Справа № 604/1687/23
Провадження № 2/604/85/24
21 листопада 2024 року смт. Підволочиськ
Підволочиський районний суд Тернопільської області в складі :
головуючого судді Сташківа Н.Б.
за участі секретарів Костів О.В.,
Феньо О.В.
Ілик Г.М.
представника позивача - адвоката Драус О.О.
представника відповідача - адвоката Щербатюка О.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду сел. Підволочиська Тернопільської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання частково недійсним договору купівлі - продажу, скасування рішення про зняття з реєстрації з місця проживання, визнання права користування житловим будинком, зобов'язання не чинити перешкод, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідача ОСОБА_2 про визнання частково недійсним договору купівлі - продажу, скасування рішення про зняття з реєстрації з місця проживання, визнання права користування житловим будинком, зобов'язання не чинити перешкод, посилаючись на те, що згідно свідоцтва про право власності на будинковолодіння, виданого Староміщинською сільською радою Підволочиського району Тернопільської області від 15 жовтня 2002 року, житловий будинок АДРЕСА_1 був зареєстрований за ОСОБА_3 , дружиною позивача ОСОБА_1 . У 2021 року, ОСОБА_3 , будучи обізнаною про свій критичний стан здоров'я, за спільною згодою з чоловіком вирішили запропонувати своїй родичці ОСОБА_2 , яка в той час проживала у Запорізькій області, де проходили воєнні дії, переїхати до них та продати їй належний їм житловий будинок, з умовою, що остання буде доглядати ОСОБА_1 , до дня його смерті. Саме на таких умовах 06 серпня 2021 року ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , уклали договір купівлі - продажу, спірного житлового будинку. Окрім того, 06 серпня 2021 року ОСОБА_2 , у присутності старости с. Староміщина Підволочиської селищної ради, надала розписку, якою дала згоду і дозвіл ОСОБА_1 після набуття нею права власності на будинок у АДРЕСА_1 на проживання до його смерті. Відповідач в даному будинку не проживала і не навідувалась. В жовтні 2023 року відповідач звернулася до позивача з вимогою сплачувати їй кошти, отримані від держави на оплату комунальних послуг, на що позивач відмовив, мотивуючи тим, що на одержану ним пенсію сам не в змозі оплатити розрахунки з газопостачання та інші види послуг. Після цього, в листопаді 2023 року ОСОБА_1 отримав з центру надання адміністративних послуг Підволочиської селищної ради повідомлення про те, що його знято з реєстрації місця проживання за адресою : АДРЕСА_1 за заявою власника житла з 10 листопада 2023 року. Звернувшись до відділу ЦНАПУ ОСОБА_1 в усній формі повідомлено, що дії ОСОБА_2 , можуть бути оскаржені в судовому порядку. Оскільки у власності позивача немає ніякого іншого житла, він тривалий час проживає у спірному житловому будинку, зняття з реєстрації означає необхідність виселення з будинку, та бути безхатченком, а також зважаючи на те, що виписка з будинку стала причиною для відмови йому у виплаті субсидії, а тому він вимушений вчиняти дії щодо захисту його прав на користування житловим приміщенням, де проживає на законних підставах. Вважає, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право особи на повагу до житла, повинно бути не лише законним, але й необхідним у демократичному суспільстві, інакше кажучи, що воно має відповідати нагальній суспільній необхідності, зокрема бути співрозмірним із переслідуваною метою. Відтак позбавлення особи згідно із законом права користування житлом, до якого вона не втратила інтерес не відповідає легітимній меті здійснення власником своїх прав та буде непропорційним втручанням у право на житло, що змусить її нести надмірний тягар, не забезпечить справедливий баланс між правами власника у розумінні статті 1 Протоколу 1 та правом особи на повагу до житла за змістом ст. 8 Конвенції. Таким чином при розгляді справи по суті необхідно звернути увагу на баланс інтересів сторін спору. Питання про визнання припиненим права користування житлом та зобов'язання особи звільнити житло у контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватись з урахуванням обставин щодо об'єкта нерухомого майна та усталених ст. 50 ЖК України вимог, що ставляться до жилих приміщень, а також наявності чи відсутності іншого житла. У зв'язку з чим просить скасувати рішення центру надання адміністративних послуг Підволочиської селищної ради від 10 листопада 2023 року про зняття з реєстрації місця проживання в житловому приміщенні ОСОБА_1 . Визнати за ОСОБА_1 право на користування житловим будинком, що знаходиться у АДРЕСА_1 , зобов'язати ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 будь-яких перешкод у користуванні спірним житловим будинком. Крім того позивач звернулась до суду із позовом до відповідача ОСОБА_2 про визнання частково недійсним договору купівлі - продажу від 06 серпня 2021 року посилаючись на те, що спірне нерухоме майно належало продавцю на підставі свідоцтва про право власності, виданого Староміщинською сільською радою Пдволочиського району № 146. Як стверджує позивач спірний будинок був спільною сумісною власністю подружжя, та належав їм по частці. Окрім того, продаж житлового будинку вчинявся за письмовою згодою чоловіка ОСОБА_4 - ОСОБА_1 . Саме для підтвердження обставин, яка стала єдиною умовою для підписання договору 06 серпня 2021 року ОСОБА_2 у присутності старости села Староміщина Підволочиської селищної ради, надала розписку, якою дала згоду і дозвіл ОСОБА_1 1952 р.н. після набуття нею права власності на будинок у АДРЕСА_1 на проживання до його смерті. Таким чином, позивач будучи особою похилого віку, шукав родину для догляду за ним, спірна квартира є єдиним житлом позивача, що в сукупності призвело до помилки з боку позивача під час укладення оспорюваного правочину нерухомого майна. Також відсутність волевиявлення у позивача укладати саме такий правочин, підтверджується тим, що з моменту укладення оспорюваного договору купівлі - продажу позивач продовжував користуватись будинком, проживає у ньому, та самостійно сплачує комунальні послуги, також фактично до цього часу не відбулася передачу майна за договором купівлі - продажу. Разом із тим, позивач порушила своє зобов'язання згідно даної розписки та зняла позивача з реєстрації місця проживання. Таким чином договір купівлі - продажу вчинявся під впливом обману з боку відповідача, в результаті чого позивачем неправильно сприймалися фактичні обставини правочину, що вплинуло на волевиявлення останнього. Посилається на те, що правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою оману є умисел. Установлення недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов'язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за ст. 230 ЦК України. За вказаних обставин, відповідач, діючи умисно, знаючи про те, що розписка не надасть позивачу жодних юридичних гарантій щодо права користування житлом, а також те, що друга сторона, якби володіла даної інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовувала свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Таким чином договір купівлі - продажу не відповідає дійсній волі позивача, порушує його права та інтереси. Крім того на момент вчинення правочину позивач був особою похилого віку, будинок, який є предметом договору купівлі-продажу є єдиним житлом позивача, який належав йому на праві спільної сумісної власності в розмірі частки, та після укладення оспорюваного правочину продовжував проживати у ньому та сплачував житлово-комунальні послуги, а отже є усі підстави вважати, що договір укладений під впливом обману з боку відповідача, а відтак у ОСОБА_1 наявні підстави для часткового визнання договору купівлі-продажу недійсним у зв'язку з чим просить визнати договір купівлі-продажу від 06 серпня 2021 року № 662, посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу в частині купівлі-продажу частки житлового будинку АДРЕСА_1 недійсним.
Позивач та його представник заявлені позовні вимоги підтримали у повному обсязі з підстав, що викладені у позовних вимогах та просять їх задоволити у повному обсязі.
Відповідач та її представник проти задоволення позовних вимог заперечили, подали відзив та пояснили, що не погоджуються з обставинами, наведеними позивачем у позовній заяві та вважає, що позовні вимоги не підлягають до задоволення виходячи з огляду на те, що позивачем були спотворені фактичні обставини справи, так позивач зазначає, що відповідач проживала у 2021 році в Запорізькій області де проходили воєнні дії, хоча воєнний стан введено 24 лютого 2022 року. Також відповідач зазначає, що житловий будинок було запропоновано продати відповідачу з умовою, що відповідач буде доглядати позивача до дня його смерті. Проте дане твердження позивача спростовується доказами що містяться у матеріалах справи та були надані позивачем разом із позовною заявою, оскільки договір купівлі-продажу від 06.08.2021 року не містить вказаної умови, а тому позивач помилково вважає, що право користування спірним житловим будинком виникає у нього на підставі даного документу. Вважає, що співробітник ЦНАП Підволочиської селищної ради та відповідач, котра являється єдиним власником житлового будинку діяли у відповідності до норм Закону України «Про надання публічних (електронних послуг) щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні, як наслідок позовні вимоги позивача є необґрунтованими та безпідставними. Крім того, заявляючи вимогу про скасування рішення центру надання адміністративних послуг позивач у позовній заяві не обґрунтовує з посиланням на норми чинного законодавства у чому полягає порушення його прав прийняттям рішення та на якій підставі воно підлягає скасуванню. Позивач не надав жодного доказу, який би підтверджував порушення законодавства при проведенні реєстраційної дії. Крім того вважає, що відсутні будь-які законні підстави для втручання у право власності відповідача на належний їй на праві власності житловий будинок шляхом визнання права користування житловим будинком та усунення перешкод у користуванні спірним будинком, оскільки будь-яких перешкод позивачу у користуванні житловим будинком не чиниться, позивач і надалі проживає у ньому, а тому вимоги позивача в цій частині вимог також є безпідставними. Також вважають безпідставними вимоги позивача про визнання недійсним договору купівлі - продажу спірного будинку, оскільки позивач не являється учасником договору, будинок був проданий його дружиною, котра являється власником майна і за згодою позивача, котрий погодився на усі умови договору, а тому твердження про те, що він був введений в оману є безпідставним. За вказаних обставин у задоволенні позовних вимог просять відмовити у повному обсязі.
Суд ознайомившись із письмовими доводами позивача міркування відповідача, проаналізувавши подані сторонами доказами у повній сукупності, приходить до переконання що позовні вимоги позивача ОСОБА_1 не підлягають до задоволення виходячи із наступних міркувань :
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Так, зміст позовних вимог позивача ОСОБА_1 зводиться до захисту його прав як члена колишнього співвласника спірного житлового будинку від порушень з боку відповідача, яка на його думку протиправно без його відому і згоди зняла його з реєстраційного обліку, чинить перешкоди у користуванні нерухомим майном, а також вчинила правочин під впливом обману.
Частиною першою статті 316 Цивільного кодексу України визначено, що право власності це право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України власнику майна належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності на нерухоме майно набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
За приписами частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
З 01 грудня 2021 року набув чинності Закон України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» (далі - Закон №1871-IX), який регулює відносини у сфері надання публічних послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання.
За положеннями пункту 2 частини першої статті 18 Закону №1871-IX зняття повнолітньої особи із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) здійснюється, зокрема, за заявою власника житла.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2022 року № 256 затверджено Порядок декларування та реєстрації місця проживання (перебування).
Згідно з пунктами 50, 61 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2022 року №265, підставою зняття особи із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) за заявою власника житла є подання останнім заяви установленої форми згідно з додатком 6, документа, що посвідчує особу (у разі особистого звернення) та документа, що підтверджує право власності на житло, в якому задекларовано/зареєстровано місце проживання (перебування) особи (осіб), що знімається.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що зняття особи із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) здійснюється за заявою власника житла без згоди на те зареєстрованої особи.
Із наданих суду матеріалів справи, судом встановлено, що згідно договору купівлі - продажу від 06 серпня 2021 року № 662, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу вбачається, що ОСОБА_3 продала, а ОСОБА_2 придбала житловий будинок АДРЕСА_1 . Зазначений будинок належить продавцю на підставі свідоцтва про право власності на будинковолодіння виданого Староміщинською сільською радою Підволочиського району Тернопільської області 15 жовтня 2002 року та зареєстрованого Підволочиським районним бюро технічної інвентаризації 15 жовтня 2002 року в реєстровій книзі № 1 за реєстровим № 46;
Як убачається із свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 виданого виконавчим комітетом Підволочиської селищної ради Тернопільського району Тернопільської області ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 69 років.
Згідно розписки від 06 серпня 2021 року посвідченої старостою села Староміщина відповідач ОСОБА_2 даною розпискою дає згоду і дозвіл громадянину ОСОБА_1 1952 року народження після набуття неї права власності на будинок АДРЕСА_1 на проживання до його смерті.
Таким чином на час виникнення спірних відносин власником житлового будинку АДРЕСА_1 являється ОСОБА_2 , котра у відповідності з пунктами 50, 61 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2022 року №265, мала право звернутись до ЦНАП з приводу зняття з реєстрації місця проживання особи.
В судовому засіданні позивачем не доведено, а судом не здобуто жодних належних та допустимих доказів того, що відповідач не мала право чи протиправно звернулась до ЦНАП про зняття позивача з реєстрації місця проживання.
Також у судовому засіданні не встановлено доказів щодо відповідальних працівників центру надання адміністративних послуг Підволочиської селищної ради котрі діяли усупереч порядку декларування та реєстрації місця проживання щодо зняття з зареєстрованого обліку місця проживання позивача ОСОБА_1 за заявою відповідача ОСОБА_2 , як власника спірного житлового будинку а тому вимоги позивача є безпідставними та до задоволення не підлягають.
Крім того суд критично відноситься до наданої позивачем розписки ОСОБА_2 як підставу неправомірності зняття його з реєстрації місця проживання, оскільки така розписка не має юридичного значення до вирішення даного виду правовідносин.
Щодо заявлених позовних вимог позивача ОСОБА_1 до відповідача ОСОБА_2 про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу що вчинений під впливом обману, то судом встановлено наступні обставини :
Так, згідно договору купівлі - продажу від 06 серпня 2021 року № 662, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу вбачається, що ОСОБА_3 продала, а ОСОБА_2 придбала житловий будинок АДРЕСА_1 .
Продаж житлового будинку з надвірними будівлями за цим договором вчинявся за письмовою згодою чоловіка ОСОБА_3 - ОСОБА_1 , який проживає у с. Староміщина Тернопільського району Тернопільської області, справжність підпису засвідчена приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу Матійчик А.В. 06 серпня 2021 року за реєстровим № 661;
Будучи допитаною у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_5 суду показала, що працює у нотаріальній конторі і посвідчувала договір купівлі продажу спірного нерухомого майна. Продавець та покупець, а також чоловік позивача декілька разів приходили радились, щодо продажу майна. Продавець вказала, що будинковолодіння належить їй на праві власності, кошти на його придбання вона заробила перебуваючи за кордоном і має намір продати його племінниці, але щоб чоловік продовжив у ньому. Після чого їм було роз'яснено зміст договору купівлі-продажу, а також те, що він не підміняє собою договір пожиттєвого утримання або договір з умовою, проте вони всі погодились оформити саме договір купівлі продажу. Позивач надав згоду на продаж вказаного нерухомого майна.
Будучи допитаним у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_6 суду показав, що знає добре позивача і перебуває з ним у хороших відносинах. В 1977 році він виїхав у Запорізьку область, а позивач одружився та почав проживати із його сестрою. Коли позивач прийшов то будинок був повністю придатним для проживання. З того часу хата як була так і залишилась, прибудинкові господарські будівлі (хліви) поштукатурені, проведені незначні ремонтні роботи. На даний час відповідач проживає разом із сімєю у м. Волочиську, оскільки позивач закрив вхідні двері та не впускав власницю до її будинку. Вважає, що саме відповідачу позивачем чиняться перешкоди у користуванні належним їй майном. Крім того вказав, що коли його сестра приватизовувала у 2002 році спірне будинковолодіння то позивач не заперечував проти цього і не настоював реєстрації будь-якої частки за ним.
Будучи допитаним у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_7 суду пояснила, що проживає по сусідству близько 30 років. Їй відомо, що це була батьківська хата покійної дружини позивача. Відповідач у ньому не проживала, проте при спілкуванні за час життя покійної, остання говорила, що будинковолодіння хоче переписати своїй племінниці, а за чоловіка чи за те, що він матиме право постійно проживати не їй не говорила. Позивач там проживав і проживає, обробляє город, доглядає садибу. Їй не відомо фактів того, щоб відповідач чинила перешкоди позивачу. Сам будинок як був раніше збудований так і залишився, лише окультурено, проведені ремонтні роботи, доглянутий.
Будучи допитаною у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_8 показала, що на даний час працює у сільській раді, а проживає у селі з 1995 року. Їй відомо, що покійна ОСОБА_3 продала будинковолодіння відповідачці по справі ОСОБА_2 .. Також їй відомо, що сторони ходили до нотаріуса та оформляли договір купівлі - продажу на користь відповідача, і позивач не заперечував проти цього. Після смерті, відповідач ОСОБА_2 сама прийшла у сільську раду та написала розписку, що не заперечує, проти проживання позивача ОСОБА_1 . Як пояснила остання для того щоб його заспокоїти. Коли покійна ОСОБА_3 хворіла то її усі доглядали, в тому числі і відповідач ОСОБА_2 .
Таким чином із наданих суду письмових доказів та показів сторін, судом встановлено що 06 серпня 2021 року відповідач ОСОБА_2 придбала у ОСОБА_3 житловий будинок АДРЕСА_1 , який вчинено власником будинку ОСОБА_3 за згодою її чоловіка ОСОБА_1 .
Відповідно до положень ст. 204 ЦК України правочин вважається правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним.
Згідно положень ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п'ятою, шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме зміст правочину не може суперечити ЦК України та іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вичинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; не може суперечити правам та інтересам осіб. Правочин може визнаватись недійсним за наявності дефектів у будь-якому елементі правочину.
Позивач , звертаючись з вимогою про визнання недійсним договору, посилається на положення ст.ст. 203, 229, 230 ЦК України, мотивуючи тим, що при укладенні договору купівлі продажу відповідач ОСОБА_2 ввела його в оману, позаяк домовлялись про те, що після укладення такого договору він має право проживати у спірному будинковолодіння до кінця життя та доглядати його.
Згідно ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка, щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Як роз'яснено у п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року за №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійними», відповідно до статей 229 - 233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.
Обставини , щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України) мають існувати саме на момент вчинення правочину.
Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також, що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину.
Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 230 Цивільного кодексу України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов'язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.
Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.
Тобто, правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.
Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
При цьому, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частини першої статті 229 ЦК України).
Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення.
Лише в разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 229, статті 230 та статей 203 і 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.
Аналогічні правові висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 445/1011/17.
Відповідно до ч. 1 ст.60 ЦК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Разом з тим, позивач, пред'явивши позов про визнання недійсним договору з підстав, передбачених ст.ст. 229, 230 ЦК України, не наддавши належних та допустимих доказів, які мали свідчити про наявність умислу в діях відповідача, умислу на введення позивача в оману щодо істотних обставин, що мали значення для укладення договору.
За вказаних обставин наведені обставини, які на думку позивача є підставою для визнання частково недійсним договору купівлі продажу з підстав та обґрунтувань зазначених у позовній заяві не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні та спростовані як письмовими матеріалами справи так і показами допитаних у судовому засіданні свідків, а тому в задоволенні вказаних вимог слід відмовити.
Також не заслуговують на увагу вимоги позивача ОСОБА_1 вимоги про визнання права користування та усунення будь-яких перешкод у користуванні житловим будинком, що знаходиться у АДРЕСА_1 як такі, що заявлені передчасно, оскільки як встановлено у судовому засіданні з показів свідків та самого позивача, останній проживає і надалі у спірному будинку, обробляє город, доглядає його, до зняття з реєстрації місця проживання оплачував комунальні послуги, а тому будь-яких перешкод зі сторони власника будинковолодіння ОСОБА_2 на час розгляду справи судом не встановлено, а відтак у задоволенні вказаних позовних вимог слід також відмовити.
Керуючись ст. ст. 15, 30, 60, 209, 212, 213, ЦПК України, ст.ст. 316, 317, 319, 321, ЦК України, суд,
У задоволенні позовних вимог позивача ОСОБА_1 до відповідача ОСОБА_2 про визнання частково недійсним договору купівлі - продажу, скасування рішення про зняття з реєстрації з місця проживання, визнання права користування житловим будинком, зобов'язання не чинити перешкод - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Підволочиського районного суду
Тернопільської області Сташків Н.Б.