65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"09" грудня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/4182/24
Господарський суд Одеської області у складі:
судді В.С. Петрова
при секретарі судового засідання О.В. Ващенко
за участю представників:
від позивача - не з'явився,
від відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради до фізичної особи ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в загальному розмірі 4125,09 грн., -
Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до фізичної особи ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором № ТС-462/23 на право тимчасового користування місцями для розташування тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності від 27.07.2023 року в сумі 4125,09 грн. та судового збору в сумі 3028,00 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на наступне. Так, позивач зазначає, що 27.07.2023 р. між Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради (уповноважений орган) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (користувач) було укладено договір № 462/23 на право тимчасового користування місцями для розташування тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності, у зв'язку з чим у відповідача з 26.07.2023 року виникли зобов'язання вносити на користь позивача плату за договором щомісячно не пізніше 27 числа місяця, за який вноситься плата, шляхом перерахунку відповідних коштів на банківський рахунок позивача. При цьому позивач вказує, що цей договір припинив свою дію 28.04.2024 року, у зв'язку з чим у відповідача з 28.04.2024 року зникли зобов'язання вносити на користь позивача плату за договором щомісячно не пізніше 27 числа місяця, за який вноситься плата, шляхом перерахунку відповідних коштів на рахунок Головного управління державної казначейської служби України у місті Одесі Одеської області.
Також позивач зауважує, що відповідач припинив свою діяльність як фізична особа-підприємець, про що було внесено відповідний запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань.
Крім того, як вказує позивач, відповідач припинив вносити на рахунок Головного управління державної казначейської служби України у місті Одесі Одеської області плату за договором до дня його припинення, у зв'язку з чим у боржника виник борг перед позивачем у сумі 1476,57 грн. За ствердженнями позивача, ним неодноразово надсилалися відповідачу вимоги (приписи) з відповідною претензією, проте у визначені у цих вимогах (приписах) строки відповідач не виконав свої зобов'язання за договором та суму свого боргу на користь позивача не сплатив.
Між тим позивач додає, що 27.07.2023 р. між Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради (уповноважений орган) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (користувач) було укладено договір № 463/23 на право тимчасового користування місцями для розташування тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності, який також припинив свою дію 28.04.2024 року, у зв'язку з чим, за ствердженнями позивача, у відповідача з 28.04.2024 року зникли зобов'язання вносити на користь позивача плату за договором щомісячно не пізніше 27 числа місяця, за який вноситься плата, шляхом перерахунку відповідних коштів на рахунок Головного управління державної казначейської служби України у місті Одесі Одеської області. Водночас, як зауважує позивач, боржник припинив вносити на рахунок Головного управління державної казначейської служби України у місті Одесі Одеської області плату за договором до дня його припинення, у зв'язку з чим у боржника виник борг перед позивачем у сумі 2648,52 грн. (відповідний обґрунтований розрахунок боргу, включно з штрафними санкціями згідно чинного законодавства додається). Наразі позивач додає, що ним неодноразово надсилалися відповідачу вимоги (приписи) з відповідною претензією, проте у визначені у цих вимогах (приписах) строки відповідач не виконав свої зобов'язання за договором та суму свого боргу на користь позивача не сплатив.
Як вказує позивач, згідно з п. 2.1 договорів останній надав відповідачу право за плату тимчасово використовувати місце під розташування тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності: загальною площею 18,60 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 (згідно прив'язки до місцевості) на територіях, які є комунальною власністю територіальної громади міста Одеси та загальною площею 27,90 кв.м за адресою: м. Одеса, проспект Небесної Сотні, 79-Б (згідно прив'язки до місцевості) на територіях, які є комунальною власністю територіальної громади міста Одеси.
Відповідно до п. 2.4 договорів відповідач має сплачувати вартість користування цими місцями в порядку та на умовах, визначених договором.
Посилаючись на п. 4.2.4 договорів, позивач вказує, що відповідач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати кошти за договором.
В п. 6.1 договорів сторони передбачили, що за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором відповідач має відшкодувати позивачу завдані збитки відповідно до чинного законодавства, що не звільняє відповідача від виконання умов договору.
Між тим позивач вказує, що грошові кошти у загальній сумі 4125,09 грн. залишаються несплаченими відповідачем на користь позивача й до теперішнього часу та мають бути сплачені для повного виконання відповідачем взятих на себе перед позивачем зобов'язань за договором.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 24.09.2024 р. позовну заяву Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/4182/24, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження, при цьому розгляд справи по суті призначено на 21 жовтня 2024 р. о 10 год. 30 хв.
В судове засідання, призначене на 21.10.2024 р., представники позивача та відповідача не з'явились.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 21.10.2024 р. розгляд справи відкладено на 25.11.2024 р. з огляду на неявку у судове засідання представників позивача та відповідача та неможливість з'ясування заперечень відповідача на позов з огляду на відсутність відзиву на позов.
22.11.2024 р. від Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшла до господарського суду заява про розгляд справи без участі (вх. № 42243/24), згідно з якою управління, керуючись статтями 42, 169, 170 Господарського процесуального кодексу України, просить розгляд справи проводити за відсутності позивача за наявними в матеріалах справи документами, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Так, розгляд справи в судовому засіданні 25.11.2024 р. о 10:30 год. не відбувся у зв'язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одесі та Одеській області повітряної тривоги, про що господарським судом складено відповідну довідку.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 25.11.2024 р. розгляд справи призначено на 09 грудня 2024 р. об 11:00 год.
04.12.2024 р. від Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшла до господарського суду заява про розгляд справи без участі (вх. № 43531/24), згідно з якою управління, керуючись статтями 42, 169, 170 Господарського процесуального кодексу України, просить розгляд справи проводити за відсутності позивача за наявними в матеріалах справи документами, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Відповідач відзив на позов у встановлений судом строк не надав, також відповідач в засідання суду не з'явився, хоча про дату, час і місце розгляду справи відповідач повідомлявся судом належним чином за юридичною адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Проте, надіслані судом копії ухвал суду про відкриття провадження у справі від 24.09.2024 р., про відкладення розгляду справи від 21.10.2024 р. та про призначення розгляду справи від 25.11.2024 р. були повернуті до суду без вручення разом з рекомендованими повідомленням про вручення поштового відправлення, що містяться в матеріалах справи, з позначкою “адресат відсутній за вказаною адресою».
Так, з отриманої інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань судом було з'ясовано, що ФОП ОСОБА_1 припинила свою підприємницьку діяльність 11.09.2023 р.
Як вбачається із правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 13.02.2019 р. у справі № 910/8729/18, за змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, частини восьмої статті 4 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» у випадку припинення підприємницької діяльності ФОП (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов'язання (господарські зобов'язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
З урахуванням викладеного, господарський суд зазначає, що даний спір належить до господарської юрисдикції відповідно до суб'єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов'язання за яким у відповідача із втратою його статусу як ФОП не припинились.
На запит суду з Єдиного державного демографічного реєстру отримано відповідь № 799387 від 23.09.2024 р., згідно з якою ОСОБА_1 з 23.02.1996 р. зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 . При цьому відповідач господарським судом повідомлявся про дату, час і місце розгляду справи за вказаною адресою місця реєстрації ОСОБА_1 , про що свідчать наявні в матеріалах справи рекомендовані поштові повідомлення, про що було зазначено судом вище.
Згідно з п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відтак, в силу вищенаведених положень законодавства, день спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, який зареєстрований у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу відповідної ухвали суду.
Відповідно до частин 3, 7 статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.
Отже, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного суду від 28.01.2019 р. у справі № 915/1015/16.
Суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29.03.2021 р. у справі № 910/1487/20, де зазначено, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, яким в даному випадку є суд (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
Також згідно з ч. 4 ст. 122 ГПК України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи. В оголошенні про виклик вказуються дані, зазначені в частині першій статті 121 цього Кодексу.
З огляду на вказане та з урахуванням повернення до суду без вручення ухвал суду про відкриття провадження у справі, про відкладення розгляду справи та про призначення розгляду справи, господарським судом відповідач також викликався через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, про що свідчать наявні в матеріалах справи оголошення.
Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цієї статтею.
Виходячи з вищевикладених положень ГПК України та встановлених обставин щодо порядку викликів і повідомлень відповідача, суд вважає, що відповідач є належним чином повідомленим про час та місце судового розгляду, що наділяє суд правом розглядати справу без його участі.
На думку суду, процесуальна поведінка відповідача при розгляді даної справи в суді свідчить про відсутність реальної зацікавленості у вирішенні даного спору у встановлений процесуальним законом строк та відповідно до положень ст. 2 ГПК України.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
З огляду на ненадання відповідачем відзиву, відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Разом з тим, з урахуванням положень ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін не перешкоджає розгляду справи по суті.
Розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.
Як вбачається з матеріалів справи, 17.07.2023 року ОСОБА_2 звернувся до Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради через Центр надання адміністративних послуг Одеської міської ради із заявою № Ф1-138315-ю/л з проханням укласти договір на право тимчасового користування місцями для розташування тимчасових споруд за адресою: АДРЕСА_3 . Згідно із заявою суб'єктом звернення є ФОП ОСОБА_1 /РНОКПП НОМЕР_1 , адреса - АДРЕСА_4 , тел. НОМЕР_2 .
Також господарським судом встановлено, що 17 липня 2023 р. ОСОБА_2 звернувся до Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради через Центр надання адміністративних послуг Одеської міської ради із ще однією заявою № Ф1-138337-ю/л з проханням укласти договір на право тимчасового користування місцями для розташування тимчасових споруд за адресою: АДРЕСА_3 . Згідно заяви суб'єктом звернення є ФОП ОСОБА_1 /РНОКПП НОМЕР_1 , адреса - АДРЕСА_4 , тел. НОМЕР_2 .
Разом з тим, як встановлено судом, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження наявності у ОСОБА_2 повноважень на подання від імені ФОП ОСОБА_1 вказаних вище заяв на укладення договорів на право тимчасового користування місцями для розташування тимчасових споруд за адресою: АДРЕСА_3 .
27 липня 2023 року між Управлінням розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради (уповноважений орган) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (користувач) було укладено договір № ТС-462/23 на право тимчасового користування місцями для розташування тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності, відповідно до п. 2.1 якого уповноважений орган надає користувачу право за плату тимчасово використовувати місце під розташування тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності, загальною площею 18,60 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , на територіях, які є комунальною власністю територіальної громади міста Одеси, або інших об'єктах, що перебувають на утриманні органів, підприємств, установ та/або організацій Одеської міської ради та не передані у власність іншим особам.
Згідно з п. 2.2 договору № ТС-462/23 підставою для розміщення ТС в межах м. Одеси за цим договором є паспорт прив'язки, який є невід'ємною частиною цього договору.
В п. 2.4 договору № ТС-462/23 сторони погодили, що користувач використовує надані йому місця відповідно до виданого паспорту прив'язки виключно за цільовим призначенням з дня укладання сторонами цього договору та сплачує вартість користування цими місцями в порядку та на умовах, визначених цим договором.
Відповідно до п.п. 4.2.4 п. 4.2 договору № ТС-462/23 користувач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати кошти за цим договором.
Пунктом 5.1 договору № ТС-462/23 сторони погодили, що плата за цим договором визначається на підставі тарифів та коригуючих коефіцієнтів до них, встановлених Виконавчим комітетом Одеської міської ради та чинних на момент укладання цього договору. З 01.01.2023 року розмір плати за договором встановлюється згідно з рішенням ВК ОМР від 22.12.2022 № 338 (додаток № 2).
Користувач вносить плату за договором щомісячно не пізніше 27 числа місяця, за який вноситься плата, шляхом перерахунку відповідних коштів на банківський рахунок (п. 5.3 договору № ТС-462/23).
Відповідно до п. 6.1 договору № ТС-462/23 за невиконання або неналежне виконання обов'язків за цим договором винна сторона відшкодовує іншій стороні завдані збитки відповідно до чинного законодавства. Відшкодування збитків не звільняє винну сторону від виконання умов договору.
Пунктом 6.2 договору № ТС-462/23 сторони погодили, що у випадку прострочення платежів, передбачених пп. 5.1, 5.2 цього договору, користувач сплачує пеню від суми простроченого платежу за кожен день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України.
Згідно з п. 8.1 договору № ТС-462/23 останній є укладеним з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх печатками. Договір діє з 26.07.2023 р. по 28.04.2024 р.
Пунктом 9.1 договору № ТС-462/23 передбачено, що сторони у тижневий термін листом повинні письмово повідомити одна одну про зміну свого найменування, місцезнаходження, платіжні реквізити, систему оподаткування або реорганізацію. У разі виникнення між сторонами суперечок щодо виконання або тлумачення договору, вони намагатимуться вирішити їх шляхом переговорів. При недосягненні порозуміння, спір передається на розгляд до Господарського суду Одеської області (п. 9.2 договору № ТС-462/23).
Також до договору № ТС-462/23 від 27.07.2023 р. було підписано Додаток № 2 - Розмір плати за тимчасове користування місцем для розташування тимчасової спору, відповідно до якого місячний розмір плати за тимчасове користування місцем для розташування тимчасової споруди складає 1562,00 грн.
Як вбачається із вказаного договору № ТС-462/23 на право тимчасового користування місцями для розташування тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності від 27.07.2023 р., такий договір від імені ФОП ОСОБА_1 підписано ОСОБА_2 за дорученням. При цьому господарський суд зауважує, що в матеріалах даної господарської справи відсутнє як доручення ФОП ОСОБА_1 на уповноваження ОСОБА_2 на подання від її імені заяви на укладення вказаного договору, так і доручення на підписання ОСОБА_2 самого договору.
В подальшому, як вбачається із матеріалів справи, 22.08.2023 року ОСОБА_3 звернулася до Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради через Центр надання адміністративних послуг Одеської міської ради із заявою № Ф1-165269-ю/л з проханням дострокового припинення договору на право тимчасового користування місцями для розташування тимчасових споруд за адресою: АДРЕСА_3 . Згідно із вказаною заявою суб'єктом звернення є ФОП ОСОБА_1 /РНОКПП НОМЕР_1 , адреса - АДРЕСА_4 , тел. НОМЕР_3 .
Так, 23 серпня 2023 року між Управлінням розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради (уповноважений орган) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (користувач) було укладено угоду № 01-13/8842 про припинення дії договору на право тимчасового користування місцями для розташування тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності № ТС-462/23 від 27.07.2023 р. про наступне: припинити дію договору на право тимчасового користування місцями для розташування тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності № 462/23 р. з 23.08.2023 р. на підставі: заяви користувача № Ф1-165269-ю/л від 23.08.2023 р.; п. 8.7.1 договору № 462/23 року.
Як вбачається із угоди № 01-13/8842 від 23.08.2023 р. до договору № ТС-462/23 від 27.07.2023 р., вказана угода від імені ФОП ОСОБА_1 підписана Нікуліною Л.І. за дорученням.
Крім того, як вбачається із матеріалів справи, 27 липня 2023 року між Управлінням розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради (уповноважений орган) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (користувач) було укладено договір № ТС-463/23 на право тимчасового користування місцями для розташування тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності, відповідно до п. 2.1 якого уповноважений орган надає користувачу право за плату тимчасово використовувати місце під розташування тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності, загальною площею 27,90 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , на територіях, які є комунальною власністю територіальної громади міста Одеси, або інших об'єктах, що перебувають на утриманні органів, підприємств, установ та/або організацій Одеської міської ради та не передані у власність іншим особам.
Згідно з п. 2.2 договору № ТС-463/23 підставою для розміщення ТС в межах м. Одеси за цим договором є паспорт прив'язки, який є невід'ємною частиною цього договору.
В п. 2.4 договору № ТС-463/23 сторони погодили, що користувач використовує надані йому місця відповідно до виданого паспорту прив'язки виключно за цільовим призначенням з дня укладання сторонами цього договору та сплачує вартість користування цими місцями в порядку та на умовах, визначених цим договором.
Відповідно до п.п. 4.2.4 п. 4.2 договору № ТС-463/23 користувач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати кошти за цим договором.
Пунктом 5.1 договору № ТС-463/23 сторони погодили, що плата за цим договором визначається на підставі тарифів та коригуючих коефіцієнтів до них, встановлених Виконавчим комітетом Одеської міської ради та чинних на момент укладання цього договору. З 01.01.2023 року розмір плати за договором встановлюється згідно з рішенням ВК ОМР від 22.12.2022 № 338 (додаток №2).
Користувач вносить плату за договором щомісячно не пізніше 27 числа місяця, за який вноситься плата, шляхом перерахунку відповідних коштів на банківський рахунок (п. 5.3 договору № ТС-463/23).
Відповідно до п. 6.1 договору № ТС-463/23 за невиконання або неналежне виконання обов'язків за цим договором винна сторона відшкодовує іншій стороні завдані збитки відповідно до чинного законодавства. Відшкодування збитків не звільняє винну сторону від виконання умов договору.
Пунктом 6.2 договору № ТС-463/23 сторони погодили, що у випадку прострочення платежів, передбачених пп. 5.1, 5.2 цього договору, користувач сплачує пеню від суми простроченого платежу за кожен день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України.
Згідно з п. 8.1 договору № ТС-463/23 останній є укладеним з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх печатками. Договір діє з 26.07.2023 р. по 28.04.2024 р.
Пунктом 9.1 договору № ТС-463/23 передбачено, що сторони у тижневий термін листом повинні письмово повідомити одна одну про зміну свого найменування, місцезнаходження, платіжні реквізити, систему оподаткування або реорганізацію. У разі виникнення між сторонами суперечок щодо виконання або тлумачення договору, вони намагатимуться вирішити їх шляхом переговорів. При недосягненні порозуміння, спір передається на розгляд до Господарського суду Одеської області (п. 9.2 договору № ТС-463/23).
Також до договору № ТС-463/23 від 27.07.2023 р. було підписано Додаток № 1 - Паспорт прив'язки від 24.07.2023 р. № 01-08/377. Фотофіксація місця розташування ТС з прив'язкою до місцевості; Додаток № 2 - Розмір плати за тимчасове користування місцем для розташування тимчасової спору, відповідно до якого місячний розмір плати за тимчасове користування місцем для розташування тимчасової споруди складає 2812,32 грн.
Як вбачається із вказаного договору № ТС-463/23 на право тимчасового користування місцями для розташування тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності від 27.07.2023 р., такий договір від імені ФОП ОСОБА_1 підписано ОСОБА_3 за дорученням.
Подалі, як вбачається із матеріалів справи, 22.08.2023 року ФОП ОСОБА_1 звернулася до Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради через Центр надання адміністративних послуг Одеської міської ради із заявою № Ф1-165255-ю/л про дострокове припинення договору на право тимчасового користування місцями для розташування тимчасових споруд за адресою: АДРЕСА_3 . Згідно із вказаною заявою суб'єктом звернення є ФОП ОСОБА_1 /РНОКПП НОМЕР_1 , адреса - АДРЕСА_4 , тел. НОМЕР_3 .
Так, 23 серпня 2023 року між Управлінням розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради (уповноважений орган) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (користувач) було укладено угоду № 01-13/8843 про припинення дії договору на право тимчасового користування місцями для розташування тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності № ТС-463/23 від 27.07.2023 р. про наступне: припинити дію договору на право тимчасового користування місцями для розташування тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності № 463/23 р. з 23.08.2023 р. на підставі: заяви користувача № Ф1-165255-ю/л від 23.08.2023 р.; п. 8.7.1 договору № 463/23 року.
Як вбачається із угоди № 01-13/8843 від 23.08.2023 р. до договору № ТС-463/23 від 27.07.2023 р., вказану угоду від імені ФОП ОСОБА_1 підписано ОСОБА_3 за дорученням.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
За правилами ч.ч. 3, 4 ст. 203 Цивільного кодексу України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Згідно з ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Отже, підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
Згідно із частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 1 ст. 638 Цивільного кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 237 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
Згідно з ч. 3 ст. 244 Цивільного кодексу України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
Щодо стягнення заборгованості за договором № ТС-462/23 на право тимчасового користування місцями для розташування тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності від 27.07.2023 р. господарський суд зазначає наступне.
Як встановлено судом вище, 17.07.2023 року ОСОБА_4 було подано до Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради через Центр надання адміністративних послуг Одеської міської ради від імені фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 заяву № Ф1-138337-ю/л про укладення договору на право тимчасового користування місцями для розташування тимчасових споруд за адресою: АДРЕСА_3 .
Крім того, ОСОБА_4 було підписано від імені ФОП ОСОБА_1 договір № ТС-462/23 на право тимчасового користування місцями для розташування тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності від 27.07.2023 р.
Разом з тим господарський суд зауважує, що в матеріалах даної господарської справи № 916/4182/24 відсутня як довіреність ФОП ОСОБА_1 на уповноваження ОСОБА_2 на подання від її імені заяв на укладення договорів № ТС-462/23 від 27.07.2023 та № ТС-463/23 від 27.07.2023, так і довіреність на підписання ОСОБА_2 самого договору № ТС-462/23 від 27.07.2023.
Більш того, позивачем до матеріалів справи не надано додатку № 1 до договору № ТС-462/23 від 27.07.2023 - Паспорту прив'язки, фотофіксація місця розташування ТС з прив'язкою до місцевості, наявність якого є підставою для розміщення ТС в межах м. Одеси за цим договором та який є невід'ємною частиною договору (п. 2.2 договору № ТС-462/23).
Приймаючи до уваги викладене вище, враховуючи відсутність в матеріалах справи довіреності, якою би відповідач уповноважив ОСОБА_2 на підписання договору № ТС-462/23 від 27.07.2023, господарський суд вважає, що відповідач - ОСОБА_1 не підписувала спірний договір № ТС-462/23 від 27.07.2023 року, відповідно, істотних умов цього договору не погоджувала. У зв'язку із чим, у відповідача було відсутнє волевиявлення на укладання договору, а відтак договір № ТС-462/23 від 27.07.2023 року є неукладеним.
За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Разом із тим Велика Палата Верховного Суду констатує, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.ч. 1, 2 ст. 73, ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України).
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч. 2 ст. 76, ч. 1 ст. 77, ч.ч. 1, 2 ст. 79 ГПК України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.ч. 1, 2 ст. 76 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов'язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Шабельник проти України» (заява № 16404/03) від 19.02.2009 зазначається, що хоча стаття 6 (Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) гарантує право на справедливий судовий розгляд, вона не встановлює ніяких правил стосовно допустимості доказів як таких, бо це передусім питання, яке регулюється національним законодавством (див. рішення у справі “Шенк проти Швейцарії» від 12.07.1998 та у справі “Тейшейра ді Кастру проти Португалії» від 09.06.1998).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 ГПК України).
Принцип належності доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Господарський суд відзначає, що правило належності доказів обов'язкове не лише для суду, а й для осіб, які є суб'єктами доказування (сторони, треті особи), і подають докази суду. Питання про належність доказів остаточно вирішується судом.
Таким чином, враховуючи що договір № ТС-462/23 від 27.07.2023, на підставі якого позивач просить стягнути заборгованість у загальному розмірі 1476,57 грн. (основний борг - 1159,20 грн. + пеня - 204,67 грн. + інфляційні втрати - 75,35 грн. + 3% річних - 37,35 грн.), є неукладеним, відповідно у задоволенні позовних вимог Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради у вказаній частині слід відмовити, оскільки такий договір не породжує жодних правових наслідків для сторін.
Стосовно стягнення заборгованості за договором № ТС-463/23 на право тимчасового користування місцями для розташування тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності від 27.07.2023 р. господарський суд зазначає наступне.
Як встановлено судом вище, 17.07.2023 року ОСОБА_4 було подано до Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради через Центр надання адміністративних послуг Одеської міської ради від імені фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 заяву № Ф1-138315-ю/л про укладення договору на право тимчасового користування місцями для розташування тимчасових споруд за адресою: АДРЕСА_3 .
Водночас, в матеріалах даної господарської справи № 916/4182/24 відсутня довіреність ФОП ОСОБА_1 на уповноваження ОСОБА_2 на подання від її імені заяви на укладення договору № ТС-463/23 від 27.07.2023.
При цьому із договору № ТС-463/23 на право тимчасового користування місцями для розташування тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності від 27.07.2023 р. вбачається, що його від імені ФОП ОСОБА_1 підписано ОСОБА_3 за дорученням.
Так, із наявної в матеріалах справи копії довіреності від 04.08.2023 р. вбачається, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), юридична адреса: АДРЕСА_4 , уповноважує ОСОБА_3 (паспорт НОМЕР_4 , виданий Приморським РВ УМВС України в Одеській області 13.03.1998 р.) представляти мої інтереси як фізичної особи-підприємця в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах, організаціях, підприємствах незалежно від форми власності, а також у Департаменті (Центрі) надання адміністративних послуг Одеської міської ради з питань, пов'язаних з отриманням адміністративних послуг. Для чого їй надається право подавати заяви, в тому числі заяви на отримання адміністративних послуг (з правом підпису) та доданих до неї документів, а також отримувати результати надання адміністративних послуг тощо.
По-перше, надана управлінням до матеріалів справи копія довіреності ФОП ОСОБА_1 на уповноваження Нікуліної Л.І. представляти її інтереси, датується 04.08.2023 р., тоді як договір № ТС-463/23 на право тимчасового користування місцями для розташування тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності від 27.07.2023 р. датується 27.07.2023 р. Відтак, вказана довіреність укладена пізніше.
По-друге, довіреність від 03.08.2023 року уповноважувала Нікуліну Л.І. лише на представництво інтересів з питань подання заяви, в тому числі на отримання адміністративних послуг (з правом підпису) та доданих до неї документів, а також отримувати результат адміністративних послуг тощо (аналогічна правова позиція викладена в постанові Південно-Західного апеляційного суду від 25.12.2023 р. по справі № 916/3354/22).
Відтак, вказаною довіреністю ФОП ОСОБА_1 не уповноважувала та не могла уповноважити ОСОБА_3 на укладання безпосередньо договору № ТС-463/23 від 27.07.2023 року.
Разом з тим, як встановлено судом, 22.08.2023 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася до Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради через Центр надання адміністративних послуг Одеської міської ради із заявою № Ф1-165255-ю/л про дострокове припинення договору на право тимчасового користування місцями для розташування тимчасових споруд за адресою: АДРЕСА_3 . При цьому, на підставі вказаної заяви № Ф1-165255-ю/л та п. 8.7.1 договору № 463/23 року між Управлінням розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради (уповноважений орган) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (користувач) 23 серпня 2023 року було укладено угоду № 01-13/8843 про припинення дії договору на право тимчасового користування місцями для розташування тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності № ТС-463/23 від 27.07.2023 р. з 23.08.2023 р.
Відтак, звернення фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 із вказаною заявою про припинення договору № ТС-463/23 від 27.07.2023 р. є свідченням погодження останньої з таким договором, а відтак і його укладанням.
В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.
В свою чергу використання відповідачем місця під розташування тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності, загальною площею 27,90 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , є підставою виникнення у відповідача зобов'язання здійснити оплату відповідно до умов договору № ТС-463/23 на право тимчасового користування місцями для розташування тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності від 27.07.2023 року та вимог чинного законодавства.
Пунктом 5.3 договору № ТС-463/23 сторони погодили, що користувач вносить плату за договором щомісячно не пізніше 27 числа місяця, за який вноситься плата, шляхом перерахунку відповідних коштів на банківський рахунок.
Ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).
За ствердженнями позивача, відповідачем була здійснена часткова оплата за вказаним договором № ТС-463/23 у розмірі 544,40 грн., несплаченою залишилася сума боргу у розмірі 2086,48 грн.
Відтак, суд погоджується з доводами позивача про існування у відповідача заборгованості за договором № ТС-463/23 у розмірі 2086,48 грн. Адже наявність вказаної заборгованості відповідач не спростував, доказів протилежного або неможливості виконання цього зобов'язання з поважних причин не надав. Частиною першою, третьою статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, якими в силу ст. 73 ГПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, які мають значення для вирішення справи.
Таким чином, суд доходить до висновку про безпідставне невиконання відповідачем прийнятих на себе зобов'язань щодо оплати за користування місцем під розташування тимчасової споруди, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України.
За таких обставин, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача спірної суми заборгованості за договором № ТС-463/23 на право тимчасового користування місцями для розташування тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності від 27.07.2023 року в розмірі 2086,48 грн.
Щодо вимог позивача про стягнення пені у розмірі 368,41 грн. за прострочення виконання зобов'язань за договором № ТС-462/23 від 27.07.2023 р. суд зазначає наступне.
За ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
З огляду на те, що відповідач свої зобов'язання в частині оплати наданих послуг не виконав у встановлений договором строк, то відповідно відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки.
При цьому невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несвоєчасна сплата відповідачем наданих послуг з виконання інженерних вишукувань на р. Убідь на території Корюківської територіальної громади Корюківського району, Чернігівської області ) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.
В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).
Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).
Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з п. 6.2 договору № ТС-463/23 від 27.07.2023 р. у випадку прострочення платежів, передбачених пп. 5.1, 5.2 цього договору, користувач сплачує пеню від суми простроченого платежу за кожен день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України.
Так, з огляду на несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань за договором щодо здійснення оплати за використання місця під розташування тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності, загальною площею 27,90 кв.м, за адресою: м. Одеса, проспект Небесної Сотні, 79-Б, позивачем нараховано відповідачу пеню в загальному розмірі 368,41 грн., розрахунок якої додано до позову. Враховуючи вищенаведене та порушення відповідачем термінів оплати суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано пеню. Дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми пені, судом встановлено, що вказаний розрахунок був здійснений позивачем вірно, також вказаний розрахунок відповідачем не оспорювався. Відтак, з відповідача підлягає стягненню пеня в сумі 368,41 грн.
Щодо вимог про стягнення 3% річних в сумі 66,21 грн. та інфляційних втрат в сумі 127,42 грн. за прострочення виконання зобов'язань за договором № ТС-462/23 від 27.07.2023 р. суд зазначає наступне.
Виходячи з системного аналізу законодавства, обов'язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 ЦК України.
Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред'явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов'язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.
Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що умовами спірного договору № ТС-462/23 від 27.07.2023 р. не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за відповідний час прострочення грошового зобов'язання у гривневому вираженні.
Враховуючи вищенаведене та порушення відповідачем термінів здійснення оплати за використання місця під розташування тимчасової споруди, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано 3% річних. Дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми 3% річних, судом встановлено, що вказаний розрахунок 3% річних був здійснений позивачем вірно, також вказаний розрахунок відповідачем не оспорювався. Відтак, з відповідача підлягають стягненню 3% річних в сумі 66,21 грн.
Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.
Згідно роз'яснень, наведених в п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013 р., інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. В листі Верховного Суду України від 03.04.97 р. N 62-97 р. також наведені відповідні рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ Верховного Суду України.
Враховуючи викладене, суд зазначає, що факт знецінення або незнецінення грошових коштів і відповідно обґрунтованість заявлених до стягнення збитків від інфляції необхідно встановлювати на момент звернення до суду з позовом про таке стягнення.
Зважаючи на викладене та з урахуванням наведених рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції, судом було перевірено здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат в загальному розмірі 127,42 грн. та встановлено, що розрахунок інфляційних нарахувань було здійснено позивачем правильно із застосуванням вірно обраних сукупних індексів інфляції у вказаних періодах прострочення, також вказаний розрахунок відповідачем не оспорено. Відтак, з відповідача підлягають стягненню інфляційні втрати, нараховані за несвоєчасну оплату за використання місця під розташування тимчасової споруди в сумі 127,42 грн.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно зі ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради частково обґрунтовані, відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим підлягають частковому задоволенню.
У зв'язку з тим, що рішення відбулось частково на користь позивача, відповідно до ч.1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам, що складають 1944,13 грн. (2648,52 грн. * 3028,00 грн. / 4125,09 грн.).
Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради до фізичної особи ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в загальному розмірі 4125,09 грн. задовольнити частково.
2. СТЯГНУТИ з фізичної особи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради (65074, м. Одеса, вул. Косовська, буд. 2-д; код ЄДРПОУ 25830731; отримувач платежу: ГУДКСУ в Одеській області / м. Одеса / 24060300; код ЄДРПОУ отримувача: 37607526; Банк отримувача: Казначейство України (ел. адм. подат.); код банку (МФО): 899998; рахунок отримувача (IBAN): UA278999980314080544000015744; код класифікації доходів бюджету: 24060300 (Інші надходження); призначення платежу: плата за тимчасове користування місцями для розміщення тимчасових споруд та елементів вуличної торгівлі ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 )) борг в сумі 2648/дві тисячі шістсот сорок вісім/грн. 52 коп., який виник у результаті невиконання зобов'язань за договором № ТС-463/23 на право тимчасового користування місцями для розташування тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності від 27.07.2023 р.
3. СТЯГНУТИ з фізичної особи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради (65074, м. Одеса, вул. Косовська, буд. 2-д; код ЄДРПОУ 25830731; отримувач платежу: Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради; код ЄДРПОУ отримувача: 25830731; Банк отримувача: Державна казначейська служба України, м. Київ; код банку (МФО): 820172; рахунок отримувача (IBAN): UA918201720344210211000032432; призначення платежу: відшкодування судових витрат ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 )) витрати по сплаті судового збору в сумі 1944/одна тисяча дев'ятсот сорок чотири/грн. 13 коп.
4. В задоволенні решти частини позовних вимог Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради до фізичної особи ОСОБА_1 відмовити.
Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складання повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено та підписано 10 грудня 2024 р.
Суддя В.С. Петров