760/11288/24
СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА
10 грудня 2024 року Солом'янський районний суд міста Києва в складі головуючого судді Кицюк В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в м. Києві Департаменту патрульної поліції, Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про адміністративне правопорушення серії ЕНА №2108709 від 09 травня 2024 року,-
У травні 2024 року позивач звернувся до суду із вищезазначеним позовом, у якому просив скасувати постанову серії ЕНА №2108709 від 09 травня 2024 року про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП та стягнути з відповідача суму сплаченого штрафу у розмірі 340,00 грн.
В обґрунтування заявлених вимог зазначає, що 09 травня 2024 року позивач керував тз у бік Дарницького мосту. Перед виїздом позивача зупинено працівниками поліції, причиною зупинки є невиконання вимог знаку 2.2 «Проїзд без зупинки заборонено». На заперечення позивача працівник поліції зі свого особистого мобільного телефону показав фотографію начебто дорожнього знаку. Позивач вважає винесену постанову незаконною, оскільки відсутні докази вчинення адміністративного правопорушення. Крім того, під час розгляду справи позивача не повідомлено про розгляд такої справи, не роз'яснено права та обов'язки.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 17 травня 2024 року відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.
13.06.2024 через систему «Електронний суд» надійшов відзив, у якому представник відповідача ДПП просив відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування зазначає, що відповідач під час розгляду справи про адміністративне правопорушення відреагував на правопорушення, встановив причини та умови, роз'яснив права позивачу та виніс вмотивовану постанову. Крім того, в обов'язки водія не входить з'ясування законності встановлення дорожніх знаків.
18.06.2024 через систему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив, у якій позивач зазначає, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за невиконання вимог дорожнього знаку, який встановлено всупереч закону. Додатково звертає увагу, що інспектором не вчинено жодної дії, передбаченої ст.278 КУпАП.
04.10.2024 через систему «Електронний суд» надійшло клопотання представника позивача про долучення доказів.
13.11.2024 через систему «Електронний суд» надійшла заява позивача про компенсацію судових витрат.
Відповідно до вимог ст.262 КАС України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Дослідивши матеріали справи та докази у їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.
Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Стаття 8 КУпАП визначає, що особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення. Провадження в справах про адміністративні правопорушення ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи про правопорушення.
Відповідно до ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно зі ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Відповідно до ст.252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Пунктом 11 ч.1 ст.23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Згідно п.1 розділу IV Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України № 1395 від 07.11.2015, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, поліцейський виносить постанову по справі про адміністративне правопорушення. Пунктами 4-5 Розділу І Інструкції № 1395 передбачено, що у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу. Постанова виноситься у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зокрема, передбачених частиною першою, другою, третьою, п'ятою та шостою статті 122, частиною першою, другою та четвертою статті 126 КУпАП.
Разом з тим, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» правила дорожнього руху встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (ПДР України). Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків. Кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що й інші учасники виконують ці Правила.
Відповідно до ч.1 ст.268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Особливості розгляду справ про адміністративні правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1-279-8 цього Кодексу.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Судом встановлено, що 09 травня 2024 року постановою серії ЕНА №2108709 притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП.
Частина 1 ст.122 КУпАП передбачає перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, що тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.
Об'єктивна сторона виражається у перевищенні встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками.
Суб'єктивна сторона правопорушення полягає у наявності умислу або необережності.
Суб'єктом правопорушення може бути лише водій транспортного засобу.
Відповідно до змісту постанови, 09.05.2024 20:23:54, м. Київ, вул. Петра Радзіня, водій ОСОБА_1 , керуючи тз Audi S4, д.н.з. НОМЕР_1 , не виконав вимогу дорожнього знаку 2.2. проїзд без зупинки заборонено, чим порушив п.33. ПДР - порушення вимог дорожніх знаків.
Оскаржувана постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не містить інформацію про фіксацію порушення - п.7 «До постанови додаються». Крім того, відповідач разом із відзивом не надає докази вчинення правопорушення.
Також, у п.8 «Права за статтею 268 КУпАП та строк оскарження за статтею 289 КУпАП мені роз'яснено» зазначено, що права не роз'яснено.
Так, згідно зі ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Особливості розгляду справ про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1-279-8 цього Кодексу.
Відповідно до п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченими статтями 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Згідно з Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26 квітня 2018 року у справі №338/1/17, візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку.
Відповідачем належним чином не задокументовано та не доведено належними і допустимими доказами факт порушення ПДР України. Сама постанова без обґрунтування її доказами не дає підстав для висновку про скоєння адміністративного правопорушення.
Відповідно до ст.62 Конституції України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
У рекомендаціях № R (91) 1 Комітету Ради Європи Державам-Членам стосовно адміністративних санкцій від 13.02.1991р. рекомендовано керуватись у своєму праві та практиці принципом, згідно з яким обов'язок забезпечення доказів покладається на адміністративний орган влади (принцип 7).
Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема, у справах «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002, неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення за відсутності розумних підстав для сумніву, що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.
Враховуючи постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справі №463/1352/16-а, у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач не виконав обов'язку доведення правомірності прийнятого ним рішення, матеріали справи не містять доказів фіксації вчиненого позивачем правопорушення, не містять матеріали справи й інших доказів.
Зважаючи на те, що відповідачем не доведено вину позивача у вчиненні адміністративного правопорушення, суд вважає, що в діях позивача відсутній склад адміністративного правопорушення.
За приписами п.1 ч.1 ст.247 КУпАП за відсутності події і складу адміністративного правопорушення провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю.
Пунктом 3 ч.3 ст.286 КАС України визначено, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Також суд звертає увагу, зі змісту ст.222 КУпАП вбачається, що органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, зокрема, про порушення правил дорожнього руху, правил паркування транспортних засобів, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту.
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про Національну поліцію», Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Частиною 1 ст.13 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що систему поліції складають: 1) центральний орган управління поліцією, 2) територіальні органи поліції.
У відповідності до ч.1 ст.15 Закону України «Про Національну поліцію» територіальні органи поліції утворюються як юридичні особи публічного права в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах, районах у містах та як міжрегіональні (повноваження яких поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць) територіальні органи у межах граничної чисельності поліції і коштів, визначених на її утримання.
Відповідно до п. 1 розділу 1 Положення про Департамент патрульної поліції, затвердженого наказом Національної поліції України 06.11.2015 №73 Департамент патрульної поліції с міжрегіональним територіальним органом Національної поліції, який створюється, реорганізується та ліквідується Кабінетом Міністрів України за поданням Міністра внутрішніх справ України в установленому законодавством порядку.
Пунктом 7 розділу II Положення передбачено, що Департамент здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, віднесених до компетенції Національної поліції України.
Відповідно до п.п.9, 10 розділу V Положення, Департамент патрульної поліції є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби України, має печатку із зображенням Державного Герба України, інші печатки, штампи, бланки зі своєю повною та скороченою назвою, необхідні для здійснення його поточної діяльності.
Таким чином, належним відповідачем у справі є Департамент патрульної поліції.
Крім того, вирішуючи вимоги позивача в частині повернення суми штрафу, сплаченого за оскаржуваною постановою, суд приходить до таких висновків.
Повернення коштів сплачених позивачем на виконання штрафу має здійснюватися на підставі Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №787 від 03 вересня 2013 року «Про затвердження Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, та перерахування компенсації частини суми штрафних (фінансових) санкцій, визначених за даними системи обліку даних реєстраторів розрахункових операцій» .
Згідно з п.3 Порядку №787, повернення (перерахування) помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів та перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до відповідних бюджетів через єдиний рахунок, у національній валюті здійснюється Казначейством або головними управліннями Казначейства з відповідних рахунків за надходженнями, відкритих в Казначействі відповідно до законодавства, шляхом оформлення платіжних інструкцій для здійснення внутрішніх операцій.
Повернення (перерахування) платежів у національній валюті здійснюється на рахунки отримувачів коштів, відкриті в банках або небанківських надавачів платіжних послуг, або Казначействі, вказані у поданні (висновку, повідомленні) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, органів, які ведуть облік заборгованості в розрізі позичальників, заяві платника (у разі повернення судового збору (крім помилково зарахованого)).
Відповідно до п.5 Порядку №787, повернення (перерахування) помилково або надміру зарахованих до бюджету або повернення на єдиний рахунок (у разі його використання) податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів, або перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до відповідних бюджетів через єдиний рахунок, здійснюється за поданням (висновком, повідомленням) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за судовим рішенням, яке набрало законної сили.
Відповідач є контролюючим органом у розумінні положень п.5 Порядку, оскільки саме на виконання його рішення (постанови) було сплачено штраф позивачем.
Помилково сплачений адміністративний штраф може бути повернуто управлінням держказначейства у визначеному порядку лише на підставі висновку органу, який застосував адміністративне стягнення (штраф). Тобто фізичній особі необхідно звернутися до відповідного органу з письмовою заявою про надання висновку про повернення помилково сплаченого адміністративного штрафу.
З огляду на викладене, оскільки адміністративний суд обмежений колом питань, вирішення яких належить до його компетенції за результатами розгляду адміністративного позову з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності (ч.3 ст.286 КАС України), а також враховуючи той факт, що повернення таких коштів здійснюється управлінням держказначейства на підставі висновку органу, який застосував адміністративне стягнення, у задоволенні позову позивача у цій частині позовних вимог необхідно відмовити.
Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги, що вчинення позивачем адміністративного правопорушення не підтверджується достатніми доказами, відповідачем в ході розгляду справи не доведено правомірність винесення постанови відносно позивача, відтак суд вважає за необхідне скасувати постанову, у зв'язку з чим позов підлягає частковому задоволенню.
При задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч.1 ст.139 КАС України).
Відповідно до п.1 ч.3 ст.132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч.2 ст.134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Частина 5 ст.134 КАС України визначає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 16 квітня 2022 року, справа №727/4597/19 зробив висновок, що з вимог статті 134 КАС України вбачається, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
У матеріалах справи міститься: копія договору про надання правової допомоги від 10 травня 2024 року; копія додаткової угоди №1 від 10 травня 2024 року; копія акту приймання-передачі №1 від 04 жовтня 2024 року на суму 10000,00 грн; копія рахунку на оплату №1 від 04 жовтня 2024 року.
Також суд враховує практику Шостого апеляційного адміністративного суду, викладену, зокрема, у постанові від 18 травня 2023 року у справі № 760/10148/22, яка за наслідками розгляду є остаточною: «Так, предметом розгляду справи по суті було скасування постанови від 30.07.2022 серія ЕАР № 5684025 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП, у загальному розмірі 425,00 грн.
Колегія суддів повторно звертає увагу на те, що в матеріалах справи міститься договір № 02-08/22 від 02.08.2022 про надання адвокатом об'єднання «А-АДВОКАТ» правової допомоги, додаток № 2 до договору № 02-08/22 від 02.08.2022, акт виконаних робіт № 2 від 08.08.2022 до додатку № 2 від 02.08.2022 до договору № 02-08/22 від 02.08.2022, рахунок на оплату № 29 від 02.08.2022 на суму 3000,00 грн, детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом від 08.08.2022.
На підставі вищезазначеного, приходить до висновку, що під час прийняття рішення в даній справі в частині стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 1 понесених ним витрат на професійну правничу допомогу, серед усього іншого, судом першої інстанції не враховано складність предмета спору (доказування), тривалість витраченого часу на опрацювання всіх матеріалів справи, кількість судових засідань у яких брав участь адвокат, затрачений час в ході розгляду справи в судовому засіданні, а також враховує інший витрачений адвокатом час під час надання позивачу правничої допомоги та приходить до висновку, що вказана сума витрат у розмірі 3000,00 грн. є неспівмірною із складністю справи та з наданою позивачу правничою допомогою, оскільки вартість наданих позивачу відповідно до рахунку послуг є завищеною.
Окрім зазначеного, колегія суддів враховує заперечення викладені відповідачем 1 в апеляційній скарзі, а саме те, що по даній справі ціна позову становить 425,00 грн., а вартість правничої допомоги - 3000,00 грн., що не є співрозмірним із складністю справи, також зазначає, що заявник має право на відшкодування судових витрат та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим та у зв'язку з недотриманням ч. 5 ст. 134 КАС України, суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
На підставі вищезазначеного, колегія суддів приходить до висновку про необхідність зменшення суми витрат на правничу допомогу, яка підлягає стягненню на користь позивача до суми 1 500,00 грн».
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд звертає увагу на те, що дана категорія справи відноситься до справ незначної складності, а Єдиний державний реєстр судових рішень містить велику кількість судових рішень щодо справ у аналогічних правовідносинах, що не потребує значного часу на опрацювання нормативно-правових актів, пошуку в Єдиному державному реєстрі судових рішень та вивчення практики в аналогічній категорії справ. Окрім цього суд зауважує, що предмет спору не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних.
Оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд приходить до висновку про задоволення заяви позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, однак у частині, враховуючи співрозмірність із складністю справи, а саме підлягає стягненню 1500 грн.
Керуючись ст.ст.5-7, 9, 77, 90, 132, 139, 241-247, 286 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про адміністративне правопорушення серії ЕНА №2108709 від 09 травня 2024 року - задовольнити частково.
Постанову від 09 травня 2024 року серії ЕНА №2108709 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн - скасувати і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Стягнути на користь ОСОБА_1 / РНОКПП НОМЕР_2 / за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції суму сплаченого судового збору у розмірі 1211,20 грн.
на користь ОСОБА_1 / РНОКПП НОМЕР_2 / за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1500,00 грн.
В іншій частині - відмовити.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в м. Києві Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про адміністративне правопорушення серії ЕНА №2108709 від 09 травня 2024 року - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Вікторія КИЦЮК