ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
09.12.2024Справа № 910/8836/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Капцової Т.П., за участю секретаря судового засідання Баринової О.І., розглянувши за правилами загального позовного провадження справу
за позовом Міністерства оборони України (пр.Повітряних Сил, буд.6, м.Київ, 03168; ідентифікаційний код 00034022)
до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Прості рішення» (пр.Лобановського Валерія, буд.39-А, м.Київ, 03110; ідентифікаційний код 44620729)
2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейд лайнс рітейл» (вул.Волошкова, буд.51а, м.Вінниця, Вінницький р-н, Вінницька обл., 21034; ідентифікаційний код 44755072)
про визнання договору факторингу недійсним
За участі представників:
позивача: Заведій В.І.;
відповідача-1: не з'явився;
відповідача-2: не з'явився;
Міністерство оборони України звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Прості рішення» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейд лайнс рітейл», у якому просить визнати недійсним договір факторингу від 12.06.2024 № PR_F_138, укладений між відповідачами про відступлення майнового права грошової вимоги до позивача за договором № 220/14/2/24/2 від 06.12.2023 в розмірі 141 452 391,11 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний договір має фраудаторну природу, оскільки укладений на шкоду позивачеві, як кредитору відповідача-2. Такі доводи ґрунтуються на тому, що: (1) у позивача є майнові вимоги до відповідача-2 на суму понад 230 млн. грн, які останній міг би погасити зарахуванням за зустрічними зобов'язаннями позивача перед відповідачем-2, натомість відповідач-2 відступив своє право вимоги до позивача за заниженою ціною відповідачу-1, який, за доводами позивача, є пов'язаною з ним особою; (2) спірний договір укладено під час тримання директора відповідача-2 під вартою; (3) у договорі зазначено рахунок відповідача-2, на який не накладено арешт, ймовірно для виведення грошових коштів та уникнення майнової відповідальності перед позивачем; (4) відсутні докази передання відповідачем-2 відповідачу-1 документів про право вимоги, як матеріальні докази цього права відповідно до положень статті 517 Цивільного кодексу України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.07.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, у задоволенні клопотання позивача про розгляд справи у закритому судовому засіданні відмовлено, підготовче засідання призначено на 19.08.2024 та, серед іншого, встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.
06.08.2024 від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач-1 проти задоволення позову заперечує, посилаючись на недоведеність наявності підстав, за яких оспорюваний договір може бути визнаний судом недійсним. Відповідач-1 наголошує, що кредиторські вимоги Міністерства оборони України до Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейд лайнс рітейл» є предметом судових спорів, а тому за відсутності конкретного розміру таких вимог відсутні підстави вважати, що спірний договір укладено на шкоду інтересам позивача. Крім того позивач не довів те, що укладення спірного договору призвело до неможливості виконання відповідачем-2 своїх грошових зобов'язань перед позивачем. Також відповідач-1 зазначає, що ціна відступленого права вимоги була визначена за домовленістю сторін, а тримання під вартою директора відповідача-2 ОСОБА_1 не обмежує його дієздатність і не вказує на недійсність підписаного ним договору.
19.08.2024 від позивача надійшла відповідь на відзив разом з клопотанням про поновлення строку на її подання. У відповіді на відзив позивач відзначив економічну невигідність ціни, за якою було відступлено право вимоги до позивача, що, на його думку, свідчить про укладення спірного договору з метою уникнення цивільно-правової відповідальності перед позивачем.
Підготовче засідання, призначене на 19.08.2024, не відбулось у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Капцової Т.П.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.08.2024 сторін було повідомлено про те, що підготовче засідання призначено на 09.09.2024.
29.08.2024 від відповідача-1 надійшли заперечення на відповідь на відзив разом з клопотанням про поновлення строку на їх подання. Доводи, викладені у запереченнях на відповідь на відзив аналогічні тим, що були викладені у відзиві.
06.09.2024 від відповідача-1 надійшли заперечення на клопотання про призначення судової експертизи.
У підготовче засідання 09.09.2024 з'явились представники позивача та відповідача-1, представник відповідача-2 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив. Про дату, час та місце проведення підготовчого засідання відповідач-2 був повідомлений належним чином, про що в матеріалах справи міститься повідомлення про доставлення процесуального документа до електронного кабінету позивача.
У підготовчому засіданні 09.09.2024 судом було задоволено клопотання позивача про поновлення строку на подання відповіді на відзив та клопотання відповідача-1 про поновлення строку на подання заперечень на відповідь на відзив, заслухано думку сторін щодо клопотання позивача про витребування оригіналів доказів, викладеного у позовній заяві.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.09.2024 витребувано у відповідачів оригінали договору факторингу від 12.06.2024 № PR_F_138 та акту приймання-передачі від 12.06.2024 до договору факторингу від 12.06.2024 № PR_F_138 для огляду у судовому засіданні, оголошено перерву в підготовчому засіданні до 17.10.2024.
02.10.2024 від відповідача-2 надійшли пояснення, відповідно до яких відповідач-2 заперечує проти задоволення позову, посилаючись на те, що відповідач-2 є платоспроможним і не має жодних невиконаних зобов'язань перед позивачем, а тому укладення спірного договору не може порушувати права останнього. За доводами відповідача-2 спірний договір відповідає його інтересам, виконаний шляхом передання відповідачу-1 оригіналів документів, що підтверджують право вимоги до позивача, а тримання директора відповідача-2 під вартою не є перешкодою для підписання ним цього договору.
16.10.2024 від позивача надійшли заперечення на пояснення відповідача-2.
У підготовче засідання 17.10.2024 з'явились представники позивача та відповідача-1, представник відповідача-2 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив. Про дату, час та місце проведення підготовчого засідання відповідач-2 був повідомлений належним чином, про що в матеріалах справи міститься повідомлення про доставлення процесуального документа до електронного кабінету позивача.
У підготовчому засіданні 17.10.2024 судом було прийнято пояснення відповідача-2 і заперечення позивача на пояснення відповідача-2 разом з доданими до них доказами, відмовлено у задоволенні клопотання позивача про призначення судової експертизи та оголошено перерву до 21.10.2024.
Відмовляючи в задоволенні клопотання позивача про призначення судової експертизи суд виходив із того, що поставлені на вирішення експертизи питання стосуються підписання спірного договору Тимківим В.І., що виходить за межі підстав позову про недійсність договору через його фраудаторність, оскільки відповідно до усталеної правової позиції Верховного Суду правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.10.2024 відповідача-2 було повідомлено про те, що підготовче засідання призначено на 21.10.2024.
У підготовче засідання 21.10.2024 з'явились представники позивача та відповідача-1, представник відповідача-2 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив. Про дату, час та місце проведення підготовчого засідання відповідач-2 був повідомлений належним чином, про що в матеріалах справи міститься повідомлення про доставлення процесуального документа до електронного кабінету позивача.
У підготовчому засіданні 21.10.2024 судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 18.11.2024.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.10.2024 відповідача-2 було повідомлено про те, що судове засідання призначено на 18.11.2024.
У судове засідання 18.11.2024 з'явились представники позивача та відповідача-1, представник відповідача-2 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив. Про дату, час та місце проведення судового засідання відповідач-2 був повідомлений належним чином, про що в матеріалах справи міститься повідомлення про доставлення процесуального документа до електронного кабінету позивача.
У судовому засіданні 18.11.2024 суд розпочав розгляд справи по суті, заслухав вступні слова сторін, надав їм можливість поставити запитання один одному та оголосив перерву у судовому засіданні до 09.12.2024.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.11.2024 відповідача-2 було повідомлено про те, що судове засідання призначено на 09.12.2024.
У судове засідання 09.12.2024 з'явився представник позивача, представники відповідачів не з'явилися. Про дату, час та місце проведення судового засідання відповідачі були повідомлені належним чином, про що в матеріалах справи міститься розписка відповідача-1 та повідомлення про доставлення процесуального документа до електронного кабінету відповідача-2. Відповідач-1 09.12.2024 подав клопотання про відкладення розгляду справи, яке мотивоване наявністю ознак недуги у представника відповідача-1.
У судовому засіданні 09.12.2024 суд відмовив у задоволення клопотання відповідача-1 про відкладення розгляду справи та продовжив розгляд справи по суті, дослідив наявні в матеріалах справи докази та, після виходу з нарадчої кімнати, проголосив вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, суд
06.12.2023 між Міністерством оборони України (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Трейд лайнс рітейл» (постачальник) було укладено договір № 220/14/2/24/2 на закупівлю продуктів харчування та сушених продуктів різних (15890000-3) продукти харчування (комплект продуктів харчування за Каталогом продуктів) для особового складу (годування штатних тварин) військових частин (установ) та військових навчальних закладів Збройних Сил України в стаціонарних та польових умовах на 2024 рік, згідно з п. 1.1 якого постачальник зобов'язався у 2024 здійснити постачання замовнику у зумовлені строки комплектів продуктів, а замовник прийняти та оплатити вказані комплекти продуктів відповідно до умов договору.
Відповідачі зазначають, а позивач не заперечує, що за результатами виконання цього договору за позивачем обліковувалась заборгованість в розмірі 141 452 391,11 грн.
12.06.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Прості рішення» (фактор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Трейд лайнс рітейл» (клієнт) було укладено договір факторингу № PR_F_138 (далі - Договір), за яким фактор зобов'язується передати грошові кошти в сумі 14 145 239,10 грн у розпорядження клієнта за плату в розмірі 1 000,00 грн, а клієнт зобов'язується відступити факторові майнові права грошової вимоги за договором № 220/14/2/24/2 від 06.12.2023 у розмірі 141 452 391,11 грн, що набуто клієнтом в процесі виконання умов договору № 220/14/2/24/2 від 06.12.2023 до Міністерства оборони України (боржник) та відповідно до зведених актів приймання-передачі комплектів продуктів, зведеного акту на оплату № 1/2 від 10.05.2024 та зведеного акту на оплату № 2/2 від 10.05.2024 (п. 1.1 Договору).
Відповідно до п. 1.3 Договору для підтвердження наявності та дійсності права грошової вимоги, що відступається, клієнт передає фактору документацію в наступному порядку:
- документація, що стосується виконання умов цього Договору передається протягом 10 днів з моменту його підписання (підп. 1.3.1);
- передача документації оформлюється актом приймання-передачі, який підписується сторонами та скріплюється печатками сторін за формою, наведеною в додатку № 1 до Договору. Сторони погоджуються, що підписаний клієнтом акт приймання-передачі може передаватись фактору разом з відповідною документацією і підлягає підписанню фактором одразу після передання такої документації. Передання документації здійснюється представниками сторін (підп. 1.3.2).
Пунктом 1.4 Договору передбачено, що право грошової вимоги переходить до фактора з моменту підписання цього Договору обома сторонами, після чого фактор стає новим кредитором по відношенню до боржника стосовно його заборгованості.
За умовами пунктів 2.1, 2.2 Договору клієнт відступає та передає факторові право грошової вимоги в сумі 141 452 391,11 грн. В свою чергу, фактор сплачує клієнтові грошові кошти у сумі 14 145 239,10 грн до 31.12.2024 включно шляхом перерахування на банківський рахунок за наступними реквізитами:
номер рахунку отримувача: UA243077700000026006111176791
отримувач: ТОВ «Трейд лайнс рітейл»
ідентифікаційний код отримувача: 44755072
банк отримувача: АТ «А-Банк», м.Дніпро
код банку отримувача: 307770.
У п. 6.1 Договору визначено, що сторони підписують цей Договір в різний час. Договір вважається укладеним з моменту підписання його стороною, яка підписує останньою.
Відповідно до акту приймання-передачі документації до Договору, що є додатком № 1 до Договору, клієнт передав, а фактор прийняв документацію відповідно до п. 1.3 Договору.
13.06.2024 відповідач-1 направив позивачеві повідомлення про відступлення права вимоги за договором № 220/14/2/24/2 від 06.12.2023 (вих. № 01 від 13.06.2024), у якому повідомив про набуття права вимоги до позивача в розмірі 141 452 391,11 грн та просив сплатити заборгованість у триденний строк з моменту отримання цього повідомлення.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що Договір є фраудаторним, оскільки укладений відповідачами на шкоду позивачу, як кредитору відповідача-2. Такі доводи ґрунтуються на тому, що: (1) у позивача є майнові вимоги до відповідача-2 на суму понад 230 млн. грн, які останній міг би погасити зарахуванням за зустрічними зобов'язаннями позивача перед відповідачем-2, натомість відповідач-2 відступив своє право вимоги до позивача за заниженою ціною відповідачу-1, який, за доводами позивача, є пов'язаною з ним особою; (2) спірний договір укладено під час тримання директора відповідача-2 під вартою; (3) у договорі зазначено рахунок відповідача-2, на який не накладено арешт, ймовірно для виведення грошових коштів та уникнення майнової відповідальності перед позивачем; (4) відсутні докази передання відповідачем-2 відповідачу-1 документів про право вимоги, як матеріальні докази цього права відповідно до положень статті 517 Цивільного кодексу України.
Узагальнені доводи відповідачів, які заперечують проти задоволення позову з однакових підстав, полягають у наступному:
- відповідач-2 не має жодних невиконаних зобов'язань перед позивачем, а стверджувані позивачем кредиторські вимоги на суму понад 230 млн. грн є предметом судових спорів, а тому за відсутності конкретного розміру таких вимог відсутні підстави вважати, що Договір укладено на шкоду інтересам позивача;
- позивач не довів неплатоспроможність відповідача-2, як і те, що укладення Договору призвело до неможливості виконання відповідачем-2 своїх грошових зобов'язань перед позивачем;
- ціна відступленого права вимога була визначена за домовленістю сторін Договору;
- арешт на грошові кошти на банківських рахунках був накладений з метою збереження речових доказів, тобто збереження таких грошових коштів, при цьому відповідачу-2 не було заборонено мати інші банківські рахунки чи вести господарську діяльність;
- тримання під вартою директора відповідача-2 ОСОБА_1 не обмежує його дієздатність і не вказує на недійсність підписаного ним договору.
- у акті приймання-передачі документації до Договору, що є додатком № 1 до Договору, зазначено про передання документів щодо відступленого права вимоги.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступних висновків.
Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема з договорів та інших правочинів.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частини 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України).
Отже, встановлення взаємопогоджених дій декількох осіб, які мають єдину мету, спрямовану на набуття, зміну або припинення певних цивільних прав чи виконання певних обов'язків, є ознаками вчинення єдиного правочину такими особами. Поведінка сторін має засвідчувати єдність їх волі до настання відповідних правових наслідків.
Згідно зі статтею 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 цього Кодексу.
Так, відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частинами 1, 2 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина 2 статті 215 Цивільного кодексу України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнано судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина 3 статті 215 Цивільного кодексу України).
Отже, порушення загальних засад цивільного законодавства (засад справедливості, добросовісності та розумності), визначених імперативно пунктом 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України, які мають наслідком вихід учасниками правочину за межі здійснення цивільних прав, наданих договором чи актами цивільного законодавства, з наміром завдати шкоди іншій особі (частина 3 статті 13 Цивільного кодексу України) може бути самостійною підставою недійсності правочину.
Позивач визначив підставою для визнання недійсним Договору наявність у ньому ознак фраудаторного правочину, оскільки вважає, що його вчиненого на шкоду інтересам позивача.
Поряд з цим, позивач під час розгляду справи наголошував на наявності у нього сумніву щодо підписання Договору саме директором відповідача-2 ОСОБА_1 , для чого позивачем було заявлено клопотання про призначення судової експертизи, в задоволенні якого судом відмовлено.
Суд відзначає суперечність між цими двома твердженнями позивача, у зв'язку з чим, з огляду на визначені позивачем предмет і підстави позову, відхиляє доводи про підробку підпису ОСОБА_1 на Договорі, позаяк ця обставина свідчить про те, що Договір не було укладено.
В контексті викладеного суд наголошує, що відповідно до усталеної правової позиції Верховного Суду правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено (правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, постанові Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 906/920/16).
Як встановлено судом, спірний Договір підписано представниками обох сторін і скріплено печатками останніх, відтак такий правочин є оспорюваним і може бути визнаний судом недійсним, з підстав, зокрема, його фраудаторності.
У цивільному праві застосовується така правова конструкція, як фраудаторність (від лат. «fraud», «fraudis» - обман, хитрість, шахрайство, афера) та фраудаторні правочини, яка має коріння у давньоримському конкурсному процесі, в якому на випадок розтрати майна боржником в обман кредиторів останнім надавалися особливі засоби судового захисту.
Фраудаторні правочини - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципу добросовісності, закріпленого у пункті 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України, з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов'язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цим кредиторам.
Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов'язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов'язку. Основною метою фраудаторного правочину є отримання певної користі шляхом шахрайства, обману або зловживання довірою.
Верховний Суд у постанові від 06.10.2022 у справі № 904/624/19 зазначив про те, що фраудаторний договір може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній. Формування критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог. Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути: момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі); контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов'язані або афілійовані юридичні особи); щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна).
Судом враховано доводи відповідача-1 про те, що визнання правочину фраудаторним і відповідно недійсним можливо лише у випадках прямо передбачених законом: зокрема, у банкрутстві (стаття 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (до введення в дію Кодексу України з процедур банкрутства), стаття 42 Кодексу України з процедур банкрутства), при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»), у виконавчому провадженні (частина 4 статті 9 Закону України «Про виконавче провадження).
Суд відзначає, що таку правову позицію було викладено в окремій думці судді Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду Крата В.І. до постанови Верховного Суду 14.02.2018 у справі № 379/1256/15-ц.
Водночас відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, яка кореспондується з положеннями частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У силу частин 1, 3 статті 34 Господарського процесуального кодексу України питання, що виникають під час колегіального розгляду справи судом, вирішуються більшістю голосів суддів. Головуючий голосує останнім. Суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку. Про наявність окремої думки повідомляються учасники справи без оголошення її змісту в судовому засіданні. Окрема думка приєднується до справи і є відкритою для ознайомлення.
Отже, у розумінні наведеної норми окрема думка є одним із засобів реалізації принципів незалежності суддів, їхнього вільного волевиявлення та рівноправ'я, повного та всебічного розгляду справи, утім, вона не має обов'язкового, а має лише доктринальне значення.
Добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.
Частиною 3 статті 13 Цивільного кодексу України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Зловживання правом - це особливий тип правопорушення, яке вчиняється правомочною особою при здійсненні нею належного їй права, пов'язаний з використанням недозволених конкретних форм у межах дозволеного їй законом загального типу поведінки.
Формулювання «зловживання правом» передбачає у собі певну суперечність. Так, особа, яка користується власним правом, має дозвіл на певну поведінку, а якщо її дія не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права (дія без права). Такі випадки трапляються, якщо особа діє недобросовісно, всупереч меті наданого їй права.
Зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню проявляється у тому, що: 1) особа (особи) «використовувала / використовували право на зло»; 2) наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки є певним станом, у який потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів / умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); 3) враховується правовий статус особи / осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а й про обсяг прав інших учасників цих правовідносин і порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах, або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.11.2021 у справі № 910/8482/18 (910/4866/21)).
Правочини, які вчиняються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути неправомірною та недобросовісною. Отже, правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (див. постанову Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину як: фіктивного (стаття 234 Цивільного кодексу України); такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 Цивільного кодексу України); такого, що порушує публічний порядок (частини 1, 2 статті 228 Цивільного кодексу України). При цьому, в постанові 06.10.2022 у справі № 904/624/19 Верховний Суд дійшов висновку про те, що договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов'язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладення договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов'язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора.
Позивач обґрунтовує фраудаторність Договору тим, що у нього є майнові вимоги до відповідача-2 на суму понад 230 млн. грн, частину з яких можна було б погасити шляхом списання заборгованості позивача перед відповідачем-2, натомість відповідач-2 відступив своє право вимоги до позивача за заниженою ціною відповідачу-1, який, за доводами позивача, є пов'язаною з ним особою, а сам відповідач-2 не має у достатній кількості майна (зокрема грошових коштів) для задоволення вимог позивача.
Однак суд не може повною мірою погодитись з такими доводами позивача, з огляду на наступне.
Оскільки правомірність правочину оцінюється на момент його вчинення, то визначальним для висновку про те, що Договір було вчинено на шкоду інтересам позивача, є те, чи були вимоги позивача конкретно визначені на момент укладення відповідачами спірного Договору.
Так, судом встановлено, що позивач звертався до відповідача-2 із претензіями № 220/14/89 від 09.01.2024 про сплату 10 006 041,92 грн, № 286/5598 від 31.08.2023 про сплату 1 237 282,56 грн, № 220/14/84 від 08.01.2024 про сплату 20 089,33 грн, № 220/14/83 від 08.01.2024 про сплату 3 651,90 грн, № 220/14/82 від 08.01.2024 про сплату 74 334 390,63 грн, № 220/14/79 від 08.01.2024 про сплату 47 483 828,64 грн, № 220/14/80 від 08.01.2024 про сплату 36 992 064,00 грн, № 220/14/78 від 08.01.2024 про сплату 42 546 688,41 грн.
Зазначені вимоги стосуються сплати штрафних санкцій та загальна сума вимог позивача відповідно до цих претензій складає 212 624 037,39 грн.
У подальшому за позовами Міністерства оборони України до Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейд лайнс рітейл» Господарським судом Вінницької області 15.04.2024 відкрито провадження у справі № 902/411/24 про стягнення 82 583 773,10 грн, 24.04.2024 відкрито провадження у справі № 902/448/24 про стягнення 20 089,33 грн, 30.04.2024 відкрито провадження у справі № 902/483/24 про стягнення 41 440 080,00 грн, 01.05.2024 відкрито провадження у справі № 902/476/24 про стягнення 47 883 560,51 грн, 02.05.2024 відкрито провадження у справі № 902/487/24 про стягнення 50 976 652,32 грн, 07.05.2024 відкрито провадження у справі № 902/522/24 про стягнення 3 651,90 грн, 20.05.2024 відкрито провадження у справі № 902/560/24 про стягнення 1 237 282,56 грн.
Предметами позовів у цих справах були також вимоги позивача про стягнення штрафних санкцій.
Суд погоджується з доводами відповідачів, що зобов'язання відповідача-2 зі сплати штрафних санкцій стають конкретизованими і визначеними з дня набрання законної сили судовими рішеннями у вищенаведених справах, і саме з указаного часу вони (зобов'язання) мають бути виконані.
Натомість станом на момент укладення Договору в жодній з цих справ рішення не було ухвалене.
Також матеріали справи не містять доказів вчинення позивачем до укладення Договору односторонніх правочинів щодо зарахування зустрічних однорідних вимог, якими було б припинено його зобов'язання перед відповідачем-2 за договором № 220/14/2/24/2 від 06.12.2023.
З урахуванням викладеного, оскільки судом не встановлено, що на момент укладення Договору відповідач-2 мав невиконані перед позивачем грошові зобов'язання, розмір яких дорівнює або перевищує розмір заборгованості позивача перед відповідачем-2, відсутні підстави вважати, що укладенням Договору відповідач-2 намагався уникнути цивільно-правової відповідальності перед позивачем.
Судом враховано наданий позивачем витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідно до якого станом на 19.08.2024 за відповідачем-2 не зареєстровано жодного об'єкта нерухомого майна, однак нерухоме майно не є єдиним джерелом погашення грошових зобов'язань.
Суд не приймає в якості доказу погіршення фінансового стану відповідача-2 наданий позивачем витяг з інформаційного ресурсу «Vkursi.pro», оскільки відображена в ньому інформація не може вважатись достовірною, а отже витяг із неї є належним доказом у розумінні Господарського процесуального кодексу України.
З урахуванням викладеного, доводи позивача про неможливість виконання відповідачем-2 своїх грошових вимог перед позивачем не підтверджені жодними доказами та ґрунтуються на припущеннях, у зв'язку з чим підлягають відхиленню судом.
Щодо інших доводів позивача, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Як зазначає позивач, Головне слідче управління Державного бюро розслідувань здійснює досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62023000000000876 від 12.10.2023 за підозрою ОСОБА_2 , ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.255, ч.2 ст.255, ч.3 ст.27, ч.4 ст.28, ч.5 ст.190 Кримінального кодексу України, ОСОБА_1 , ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.255, ч.2 ст.27, ч.4 ст.28, ч.5 ст.190 Кримінального кодексу України, ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.255, ч.5 ст.27, ч.4 ст.28, ч.5 ст.190 Кримінального кодексу України.
Однак за відсутності вироку, у суду відсутні підстави вважати встановленими обставини, встановлені досудовим розслідуванням, зокрема щодо пов'язаності засновників (учасників) відповідачів.
Суд також встановив, що ухвалою Личаківського районного суду міста Львова від 04.01.2024 у справі № 463/10027/23 накладено у кримінальному провадженні № 62023000000000876 від 12.10.2023 арешт на грошові кошти у безготівковому вигляді, а саме: грошові кошти, що знаходяться на рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейд лайнс рітейл» та грошові кошти, які в подальшому надходитимуть на рахунки підприємства, за винятком видаткових операцій по сплаті податків, зборів, інших обов'язкових платежів до державного бюджету та з можливістю зарахування на зазначені рахунки коштів згідно з переліком, наведеним у цій ухвалі, і в цьому переліку відсутній рахунок, зазначений в п. 2.2 Договору.
Між тим, вказаною ухвалою не було заборонено відповідачу-2 мати інші банківські рахунки чи вести господарську діяльність.
Більше того, на відміну від інституту забезпечення позову в господарському судочинстві, арештом майна відповідно до частини 1 статті 170 Кримінального процесуального кодексу України є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Отже арешт майна у кримінальному провадження здійснюється не для забезпечення виконання грошових зобов'язань, а з метою забезпечення збереження речових доказів.
Так само не має визначального значення для цієї справи застосування ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 18.01.2024 до ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою і підписання ним Договору від імені відповідача-2 під час тримання під вартою.
Суд погоджується з доводами відповідачів, що тримання особи під вартою не обмежує її дієздатність та правоздатність.
Як вбачається з наявного в матеріалах справи листа Державної установи «Київський слідчий ізолятор» № 05/839-24/960Ад від 09.07.2024, відповідно до матеріалів особової справи ув'язненого Тимківа В.І. та журналу «Обліку ув'язнених (засуджених) виведених до слідчих кабінетів та осіб, які їх викликали» у період з 25.04.2024 по 03.07.2024 Тимківа В.І. в умовах установи кілька разів відвідували адвокати Парфило І.В та Гончар О.В., зокрема і 12.06.2024, тобто у день підписання Договору Тимківим В.І. від імені відповідача-2.
У підп. 1.3.2 п. 1.3 Договору зазначено, що передання документації здійснюється представниками сторін, а відповідно до акту приймання-передачі документації до Договору, що є додатком № 1 до Договору, відповідач-2 передав, а відповідач-1 прийняв відповідну документацію, у зв'язку з чим доводи позивача про те, що така документація не була передана відповідачем-2 відповідачу-1 відповідно до статті 517 Цивільного кодексу України є безпідставними.
На користь цього висновку суду свідчить також і те, що разом із повідомленням про відступлення права вимоги за договором № 220/14/2/24/2 від 06.12.2023 (вих. № 01 від 13.06.2024) відповідач-1 направив позивачеві копії зведених актів на оплату № 1/2 та № 2/2 від 10.05.2024.
Враховуючи викладене в сукупності, суд дійшов висновку про відсутність ознак фраудаторності Договору, та, як наслідок, підстав визнання його недійсним.
Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Підсумовуючи вищенаведене, зважаючи на зміст позовних вимог, обставини, встановлені під час розгляду справи, суд не знаходить правових підстав для задоволення позову.
Витрати по сплаті судового збору за подання позову в розмірі 2 422,40 грн покладаються на позивача у відповідності до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, оскільки позов не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 129, 231, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. В позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 10.12.2024.
Суддя Т.П. Капцова