ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
10.12.2024Справа № 910/12628/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Князькова В.В. розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу
за позовом Приватного акціонерного товариства «Азот», м.Черкаси
до відповідача 1: Держави в особі відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, м. Київ
до відповідача 2: Головного управління Державної казначейської служби України у м.Києві
про стягнення 422 294,20 грн,
Приватне акціонерне товариство «Азот» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до 1. Держави в особі відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та 2. Головного управління Державної казначейської служби України про стягнення коштів виконавчого збору в розмірі 422 294,20 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що в межах зведеного виконавчого провадження з Приватного акціонерного товариства «Азот» було стягнуто суму виконавчого збору в розмірі 422 294,20 грн, проте, рішенням від 23.02.2024 Черкаського окружного адміністративного суду у справі №580/11979/23 визнано протиправною та скасовано постанову НОМЕР_6 від 01.12.2023 відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про стягнення виконавчого збору на суму 422 294,20 грн. Отже, на думку позивача, скасування вказаної вище постановою є підставою для стягнення коштів з держави, яка у даному випадку діє в особі відповідачів 1 та 2.
Ухвалою від 21.10.2024 відкрито провадження у справі; визнано справу малозначною; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідач 1 у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення посилаючись на те, що у справі № 580/11979/23 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2024 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2024 року у справі №580/11979/23 за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства "АЗОТ" до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, що підтверджується ухвалою Верховного Суду від 17.06.2024. Означені обставини, на думку відповідача 1, є підставою для зупинення провадження у справі. Грошові кошти в сумі 422 294,20 грн., що були перераховані до бюджету, як виконавчий збір стягнутий за невиконання рішення суду, який не є помилково або надміру зарахованими, оскільки кошти були стягнуті відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження». Зважаючи на те, що існує позасудовий порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, стягнення в судовому порядку коштів з державного бюджету є недопустимим та не може вважатися належним способом захисту та відновлення порушеного права позивача, а навпаки, буде протиправним та таким, що в цілому порушує публічний законний порядок повернення коштів з бюджету, який у відповідних правовідносинах має бути єдиним для всіх суб'єктів. З огляду на це, правильним способом захисту прав позивача є його звернення із заявою до органу, який контролює справляння надходжень бюджету , а у випадку відмови чи неотримання відповіді - звернутися до суду з вимогою про зобов'язання органу, який контролює справляння надходжень бюджету подати до органу Казначейства відповідне подання.
Відповідач 2 у відзиві проти задоволення позову також заперечував посилаючись на те, що кошти в сумі 422 294,20 грн, перераховані на рахунок, відкритий за кодом класифікації доходів бюджету 22070000 «Виконавчий збір», контроль справляння надходжень за яким, згідно постанови №106 від 16.02.2011 Кабінету міністрів України, здійснює Міністерство юстиції України. Також відповідачем 2 наголошено, що Казначейством не вчинялось жодних дій щодо позивача, а отже, судові витрати не можуть бути покладені на Головне управління Державної казначейської служби України у м.Києві.
Позивач у відповіді на відзив вказав, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Азот» не ґрунтуються на нормах Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787. Так само, не містить позовна заява і вказівки на те, що кошти в сумі 422 294,20 грн - є помилково або надміру зарахованими до бюджету. Визнання протиправною та скасування постанови виконавця НОМЕР_6 від 01.12.2023 про стягнення виконавчого збору, є підставою для повернення стягнутих на її виконання коштів виконавчого збору, адже правова підстава для їх стягнення є такою, що відпала.
Судом було розглянуто та відмовлено в задоволенні клопотання відповідача 1 про зупинення провадження до звершення перегляду судом касаційної інстанції судових рішень у справі №580/11979/23. При цьому, суд виходив з такого.
Зупинення провадження у справі - це тимчасове й повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.
За приписами п.5 ч.1 ст.227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадку об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.
У п.4 ч.1 ст.229 Господарського процесуального кодексу України вказано, що провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених пунктом 5 частини першої статті 227 цього Кодексу - до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи.
Статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України унормовано, що рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Як вбачається з матеріалів справи, Приватне акціонерне товариство «АЗОТ» звернулось до Черкаського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови від 01.12.2023 ВП № НОМЕР_1 про стягнення виконавчого збору в розмірі 422294,50 грн.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2024 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2024 року, позов задоволено: визнано протиправною та скасовано постанову відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 1 грудня 2023 НОМЕР_6 про стягнення виконавчого збору; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (м. Київ) на користь приватного акціонерного товариства «Азот» судові витрати зі сплати судового збору в сумі: 6334,40 грн.
Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2024 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2024 року у справі за вказаним позовом.
Проте, керуючись ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку щодо набрання законної сили рішенням у справі №580/11979/23 після прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду, а отже, фактично підстава для зупинення провадження у розглядуваній справи відсутня.
Одночасно, з огляду на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.
Відповідно до ч.4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
На виконанні у Відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебуває зведене виконавче провадження № НОМЕР_3, боржником за яким є Приватне акціонерне товариство «Азот».
До складу зведеного виконавчого провадження НОМЕР_2 входило, зокрема, виконавче провадження № НОМЕР_4 щодо виконання постанови № НОМЕР_1 від 01.12.2023 про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Азот» виконавчого збору у розмірі 422 254,20 грн.
В межах примусового виконання зведеного виконавчого провадження НОМЕР_2 з Приватного акціонерного товариства «Азот» було примусово стягнуто за рахунок реалізації належного товариству майна суму в розмірі 25 821 600,00 грн. з ПДВ та суму в розмірі 37 505 160,00 грн. з ПДВ.
Зокрема, державним виконавцем проведено розрахунки вищевказаних сум для задоволення вимог стягувачів за зведеним виконавчим провадженням № НОМЕР_3 в наступному порядку:
- згідно розрахунку від 07.12.2023 у четверту чергу було погашено на 21,03% виконавчий документ ВП № НОМЕР_4 у сумі 88 794,92 грн;
- згідно розрахунку від 20.12.2023 у четверту чергу було погашено на 19,52% виконавчий документ ВП НОМЕР_5 у сумі 65 109,67 грн;
- згідно розрахунку від 29.12.2023 у четверту чергу було погашено на 19,16% виконавчий документ ВП НОМЕР_5 в сумі 51 436,70 грн;
- згідно розрахунку від 30.04.2024 у четверту чергу було погашено на 100% виконавчий документ ВП № НОМЕР_4 в сумі 216 952, 89 грн.
Постановою від 01.05.2024 ВП № НОМЕР_4 виконавче провадження з примусового виконання постанови НОМЕР_6 від 01.12.2023 про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Азот» виконавчого збору в сумі 422 294,20 грн закінчено у зв'язку із виконанням в повному обсязі.
Приватне акціонерне товариство «АЗОТ» звернулось до Черкаського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови від 01.12.2023 ВП № НОМЕР_1 про стягнення виконавчого збору в розмірі 422294,50 грн.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2024 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2024 року, позов задоволено: визнано протиправною та скасовано постанову відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 1 грудня 2023 НОМЕР_6 про стягнення виконавчого збору; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (м. Київ) на користь приватного акціонерного товариства «Азот» судові витрати зі сплати судового збору в сумі: 6334,40 грн.
Вказані обставини на думку позивача вказують на наявність достатніх підстав для стягнення грошових коштів 422294,50 грн з державного бюджету. Правовою підставою позову визначено приписи ст.1212 Цивільного кодексу України.
Оцінюючи доводи учасників судового процесу та фактичні обставини справи, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог Приватного акціонерного товариства «Азот». При цьому, суд зазначає таке.
Загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Відповідно до частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.
Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Тобто, у випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку, що для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов:
1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння);
2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою;
3) причинний зв'язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою;
4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи.
Тобто, обов'язковими передумовами є збільшення майна однієї сторони (набувача), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Зокрема, мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, передбачених нормами статті 11 Цивільного кодексу України .
Згідно із пунктом 1 частини першої статтею 42 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий збір, стягнутий з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, та стягнуті з боржника кошти на витрати виконавчого провадження належить до коштів виконавчого провадження.
Відповідно до частин другої, четвертої статті 42 Закону України "Про виконавче провадження" витратами виконавчого провадження є витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень. На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.
Відповідно до частини першої статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби.
Частинами другої третьої статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" унормовано, що виконавчий збір стягується державним виконавцем з боржника до Державного бюджету України у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.
За змістом частини сьомої статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" у разі закінчення виконавчого провадження у зв'язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню.
Отже, скасування рішення, у зв'язку з виконанням якого стягнутий виконавчий збір та витрати виконавчого провадження, є підставою для повернення відповідних коштів, оскільки правова підстава для їх стягнення є фактично такою, що відпала.
Судом було встановлено, що рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2024 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2024 року по справі №580/11979/23 визнано протиправною та скасовано постанову відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 1 грудня 2023 НОМЕР_6 про стягнення виконавчого збору в сумі 422 294,20 грн.
Відповідно до частини другої статті 45 Бюджетного кодексу України повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, здійснює казначейство України за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень до бюджету.
На виконання зазначеної статті Кодексу наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787 затверджений Порядок повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, положення якого встановлюють порядок взаємодії державних органів (казначейства України та органів, що контролюють справляння надходжень до бюджету).
Оскільки відповідно до наведених норм набувачем сплаченого боржником у виконавчому провадженні збору є Державний бюджет України, помилково або надмірно сплачені суми виконавчого збору підлягають стягненню саме з Державного бюджету України. Означеним спростовують доводи відповідача 2.
Водночас, у разі неповернення таких коштів у встановлений законом строк, зокрема внаслідок ненадання органом стягнення відповідного подання (висновку) органу державного казначейства), платник має право на судове оскарження бездіяльності шляхом звернення з позовом про стягнення відповідної суми коштів на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України (такий висновок узгоджується із правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 14.12.2022 у справі №551/1099/21, від 21.05.2019 у справі № 910/2569/18, по справі №910/12267/23 від 25.06.2024.
Наразі, суд звертає увагу відповдача на те, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).
У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У ст.77 Господарського процесуального кодексу України вказано, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
В контексті наведених засад господарського судочинства суд звертає увагу учасників судового процесу на приписи ст.79 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд зауважує, що стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (відповідні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Наразі, суд зазначає, що долучені подання та службові записки щодо повернення грошових коштів не спростовують обґрунтованості позовних вимог, оскільки фактично грошові кошти позивачем так повернуто і не було, у службових записках вказано, що отримувачем коштів є Міністерство юстиції України.
Отже, відповідачами не надано до матеріалів справи доказів відновлення прав позивача, з якого було стягнуто в межах виконавчого провадження грошові кошти в сумі 422 294,20 грн, на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, яка у подальшому була скасована у судовому порядку.
До того ж, суд вважає юридично неспроможними посилання відповідача 1 на те, що судові рішення, на виконання яких і було відкрито виконавчі провадження не є скасованими, оскільки фактично предметом позовних вимог є саме повернення на підставі ст.1212 Цивільного кодексу України суми стягнуто виконавчого збору за постановою державного виконавця, яка була скасована у судовому порядку.
Також слід звернути увагу на те, що при визначенні складу учасників справи та формулювання резолютивної частини судових рішень у справах за зазначеними позовами про повернення помилково або надміру сплачених сум виконавчого збору необхідно звернутися до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 19.06.2018 у справі №910/23967/16. За змістом зазначеної правової позиції спірні суми мають стягуватись з Державного бюджету України, оскільки, з огляду на положення статей 2, 170 Цивільного кодексу України та частини четвертої статті 56 Господарського процесуального кодексу України, відповідачем у таких справах є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,
вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від
27 вересня 2001 року).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо задоволення позовних вимог.
За таких обставин, виходячи з наведеного у сукупності, суд дійшов висновку щодо обґрунтованості вимог позивача про стягнення з Державного бюджету України коштів в сумі 422 294,20 грн.
Враховуючи висновки суду щодо задоволення позовних вимог, які фактично заявлено до держави в особі відповідних державних органів, приймаючи до уваги висновки суду щодо їх задоволення та стягнення грошових коштів з Державного бюджету України, керуючись приписами ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір також піддягає стягненню на користь позивача саме з бюджету.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позов Приватного акціонерного товариства «Азот» до Держави в особі відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та Головного управління Державної казначейської служби України про стягнення з Державного бюджету України коштів виконавчого збору в розмірі 422 294,20 грн - задовольнити повністю.
2. Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного акціонерного товариства «Азот» (18028, Черкаська область, місто Черкаси, вул.Героїв Холодного Яру, буд.72, ЄДРПОУ 00203826) кошти виконавчого збору в розмірі 422 294,20 грн та судовий збір в сумі
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до апеляційного господарського суду.
Повний текст складено 10.12.2024.
Суддя В.В. Князьков