Справа № 166/1804/23 Провадження №11-кп/802/438/24 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
03 грудня 2024 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря
судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
потерпілих - ОСОБА_7 ,
обвинуваченої - ОСОБА_8 ,
захисника - ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні (в режимі відеоконференції) матеріали кримінального провадження №12023030570001535 за апеляційними скаргами прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Ратнівського відділу Ковельської окружної прокуратури ОСОБА_11 , обвинуваченої ОСОБА_8 , захисників ОСОБА_9 та ОСОБА_10 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_8 на вирок Ратнівського районного суду Волинської області від 03 квітня 2024 року стосовно ОСОБА_8 ,
Даним вироком ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженку смт. Ратне Ратнівського району Волинської області, жительку АДРЕСА_1 , громадянку України, українку, розлучену, раніше не судиму, освіта середня, інваліда 3 групи,
визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України, та призначено покарання у виді 2 (двох) років позбавлення волі.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_8 визначено рахувати з дня звернення вироку до виконання.
Згідно з вироком суду ОСОБА_8 визнано винуватою та засуджено за те, що вона 27 жовтня 2023 року, о 08 годині, по місцю проживання, в квартирі АДРЕСА_2 , під час проведення працівниками поліції в складі слідчо-оперативної групи санкційованого обшуку в її житлі, з метою перешкодити проведенню слідчої дії, умисно рукою схопила за волосся слідчу ОСОБА_7 , нанесла їй удар рукою по обличчю, чим потерпілій заподіяла легке тілесне ушкодження, у виді садна у лівій виличній ділянці та крапкових виливів в тім'яній ділянці голови. Після чого, продовжуючи противоправні дії, ОСОБА_8 схопила рукою за одяг заступника начальника слідчого відділення відділення поліції №2 (сел. Ратне) Ковельського районного управління поліції ГУНП у Волинській області ОСОБА_12 , який підійшов до них на крик слідчої ОСОБА_7 , а рукою нанесла удар ОСОБА_12 по обличчю, рукою схопила його за праве вухо, чим потерпілому заподіяла легке тілесне ушкодження, у виді саден в ділянці верхньої губи справа та правій позавушній ділянці.
Таким чином, ОСОБА_8 вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 345 КК України, тобто умисне заподіяння працівникам правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень, у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків.
У поданих на вирок апеляційних скаргах:
- обвинувачена та її захисники ОСОБА_9 , ОСОБА_10 в апеляційних скаргах висловлюють загалом аналогічні вимоги та вважать вирок Ратнівського районного суду Волинської області від 03 квітня 2024 року незаконним, необгрунтованим та таким, що підлягає скасуванню з підстав допущення істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, невідповідності висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження.
Вказують про те, що судом не було надано оцінки тому факту, що зміст обвинувального акту врученого прокурором ОСОБА_8 суттєво відрізняється від змісту обвинувального акту, який надійшов від прокурора до Ратнівського районного суду Волинської області. При цьому, вказані обставини були встановленні під час підготовчого судового засідання, однак судом вони проігноровані і судовий розгляд був призначений на підставі суперечливого обвинувального акту. Аналогічно виявлено розбіжності і між повідомленням про підозру, яке обвинувачена отримала 28.10.2023 та повідомленням, яке містилося у матеріалах кримінального провадження. Внаслідок наведеного апелянти вважають, що докази отримані без належного повідомлення про підозру обвинуваченій не можуть бути належними та допустимими і використаними в якості доказів у суді.
Разом з тим, на переконання обвинуваченої та її захисників, призначене ОСОБА_8 покарання є надто суворим та при його призначенні судом належним чином не взято до уваги відомості про стан здоров'я останньої, досудову доповідь, обставину, що обвинувачена вперше притягається до кримінальної відповідальності.
Обвинувачена та її захисник ОСОБА_9 просять оскаржений вирок скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Захисник обвинуваченої ОСОБА_10 вказує на упередженість та обвинувальний ухил суду під час розгляду кримінального провадження стосовно його підзахисної, просить повторно дослідити протокол та відеозапис обшуку від 28.10.2023, допитати потерпілих ОСОБА_7 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , свідка ОСОБА_14 , викликати та вперше безпосередньо допитати у якості свідків очевидців подій 28.10.2023: ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 . Оскаржений вирок просить змінити та призначити обвинуваченій ОСОБА_8 більш м'яке покарання, не пов'язане з позбавленням волі, з застосуванням положень ст. 75 КК України.
- прокурор не оспорюючи фактичні обставини кримінального провадження та кваліфікацію дій обвинуваченої, подав апеляційну скаргу у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої внаслідок м'якості. Зазначає про залишення поза увагою суду даних про особу ОСОБА_18 , які в конкретному випадку не є такими, що свідчать про можливість призначення покарання наближеного до мінімальної межі, визначеної в санкції ч. 1 ст. 345 КК України.
Просить вирок Ратнівського районного суду Волинської області від 03 квітня 2024 року скасувати, ухвалити новий, яким ОСОБА_8 визнати винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України та призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки. У решті вирок залишити без змін.
У поданому доповненні до апеляційної скарги сторона обвинувачення загалом підтримує апеляційні вимоги та просить у відповідності до ч. 5 ст. 72 КК України в строк покарання зарахувати строк попереднього ув'язнення ОСОБА_8 , а саме один день, коли ОСОБА_8 була затримана в порядку ст. 208 КПК України.
В судове засідання не з'явилися потерпілі ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , хоча належним чином повідомлялися про час, дату та місце розгляду вказаного кримінального провадження. Жодних клопотань від згаданих потерпілих до суду не надходило. Учасники судового розгляду, які з'явилися в судове засідання, не заперечували щодо продовження розгляду справи у відсутності потерпілих ОСОБА_12 та ОСОБА_13 . Їх неприбуття не перешкоджає розгляду кримінального провадження відповідно до вимог ч. 4 ст. 405 КПК України.
Заслухавши доповідача, який виклав суть вироку суду першої інстанції, думку обвинуваченої та її захисників, які просили змінити вирок в частині призначеного покарання, прокурора, який щодо задоволення апеляційних скарг заперечив, позицію потерпілої, перевіривши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд доходить такого висновку.
Судове рішення відповідно до положень ст. 370 КПК України повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, які мають значення для кримінального провадження.
Згідно зі ст. 94 КПК України суд, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Вказаних вимог закону місцевим судом при ухваленні вироку в даному кримінальному провадженні дотримано.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України, за наведених у вироку обставин, підтверджуються письмовими доказами, які судом першої інстанції належним чином досліджено та детально викладено у вироку.
Також матеріали кримінального провадження свідчать про те, що суд першої інстанції у повному обсязі дослідив усі обставини, які мали значення для прийняття рішення в справі, повно та всебічно перевірив зібрані на досудовому слідстві докази та надав їм у сукупності належну оцінку, що вказує наведений у вироку аналіз доказів, з яким погоджується і колегія суддів.
За змістом положень ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як слідує з апеляційних скарг обвинуваченої ОСОБА_8 та її захисника ОСОБА_9 , вони ставили питання про повторне дослідження доказів у справі та просили скасувати вирок Ратнівського районного суду Волинської області від 03 квітня 2024 року, призначити новий розгляд кримінального правопорушення у суді першої інстанції.
Захисник обвинуваченої ОСОБА_10 у апеляційній скарзі вказував про порушення під час здійснення досудового розслідування та судового розгляду стосовно ОСОБА_8 , просив повторно дослідити ряд доказів, допитати потерпілих та свідків, проте в резолютивній частині апеляції просив оскаржений вирок змінити і обрати обвинувачені покарання не пов'язане з позбавленням волі.
Водночас, під час апеляційного розгляду обвинувачена та її захисники узгодили свою позицію щодо необхідності зміни вироку виключно в частині призначеного покарання, про що вони заявили в судових засіданнях. У зв'язку з цим під час апеляційного розгляду справи наводили аргументи лише щодо необхідності призначення ОСОБА_8 покарання не пов'язаного з позбавленням волі, а саме про щире каяття обвинуваченої, неможливість її перебування під вартою у зв'язку із важким станом здоров'я, інші обставини.
Враховуючи наведені обставини, колегія суддів не вбачає підстав для дослідження доказів, які просили дослідити апелянти і відмовляє в задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів та відповідно, не висловлює оцінки з приводу допустимості, належності та достатності доказів, які ставили під сумнів обвинувачена та її захисники.
З приводу доводів апелянтів щодо невідповідності призначеного покарання особі обвинуваченого, внаслідок суворості, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно із ст. 65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
У відповідності до статті 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
З огляду на зазначені вище положення закону, суд при призначенні покарання має виходити не тільки з меж караності діяння, встановлених у відповідній санкції Особливої частини КК України, а й із тих норм Загальної частини КК України, в яких регламентується цілі, система покарань, підстави, порядок та особливості застосування окремих його видів, а також регулюються інші питання, пов'язанні з призначенням покарання.
Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а покарання - є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.
Суд індивідуалізує покарання, необхідне і достатнє для виправлення засуджених та для запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до принципів співмірності та індивідуалізації, покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій.
Згідно ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Призначаючи покарання обвинуваченій ОСОБА_8 , суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого нею кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченої, її негативну характеристику по місцю проживання, відсутність обставин, які обтяжують чи пом'якшують покарання. Врахувавши зазначені обставини в їх сукупності, суд першої інстанції призначив обвинуваченій ОСОБА_8 покарання в межах санкції ч. 2 ст. 345 КК України у виді 2 років позбавлення волі.
Проте, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, що виправлення та перевиховання ОСОБА_8 можливе лише в умовах ізоляції від суспільства.
Дослідивши під час апеляційного розгляду дані стосовно особи обвинуваченої, долучені стороною захисту до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що призначене судом першої інстанції обвинуваченій покарання, яке необхідно відбувати реально, з огляду на особу обвинуваченої та встановлені під час апеляційного розгляду обставини, є надмірно суворим.
Згідно із ст. 75 КК України суд може прийняти рішення про звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, якщо дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
Висновки суду у цій частині пов'язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Так, з долучених під час апеляційного розгляду даних стосовно особи обвинуваченої вбачається, що ОСОБА_8 має незадовільний стан здоров'я, зокрема, ряд хронічних захворювань, з приводу чого неодноразово звертається до медичного закладу, та з 13.06.2024 року по даний час проходить курс амбулаторної реабілітації.
Окрім того, обвинувачена проживає з чоловіком - ОСОБА_19 , який хворіє, має проблеми з зором та потребує постійного нагляду і допомоги зі сторони дружини.
На момент апеляційного розгляду обвинувачена визнала свою вину, зокрема, відмовилася від першочергових апеляційних вимог щодо незаконності вироку, висловила щире каяття, зазначила, що критично оцінює свої протиправні дії, шкодує з приводу вчиненого та бажає виправити ситуацію подальшою правомірною поведінкою і не допускати подібного в майбутньому.
Бере до уваги колегія суддів і ту обставину, що потерпіла ОСОБА_7 під час апеляційного розгляду не наполягала на призначенні суворого покарання ОСОБА_8 та вказала, що при визначенні необхідного для виправлення обвинуваченої виду і розміру покарання покладається на розсуд суду.
Важливо зауважити, щокаральна функція не є домінуючою, а обраний захід примусу має найбільше сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави й суспільства і така домірність є необхідним проявом справедливості кримінальної відповідальності.
Таким чином, на переконання колегії суддів, незадовільний стан здоров'я самої обвинуваченої та її чоловіка, посткримінальна поведінка ОСОБА_8 , щире каяття, визнання вини, є обставинами, які дають можливість на підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_8 від відбування покарання призначеного судом першої інстанції - у розмірі 2 років позбавлення волі.
На переконання колегії суддів, саме таке покарання за своїм видом і розміром буде необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_8 , а також запобігання вчиненню нею нових кримінальних правопорушень, тобто для досягнення мети, передбаченої ст. 50 КК України.
У свою чергу, на переконання колегії суддів, окрім визначених ч. 1 ст. 76 КК України обов'язків, актуальним та доцільним буде покладення на ОСОБА_8 додаткового обов'язку, передбаченого ч. 3 ст. 76 КК України, а саме попросити публічно пробачення у потерпілих. При цьому, достатнім для публічного вибачення перед потерпілими буде строк протягом 3 місяців з моменту проголошення даної ухвали. Вказане рішення обґрунтовується тим, що у даному випадку кримінальним правопорушенням було спричинено шкоду авторитету правоохоронних органів, тому покладення згаданого вище додаткового обов'язку буде сприяти меті покарання та попередженню вчинення нових кримінальних правопорушень як обвинуваченою, так і іншими особами.
При цьому колегія суддів не погоджується з вимогою прокурора про необхідність призначення обвинуваченій більш суворого покарання, оскільки в апеляційній скарзі належним чином не обґрунтовано та не наведено обставини, які б беззаперечно вказували, що саме покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки, як просить сторона обвинувачення, є необхідним для виправлення ОСОБА_8 .
Не знайшли свого підтвердження доводи сторони обвинувачення, що судом істотно порушено вимоги кримінального процесуального закону, оскільки у вироку вказано про вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України 27.10.2023 о 08:00 годині, а в обвинувальному акті інкримінувалося вчинення згаданого кримінального правопорушення о 07:41 годині. На переконання колегії суддів, вказана обставина фактично не вплинула у цьому кримінальному провадженні на можливість з'ясування та встановлення фактичних обставин справи чи, зокрема, висновки суду щодо доведеності вини обвинуваченої у вчиненні інкримінованого їй злочину.
Водночас, обгрунтованими є доводи прокурора про зарахування до строку відбування покарання строку переднього ув'язнення, а саме строку, коли ОСОБА_8 була затримана в порядку ст. 208 КПК України - 27.10.2023.
Згідно ч. 5 ст. 72 КК України попереднє ув'язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті.
Таким чином, строк затримання обвинуваченої ОСОБА_8 (затримання особи без ухвали слідчого судді, суду) - 27.10.2023 (один день) на підставі ч. 5 ст. 72 КК України підлягає зарахуванню у строк покарання з розрахунку, що один день тримання під вартою відповідає одному дню позбавлення волі.
Враховуючи викладене вище, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги прокурора, обвинуваченої та її захисників слід задовольнити частково, а оскаржений вирок суду необхідно змінити в частині призначеного покарання.
На підставі наведеного і керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Ратнівського відділу Ковельської окружної прокуратури ОСОБА_11 , обвинуваченої ОСОБА_8 , захисників ОСОБА_9 , ОСОБА_10 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_8 задовольнити частково.
Вирок Ратнівського районного суду Волинської області від 03 квітня 2024 рокустосовно ОСОБА_8 в частині призначеного покарання змінити.
Залишити призначене ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 345 КК України покаранняу вигляді 2 (двох) років позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_8 від відбування призначеного покарання, якщо вона протягом іспитового строку терміном 3 (три) роки не вчинить нового кримінального правопорушення та виконає покладені на неї обов'язки, передбачені ст. 76 КК України:
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання;
- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації;
- попросити публічно пробачення у потерпілих протягом 3 (трьох) місяців з моменту проголошення даної ухвали.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати в строк покарання строк затримання ОСОБА_8 без ухвали слідчого судді - 27.10.2023.
В іншій частині вирок суду залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Головуючий:
Судді: