вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
25.11.2024м. ДніпроСправа № 904/3773/23
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Бєлік В.Г. за участю секретаря судового засідання Голігорової Т.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу:
за позовом Департаменту гуманітарної політики Дніпровської міської ради, м. Дніпро
до Товариства з обмеженою відповідальністю виробнича фірма "СЕРВІС", м. Дніпро
за участю Дніпропетровської обласної прокуратури, м. Дніпро
про визнання недійсним договору поставки №20-ТМЦ від 29.09.2017.
Представники:
від позивача: Лопатько С.В., адвокат;
від відповідача: Хандога В.В., адвокат;
від прокуратури: Федотова О.П., прокурор відділу.
Департамент гуманітарної політики Дніпровської міської ради (далі - Позивач) звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом, у якому просить визнати недійсним договір поставки №20-ТМЦ від 29.09.2017 на суму 3 144 960,00 грн., укладеного між Позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю виробнича фірма "СЕРВІС" (далі - Відповідач), з моменту його укладення.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 17.07.2023 позовну заяву залишено без руху та запропоновано позивачу протягом десяти днів з дня вручення ухвали суду від 17.07.2023 усунути недоліки позовної заяви, а саме надати докази сплати судового збору у встановлених порядку і розмірі 2 684,00 грн.
27.07.2023 до канцелярії Господарського суду Дніпропетровської області позивачем подана заява про усунення недоліків.
Позивачем вимоги ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 17.07.2023 виконано.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 28.07.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, та призначено підготовче засідання на 05.09.2023 о 12:00 год.
04.08.2023 від Дніпропетровської прокуратури до суду надійшла заява про вступ прокурора у справу, відповідно до ст.53 ГПК України, ст. 23 ЗУ “Про прокуратуру», у якій повідомляє суд про вступ в справу № 904/3773/23 в інтересах Департаменту гуманітарної політики Дніпровської міської ради.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 05.09.2023 заяву Дніпропетровської обласної прокуратури про вступ у справу №904/3773/23 задоволено, допущено до участі у справі №904/3773/23 Дніпропетровську обласну прокуратуру в інтересах держави в особі Департаменту гуманітарної політики Дніпровської міської ради та оголошено перерву в підготовчому судовому засіданні до 26.09.2023 о 12:00 год.
18.09.2023 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву.
25.09.20323 від прокуратури до суду надійшли письмові пояснення.
26.09.2023 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив на позовну заяву.
26.09.2023 від відповідача до суду надійшла заява про зупинення провадження у справі.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 26.09.2023 продовжено строк розгляду підготовчого провадження до 26.10.2023 включно та оголошено перерву в підготовчому судовому засіданні до 10.10.2023 о 14:30 год.
10.10.2023 від Дніпропетровської обласної прокуратури на офіційну електронну адресу суду надійшли письмові пояснення.
Протокольною ухвалою 10.10.2023 в підготовчому судовому засіданні оголошено перерву до 24.10.2023р. о 12:30 год.
10.10.2023 від позивача в судовому засіданні надійшли заперечення на заяву про зупинення провадження у справі.
У підготовчому судовому засіданні 24.10.2023 представниками сторін зазначено, що ними було надано всі можливі та допустимі докази по справі.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 24.10.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 28.11.2023 о 14:30 год.
28.11.2023 у судовому засіданні сторонами надано усні пояснення по справі.
Відповідач зазначив, що правовідносини у справі № 918/1043/21 та у справі № 904/3773/23, яка розглядається, є подібними, оскільки позовні вимоги обґрунтовані посиланням позивача, зокрема, на статті 203, 2015, 216 та 228 Цивільного кодексу України, які передано до вирішення Великою Палатою Верховного Суду питання про усунення неоднозначного застосування норм права у подібних правовідносинах у іншій справі № 918/1043/21, переданої Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду на розгляд Великої Палати Верховного Суду, з огляду на необхідність відступу від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 щодо можливості застосування односторонньої реституції замість двосторонньої у випадку визнання договору недійсним або якщо він є нікчемним.
Суд погоджується з думкою відповідача, що до вирішення Великою Палатою Верховного Суду питання про усунення неоднакового застосування норм права у подібних правовідносинах у іншій справі № 918/1043/21, яке буде прийнято у даній справі може впливати на судове рішення прийняте за результатом розгляду справи № 904/3773/23.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 28.11.2023 продовжено строк розгляду справи по суті в межах розумного строку та оголошено перерву у судовому засіданні з розгляду справи по суті до 09.01.2024 о 10:30 год.
09.01.2024 у судовому засіданні, протокольною ухвалою, оголошено перерві до 06.02.2024 о 10:20 год.
06.02.2024 у судовому засіданні сторонами надано усні пояснення по справі та заявлено усне клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з об'єктивною неможливістю вирішення даної справи до вирішення справи № 918/1043/21 Великою Палатою Верховного суду, розгляд якої призначено на 20.03.2024 року о 10 год. 00 хв.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 06.02.2024 продовжено строк розгляду справи по суті в межах розумного строку та оголошено перерву у судовому засіданні з розгляду справи по суті до 09.04.2023 о 10:00 год.
У призначене судове засідання 09.04.2024 представник відповідача не з'явився.
09.04.2024 у судовому засіданні позивачем та прокурором надано усні пояснення по справі та заявлено усне клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з об'єктивною неможливістю вирішення даної справи до вирішення справи № 918/1043/21, оскільки Великою Палатою Верховного суду, розгляд зазначеної справи призначено на 17 квітня 2024 року о 14 годині 00 хвилин.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 09.04.2024 продовжено строк розгляду справи по суті в межах розумного строку та оголошено перерву у судовому засіданні з розгляду справи по суті до 21.05.2024 о 10:00 год.
У призначене судове засідання 21.05.2024 представник відповідача не з'явився.
21.05.2024 у судовому засіданні позивачем та прокурором надано усні пояснення по справі та заявлено усне клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з об'єктивною неможливістю вирішення даної справи до вирішення справи № 918/1043/21, оскільки Великою Палатою Верховного суду, розгляд зазначеної справи призначено на 19 червня 2024 року о 10 годині 00 хвилин.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 21.05.2024 продовжено строк розгляду справи по суті в межах розумного строку та оголошено перерву у судовому засіданні з розгляду справи по суті до 11.07.2024 о 10:00 год.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 11.07.2024 вирішено перейти зі стадії судового розгляду у справі №904/3773/23 по суті до стадії підготовчого провадження та зупинене провадження у справі №904/3773/23 до перегляду судового рішення у подібних правовідносинах у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №918/1043/21.
27.09.2024 до суду від прокуратури надійшло клопотання про поновлення провадження у справі.
Клопотання мотивоване тим, що постановою Великою Палатою Верховного Суду від 18.09.2024 вирішено спір у справі №918/1043/21 по суті.
Повний текст оприлюднено у Єдиному державному реєстрі судових рішень 23.09.2024.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського процесуального кодексу України провадження у справі поновлюється за клопотанням учасників справи або за ініціативою суду не пізніше десяти днів з дня отримання судом повідомлення про усунення обставин, що викликали його зупинення. Про поновлення провадження у справі суд постановляє ухвалу.
З дня поновлення провадження у справі перебіг процесуальних строків продовжується (ч. 2 ст. 230 Господарського процесуального кодексу).
Провадження у справі продовжується із стадії, на якій його було зупинено (ч. 3 ст. 230 Господарського процесуального кодексу).
У зв'язку з тим, що обставини, які були підставою для зупинення провадження у справі відпали, суд вважає за доцільне провадження у справі № 904/3773/23 поновити та призначити розгляд справи у підготовче судове засідання.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 01.10.2024 поновлено провадження у справі № 904/3773/24 з 15.10.2024 та призначено справу до розгляду в підготовчому судовому засіданні на 15.10.24 р. о 11:00 год.
15.10.2024 в Україні оголошена масштабна повітряна тривога у зв'язку з чим судове засідання, призначене на 15.10.2024 на 11:00 годину не відбулось.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 15.10.2024 повідомлено учасників справи, про те, що підготовче судове засідання відбудеться 29.10.2024 о 10:30 год.
28.10.2024 від відповідача через систему "Електронний суд" надійшла заява про проведення підготовчого судового засідання без участі представника.
29.10.2024 у призначене підготовче засідання представники відповідача та прокуратури не з'явились.
У підготовчому судовому засіданні 29.10.2024 представником позивача зазначено, що ним було надано всі можливі та допустимі докази по справі.
Судом були визначені всі необхідні обставини у справі та зібрані відповідні докази, що є підставою для закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 29.10.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 19.11.2024 о 10:30 год.
19.11.2024 оголошено перерву до 25.11.2024 о 11:00 год.
25.11.2024 від відповідача до суду надійшли додаткові пояснення у справі.
В порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у судовому засіданні 25.11.2024 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд, -
Позиція позивача
Позов обґрунтовано тим, що що Рішенням Адміністративної колегії Південно-східного міжобласного територіального відділення в Дніпропетровській області Антимонопольного комітету України про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу від 30.09.2022 р. № 54/16-р/к дії Відповідача ТОВ ВФ “СЕРВІС» та дії ТОВ “Сервіс Протекшн Сістемс», які полягали в узгодженні своїх дій під час підготовки та участі у закупівлях за державні коші Телевізійне й аудіовізуальне обладнання (мультимедійний комплекс) за процедурою, відкритих торгів, ідентифікатор закупівлі: ID: UА-2017-08-28-001150-е були визнані порушенням законодавства про захист економічної конкуренції.
За вчинене правопорушення на Відповідача ТОВ ВФ “СЕРВІС» накладено штраф у розмірі 47 000,00 гривень.
На підставі чого Позивач просить визнати недійсним договір поставки № 20-ТМЦ від 29.09.2017 р., на суму 3 144 960,00 грн., укладений між Департаментом гуманітарної політики Дніпровської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю Виробнича фірма “Сервіс» з моменту його укладення.
Позиція відповідача
Відповідач заперечує проти позову з наступних підстав.
В обґрунтування позову Позивач посилається на статті 203, 215, 216 та 228 Цивільного кодексу України, проте не зазначає, в чому ж саме полягає порушення Відповідачем вказаних норм закону, наслідком якого може бути визнання договору недійсним.
Очікувана вартість предмета закупівлі складала 3 150 000,00 грн. з ПДВ.
Відповідачем була запропонована ціна пропозиції у розмірі 3 144 960,00 грн. з ПДВ.
Тобто, вартість поставленого Позивачу на підставі спірного договору товару була меншою за очікувану вартість предмета закупівлі.
Спірний договір було повністю виконано сторонами, що підтверджує Позивач. Будь-яких претензій з приводу виконання спірного договору до Відповідача не заявлялось.
Позивачем не зазначено, які ж саме права (інтереси) останнього порушені, невизнані або оспорені Відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) Позивач звернувся до суду.
Відповідач вважає, що права та інтереси Позивача порушені не були.
Позиція прокуратури:
В поясненнях прокуратура зазначила, що Дніпропетровською обласною прокуратурою на адресу Дніпровської міської ради направлялись листи від 24.04.2023 № 24-461ВИХ-23 від 24.04.2023 та від 26.06.2023 № 24-692ВИХ-23, у яких повідомлено Дніпропетровську міську раду про виявлені порушення Закону України “Про публічні закупівлі» та про необхідність застосування представницьких повноважень. Згідно відповіді Дніпровської міської ради від 27.07.2023 № 7/11-1562, згідно якої до Господарського суду Дніпропетровської області Департаментом гуманітарної політики Дніпровської міської ради подано позов до ТОВ ВФ “Сервіс» про визнання недійсним договору № 20-ТМЦ. Провадження у справі за вказаним позовом відкрито, номер справи 904/3773/23.
Позов Департаменту гуманітарної політики Дніпровської міської ради до ТОВ “Виробнича фірма “Сервіс» про визнання недійсним договору поставки від 29.09.2017 № 20-ТМЦ задовольнити в повному обсязі.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУТЬ
У відповідності до п. 1.1. Положення про департамент гуманітарної політики Дніпровської міської ради, затвердженого рішенням Дніпровської міської ради від 26.05.2021 № 85/7 (далі - Положення) Департамент гуманітарної політики Дніпровської міської ради (далі - Департамент, позивач) є виконавчим органом Дніпровської міської ради, що підконтрольний і підзвітний Дніпровській міській раді, підпорядкований її виконавчому комітету, Дніпровському міському голові та заступнику міського голови з питань діяльності виконавчих органів відповідно до розподілу повноважень.
Пунктом 2.1. Положення передбачено, що метою діяльності Департаменту є здійснення організаційних повноважень, установлених чинним законодавством для виконавчих органів міської ради, щодо задоволення потреб та інтересів територіальної громади у сфері гуманітарного розвитку, освіти, культури, фізичної культури та спорту в межах та у спосіб, визначених цим Положенням.
Згідно з п. 1.5. Положення Департамент є головним розпорядником коштів бюджету Дніпровської міської територіальної громади та замовником на виконання робіт, послуг, придбання товарно-матеріальних цінностей відповідно до завдань Департаменту.
28 серпня 2017 року о 18:21 год. Позивачем у системі “ПРОЗОРРО» https://prozorro.gov.ua було оприлюднено оголошення про проведення закупівлі за державні кошти наступних товарів: Телевізійне й аудіовізуальне обладнання (мультимедійний комплекс) за процедурою відкритих торгів очікуваною вартістю 3 150 000,00 грн. з ПДВ (ідентифікатор закупівлі: ID: UA-2017-08-28-001150-c).
За результатами проведених торгів їх переможцем було визнано відповідача по справі - Товариство з обмеженою відповідальністю Виробнича фірма “Сервіс» (далі - ТОВ ВФ “СЕРВІС», відповідач) з тендерною пропозицією у розмірі 3 144 960,00 грн. з ПДВ.
Відповідно до ст. 1, 41 Закону України “Про публічні закупівлі» з переможцем відкритих торгів ТОВ ВФ “СЕРВІС» було укладено договір № 20-ТМЦ від 29.09.2017 р., сума якого складала 3 144 960,00 грн., на підставі якого Відповідач здійснив поставку передбаченого умовами тендеру обладнання, а Позивач здійснив оплату цього обладнання у повному обсязі. Тобто, умови цього договору сторонами було виконано у повному обсязі, претензій сторони одна до одної не заявляли.
Звіт про виконання договору оприлюднено в системі https://prozorro.gov.ua.
Позивач зазначив, що йому стало відомо, що Рішенням Адміністративної колегії Південно-східного міжобласного територіального відділення в Дніпропетровській області Антимонопольного комітету України про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу від 30.09.2022 р. № 54/16-р/к дії Відповідача ТОВ ВФ “СЕРВІС» та дії ТОВ “Сервіс Протекшн Сістемс», які полягали в узгодженні своїх дій під час підготовки та участі у закупівлях за державні кошти: Телевізійне й аудіовізуальне обладнання (мультимедійний комплекс) за процедурою відкритих торгів, ідентифікатор закупівлі: ID: UA-2017-08-28-001150-c були визнані порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом першим статті 50 Закону України “Про захист економічної конкуренції, визначеного пунктом четвертим частини другої статті 6 цього Закону, у вигляді антиконкурентних узгоджених дій суб'єктів господарювання, які стосуються спотворення результатів торгів.
Зазначеним Рішенням щодо Відповідача та ТОВ “Сервіс Протекшн Сістемс» було встановлено наступні антиконкурентні дії:
1. Спільне використання одних ІР-адрес під час здійснення господарської діяльності та підготовки до участі у Закупівлях (п. 5.1 Рішення):
- спільне використання одних ІР-адрес під час участі у Закупівлях;
- використання однакових ІР-адрес під час входу до електронних кабінетів для здійснення операцій по банківським рахункам (ст.20, п. 5.1.2);
- використання однієї адреси для участі у Закупівлях (ст.20, п. 5.1.3);
2. Синхронність дій у часі (ст.20, п. 5.2);
3. Узгодженість поведінки при отриманні банківських гарантій (ст.21, п. 5.3);
4. Аналіз економічної поведінки (ст. 21 п. 5.4);
5. Наявність господарських відносин ( ст. 27 п.5.5);
6. Властивості файлів (подання файлів з однаковими параметрами “Автор», “Програма», “Виробник PDF», “Версія PDF» при поданні аналогічних документів, використання в одних і тих самих закупівлях однакових програм, що свідчить про єдине електронне джерело цих файлів (ст. 29 п.5.6) ;
7. Схожість в оформлені документів (ст. 30 п.5.7).
Вищезазначені дії ТОВ ВФ “СЕРВІС» та дії ТОВ “Сервіс Протекшн Сістемс» кваліфіковані, як порушення конкурентного законодавства з метою забезпечення перемоги певному учаснику.
За вчинене правопорушення на Відповідача ТОВ ВФ “СЕРВІС» відповідно до абзацу 2 частини другої статті 52 Закону України “Про захист економічної конкуренції» було накладено штраф у розмірі 47 000,00 гривень.
Отже, Відповідачем під час підготовки та участі у закупівлі ID: UA-2017-08-28-001150-c були допущені порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій суб'єктів господарювання, які стосуються спотворення результатів торгів.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 14.03.2023 року по справі № 904/3964/22 було відмовлено в задоволенні позову ТОВ ВФ “Сервіс» до Південно-східного міжобласного територіального відділення в Дніпропетровській області Антимонопольного комітету України про визнання недійсним та скасування рішення Адміністративної колегії № 54/16-р/к.
Спірний договір № 20-ТМЦ укладений сторонами 29.09.2017. Строк дії договору встановлений до 31.12.2017 або до повного виконання зобов'язань його сторонами.
Щодо строку позовної давності позивач зазначив, що дізнався про порушення свого права з Рішення Адміністративної колегії Південно-східного міжобласного територіального відділення в Дніпропетровській області Антимонопольного комітету України про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу від 30.09.2022 р. № 54/16-р/к, яке залишене без змін рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 14.03.2023 року по справі № 904/3964/22. В Єдиному державному реєстрі судових рішень (№ 109772261) є відмітка про дату набрання рішенням законної сили 14.04.2023.
Позивач вважає, що позовні вимоги заявлені в межах строку позовної давності.
Вказані обставини і стали підставою для звернення позивача з відповідним позовом до суду.
ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 2 ст. 628 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Так, у даному випадку, укладений сторонами договір є договором поставки.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
В силу приписів статті 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Згідно статті 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це.
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що спірний договір було повністю виконано сторонами, що підтверджує Позивач. Будь-яких претензій з приводу виконання спірного договору до Відповідача не заявлялось.
За змістом статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Підстави недійсності правочинів визначаються положеннями статей 203, 215 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203, Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Отже, наведеними правовими нормами визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, та загальні підстави за наявності яких цей правочин може бути визнаний недійсним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність (оспорюваний правочин).
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Згідно з ч. 2 ст. 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Частиною 3 ст. 228 ЦК України передбачено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Відповідно до приписів ст. 5 Закону України “Про публічні закупівлі» закупівлі здійснюються за такими принципами: добросовісна конкуренція серед учасників; максимальна економія, ефективність та пропорційність; відкритість та прозорість на всіх стадіях з закупівель; недискримінація учасників та рівне ставлення до них; об'єктивне та неупереджене визначення переможця процедури закупівлі/ спрощеної закупівлі; запобігання корупційним діям і зловживанням.
Згідно з ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються, зокрема, шляхом визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.
У відповідності до п. 2 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способом захисту цивільних прав та інтересів можуть, зокрема, визнання правочину недійсним.
На підставі вищезазначеного Позивач просить визнати недійсним договір поставки № 20-ТМЦ від 29.09.2017 р., на суму 3 144 960,00 грн., укладений між Департаментом гуманітарної політики Дніпровської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю Виробнича фірма “Сервіс» з моменту його укладення.
В обґрунтування позову Позивач посилається на статті 203, 215, 216 та 228 Цивільного кодексу України, проте не зазначає, в чому ж саме полягає порушення Відповідачем вказаних норм закону, наслідком якого може бути визнання договору недійсним.
Відповідно до ч. 1 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Однак очевидно, що внаслідок укладення спірного договору конституційні права і свободи громадянин не порушувались, не відбувалось знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, або незаконне заволодіння ним.
Крім того, у відповідності до ч. 2 ст. 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
У разі, якщо спірний договір поставки товарів № 27/11 від 27.11.2017 р. дійсно є нікчемним, то звернення Позивача до суду із позовом про визнання цього договору недійсним, є безпідставним і не є належним та ефективним способом захисту своїх прав.
Необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що суперечить інтересам держави і суспільства, є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків.
Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов'язання, а також наявність наміру у кожної із сторін.
Наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність договору, що укладається, і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.
Необхідною умовою для визнання договору недійсним із зазначених підстав є настання протиправних наслідків або умисел на настання таких наслідків.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. Для такого визнання з огляду на приписи статті 5 ЦК України суд має застосувати акт цивільного законодавства, чинний на момент укладення договору (відповідні висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17 та від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17).
Частинами 1 та 2 ст. 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.
Двостороння реституція є обов'язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов'язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15).
Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об'єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову.
Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає наступне: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20).
Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18).
Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у ч. 2 ст. 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором, законом, судом у визначених законом випадках. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у ч. 1 статті 2 ГПК України (ч. 1 ст.2 ЦПК України). Близька за змістом позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19.
У разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі ч. 1 ст. 216, ст. 387, ч. 1, 3 ст. 1212 ЦК України).
Близька за змістом позиція викладена у постанові об'єднаної палати КГС Верховного Суду від 26.05.2023 у справі № 905/77/21, відповідно до якої позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом.
Разом із тим, позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача.
Окреме пред'явлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, адже не призводить до поновлення майнових прав позивача.
З огляду на викладене, правові підстави для задоволення позову відсутні.
Суд відхиляє заперечення відповідача проти участі прокурора у справі з огляду на наступне.
Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону № 1697-VIІ, який набрав чинності 15.07.2015. Частина перша цієї статті визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Згідно з абзацами першим та другим частини третьої статті 23 Закону № 1697-VIІ прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
При цьому захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Наведені висновки викладені, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 та від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21.
Ураховуючи, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, а також, беручи до уваги, що “інтереси держави» є специфічним оціночним поняттям та можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами інших учасників суспільних відносин, зокрема, комунальних підприємств, установ, які розпоряджаються бюджетними коштами, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що визначати, в чому полягає чи може полягати порушення інтересів держави та оспорювати на цій підставі правочин у суді може тільки суб'єкт, наділений у спірних правовідносинах владними повноваженнями (незалежно від наявності статусу юридичної особи), або прокурор, який у встановленому порядку, виконуючи субсидіарну роль, може представляти державу в судовому провадженні замість відповідного компетентного суб'єкта, який усупереч вимогам закону не здійснює захист інтересів держави або робить це неналежно.
Як вбачається із п. 1.1. Положення про департамент гуманітарної політики Дніпровської міської ради, затвердженого Рішенням Дніпровської міської ради № 85/7 від 26.05.2021 р. Департамент гуманітарної політики Дніпровської міської ради (далі - Департамент) є виконавчим органом Дніпровської міської ради, що підконтрольний і підзвітний Дніпровській міській раді, підпорядкований її виконавчому комітету, Дніпровському міському голові та заступнику міського голови з питань діяльності виконавчих органів відповідно до розподілу повноважень.
Джерелом фінансування за Договором були кошти субвенції з державного бюджету (п. 6.2. Договору поставки № 20-ТМЦ від 29.09.2017).
Отже, в чому полягає чи може полягати порушення інтересів держави та оспорювати на цій підставі правочин у суді може тільки суб'єкт, наділений у спірних правовідносинах владними повноваженнями, або прокурор, який у встановленому порядку, виконуючи субсидіарну роль, може представляти державу в судовому провадженні замість відповідного компетентного суб'єкта, який усупереч вимогам закону не здійснює захист інтересів держави або робить це неналежно.
В даному випадку прокурор скористався правом, наданим п. 3 ст.53 Господарського процесуального кодексу України, та за своєю ініціативою вступив у справу, провадження за якою було відкрито за позовом департаменту гуманітарної політики Дніпровської міської ради.
Решта заперечень відповідача проти позову не має вирішального значення для винесення судового рішення, тому суд не зазначає про них.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно з ч. 1 ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).
Відповідно до ст. 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частина третя статті 2 ГПК України визначає основні засади (принципи) господарського судочинства, зокрема змагальність сторін та диспозитивність, які конкретизовані у статтях 13, 14 ГПК України відповідно.
З огляду на викладене суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
СУДОВІ ВИТРАТИ.
Щодо судового збору.
Частиною четвертою статті 129 ГПК України визначено, що судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача. Таким чином, витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви залишаються за позивачем.
Керуючись статтями 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
В задоволені позову відмовити повністю.
Судові витрати залишити за позивачем.
Рішення набирає законної сили у відповідності до статті 241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення суду може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено та підписано - 10.12.2024.
Суддя В.Г. Бєлік