79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
02.12.2024 Справа № 914/2340/24
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Кемпер Транс», м.Львів
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансспідлогістік», м.Львів
про: стягнення 84000,00грн за договором про реструктуризацію заборгованості від 06.06.2024
Суддя Ділай У.І.
Без участі представників сторін
Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.09.2024 справу №914/2340/24 розподілено судді У.І.Ділай.
Ухвалою від 30.09.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі. Розгляд справи призначено в порядку письмового провадження без участі представників сторін.
07.10.2024 від позивача до суду надійшов лист, до якого долучено для огляду оригінали документів, копії яких долучені до позову.
Конверт з ухвалою від 30.09.2024, надісланий відповідачу на адресу, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та позові, повернутий поштовим відділенням із відміткою «за закінченням терміну зберігання».
Відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв'язку та / або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена статтями 162, 165, 258, 263, 290, 295 ГПК України, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (близький за змістом висновок викладено у постановах Верховного Суду від 12.04.2021 у справі № 910/8197/19, від 09.12.2021 у справі № 911/3113/20, від 19.12.2022 у справі №910/1730/22).
Разом з тим, суд звертає увагу, що ГПК України не передбачено обов'язок суду повторно направляти на адреси учасників справи процесуальні документи, які раніше вже повернулися до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання».
Відповідач протягом розгляду справи не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 80 Господарського процесуального кодексу України.
Отже, господарським судом виконані всі можливі заходи щодо сповіщення відповідача про час та місце судового засідання.
Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.
Відповідно до ст.248 Господарського процесуального кодексу України - суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Строк вирішення спору завершився 30.11.2024. Відтак, в суду відсутні підстави для подальшого відкладення розгляду справи поза межами строку, встановленого для вирішення спору у спрощеному позовному провадженні.
У зв'язку з тим, що відповідач не використав наданого законом права на подання відзиву на позов та доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку ч. 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України - за наявними у ній матеріалами.
В процесі розгляду матеріалів справи суд
встановив:
01 червня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Кемпер Транс» (надалі - позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Трансспідлогістік» (надалі - відповідач) було укладено договір № 10 щодо надання послуг перевезення (надалі - договір).
На підставі рахунку-фактури № 28 від 10 липня 2024 року, одержаного від відповідача на суму 70 000,00 грн, позивач сплатив вказану суму як передоплату (аванс) за надані у майбутньому послуги на підставі Заявки № 15/07/24 від 15 липня 2024 року. В той самий день позивач оплатив вказаний рахунок, на підтвердження факту оплати позивач подав копію платіжної інструкції № 1524 від 10 липня 2024 року.
За твердженням позивача за Договором № 10 від 01 червня 2024 року послуги відповідачем не надані. Шляхом неодноразових телефонних розмов позивач просив відповідача повернути аванс у розмірі 70000 грн, однак, останній отримані кошти не повернув.
15 серпня 2024 року позивач направив відповідачу вимогу про повернення отриманої попередньої оплати та нарахованого штрафу, згідно з п. 5.4 договору. Вказану вимогу відповідач не отримав, конверт повернутий поштовим відділенням за закінченням терміну зберігання.
06 вересня 2024 року між сторонами укладено договір про реструктуризацію заборгованості, за умовами якого заборгованість в розмірі 70000,00 грн розтерміновано на 6 платежів до 10 жовтня 2024 року.
У п.5.4 договору про реструктуризацію від 06.09.2024 сторони погодили, що у випадку порушення боржником графіку погашення заборгованості він зобов'язаний сплатити на користь кредитора штраф в розмірі 20% від загальної суми заборгованості.
Спір виник внаслідок того, що відповідач повернув позивачу попередньої олати. Відтак, ТОВ «Кемпер Транс» подало позов до Господарського суду Львівської області про стягнення з відповідача 70000,00грн основного боргу.
Крім того, керуючись положеннями ст. 5.4 договору про реструктуризацію від 06.09.2024, позивач нарахував 14000,00грн 20% штрафу.
Відповідач проти позову не заперечив, відзиву суду не подав.
При прийнятті рішення суд виходив з такого.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).
Як підтверджується матеріалами справи, позивач та відповідач уклали договір про реструктуризацію від 06.09.2024, у зв'язку з чим набули взаємних прав і обов'язків.
У матеріалах справи відсутні та сторонами не надані докази визнання недійсним спірного договору чи визнання неукладеним в певній частині. Також відсутні докази про розірвання спірного договору.
Відповідно до статей 526, 530 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з визначеннями статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до положень статті 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Згідно з нормами статті 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Відповідно до статті 641 ЦК України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору.
Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Пропозицією укласти договір є, зокрема, документи (інформація), розміщені у відкритому доступі в мережі Інтернет, які містять істотні умови договору і пропозицію укласти договір на зазначених умовах з кожним, хто звернеться, незалежно від наявності в таких документах (інформації) електронного підпису.
Згідно з положеннями статті 642 ЦК України, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.
Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції.
За положеннями статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Частинами 1, 3 статті 202 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з нормами частини 1 статті 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з визначеннями статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Частинами 1, 3, 5 статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
В обґрунтуванні позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем не виконані взяті зобов'язання за договором про реструктуризацію заборгованості від 06.09.2024 та кошти в розмірі 70000,00грн не повернуто.
Відповідач обставин справи не заперечив, не спростував доводів позовної заяви, не надав суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судового розгляду.
Відповідно до положень ст. 538 ЦК України, виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Відповідач самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями і така відповідальність не може ставитися у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.
Згідно із ст. 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Отже, відповідач своїх зобов'язань не виконав, чим порушив вимоги ч. 2 ст. 193 ГК України, якою передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони.
Беручи до уваги, що строк виконання обов'язку щодо повернення коштів є таким, що настав, а відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів у розумінні статей 76, 77 ГПК України наявності обставин, які б у своїй сукупності дали б змогу дійти протилежного висновку, то за таких підстав позовні вимоги про стягнення 70000,00грн основного боргу є підставними та підлягають задоволенню.
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача 14000,00грн 20% штрафу суд зазначає наступне.
Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України).
Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України.
У п.5.4 договору про реструктуризацію від 06.09.2024 сторони погодили, що у випадку порушення боржником графіку погашення заборгованості він зобов'язаний сплатити на користь кредитора штраф в розмірі 20% від загальної суми заборгованості.
У випадку порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі стягнення штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Оскільки, п. 5.3 договору сторонами узгоджено умову про забезпечення виконання зобов'язання у вигляді неустойки (штрафу), суд прийшов до висновку задоволити вимогу позивача про стягнення з відповідача 14000,00грн 20% штрафу.
Стосовно вимоги про стягнення 60000,00грн витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає таке.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. (ст. 126 ГПК України).
Відшкодування витрат позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій (п. 6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України»).
Звертаючись до суду із позовом, позивач зазначав про понесення витрат на оплату правової допомоги.
До матеріалів справи долучено копію договору про надання правничої допомоги № 49 від 14.08.2024, складений між позивачем та Адвокатським об'єднанням «Чаша правосуддя» (далі - договір від 14.08.2024), копію акту приймання-передання наданих послуг від 17.09.2024, копію ордера серії ВС №1310973 від 18.09.2024 та копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №1359 від 25.06.2008.
Згідно з п. 3 договору від 14.08.2024, за домовленістю сторін надання правничої допомоги здійснюється за плату або безоплатно. Винагорода за послуги, що надаються адвокатським об'єднанням, визначаються за згодою сторін. Розмір гонорару не залежить від досягнення чи недосягнення позитивного результату, якого бажає клієнт. Загальна вартість гонорару зазначається в актах наданих послуг із надання правничої допомоги.
Відповідно до акту приймання-передання наданих послуг від 17.09.2024 адвокатське об'єднання надало такі послуги: ознайомлення з документами, проведення розрахунків, написання вимоги про повернення завдатку; з'ясування підстав невручення листа з вимогою, пошук альтернативних способів вручення вимоги про повернення завдатку; ведення переговорів і складення договору щодо реструктуризації заборгованості; складення позовної заяви; гонорар за участь у складних переговорах.
Відповідач не заперечив проти заявленої вимоги.
У постанові Верховного Суду від 24.10.2019 у справі №905/1795/18 визначено, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (п. 61 постанови).
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Суд враховує критерії, які застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Верховний Суд у своїх рішеннях зазначив, що для визначення суми відшкодування необхідно послуговуватися критеріями реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (постанови КГС ВС від 10.10.2018 у справі № 910/21570/17, від 14.11.2018 у справі № 921/2/18, додаткова постанова КГС ВС від 11.12.2018 у справі № 910/2170/18, від 10.10.2019 у справі № 909/116/19, від 18.03.2021 у справі № 910/15621/19, постанова ВП ВС від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Тобто, в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Велика Палата Верховного Суду від 07 липня 2021 року в справі №910/12876/19.
Стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу. Аналогічні висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 04.10.2021 № 640/8316/20, від 21.10.2021 у справі №420/4820/19, від 17.01.2024 у cправі №910/2158/23.
Здійснюючи розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу між сторонами спору, господарський суд має враховувати результат розгляду спору, умови договору про надання правничої допомоги, укладеного між стороною спору та адвокатом (адвокатським об'єднанням, бюро), обсяги наданих стороні як клієнту послуг правничої допомоги щодо представництва її інтересів в суді під час розгляду справи. Слід також у порядку статті 86 ГПК України давати належну оцінку доказам фактичного надання стороні адвокатських послуг, їх прийняття стороною спору на підставі акта приймання-передачі послуг з виставленням адвокатом (адвокатським об'єднанням, бюро) клієнту рахунка на оплату таких послуг (додаткова постанова КГС ВС від 07.12.2018 у справі № 922/749/18).
Перевіривши надані послуги в сукупності з матеріалами справи, судом встановлено, що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи та зазначені вимоги відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру. Разом з тим, суд враховує, що досудового порядку врегулювання спору позивачем та відповідачем погоджено не було, відтак, задоволенню не підлягають вимоги про стягнення з відповідача витрат за послуги: написання вимоги про повернення завдатку; з'ясування підстав невручення листа з вимогою, пошук альтернативних способів вручення вимоги про повернення завдатку.
З огляду на зазначене, оцінивши обґрунтованість доводів позивача, суд вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення 30000,00грн витрат на правничу допомогу. В задоволенні решти вимог слід відмовити.
Судовий збір покладається на відповідача, оскільки спір виник з його вини.
Керуючись статтями 4, 7, 8, 73, 76-79, 129, 233, 236, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позов задоволити частково.
2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансспідлогістік» (79019, Львівська область, місто Львів, вулиця Лемківська, 9а; ідентифікаційний код 43126779) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кемпер Транс» (79020, Львівська область, місто Львів, вулиця Під Голоском, 6, офіс 39, ідентифікаційний код 44523487) 70000,00грн основного боргу, 14000,00грн 20% штрафу, 30000,00грн витрат на правничу допомогу та 3028,00 грн судового збору.
3.У задоволенні решти вимог відмовити.
4.Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки передбачені ст.ст. 241, 256, 257 ГПК України та може бути оскаржено в порядку, визначеному розділом IV Господарського процесуального кодексу України.
Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.
Повне рішення складено 10.12.2024.
Суддя Уляна ДІЛАЙ