Справа № 537/1808/24 Номер провадження 22-ц/814/3508/24Головуючий у 1-й інстанції МАХАНЬКОВ О. В. Доповідач ап. інст. Лобов О. А.
09 грудня 2024 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий суддя Лобов О.А.,
судді: Дорош А.І., Триголов В.М.,
розглянув в порядку письмового провадження без виклику учасників в м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» на рішення Крюківського районного суду м. Кременчука від 28 серпня 2024 року (час ухвалення судового рішення та дата виготовлення повного тексту судового рішення не зазначено) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, апеляційний суд
У квітні 2024 року ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» звернулось до суду з вказаним позовом, просило стягнути з ОСОБА_1 на його користь загальну суму заборгованості за кредитним договором № 1159-1358 від 20.02.2023 в розмірі 37 000 грн.
Заявлені вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачкою умов кредитного договору.
Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука від 28 серпня 2024 року позов ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором № 1159-1358 від 20.02.2023 у загальній сумі 9 990 гривень 00 копійок, з яких: прострочена заборгованість за кредитом - 7 400 гривень 00 копійок; прострочена заборгованість за нарахованими процентами - 2 590 гривень 00 копійок.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» 654 гривні 05 копійок сплаченого судового збору.
В апеляційній скарзі ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
В обгрунтування апеляційної скарги наведені фактичні обставини і доводи позовної заяви та стверджується, що рішення суду першої інстанції в частині зменшення суми прострочених відсотків є необґрунтованим та суперечить нормам матеріального права.
Зазначено, що розмір відсотків був належним чином погоджений сторонами, позивачем дотримано вимоги, зокрема ст. ст. 1048, 1056-1 ЦК України щодо встановлення розміру процентів за користування кредитом, відповідачка була проінформована із розміром відсотків, і вона не заперечувала та погодилась на укладення договору на таких умовах.
Суд першої інстанції дійшов невірного висновку щодо кінцевого строку кредитування за договором № 1159-1358 від 20.02.2023 р., адже за його умовами такий строк становить 300 календарних днів - до 16.12.2023 року, а не до 05.03.2023 року.
Судом також не враховано, що відповідно до п. 4.6. та 10.1. кредитного договору передбачено, що нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється на залишок неповерненої суми Кредиту за кожен день користування Кредитом, починаючи з дня видачі Кредиту до дати фактичного повернення всієї суми Кредиту. Тобто, між сторонами погоджено строк кредитування згідно п. 4.8. Договору, а саме 300 календарних днів (до 16.12.2023 р.), протягом якого позивач має право нараховувати проценти за користування кредитом, розмір яких визначено в п. 4.6. та 10.1 Договору, а відтак судом першої інстанції помилково (незаконно) було визначено, що строк договору є саме 14 днів, а не 300 календарних днів, як це визначено згідно умов Договору, що мало наслідком прийняття незаконного та необґрунтованого рішення.
Отже, судом першої інстанції не було в повному обсязі з'ясовано обставини справи, зокрема інформації щодо строку договору (кредитування) (згідно п. 4.8. договору - 300 календарних днів (до 16.12.2023 р.), як підстави для належного нарахування процентів за користування кредитом, що мало наслідком часткове задоволення позову, а саме нарахування процентів за користування кредитом в межах 14, а не 300 календарних днів, як зазначено в умовах договору (п. 4.8. Договору).
Правом подачі відзиву відповідачка не скористалась.
Перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати виходячи з такого.
Відповідно п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення у разі порушення судом першої інстанції норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права.
З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» є фінансовою установою, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію фінансової установи ІК №116 від 01.08.2013 року, виданим Національним банком України (а.с.10).
20.02.2023 між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» і ОСОБА_1 через веб-сайт (creditkasa.com.ua) укладено кредитний договір № 1159-1358 (а.с.38-43).
Кредитний договір укладено відповідно до Правил надання споживчих кредитів ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», затверджених наказом № 69-П від 23.11.2022 та розміщених на їх сайті.(а.с.25-31)
Відповідно до п.3.1 цей Договір укладається сторонами у вигляді електронного договору у розумінні Закону України «Про електронну комерцію».
Пунктом 3.2. Договору для укладення цього Договору, у порядку встановленому Правилами, позичальник надає кредитодавцю інформацію щодо бажання отримати кредит, шляхом заповнення на веб-сайті кредитодавця https://creditkasa.com.ua усіх граф відповідної форми. Надаючи таку інформацію, позичальник вказує повні, точні та достовірні особисті дані, заповнення яких передбачено відповідною сторінкою веб-сайту кредитодавця та які необхідні для укладення нового договору. Позичальник несе відповідальність за дійсність та достовірність таких даних.
Позичальнику надано одноразовий ідентифікатор (А6110) для підписання кредитного договору № 1159-1358 від 20.02.2023 та підтвердження ознайомлення з Правилами та інших супутніми документами.
Згідно з пунктом 11.1. договору цей Договір та Правила разом складають єдиний договір та визначають усі істотні умови Договору та надання Кредиту. Укладаючи цей договір, позичальник підтверджує, що попередньо уважно ознайомився з Правилами на веб-сайті кредитодавця https://creditkasa.com.ua, повністю розуміє всі їх умови, зобов'язується та погоджується неухильно дотримуватися договору, а тому добровільно та свідомо укладає договір та бажає настання правових наслідків, обумовлених ним.
Пунктом 11.3, 11.3.1. Договору позичальник підтверджує, що до укладення Договору уважно ознайомився з текстом Договору та Правилами, а також отримав від Кредитодавця інформацію, надання якої передбачено чинним законодавством України, зокрема частиною другою статті 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та статтями 9, 25 Закону України «Про споживче кредитування» на сайті https://creditkasa.com.ua, що забезпечує вірне розуміння Позичальником суті фінансових послу без нав'язування її придбання.
Відповідно до умов розділу 4 Правил відповідач акцептував оферту (заповнюючи заявку на сайті товариства, добровільно та з розумінням настання юридичних прав та обов'язків, зазначила інформацію про себе, реквізити банківської карти, на рахунок якої бажала отримати кредит (та ін.), тим самим підтвердила своє ознайомлення, погодження і зобов'язання неухильно дотримуватися Правил.
Відповідно до умов кредитного договору позивач взяв на себе зобов'язання надати відповідачці кредит для задоволення особистих потреб на наступних умовах: сума кредиту - 7 400.00 грн (п.4.1); строк кредитування - 300 календарних днів (п.4.8). Дата повернення (виплати) кредиту - 16.12.2023 (п.4.8). Базовий період складає 14 календарних днів та починається з дати надання кредиту і закінчується в дату останнього календарного дня першого базового періоду (п.4.4). Сплату процентів за користування кредитом позичальник зобов'язаний здійснювати не пізніше останнього дня кожного базового періоду (п.4.5). Стандартна процентна ставка становить 3% за кожен день користування кредитом (п.4.6). Реальна річна процентна ставка на дату укладення цього договору складає 1139965 % (п.4.9) (а.с.39)
На підтвердження укладення кредитного договору №1159-1358 від 20.02.2023 ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» суду надано електронний доказ в паперовій формі, підписаний одноразовим ідентифікатором 6110, що свідчить про те, що відповідачка ознайомилась та погодилась з умовами договору, а тому сторони досягли усіх істотних умов та уклали в належній формі Кредитний договір, а також Правила надання споживчих кредитів, затверджених Наказом ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» №69-П від 23.11.2022 року (а.с.38-43).
Стороною позивача у позові наведено покрокове підтвердження процедури укладення кредитного договору з ОСОБА_1 (а.с. 3).
Укладання у такий спосіб кредитного договору між позивачем та відповідачкою відбулося за допомогою веб-сайту (creditkasa.com.ua), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», в рамках якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів і як у процесі обробки інформації діють як єдине ціле.
На офіційному веб-сайті ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» (creditkasa.com.ua) у вільному доступі для всіх клієнтів ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» розміщена повна інформація щодо договору кредиту та порядку його укладення, а саме, документи: Договір кредиту (примірний Договір на момент укладення); Правила надання грошових коштів у кредит (діючі на момент укладення договору); Згода на обробку персональних даних; Публічна інформація; Положення про конфіденційність. Крім того на веб-сайті ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» розміщена довідкова інформація з наданням розгорнутої інформації щодо порядку та умов надання послуг.
Для безпосереднього оформлення кредиту відповідач в ITC обрала бажану суму кредиту та строк кредитування; ознайомилась з текстом примірного кредитного договору, що пропонувався для укладання, інформацією зазначеною в частині 2 статті 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Згідно довідки про укладення договору № № 1159-1358 від 20.02.2023 сума кредиту становить 7 400.00 грн, проценти за користування кредитом у розмірі 66 082.00 грн (а.с.15-17).
Положення щодо істотних умов договору також містяться в Паспорті споживчого кредиту, який підписано відповідачем ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором А6110(а.с.32-33).
Підписавши 20.02.2023 кредитний договір, ОСОБА_1 взяла на себе зобов'язання своєчасно повернути кредит та проценти за користування кредитом в порядку, передбаченому цим договором.
ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» свої зобов'язання перед відповідачем за кредитним договором виконало та надало їй кредит в сумі 7 400.00 грн шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача № НОМЕР_1 . Видача коштів за кредитним договором здійснювалась за допомогою системи liqPay на підставі договору № 1159-1358 від 20.02.2023 (а.с.18).
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що за умовами договору, позичальниця повинна сплачувати відсотки за користування кредитними коштами, виходячи із суми кредиту у розмірі 7 400 протягом 14 днів у розмірі 2.5 % на день (2 590.00 грн), що становить суму у розмірі 9 990 грн.
Перевіряючи правильність оскаржуваного рішення та доводи апеляційної скарги апеляційний суд керується таким.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст.263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 12 січня 2021 року (справа № 524/5556/19) викладені такі висновки щодо укладення кредитного договору в електронній формі.
«У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Частиною п'ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Важливо, щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв'язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону.
У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Важливо розуміти в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації.
Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.
Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.»
У постанові Верховного Суду від 12 червня 2023 року (справа № 263/3470/20) викладені такі висновки стосовно доказів у правовідносинах, що виникли у зв'язку з укладення кредитного договору в електронній формі.
«Доводи касаційної скарги, що у матеріалах справи немає бухгалтерських документів про видачу кредиту не заслуговують на увагу, з огляду на таке.
Відповідно до пункту 1 статті 13 Закону розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», «;Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.
Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України.
Згідно з пунктом 3 статті 13 Закону продавець (виконавець, постачальник) оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала оплату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів із зазначенням дати здійснення розрахунку.
Закон є спеціальним нормативно-правовим актом щодо регулювання спірних правовідносин, тому посилання заявника на статтю 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» є безпідставним.
Також безпідставним є твердження заявника про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, оскільки подані сторонами електронні докази не досліджувалися в оригіналі, з огляду на таке.
Відповідно до частин другої, третьої, п'ятої статті 100 ЦПК України електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.
Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.
Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.
Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
У матеріалах справи є роздруківки загальних умов договору кредитної ліній, спеціальних умов договору позики № AG2069856, додаткової угоди № АМ5917691 до спеціальних умов для короткострокового кредиту договору кредитної лінії № AG2069856, паспорта споживчого кредиту, інформації, яка надається споживачу до укладання договору про споживчий кредит.
Порушень порядку надання і отримання доказів у суді не встановлено, у суду не було сумніву щодо відповідності паперової копії електронного доказу оригіналу.
Вказане свідчить про відсутність підстав для дослідження оригіналу електронного доказу за наявності в матеріалах справи паперових копій цих доказів та за відсутності обґрунтованих сумнівів у їх відповідності оригіналу.
З огляду на це також безпідставними є доводи касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції встановив факт укладення кредитного договору, зокрема його підписання позивачем, на підставі недопустимих доказів, а саме копії електронного доказу.
Доводи касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що у матеріалах справи немає даних про те, що позивача було належним чином ідентифіковано при реєстрації в ІТС відповідним електронним підписом, електронним цифровим підписом чи іншим аналогом власноручного підпису, отже, відсутні докази підписання ним кредитного договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором є необґрунтованими, оскільки суд апеляційної інстанції встановив, що оспорюваний договір про надання кредиту підписаний позивачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину, без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не міг бути укладений.
Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині. Доказів протилежного матеріали справи не містять, позивач також їх не надав, що відповідно до статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов'язком.»
Використання для підписання договорів позики електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який містить тільки комбінацію цифр, узгоджується із вимогами законодавства. Підписання електронного договору за допомогою одноразового ідентифікатора, тобто укладення договору без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету не є можливим (див. висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 (справа №732/670/19), від 12.01.2021(справа №524/5556/19), від 31.08.2022 (справа № 280/4456/20), від 09.02.2023 (справа № 640/7029/19)).
Згідно зі статтею 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (стаття 217 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
У постанові Верховного Суду від 28 квітня 2022 року (справа №333/7121/18) викладені такі правові висновки щодо застосування норм ЗУ «Про захист прав споживачів».
«для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: 1) умови договору порушують принцип добросовісності (пункту 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); 2) умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; 3) умови договору завдають шкоди споживачеві. Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пунктів 2, 3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року (справа № 910/4518/16) викладені такі висновки щодо застосування норми права у спірних правовідносинах.
«109. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов'язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.
110. Приписи частин другої та третьої статті 6 і статті 627 ЦК України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором, зокрема ситуації, коли сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд і коли вони не вправі цього робити.
111. Указані висновки викладені в пунктах 22, 23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17.
112. У частині третій статті 6 ЦК України зазначено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Тобто частина третя статті 6 ЦК України не допускає встановлення договором умов, які не відповідають закону.
113. У статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, ця стаття також не допускає свободу договору в частині порушення, зокрема, вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства.
114. Тому сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини виходячи з правової природи останніх.
115. Зазначене не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі статті 625 ЦК України, і цей розмір може зменшити суд (пункт 107 цієї постанови).
116. Тобто твердження скаржників про те, що проценти за «користування кредитом» нараховуються не лише в межах строку кредитування, а й після спливу такого строку, тобто до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів, свідчать про помилкове розуміння скаржниками правової природи процентів, які сплачуються позичальником у випадку прострочення грошового зобов'язання. Проценти, які можуть бути нараховані поза межами строку кредитування (чи після вимоги про дострокове погашення кредиту), є мірою цивільно-правової відповідальності та сплачуються відповідно до положень статті 625 ЦК України.
117. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за «користування кредитом», так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов'язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов'язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника (наприклад, звернути стягнення на заставне майно боржника або стягнути борг з поручителя).
118. Несправедливість цього підходу стає особливо очевидною у випадках, коли ринковий розмір процентів за «користування кредитом» за час після укладення кредитного договору істотно знизився. У таких випадках кредитор стає навіть більше зацікавлений у невиконанні договору, ніж у задоволенні своїх вимог. За такого підходу кредитор може продовжувати нарахування процентів за «користування кредитом» (який при цьому навіть не надавався на новий строк) у розмірі, якого вже не існує на ринку. Цим самим створюються штучні передумови для банкрутства підприємств та збільшення кількості фізичних осіб, які не мають надії повернутися до нормального життя інакше, як через банкрутство, що негативно відбивається на економіці та підвищує соціальну напруженість.
119. Такий підхід вочевидь не відповідає балансу інтересів сторін кредитного договору та призводить до того, що кредитор не використовує ефективні способи захисту своїх прав (звернення стягнення на заставне майно боржника, стягнення боргу з поручителя тощо) одразу після порушення боржником умов договору.
120.Натомість Велика Палата Верховного Суду вважає, що у цивільних та господарських відносинах, які регулює глава 71 ЦК України, важливо дотримати баланс інтересів позичальника та позикодавця в межах кредитних відносин, так само як і банку та вкладника у межах відносин за договором банківського вкладу.
121. Принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов'язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (див. пункт 6.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19). Отже, сторони повинні сумлінно та добросовісно співпрацювати з метою належного виконання укладеного договору. Кредитор у зобов'язанні має створити умови для виконання боржником свого обов'язку, для чого вчиняє не тільки дії, визначені договором, актами цивільного законодавства, але й ті, які випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту (див. частину першу статті 613 ЦК України). Вказаного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 (пункт 57).
122. Для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з'ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
123. Установивши, що умова договору передбачає нарахування процентів як міри відповідальності після закінчення строку кредитування, тобто за період прострочення виконання грошового зобов'язання, слід застосовувати як статтю 625 ЦК України, так і інше законодавство, яке регулює наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
124. Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.03.2019 у справі № 5017/1987/2012 (на неврахування якої судом апеляційної інстанції посилається АТ «МР Банк») суд здійснив відповідне тлумачення умов кредитного договору.
125. Зокрема, суд установив, що кредитним договором були передбачені проценти за неправомірне користування кредитом - це плата, яка встановлюється банком за користування кредитом після настання строку його погашення та сплачується позичальником у розмірі та у строки, передбачені договором. При сплаті процентів за неправомірне користування кредитом проценти за користування кредитом не сплачуються. У випадку порушення позичальником установленого пунктом 2.2 договору строку погашення отриманого кредиту позичальник надалі сплачує проценти за неправомірне користування кредитом виходячи із процентної ставки у розмірі 36 % річних, порядок нарахування та сплати яких встановлюється згідно з пунктами 3.3, 3.4 цього договору (пункти 42, 43 вказаної вище постанови).
126. Здійснивши тлумачення умов кредитного договору, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку, що банк не позбавляється права на отримання належних йому процентів за неправомірне користування кредитом, оскільки ці проценти охоплюються диспозицією норми частини другої статті 625 ЦК України (пункт 50 вказаної вище постанови).
127. Тобто у справі № 5017/1987/2012 сторони чітко та недвозначно визначили, що поза межами строку кредитування позичальником сплачуються проценти, які при цьому не є процентами за «користування кредитом», а є відповідальністю за порушення зобов'язання, та погодили їх розмір. Установивши зазначене, суд дійшов висновку про задоволення вимог щодо стягнення таких процентів.
128. Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).»
Отже, з огляду на наведені висновки суд має дослідити зміст кредитного договору, здійснити його тлумачення і встановити правову природу процентів, що нараховані позивачем.
Згідно умов договору кредит видається строком на 300 календарних днів, тобто з 20.02.2023 по 16.12.2023 (п.4.1, п.4.8). У межах визначеного сторонами строку кредитування узгоджені окремі періоди: базовий - перші 14 днів з дня отримання кредиту, упродовж яких боржник сплачує проценти у розмірі 2,5%, у разі неповернення кредиту у перший базовий період боржник сплачує протягом усього строку кредитування проценти за стандартною ставкою 3% (п.4.4, п.4.6, 5.5).(а.с.39)
Пунктами 4.8, 4.9 визначені реальна процентна ставка за весь період кредитування і орієнтовна вартість кредиту.
Договір містить розділ 8, яким визначені наслідки прострочення виконання боржником, яким передбачено право нараховувати кошти згідно ч.2 ст.625 ЦК України, штрафу.
Наведені умови договору є чіткими і зрозумілими та не дають підстав вважати, що сплата процентів після закінчення першого базового періоду (14 днів) є санкцією за прострочення боржника, адже договором чітко визначений загальний строк кредитування - 300 днів.
Аналіз змісту кредитного договору від 20.02.2023 свідчить про те, що він не містить умов, які є нікчемними відповідно до закону, який регулює спірні правовідносини.
Матеріали справи не містять відомостей про своєчасне внесення ОСОБА_1 коштів на погашення заборгованості.
За таких обставин слід визнати обґрунтованим нарахування кредитором заборгованості за кредитом у сумі 37 000 грн..
ОСОБА_1 у встановлений кредитним договором строк не повернула кредитні кошти, не сплатила проценти за користування кредитом, а тому апеляційний суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Частиною 13 ст. 141 ЦПК України визначено, що суд апеляційної чи касаційної інстанціях, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Частиною 1 та п.1 ч.2 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача у разі задоволення позову.
Згідно ч.8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду з позовом, ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» сплатило 2 422,40 грн судового збору (а.с.1), а також, звертаючись до суду з апеляційною скаргою, сплатило 3 666,60 грн (а.с.123)
Позовні вимоги та апеляційна скарга задоволені на 100%.
Таким чином, ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» має право на стягнення з відповідачки, 2 422,40 + 3 666,60 = 6 089 грн судового збору за подачу позову та апеляційної скарги.
Керуючись ст.367, п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» задовольнити.
Рішення Крюківського районного суду м. Кременчука від 28 серпня 2024 року скасувати, ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_2 ; АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» (ЄДРПОУ 38548598; бульвар лесі Українки 26 офіс 407, м.Київ, 01133) заборгованість за договором № 1159-1358 від 20.02.2023 у розмірі 37 000 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_2 ; АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» (ЄДРПОУ 38548598; бульвар лесі Українки 26 офіс 407, м.Київ, 01133) судові витрати у розмірі 6 089 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду з урахуванням вимог ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови виготовлено 09 грудня 2024 року.
Головуючий суддя О.А.Лобов
Судді А.І.Дорош
В.М.Триголов