Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
05.12.2024м. ХарківСправа № 922/5025/21
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Погорелової О.В
при секретарі судового засідання Федоровій К.О.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Фізичної особи-підприємця Караслай Михайла Івановича, с. Заріччя
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Натуральні продукти", м. Харків третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - MIRAX GIDA TARIM PAKETLEME SAN.VE TIC.LTD.STL, Туреччина
про стягнення коштів
за участю представників учасників справи:
позивача - не з'явився
відповідача - не з'явився
третьої особи - не з'явився,
Позивач, ФОП Караслай Михайло Іванович, звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Натуральні продукти", в якому просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у розмірі 138 226,83 грн. Позов обґрунтований неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо повної та своєчасної оплати наданих позивачем послуг з перевезення вантажу у міжнародному сполученні згідно заявки 126 від 15.11.2021. Витрати по оплаті судового збору позивач просить суд покласти на відповідача.
Ухвалою суду від 23.12.2021 позовна заява була прийнята до розгляду та відкрито провадження у справі.
Ухвалою суду від 08.02.2022 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - MIRAX GIDA TARIM PAKETLEME SAN.VE TIC.LTD.STL (Ататюрк Мах. 22065 вул. №25 Аксу м. Анталія Туреччина).
Залучена третя особа про розгляд справи у суді повідомлялась належним чином, в порядку, передбаченому Гаазькою Конвенцією про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15.11.1965.
Процесуальний рух справи відображений у відповідних ухвалах господарського суду.
Відповідач проти позову заперечує та просить суд відмовити у його задоволенні. В обґрунтування заперечень вказує на те, що між позивачем та відповідачем жодних договірних відносин не існує та не існувало, відповідач не підписував та не проставляв печатку на заявці №126 від 15.11.2021 на перевезення вантажу автомобільним транспортом; товар який був доставлений позивачем за накладною CMR 985884 від 17.11.2021 поставлявся на користь відповідача компанією MIRAX GIDA TARIM PAKETLEME SAN.VE TIC.LTD.STL (Turkey) (продавець, третя особа у справі) відповідно до контракту №14/10-01 від 14.10.2021 на умовах СРТ - м. Харків, Україна, згідно "Інкотермс 2010", що підтверджується митною декларацією ІМ 40 ДЕ від 27.11.2021. ТОВ “Фірма “Натуральні продукти» не мало потреби направляти на користь позивача як перевізника будь-які замовлення на перевезення, адже ТОВ “Фірма “Натуральні продукти» цілком покладалося на умови контракту №14/10-01 за умовами якого саме на продавця (MIRAX GIDA TARIM PAKETLEME SAN.VE TIC.LTD.STL (Turkey)) було покладено обов'язок організувати перевезення, у тому числі уклавши та оплативши відповідний договір перевезення. Крім того, відповідач вказує на те, що надані позивачем документи на підтвердження обов'язку відповідача оплатити виконане перевезення, а саме: заявка на перевезення №126 від 15.11.2021, накладна CMR 985884 від 17.11.2021 та акт про прийняття-передачі виконаних робіт від 27.11.2021 не підписані з боку відповідача, а тому не підтверджують існування договірних відносин між позивачем та відповідачем.
Представники сторін у судове засідання 05.11.2024 не з'явилися. Про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, відповідно до ст.ст. 120, 121 ГПК України.
04.12.2024 до суду від позивача надійшла заява про розгляд справи без участі представника позивача у судовому засіданні.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає за можливе зазначену заяву задовольнити, оскільки брати участь у судовому засіданні, відповідно до ст. 42 ГПК України, є правом учасника справи, а не обов'язком, а обов'язковість явки в судове засідання представника позивача судом не визнавалась.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності представників сторін за наявними у ній матеріалами, оскільки вони містять достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.
Суд вважає за необхідне зауважити, що ч. 4 ст.11 ГПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Згідно п.1 ст.6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово у своїх рішеннях указував на необхідність дотримання судами держав - учасниць Конвенції принципу розгляду справи судами впродовж розумного строку. Практика ЄСПЛ із цього питання є різноманітною й залежною від багатьох критеріїв, серед яких складність прави, поведінка заявника, судових та інших державних органів, важливість предмета розгляду та ступінь ризику терміну розгляду для заявника тощо (пункт 124 рішення у справі “Kudla v. Poland» заява № 30210/96, пункт 30 рішення у справі “Vernillo v. France» заява №11889/85, пункт 45 рішення у справі “Frydlender v. France» заява №30979/96, пункт 43 рішення у справі “Wierciszewska v. Poland» заява №41431/98, пункт 23 рішення в справі “Capuano v. Italy» заява №9381/81 та ін.).
Зокрема, у пункті 45 рішення у справі Frydlender v. France (заява № 30979/96) ЄСПЛ зробив висновок, згідно з яким “Договірні держави повинні організувати свої правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати кожному право на остаточне рішення протягом розумного строку при визначенні його цивільних прав та обов'язків.
У ГПК України своєчасність розгляду справи означає дотримання встановлених процесуальним законом строків або дотримання “розумного строку», під яким розуміється встановлений судом строк, який передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Таким чином, у процесуальному законодавстві поняття “розумний строк» та “своєчасний розгляд» застосовуються у тотожному значенні, зокрема, у розумінні найкоротшого із строків, протягом якого можливо розглянути справу, повно та всебічно дослідити подані сторонами докази, прийняти законне та обґрунтоване рішення. Поняття “розумний строк» вживається не лише у відношенні до дій, що здійснюються судом (розгляд справи, врегулювання спору за участю судді), але й також для учасників справи.
При цьому, вимогу стосовно розумності строку розгляду справи не можна ототожнити з вимогою швидкості розгляду справи, адже поспішний розгляд справи призведе до його поверховості, що не відповідатиме меті запровадження поняття “розумний строк».
Враховуючи все викладене вище, положення п.4 ч.1 ст.228 ГПК України, суд вважає, що у даному випадку справу було розглянуто у розумні строки.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, суд встановив наступне.
Звернувшись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що 15.11.2021 між ФОП Караслай М.І. та ТОВ “Фірма “Натуральні продукти» через електронну пошту узгоджено заявку №126 на перевезення вантажу автомобільним транспортом у міжнародному сполученні, що відповідно до положень Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, статті 909 Цивільного кодексу України та статті 307 Господарського кодексу України є договором міжнародного перевезення вантажу.
Згідно умов заявки узгоджена сума послуг становить 5 100 доларів США, які сплачуються протягом двох днів після вивантаження товару.
За наслідком погодження транспортної заявки, 27.11.2021 здійснено перевезення та доставлення вантажу, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) 985884. Під час отримання вантажу ТОВ “Фірма “Натуральні продукти» отримало усі товаросупровідні документи, що підтверджується підписом накладної і відсутністю будь-яких заперечень чи претензій, які вносяться до CMR у випадку їх наявності.
Як вбачається з товаросупровідних документів, перевізник (ФОП Караслай М.І.) надав послуги з міжнародного перевезення вантажів автомобільним транспортом, а вантажоотримувач розмитнив їх і сплатив відповідні податки до Державного бюджету України з послідуючим отриманням вантажу. Разом з тим, станом на 20.12.2021 надані послуги з перевезення відповідачем не сплачені.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частиною 1 пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст. 306 Господарського кодексу України, перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній водний транспорт, авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт, інші види транспорту. Допоміжним видом діяльності, пов'язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція. Загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів (вибухових речовин, зброї, отруйних, легкозаймистих, радіоактивних та інших небезпечних речовин тощо) визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього кодексами, законами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Відносини, пов'язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно ст. 307 Господарського кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень. Вантажовідправник і перевізник у разі необхідності здійснення систематичних впродовж певного строку перевезень вантажів можуть укласти довгостроковий договір, за яким перевізник зобов'язується у встановлені строки приймати, а вантажовідправник - подавати до перевезення вантажі у погодженому сторонами обсязі. Залежно від виду транспорту, яким передбачається систематичне перевезення вантажів, укладаються такі довгострокові договори: довгостроковий - на залізничному і морському транспорті, навігаційний - на внутрішньому водному транспорті, спеціальний - на повітряному транспорті, річний - на автомобільному транспорті. Порядок укладення довгострокових договорів встановлюється відповідними транспортними кодексами, транспортними статутами або правилами перевезень. Умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються кодексами, законами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.
Згідно ч. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Такими документами можуть бути: авіаційна вантажна накладна (Air Waybill); міжнародна автомобільна накладна (CMR); накладна СМГС (накладна УМВС); коносамент (Bill of Lading); накладна ЦІМ (CIM); вантажна відомість (Cargo Manifest); інші документи, визначені законами України. Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.
Відповідно до статті 6 Закону України "Про транзит вантажів", який визначає засади організації та здійснення транзиту вантажів авіаційним, автомобільним, залізничним, морським і річковим транспортом через територію України, транзит вантажів супроводжується товарно-транспортною накладною, складеною мовою міжнародного спілкування. Залежно від обраного виду транспорту такою накладною може бути авіаційна вантажна накладна (AirWaybill), міжнародна автомобільна накладна (CMR), накладна УМВС (СМГС), накладна ЦІМ (СІМ), накладна ЦІМ/УМВС (CIM/SMGS, ЦИМ/СМГС), коносамент (Bill of Lading). Крім цього, транзит вантажів може супроводжуватися (за наявності) рахунком-фактурою (Invoice) або іншим документом, що вказує вартість товару, пакувальним листком (специфікацією), вантажною відомістю (Cargo Manifest), книжкою МДП (Carnet TIR), книжкою АТА (Carnet ATA). При декларуванні транзитних вантажів відповідно до митного законодавства України до органів доходів і зборів подається вантажна митна декларація (ВМД) або накладна УМВС (СМГС), накладна ЦІМ (СІМ), накладна ЦІМ/УМВС (CIM/SMGS, ЦИМ/СМГС), книжка МДП (Carnet TIR), книжка АТА (Carnet ATA), необхідні для здійснення митного контролю.
Одним із основних міжнародних документів, який регулює відносини сторін при виконанні міжнародних перевезень вантажів автотранспортом, є Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, підписана у Женеві 19 травня 1956 року (далі - Конвенція).
За приписами статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Законом України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" закріплено, що Україна приєдналася до зазначеної Конвенції, а згідно листа Міністерства закордонних справ України від 16.05.2007 № 72/14-612/1-1559 "Щодо набуття чинності міжнародними договорами" ця Конвенція набрала чинності для України 17 травня 2007 року.
Відповідно до частин 1 та 2 Конвенції, Ця Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін. Для цілей цієї Конвенції "транспортний засіб" означає автомобілі, автопоїзди, причепи і напівпричепи як це визначено в статті 4 Конвенції про дорожній рух від 19 вересня 1949 року.
З врахуванням статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України", статті 4 Господарського процесуального кодексу України до спірних правовідносин застосовуються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, які мають пріоритет над правилами, передбаченими законодавством України.
Стаття 4 Конвенції передбачає, що договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.
Статтею 9 Конвенції встановлено, що вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.
Позивачем на підтвердження здійснення перевезення до матеріалів справи надані заявка №126 від 15.11.2021 на міжнародне перевезення вантажу автомобільним транспортом та CMR 985884 від 17.11.2021.
Разом з тим, надані документи не підписані з боку відповідача - вантажоодержувача, а містять лише відбиток печатки ТОВ "Фірма "Натуральні продукти".
За загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" та пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та відображають реальні господарські операції.
Так, відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року, встановлені вимоги щодо оформлення первинних документів, згідно яких первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою (абзац 1 пункту 2.5 Положення).
Самого факту наявності первинних документів для підтвердження факту надання послуг не достатньо. Отримання послуг повинно бути підтверджене належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, які б свідчили про реальну зміну майнового стану суб'єкта господарювання (використання результату отриманої послуги у господарській діяльності).
Слід зазначити, що порушення правил оформлення первинних документів не спричиняє їх недійсність, але безпосередньо впливає на можливість доведення стороною обставин, на підтвердження яких вона подала відповідні документи.
Як зазначалося вище по тексту рішення, відповідач стверджує, що спірне перевезення здійснювалось в рамках контракту №14/10-01 від 14.10.2021, укладеного між ТОВ "Фірма "Натуральні продукти" (покупець) та MIRAX GIDA TARIM PAKETLEME SAN.VE TIC.LTD.STL (Turkey) (продавець, третя особа у справі).
Відповідно до п. 1.1 контракту, продавець зобов'язується поставити та передати у власність покупця асортимент продукції овочів та фруктів (свіжих) (далі - товар), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар на умовах контракту.
Відповідно до п. 2.3 контракту ціни включають вартість товару, транспорті витрати, пакування, палет, тари, маркування, вантажно-розвантажувальних робіт, оформлення експортних митних документів на умовах СРТ - м. Харків, Україна, відповідно "Інкотермс-2010".
Інкотермс - це кодифікований збірник правил міжнародної торгівлі і використовуються в договорах купівлі-продажу. На базі Інкотермс врегульовані такі взаємини сторін міжнародного контракту в сфері міжнародної торгівлі: розподіл відповідальності за оплату доставки товару; визначення дати передачі товару продавцем покупцеві, або його представнику; момент переходу ризиків, пов'язаних з втратою або ушкодженнями товару / вантажу.
CPT (англ. Carriage Paid To) - Фрахт / перевезення оплачені до (… назва місця призначення) - продавець зобов'язаний оплатити перевезення до пункту призначення зазначеного в договорі. Покупець оплачує страховку, розмитнення і супутні витрати.
Отже, при перевезенні на умовах СРТ відповідно до "інкотермс 2010" укладання договору перевезення та оплата вартості перевезення здійснюються продавцем.
У накладній CMR 985884 від 17.11.2021 вантажовідправником вказано MIRAX GIDA TARIM PAKETLEME SAN.VE TIC.LTD.STL, вантажоодеоржувачем - ТОВ "Фірма "Натуральні продукти".
Як вбачається з митної декларації № ІМ40ДЕ від 27.11.2021 спірна поставка була здійснена в рамках контракту №14/10-01 від 14.10.2021 (розділи 2, 8, 20, 44).
Відповідно до ч.3 ст.13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
За приписами ч.1 ст.73 цього Кодексу доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
При цьому, відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018р. у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019р. у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019р. у справі № 902/761/18, від 04.12.2019р. у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
До того ж, 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019р. № 132-IX “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву ст. 79 ГПК України з “Достатність доказів» на нову - “Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування “вірогідність доказів».
Стандарт доказування “вірогідність доказів», на відміну від “достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі “Дж. К. та Інші проти Швеції» (“J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що “у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування “поза розумним сумнівом (“beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням “балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За результатами аналізу всіх наявних у справі доказів в їх сукупності, наведених обґрунтувань та встановлених обставин, суд дійшов висновку щодо більшої вірогідності доведеності позиції відповідача у порівнянні із наданими доказами позивача. Таким чином, правова позиція позивача не підтверджується належними та допустимими доказами, а тому у задоволенні позову слід відмовити.
Відповідно до положень ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні позову відмовити повністю.
Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ст.ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення.
Позивач - фізична особа-підприємець Караслай Михайло Іванович ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач - Товариство - обмеженою відповідальністю фірма "Натуральні продукти" (61001, м. Харків, вул. Польова, 83, код ЄДРПОУ 38634435).
Третя особа - MIRAX GIDA TARIM PAKETLEME SAN.VE TIC.LTD.STL (Ататюрк Мах. 22065 вул. №25 Аксу м. Анталія Туреччина).
Повне рішення підписано 10 грудня 2024 року.
Суддя О.В. Погорелова