ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
про залишення апеляційної скарги без руху
"10" грудня 2024 р. Справа № 902/644/24
Суддя (суддя-доповідач у справі) Північно-західного апеляційного господарського суду Бучинська Г.Б., перевіривши матеріали апеляційної скарги Міністерства оборони України на рішення Господарського суду Вінницької області від 09 жовтня 2024 року у справі №902/644/24 (повний текст складено 21 жовтня 2024 року, суддя Маслій І.В.)
за позовом Міністерства оборони України
до Державного підприємства "45 експериментальний механічний завод"
про стягнення заборгованості в розмірі 381664,59 грн.
Рішенням Господарського суду Вінницької області від 09 жовтня 2024 року у справі №902/644/24 частково задоволено позов Міністерства оборони України до Державного підприємства "45 експериментальний механічний завод" про стягнення заборгованості в розмірі 381664,59 грн.
Присуджено до стягнення з Державного підприємства "45 експериментальний механічний завод" (вул. Стрілецька, буд. 57, м. Вінниця, 21007, код ЄДРПОУ 08341806) на користь Міністерства оборони України (просп. Повітрофлотський, буд. 6, м. Київ, 03168, код ЄДРПОУ 00034022) 43 129,28 грн - пені за порушення терміну виконання робіт та 1035,10 грн - витрат на сплату судового збору. У частині стягнення з відповідача 338 535,10 грн. - штрафних санкцій відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині, Міністерство оборони України звернулось до Північно-західного апеляційного господарського суду через "Електронний суд" із апеляційною скаргою, у якій просить змінити резолютивну частину рішення Господарського суду Вінницької області від 09 жовтня 2024 року у справі №902/644/24 виклавши резолютивну частину у наступній редакції: стягнути з Державного підприємства "45 експериментальний механічний завод" на користь Міністерства оборони України штрафні санкції за порушення умов Договору про закупівлю послуг за державні кошти №370/3/5/2/1/31 від 22 березня 2022 року у розмірі 381664,59 грн.
Листом №902/644/24/7649/24 від 22 листопада 2024 року матеріали справи витребувано з Господарського суду Вінницької області.
03 грудня 2024 року до апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №902/644/24.
Розглянувши матеріали апеляційної скарги, перевіривши відповідність їх вимогам Господарського процесуального кодексу України, суд встановив, що апеляційна скарга підлягає залишенню без руху з таких підстав.
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 258 Господарського процесуального кодексу України до апеляційної скарги додаються докази сплати судового збору.
Порядок справляння та розміри судового збору, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір".
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви майнового характеру, становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а з позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з підпунктом 4 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.
Згідно частини 4 статті 6 Закону України "Про судовий збір" якщо скаргу (заяву) подано про перегляд судового рішення в частині позовних вимог (сум, що підлягають стягненню за судовим рішенням), судовий збір за подання скарги (заяви) вираховується та сплачується лише щодо перегляду судового рішення в частині таких позовних вимог (оспорюваних сум).
За положеннями частини 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Виходячи з викладеного та з урахуванням коефіцієнту 0.8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору, розмір судового збору що підлягає сплаті за подання касаційної скарги складає 6 093,63 грн. (338535,10 грн. * 1,5% * 150% * 0,8).
Судом встановлено, що скаржником при зверненні до суду апеляційної інстанції не було надано доказів на підтвердження сплати судового збору в установлених законом порядку та розмірі. Неподання доказів сплати судового збору обумовлює залишення апеляційної скарги без руху згідно з пунктом 2 частини 3 статті 258, частини 2 статті 260 ГПК України.
Одночасно скаржником заявлено клопотання, в якому останній просить суд відстрочити сплату судового збору за подання апеляційної скарги до ухвалення судового рішення у справі.
Вказане клопотання обгрунтоване тим, що у зв'язку з веденням воєнного стану в Україні Міністерство оборони України залучено до здійснення заходів правового режиму воєнного стану відповідно до розпорядження КМУ від 24 лютого 2022 року №181-р "Питання запровадження та забезпечення здійснення заходів правового режиму воєнного стану в Україні". Так, упродовж визначеного строку для апеляційного оскарження рішення суду об'єктивно була відсутня реальна можливість здійснити оплату судового збору внаслідок складної безпекової ситуації в державі, спричиненої російською агресією, зокрема, через масштабні ракетні обстріли території України.
Питання відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати врегульоване спеціальними нормами статті 8 Закону України "Про судовий збір".
У відповідності до статті 8 Закону України "Про судовий збір" суд, враховуючи майновий стан сторони та за її клопотанням, може відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення (частина перша статті 8 Закону України "Про судовий збір"), зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати (частина друга цієї ж статті) за таких умов:
1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік;
2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена;
3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Отже, Законом України "Про судовий збір" визначений перелік осіб, яким з огляду на майновий стан суд може відстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення. Умови, визначені у пунктах 1 та 2 частини 1 статті 8 Закону України "Про судовий збір", можуть застосовуватися лише до фізичних осіб, котрі перебувають у такому фінансовому стані та до фізичних осіб, що мають певний соціальний статус, підтверджений державою.
Щодо третьої умови, визначеної у пункті 3 частини 1 статті 8 Закону України "Про судовий збір", то законодавець визначив коло предметів спору, коли така умова може застосовуватись, - лише у разі, коли предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю, тобто особистих майнових та особистих немайнових прав фізичних осіб.
Натомість норми пунктів 1-2 частини 1 статті 8 Закону України "Про судовий збір" не поширюються на юридичних осіб, незалежно від наявності майнового критерію (майнового стану учасника справи - юридичної особи), а норми пункту 3 частини 1 статті 8 Закону України "Про судовий збір" можуть бути застосовані до юридичної особи за наявності майнового критерію, але тільки у справах, визначених цим пунктом, тобто предметом позову у яких є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Зазначеної позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 січня 2021 року у справі № 0940/2276/18.
Таким чином, звертаючись до господарського суду із клопотанням про відстрочення сплати судового збору скаржник мав би керуватись наведеними нормами статті 8 Закону України "Про судовий збір".
Однак, суд зазначає, що у даній справі скаржник не відноситься до жодних з перелічених осіб, яким Закон дозволяє відстрочувати сплату судового збору і предметом даного позову не є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
У зв'язку із цим, у спірних правовідносинах відсутні правові підстави для задоволення клопотання скаржника про відстрочення сплати судового збору.
З урахуванням наведеного суд висновує, що клопотання про відстрочення сплати судового збору подано безпідставно і задоволенню не підлягає.
Як визначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 20 травня 2010 року у справі "Пелевін проти України" (заява № 24402/02), право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг (пункт 27). Такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб" (рішення від 28 травня 1985 року у справі "Ешингдейн проти Сполученого Королівства" (пункт 57).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 19 червня 2001 року у справі "Креуз проти Польщі" (заява № 28249/95) зазначено, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв'язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 60).
Коім того, апелянтом заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Вінницької області від 09 жовтня 2024 року у справі №902/644/24, яке обгрунтоване тим, що повний текст рішення отримано Міноборони 26 жовтня 2024 року за вх. №70373/с.
Розглядаючи клопотання скаржника про поновлення строку на апеляційне оскарження, суд враховує наступне.
Згідно із частиною 1 статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Оскаржене рішення ухвалене 09 жовтня 2024 року, а повний текст складений - 21 жовтня 2024 року, а тому, з урахуванням норм статті 256 ГПК України, останнім днем подання апеляційної скарги на вказане судове рішення було 11 листопада 2024 року.
Проте, як вбачається з апеляційної скарги, остання була сформована та направлена через "Електронний суд" 15 листопада 2024 року.
Обґрунтовуючи підстави поновлення строку на апеляційне оскарження, скаржник вказує, що повний текст оскаржуваного рішення було отримано Міноборони 26 жовтня 2024 року вх.№40373/с, на підтвердження чого надано копію титульної сторінки оскаржуваного рішення роздрукованої з "Електронного кабінету" з відміткою про реєстрацію Міністерством оборони України за №40373/с від 26 жовтня 2024 року.
Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до статей 118, 119 ГПК України вбачається, що законодавець не передбачив обов'язку суду автоматично поновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки у кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було порушено скаржником, та чи підлягає він відновленню. Як свідчить правовий аналіз норм чинного процесуального законодавства, господарський суд може поновити пропущений процесуальний строк лише у виняткових випадках, тобто причини поновлення таких строків повинні бути не просто поважними, але й мати такий характер, не зважати на який було б несправедливим і таким, що суперечить загальним засадам законодавства (аналогічний правовий висновок сформульовано у постанові Верховного Суду від 30 липня 2020 року у справі №910/15481/17).
Відповідно до частини 2 статті 256 ГПК України учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Вказана норма процесуального законодавства містить обставину, за котрої скаржник має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження судового рішення суду і вона пов'язана із датою отримання скаржником відповідного судового рішення. Однак, ця обставина має бути підтверджені належними та допустимими доказами.
Апеляційний господарський суд бере до уваги, що звернення з апеляційною скаргою є суб'єктивною дією скаржника, який зацікавлений у апеляційному перегляді судового рішення, залежить від його волевиявлення та є його правом, а не обов'язком.
З оскаржуваного рішення вбачається, що його примірник було направлено в зареєстровані електронні кабінети в підсистемі ЄСІТС "Електронний суд", а тому дата внутрішньої реєстрації отриманого процесуального документа позивачем не може бути тією датою з якої відбувається обрахунок строку на апеляційне оскарження. В свою чергу, скаржником не надано доказів на підтвердження дати отримання рішення Господарського суду Вінницької області від 09 жовтня 2024 року у справі №902/644/24 в підсистемі ЄСІТС "Електронний суд".
Таким чином, суд апеляційної інстанції висновує, що скаржник пропустив строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Вінницької області від 09 жовтня 2024 року у справі №902/644/24 і підстави наведені ним для поновлення такого строку не підтверджені жодними належними доказами, а тому суд позбавлений можливості поновити строк на підставі частини 2 статті 256 ГПК України.
Відповідно до частини 1 статті 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. "вирішена справа"), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов'язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень ("що вирішено - вирішено і не має переглядатися до безмежності").
Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу правової визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (див. de Rada Cavanilles v. Spain, рішення від 28.10.98, Reports 1998 -VIII, с. 3255, § 45, Peretyaka and Sheremetyev v. Ukraine, N 17160/06 та N 35548/06, § 34, ЄСПЛ, від 21.12.2010).
За своїм змістом норма про можливість поновлення процесуальних строків є пільгою, яка може застосовуватися як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється суть чіткого встановлення законодавцем кожного з процесуальних строків (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09 жовтня 2018 року у справі №5/452/06).
Таким чином, на переконання суду апеляційної інстанції, наведені скаржником підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Вінницької області від 09 жовтня 2024 року у справі №902/644/24, без їх підтвердження належними доказами є неповажними, а відсутність відповідних доказів зумовлена діями самого скаржника.
Відповідно до частини 3 статті 260 ГПК України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 256 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.
З врахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що скаржником не виконано вимоги частин 2, 3 статті 260 ГПК України, що відповідно до вимог статті 260 ГПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без руху з наданням строку для усунення вказаних недоліків.
Керуючись статтями 174, 234, 258, 260 Господарського процесуального кодексу України, суддя
Відмовити у задоволенні клопотання Міністерства оборони України про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Вінницької області від 09 жовтня 2024 року у справі №902/644/24.
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Господарського суду Вінницької області від 09 жовтня 2024 року у справі №902/644/24 залишити без руху.
Запропонувати скаржнику усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки протягом 10 (десяти) днів із дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху та надати суду докази сплати судового збору у розмірі 6 093,63 грн. та мотивоване клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду.
Роз'яснити скаржнику, що невиконання вимог цієї ухвали тягне за собою наслідки передбачені статтями 260, 261 ГПК України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Суддя Бучинська Г.Б.