, сторони не примирились, а примушування до шлюбу заборонено, суд приходить до висновку, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу буде суперечити їх інтересам, тому шлюб слід розірвати.
Під час ухвалення рішення суду в цій справі, судом також керується вимогами встановленими Законом України "Про судоустрій і статус суддів", який встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформованої, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
При викладених обставинах, суд доходить до висновку, що сім'я розпалася остаточно, шлюб носить формальний характер, подружні стосунки між сторонами не підтримуються, подальше сумісне проживання суперечить інтересам сторін, а тому позов ОСОБА_3 про розірвання шлюбу підлягає задоволенню.
Під час розгляду справи, позивачкою питання про відновлення дошлюбного прізвища не порушувалось.
Згідно з ч.1, 2. 6 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням задоволення позовних вимог, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача понесенні судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1211,20 грн.
Щодо витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку її до розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження здійснення витрат пов'язаних з розглядом справи позивачем надано:
- договір №Б/24 про надання правової допомоги від 25.09.2024 року укладений між позивачем та адвокатом Каразейською Євгенією Дмитрівною;
- Додаток №1 до договору №Б/24 від 25.09.2024 року укладений між позивачем та адвокатом Каразейською Євгенією Дмитрівною з якого вбачається, що вартість послуг за надання правової допомоги в загальному розмірі становить в сумі 2000,00 грн., яка складається з: усна консультація - 200,00 грн.; аналіз пакету документів - 200,00 грн.; правовий аналіз судової практики, щодо аналогічних спорів - 100,00 грн.; складання процесуальних документів - 500,00 грн.; участь у судових засіданнях - 1000,00 грн.;
- квитанція до платіжної інструкції на переказ готівки № 23 від 27.09.2024 року.
Згідно частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру.
Суд вважає що вказані докази на підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допмоогу є належними, підтверджують, що надана позивачеві професійна правнича допомога пов'язана з розглядом даної справи, викладені послуги в повній мірі відповідають обсягу проведеної адвокатом роботи в даній справі, її розмір є обгрунтованим та співмірним з предметом позову, складністю справи та відповідає критерію розумності їх розміру.
Відповідно до ч.2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки, суд прийшов до переконання про задоволення позовних вимог, то з відповідача на користь позивачки слід стягнути витрати з оплати правової допомоги в розмірі 2000 грн. 00 коп
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 77, 81, 141, 200, 206, 211, 263-265, 352, 354 ЦПК України, ст.ст. 110, 112, 113 СК України, суд,
Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) про розірвання шлюбу- задовольнити.
Розірвати шлюб між громадянами України: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований 01 вересня 2015 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Київському районі Одеського міського управління юстиції, актовий запис №1691 від 01.09.2015 року.
Шлюб між громадянами України: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , вважати розірваним у день набрання чинності цим рішенням.
Позивачці ОСОБА_8 залишити прізвище « ОСОБА_4 ».
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у відшкодування витрат зі сплати судового збору - 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 (двадцять) копійок та витрат на професійну правничу допомогу - 2000 (дві тисячі) гривень 00 копійок, що в загальній сумі складає - 3211 (три тисяча двісті одинадцять) гривень 20 (двадцять) копійок .
Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складено 10.12.2024 року.
Головуючий Л. В. Калініченко