Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"10" грудня 2024 р.м. ХарківСправа № 922/3554/24
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Юрченко В.С.
без повідомлення (виклику) учасників справи
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу
за позовом Акціонерного товариства «Укргазвидубування», місто Київ,
до Державного підприємства «Харківський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою», місто Харків,
про стягнення заборгованості,-
Позивач, Акціонерне товариство «Укргазвидубування», звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, Державного підприємства «Харківський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою», про стягнення заборгованості в розмірі 7 345,35 грн.
14 жовтня 2024 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/3554/24. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Роз'ясненно учасникам справи, що відповідно до частини 7 статті 252 Господарського процесуального кодексу України клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач може подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Клопотання, в порядку частини 7 статті 252 ГПК України від учасників даної справи не надходило.
Відповідач правом на формування заперечень з приводу доводів викладених у позовній заяві не скористався, про рух справи (зокрема, про відкриття провадження у справі) повідомлявся у відповідності до норм чинного процесуального законодавства. Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала про відкриття провадження у справі направлявся до електронного кабінету відповідача, про що свідчать Довідка про доставку електронного листа сформованою до Електронного кабінету зазначеного учасника справи, яка є достовірним доказом отримання адресатом судового рішення (зазначене узгоджується із практикою Верховного Суду, зокрема викладеної позиції у постанові від 30.08.2022 року по справі № 459/3660/21).
У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Згідно з частин 1, 2 статті 3 названого Закону, для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі № 922/3554/24 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
На підставі частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує практику ЄСПЛ як джерело права, зокрема, у справі Осіпов проти України, де Суд нагадав, що стаття 6 Конвенції гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та на рівність у користуванні правами з протилежною стороною, передбаченими принципом рівності сторін. Суд повинен лише встановити, чи було надано заявнику, стороні цивільного провадження, розумну можливість ознайомитися з наданими іншою стороною зауваженнями або доказами та прокоментувати їх, а також представити свою справу в умовах, що не ставлять його в явно гірше становище vis-а-vis його опонента (там само). З точки зору Конвенції заявник не має доводити, що його відсутність у судовому засіданні справді підірвала справедливість провадження або вплинула на його результат, оскільки така вимога позбавила б змісту гарантії статті 6 Конвенції.
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Оскільки відповідач своїм процесуальним правом на формування заперечень з приводу доводів викладених у позові не скористався, відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк без поважних причин не надав, заяв та клопотань від нього не надходило, враховуючи стислі процесуальні строки, встановлені для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами, що містять достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.
Частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив наступне.
Як зазначено позивачем у позовній заяві, між Акціонерним товариством «Укргазвидобування» (далі - позивач/замовник) та Державним підприємством «Харківський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» (далі - відповідач/виконавець) укладено Договір № 101 від 17.04.2020 року (далі - за текстом - договір).
Відповідно до умов договору та технічних вимог (додаток № 1 до договору) виконавець зобов'язується виконати з дотриманням вимог комплекс робіт (далі - роботи) щодо оформлення права користування на земельну ділянку під свердловиною № 42 Скворцівського родовища, розташовану за межами с. Хрущово Микитівка Хрущово-Микитівка сільської ради Богодухівського району Харківської області, а Замовник - прийняти та оплатити виконані роботи. (пункт 1.1 договору).
Загальна вартість робіт, визначена в п. 2.1 договору, становить 110 816,11 грн. з ПДВ, в тому числі ПДВ (20%) 18 469,35 грн.
Згідно з пунктом 2.3. договору розрахунок з виконавцем за виконані роботи проводиться в два етапи:
- перший етап: розробка проекту землеустрою, погодження та затвердження проекту землеустрою, отримання витягу з ДЗК про земельну ділянку 66 744,00 грн., в тому числі ПДВ 11 124,00 грн.;
- другий етап: розроблення та затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки; супровід під час укладання договору; отримання витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права - 44 072,11 грн., в тому числі ПДВ 7 345,35 грн, на підставі підписаного сторонами Акту приймання-передачі виконаних робіт (далі Акт), шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Виконавця протягом 15-ти календарних днів з дня підписання сторонами вказаного акту.
Відповідно до пункту 3.1 договору приймання-передача виконаних робіт за цим Договором оформляється Актом.
Згідно з пунктом 5.8 договору, якщо виконавець не зареєстрував, неправильно або несвоєчасно зареєстрував податкову/і накладну/і в системі електронного адміністрування податку на додану вартість чи вчинив інші дії/бездіяльність, в результаті чого замовник втратив права на податковий кредит, виконавець зобов'язаний сплатити замовнику штраф у розмірі 20% від суми операції/ й по якій не зареєстровано, неправильно або несвоєчасно зареєстровано податкову/і накладну.
Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками (за наявності) і діє до 31 грудня 2023 року, а в частині розрахунків до повного виконання зобов'язань за договором (пункт 11.1 договору в редакції Додаткової угоди № 1 від 23.12.2021 року).
Додатком № 2 до договру слугує протокол погодження договірної ціни на виконання робіт у відповідності до якого загальна вартість виконаних робіт по договору становить 110 816,11 грн. з ПДВ, в тому числі ПДВ (20%) 18 469,35 грн.
Додатком № 3 до договору є зведений кошторис на проектні (вишукувальні) роботи за яким визначено види робіт, які проводяться в два етапи, а також їх вартість:
- перший етап: розробка проекту землеустрою, погодження та затвердження проекту землеустрою, отримання витягу з ДЗК про земельну ділянку - 66 744,00 грн.,
- другий етап: розроблення та затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки; супровід під час укладання договору; отримання витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права - 35 463,31 грн. та 8 608,80 грн.
Всього по кошторису - 110 816,11 грн.
Додатком № 4, 5, 6 слугують кошторис № 1, кошторис № 2 та кошторис № 3, які визначають найменування видів робіт по кожному з етапів робіт, їх вартість, та суму ПДВ.
Додатком № 7 до договору є інформація про власників контрагента, включаючи кінцевого бенефіціарного власника (контролера) із визначенням всього ланцюжка власників, кінцевого бенефіціарного власника (контролера) станом на 17 квітня 2020 року.
Позивач вказує, що 16 лютого 2022 року передав виконаний комплекс робіт щодо оформлення права користування на земельну ділянку під свердловиною № 42 Скворцівського родовища, розташовану за межами с. Хрущово Микитівка Хрущово-Микитівка сільської ради Богодухівського району Харківської області по другому етапу, які прийнято замовником відповідно до Акту приймання-передачі виконаних робіт. Даний акт фіксує виконання за другий етап робіт.
Як вказує позивач, ним було перераховано відповідачу грошові кошти за виконані роботи в сумі 44 072,11 грн., в тому числі ПДВ 7 345,35 грн. відповідно до платіжної інструкції № 509555 від 02 травня 2022 року.
Позивач у позові наголошує, що в силу приписів пункту 187.1 статті 187, статті 201 Податкового кодексу України, у відповідача виник обов'язок з реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних на цю господарську операцію, проте, всупереч вказаним законодавчим вимогам останній в установлений Податковим кодексом України строк, останній свого обов'язку не виконав.
З метою досудового врегулювання спору, листами за № ШГВ2370/003.1.20-1 від 12.08.2022 року, за № ШГВ325/003.1.1-14 від 23.01.2023 року, за № ШГВ7821/003.1.1-14 від 20.10.2023 року позивач звертався до відповідача з проханням зареєструвати податкову накладну в системі електронного адміністрування податку на додану вартість.
У відповідь відповідач листами за № 70/07-52 від 30.09.2022 року, № 70/07-85 від 24.04.2023 року, № 70/07-123 від 15.11.2023 року повідомив про відсутність можливості виконати свій податковий обов'язок щодо дотримання термінів реєстрації податкових накладних.
16.02.2024 року позивач на адресу відповідача направив претензію за №ШГВ2035/003.1.1-1 про сплату штрафу в розмірі 7 345,35 грн., яка залишена без відповіді та задоволення.
Позивач стверджує, що у зв'язку із невиконанням відповідачем своїх податкових зобов'язань щодо реєстрації в ЄРПН податкової накладної з ПДВ на суму 7 345,35 грн., він позбавлений права включити зазначену суму ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатись правом на зменшення податкового зобов'язання на суму 7 345,35 грн.
Вище викладені обставини послугували підставою для звернення позивачем до суду для захисту прав та інтересів підприємства - позивача про стягнення збитків.
Відповідач не скористався своїм правом на формування відзиву.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.
Предметом доказування у цій справі є: обставини, пов'язані з наявністю підстав для стягнення з відповідача заявленої позивачем суми збитків; обставини, пов'язані з наявністю в діях/бездіяльності відповідача повного складу господарського правопорушення, а саме: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов'язання); 2) шкідливого результату такої поведінки збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає (пункт 14 постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.08.2018 року у справі № 917/877/17).
Так, за матеріалами справи встановлено, що підставою виникнення між учасниками даної справи господарських правовідносин є договір № 101 від 17 квітня 2020 року, який за своєю правовою природою є договором про надання послуг.
Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
В силу статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.
Разом з тим, стаття14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) визначає, що податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу (п. п. 14.1.178.); податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді (п. п. 14.1.179); податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (п.п.14.1.181).
Згідно із пунктом 187.1 статті 187 ПК України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на рахунок платника податку банку / небанківському надавачу платіжних послуг як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг, оплата яких здійснюється електронними грошима, - дата зарахування електронних грошей платнику податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, на електронний гаманець, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Для документів, складених в електронній формі, датою оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку, вважається дата, зазначена у самому документі як дата його складення відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", незалежно від дати накладення електронного підпису.
Пунктом 198.1 статті 198 ПУ України визначено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного капіталу та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;
ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Згідно з пунктом 198.2. статті 198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/ послуг;
- дата отримання платником податку товарів/послуг.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних / розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної / розрахунку коригування.
Суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних / розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням строку реєстрації, включаються до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні / розрахунки коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж через 365 календарних днів з дати складення податкових накладних / розрахунків коригування до таких податкових накладних.
Відповідно до положень п.п. 201.1, 201.7 статті 201 ПК України, на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з використанням кваліфікованого електронного підпису або удосконаленого електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, уповноваженої платником особи відповідно до вимог Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги" та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін; податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Пунктом 201.10 статті 201 ПК України встановлено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження. Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня. Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції. Якщо протягом операційного дня не надіслано квитанції про прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування, така податкова накладна вважається зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних. Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків: для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені; для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені; для розрахунків коригування, складених постачальником товарів/ послуг до податкової накладної, що складена на отримувача - платника податку, в яких передбачається зменшення суми компенсації вартості товарів/послуг їх постачальнику, - протягом 15 календарних днів з дня отримання такого розрахунку коригування до податкової накладної отримувачем (покупцем). Порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Покупець має право звіряти дані отриманої податкової накладної на відповідність із даними Єдиного реєстру податкових накладних. Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.
Отже, згідно з пунктом 201.10 статті 201 ПК України на продавця товарів/послуг покладено обов'язок в установлені терміни скласти податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних, чим зумовлено обґрунтоване сподівання контрагента на те, що це зобов'язання буде виконано, оскільки тільки підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних суми податку можуть бути віднесені до складу податкового кредиту.
Водночас звернення покупця послуг зі скаргою на продавця, який не виконав передбаченого наведеною нормою обов'язку, відповідно до положень пункту 201.10 статті 201 ПК України не надає покупцю права на включення суми податку з цих операцій до складу податкового кредиту, а можливість подання скарги на цього продавця є лише підставою для проведення документальної позапланової перевірки його контролюючим органом.
В матеріалах справи наявні скрін шоти від 04.04.2024 року та від 13.08.2024 року щодо даних Електронного кабінету податкових накладних Державного підприємства «Харківський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» (ІПН 6892320301). Дані срін шоти є допустимими доказами та підлягають оцінці судом під час розгляду справи нарівні з іншими доказами, оскільки зроблені в інформаційно-телекомунікаційній мережі Інтернет за посиланням «Електронний кабінет платника» (скріншот), із зазначенням адреси інтернет-сторінки, з якої зроблено роздруківку, а також містять точну дату та час його отримання.
Так, з аналізу матеріалів справи та скрін шотів від 04.04.2024 року та від 13.08.2024 року щодо даних Електронного кабінету податкових накладних Державного підприємства «Харківський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» (ІПН 6892320301), судом встановлено, що податкова накладна за фактом проведеної господарської операції відповідачем не зареєстрована в ЄРПН, ані за період з 01.02.2022 року по 04.04.2024 року, дата складання ПН/РК 16.02.2022 (скрін від 04.04.2024 року), ані за період з 16.02.2022 року по 13.08.2024 року дата складання ПН/РК 16.02.2022-28.02.2022 року (скрін від 13.08.2024 року).
Верховний Суд звертав увагу, що обов'язок продавця зареєструвати податкову накладну є обов'язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов'язком перед покупцем, хоча невиконання цього обов'язку може завдати покупцю збитків. Таким чином, належним способом захисту для позивача може бути звернення до контрагента з позовом про відшкодування збитків, завданих внаслідок порушення контрагентом за договором обов'язку щодо складення та реєстрації податкових накладних (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 908/1568/18, постанова Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 серпня 2018 року у справі № 917/877/17).
Відповідно до частин 1, 2 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) витрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
За змістом статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права та законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Зважаючи на зазначені норми, для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов'язання); 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.
Враховуючи викладене та встановлені обставини по справі, оскільки відповідач з порушенням вимог пункту 201.10 статті 201 ПК України не зареєстрував податкові накладні, позивач був позбавлений права включити суми ПДВ у розмірі 7 345,35 грн. до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатись правом на зменшення податкового зобов'язання, що є прямий причинно-наслідковий зв'язком між бездіяльністю відповідача щодо виконання визначеного законом обов'язку зареєструвати податкові накладні та неможливістю включення сум ПДВ до податкового кредиту позивача, а також, відповідно, зменшення податкового зобов'язання на зазначену суму, яка фактично є збитками цієї особи.
Отже, наявні усі елементи складу господарського правопорушення.
Окрім того, не варто забувати, що відсутність можливості у відповідача перерахувати кошти з основного рахунку на рахунок у системі електронного адміністрування ПДВ для реєстрації податкових накладних, не припиняє жодних правовідносин по умовам договору № 101 від 17.04.2020 року та не нівелює обов'язок відповідача по реєстрації податкової накладної в ЄРПН.
За таких обставин позовні вимоги позивача про стягнення 7 345,35 грн збитків, завданих в результаті порушення відповідачем обов'язку щодо складення та реєстрації податкової накладної підлягають повному задоволенню.
Суд, ураховуючи встановлені фактичні обставини справи, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, повно та всебічно дослідивши обставини справи, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах, дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.
Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01.07.2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27.09.2001 року). Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 8, 10-12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Державного підприємства «Харківський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» (61145, м. Харків, вул. Космічна, будинок 21, поверх 8, код ЄДРПОУ 00689237) на користь Акціонерного товариства «Укргазвидобування» (04053, місто Київ, вул. Кудрявська, 26/28, код ЄДРПОУ 30019775) збитки в розмірі 7 345 (сім тисяч триста сорок п'ять) грн. 35 коп. та витрати по сплаті судового збору 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп.
Видати наказ після набрання законної сили рішення суду
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "10" грудня 2024 р.
Суддя В.С. Юрченко
справа № 922/3554/24