вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"09" грудня 2024 р. Справа№ 910/3870/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Алданової С.О.
суддів: Євсікова О.О.
Корсака В.А.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця Лавроненка Геннадія Геннадійовича
на рішення Господарського суду м. Києва від 03.06.2024
у справі № 910/3870/24 (суддя Павленко Є.В.)
за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго»
до Фізичної особи - підприємця Лавроненка Геннадія Геннадійовича
про стягнення коштів,
Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (далі - позивач; КП ВОК (КМДА) «Київтеплоенерго»; Підприємство) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи - підприємця Лавроненка Геннадія Геннадійовича (надалі - відповідач; ФОП Лавроненко Г.Г.; апелянт) про стягнення 108 080,25 грн., у тому числі: 71 057,92 грн - основної заборгованості, 29 967,66 грн - інфляційні втрати та 7 054,67 грн - 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань з оплати спожитої ним теплової енергії за період з жовтня 2018 року по грудень 2021 року за адресою: АДРЕСА_3.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 03.06.2024 позов задоволено повністю. Стягнуто з ФОП Лавроненка Г.Г. на користь КП ВОК (КМДА) «Київтеплоенерго» 71 057,92 грн - основної заборгованості, 29 967,66 грн - інфляційних втрат, 7 054,67 грн - 3% річних та 3 028 грн витрат по сплаті судового збору.
Приймаючи рішення у даній справі місцевий господарський суд дійшов висновку, що: бездоговірне споживання відповідачем теплової енергії за рахунок централізованого опалення є порушенням вимог чинного законодавства; відповідачем у справі не доведений факт відключення/підключення спірних приміщень до моменту їх набуття у власність Лавроненком Г.Г.; самовільне відключення приміщення від мереж централізованого опалення не є підставою для звільнення споживача від оплати за послуги теплопостачання. За переконанням суду першої інстанції, споживач, що самовільно відключив належне йому приміщення від систем централізованого опалення, зобов'язаний оплачувати послуги з теплопостачання в такому ж порядку і розмірах, якби відповідне відключення ним проведено не було. Поряд із цим, відповідачем доказів виконання зобов'язання з оплати послуг по теплопостачанню у розмірі 71 057,92 грн за період з жовтня 2018 року по грудень 2021 суду не надано, отже вимога про стягнення заборгованості, з урахуванням нарахованих втрат від інфляції та 3% річних, підлягає задоволенню.
Не погодившись із прийнятим рішенням, ФОП Лавроненко Г.Г. звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2024 у справі № 910/3870/24 та прийняти нове, яким позовні вимоги КП ВОК (КМДА) «Київтеплоенерго» до ФОП Лавроненка Г.Г про стягнення 108 080,25 грн залишити без задоволення. Судові витрати покласти на позивача.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення є необґрунтованим та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Апелянт зазначає, що розрахунок кількості спожитої відповідачем теплової енергії, наданий позивачем, необґрунтований та не підтверджений первинною технологічною документацією; розмір позовних вимог не підтверджений вихідними даними, а фактичний розмір нарахувань заборгованості за отриману теплову енергію недоведений та не підтверджений належними та допустимими доказами.
Також відповідач вказує, що долучені до матеріалів справи акти приймання-передавання товарної продукції, облікові картки за період з жовтня 2018 року по травень 2020 року складені в односторонньому порядку позивачем, без обґрунтування застосованих показників фактично наданих послуг централізованого опалення, а корінці наряду, відомості споживання та зведені відомості не містять даних щодо споживання теплової енергії саме відповідачем в його нежитловому приміщенні, а тому не є належними доказами надання послуг теплопостачання конкретно відповідачу в його нежитловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_3, приміщення 42, у заявлених позивачем обсягах. Об'єкт за адресою: АДРЕСА_3, приміщення 42 не підключено до централізованого опалення, оскільки під час реконструкції (реставрації) розроблено та запроваджено автономну систему опалення - рекуперація.
Крім цього, на думку апелянта, суд першої інстанції помилково вважає, що у відповідача виник обов'язок сплачувати послуги позивача без укладення договору, а не у разі неправомірної відмови від укладення договору.
Окремо апелянт наголошує на пропуск позивачем строку позовної давності за період з жовтня 2018 по лютий 2021 року.
Згідно Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.06.2024 апеляційна скарга відповідача у справі № 910/3870/24 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданової С.О. (головуючий суддя), Євсікова О.О., Корсак В.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ФОП Лавроненка Г.Г. на рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2024 у справі № 910/3870/24. Призначено розгляд справи в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Про перегляд справи в апеляційному порядку сторони повідомлялись у передбачений законом спосіб, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного документа від 20.08.2024 в електронні кабінети останніх.
16.08.2024 до суду апеляційної інстанції через систему "Електронний суд" від КП ВОК (КМДА) «Київтеплоенерго» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 03.06.2024 у справі № 910/3870/24 - без змін. Позивач вказує, що відповідачем не надано позивачу жодного документа щодо відключення теплопостачання, а саме технічних умов та розробленого відповідно до них проекту індивідуального (автономного) теплопостачання і відокремлення від мереж ЦО і ГВП; технічних рішень щодо реконструкції існуючої системи теплопостачання; розрахунків теплового навантаження будинку, тощо. Позивач наполягає на тому, що відповідачем не надано жодних належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження відключення теплопостачання до нежитлового приміщення, власником якого він є, а тому у останнього існує обов'язок щодо відшкодування вартості поставленої теплової енергії.
Також позивач зазначає, що строки позовної давності було подовжено згідно рішень Кабінету Міністрів України до спливу строку позовної давності, а тому позовна заява позивача у цій справі була подана у межах строку позовної давності. Зокрема, позивач вважає, що строк позовної давності не може бути застосований до нарахувань, які знаходяться в періоді з жовтня 2018 року по травень 2023 року, оскільки трирічний строк позовної давності по даним зобов'язанням не сплив.
За змістом частини 3 статті 270 ГПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною 10 цієї статті та частиною 2 статті 271 цього Кодексу.
Частиною 10 статті 270 ГПК України унормовано, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до частини 5 статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Оскільки необхідності призначення справи до розгляду у відкритому засіданні судом не встановлено, ця постанова Північного апеляційного господарського суду прийнята за результатами дослідження наявних в матеріалах справи документів в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Судова колегія зазначає, що за частиною 1 статті 273 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.
Водночас, апеляційний господарський суд враховує, що відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).
Для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи, а також надання сторонам можливості скористатись наявним процесуальним інструментарієм для захисту своїх прав та інтересів, розгляд справи по суті здійснено в розумні строки.
Відповідно до статті 269, частини 1 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для скасування судового рішення та закриття провадження у справі, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 1693 від 27.12.2017 «Про деякі питання припинення угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго», Комунальне підприємство «Київтеплоенерго» визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування Публічного акціонерного товариства «Київенерго».
Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 591 від 10.04.2018 Комунальному підприємству «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право здійснення господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.
Згідно п. 2.2.1 Статуту Комунального підприємства «Київтеплоенерго», затвердженого розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 323 від 13.05.2016 (у редакції розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 1160 від 27.06.2019) предметом діяльності підприємства є надання комунальних послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, постачання та розподілу електричної енергії.
Таким чином, постачання теплової енергії та надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води здійснює КП ВОК (КМДА) «Київтеплоенерго».
З матеріалів справи вбачається, що житловий будинок, за адресою: АДРЕСА_3, оснащений теплолічильником центрального опалення. Дана обставина підтверджується доданими позивачем до позовної заяви належним чином засвідченими копіями: акта про готовність вузла комерційного обліку до роботи від 06.09.2019 № 19/1328, зведених відомостей вимірювальних параметрів теплолічильника центрального опалення за період з 05.12.2020 по 19.04.2021, акта комплексного обстеження житлового будинку та нежитлових приміщень від 25.04.2019 № 19/1006.
Відповідно до копій витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 17.02.2015 № 33756244 та від 06.07.2017 № 91380538, власником нежитлових приміщень, загальною площею 358,3 м2, розташованих за адресою: АДРЕСА_3, є ОСОБА_1 , який зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань як фізична особа - підприємець.
У період з жовтня 2018 року по грудень 2021 року КП ВОК (КМДА) «Київтеплоенерго», як постачальником теплової енергії, надавались послуги з постачання теплової енергії у гарячій воді до вказаного будинку, що підтверджується наявними в матеріалах справи: рахунком-фактурою від 31.05.2023 № НОМЕР_1/2023-5, актом звіряння розрахунків за теплову енергію від 31.05.2023, довідками про нарахування за теплову енергію за жовтень 2018 року - березень 2022 року, актами приймання-передавання за жовтень 2018 року - березень 2022 року, обліковими картками за жовтень 2018 року - березень 2022 року, корінцями нарядів на включення та відключення об'єкту теплоспоживання житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3, а також відомостями споживання теплової енергії за період з 1 жовтня 2019 року по 22 листопада 2020 року, що підтверджують обсяги споживання теплової енергії.
З доданого КП ВОК (КМДА) «Київтеплоенерго» до позовної заяви розрахунку основного боргу за теплову енергію вбачається, що останнім було здійснено нарахування відповідачу плати за теплову енергію з жовтня 2018 року по грудень 2021 року включно на загальну суму 71 057,92 грн, пропорційно опалювальній площі належних ФОП Лавроненку Г.Г. приміщень за особовим рахунком № НОМЕР_1.
24.05.2023 позивач звернувся до відповідача з повідомленням № 30/1/5/5971 про погашення вищевказаної заборгованості за спожиту теплову енергію. Однак, вказана вимога залишена відповідачем без задоволення та виконання.
З огляду на фактичні обставини цієї справи, колегія суддів зазначає, що за наслідком розгляду та аналізу висунутих позовних вимог, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що оскаржуване рішення першої інстанції підлягає скасуванню, а провадження у справі підлягає закриттю з наступних підстав.
Статтею 124 Конституції України унормовано, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За змістом ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Згідно ст.ст. 5, 7, 8 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства. Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі (постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 911/1834/18, від 11.01.2022 у справі № 904/1448/20).
Тобто юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб'єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.
Відповідно до положень статті 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.
Учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (частина перша статті 2 ЦК України).
У свою чергу, відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Предметна та суб'єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України, частиною першою якої унормовано, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.
Подання позовної заяви за правилами Господарського процесуального кодексу України означає, що позовна заява повинна бути подана за правилами предметної та суб'єктної юрисдикції справ відповідно до статті 20 цього Кодексу.
Критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.
З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (аналогічна правова позиція щодо розмежування господарської та цивільної юрисдикції наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18).
Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції (така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.02.2020 у справі № 916/385/19, від 13.02.2019 у справі №910/8729/18).
Разом з тим відповідно до частини першої статті 24 ЦК України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.
Статтями 25, 26 ЦК України передбачено, що здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільних відносин.
Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
Відповідно до статті 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
У відповідності до частини другої статті 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб'єкта господарювання.
У свою чергу наявність статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.03.2018 у справі № 2-7615/10, від 05.06.2018 у справі № 522/7909/16-ц).
Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб'єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських (такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 916/1261/18).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.06.2018 у справі № 548/981/15-ц також звернула увагу, що наявність такого статусу (ФОП) в особи, яка є стороною в справі, не підтверджує те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи підприємцем вона виступає в такій якості у всіх правовідносинах.
Отже, вирішення питання про юрисдикційність спору за участю фізичної особи-підприємця залежить від того, виступає чи не виступає фізична особа як сторона у спірних правовідносинах суб'єктом господарювання, та чи є ці правовідносини господарськими.
Статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами (п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про Житлово-комунальні послуги»).
Споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів (п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
Індивідуальний споживач зобов'язаний: оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами (п. 5 ч. 2 ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
Таким чином, споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність письмово оформленого договору з позивачем не позбавляє відповідача обов'язку оплачувати надані йому послуги.
Колегія суддів враховує, що юрисдикція таких спорів визначається залежно від суб'єктного складу правовідносин, тобто якщо споживачем послуг є фізична особа, то такі спори повинні розглядатися за правилами цивільного судочинства, а якщо споживачем послуг є юридична особа чи фізична особа-підприємець, то за суб'єктним складом такі спори мають розглядатися в порядку господарського судочинства (аналогічні висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 757/45133/15-ц та від 20.09.2018 у справі № 751/3840/15-ц).
Положеннями статей 316, 317, 319 ЦК України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності (ч. 1 ст. 320 ЦК України).
Як вбачається з матеріалів справи, Лавроненко Г.Г. набув право власності: на нежилі приміщення групи приміщень 42, за адресою АДРЕСА_3, приміщення №№ 1, 2, 3 на підставі договору купівлі-продажу нежитлових приміщень № 322 від 17.02.2015 посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кучеренко Н.П; на 28/100 часток нежилих приміщень групи приміщень 43 за адресою АДРЕСА_3, приміщення № № 4-11, 15-20 на підставі договору купівлі-продажу нежитлових приміщень № 323 від 17.02.2015 посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кучеренко Н.П; на 64/100 часток нежилих приміщень групи приміщень 43 за адресою АДРЕСА_3, приміщення №№ 1, 2, 3, № 1 на підставі договору купівлі-продажу нежитлових приміщень № 324 від 17.02.2015, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кучеренко Н.П.
В подальшому, на підставі Технічних висновків про можливість поділу об'єкта нерухомого майна від 19.03.2015 та Технічного висновку про можливість об'єднання об'єктів нерухомого майна 28/100 часток нежилих приміщень групи приміщень 43 за адресою АДРЕСА_3, приміщення 4-11, 15-20 та 64/100 часток нежилих приміщень групи приміщень 43 за адресою АДРЕСА_3, приміщення 1, 2, 3, 1 були виділені в окремі об'єкти нерухомого майна.
22.06.2017 на підставі Технічного висновку про можливість об'єднання об'єктів нерухомого майна всі належні Лавроненко Г.Г. на праві приватної власності нежитлові приміщення за адресою АДРЕСА_3 були об'єднані та відбулася відповідна державна реєстрація права власності.
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності індексний № 91380538 ОСОБА_1 є власником вбудованого в житловий будинок нежитлового приміщення загальною площею 358,3 кв.м., за адресом: АДРЕСА_1 (а.с. 212 том 1) (сторонами у справі ця обставина не оспорюється).
Позивач просив стягнути з ФОП Лавроненко Г.Г. заборгованість за теплову енергію за період з жовтня 2018 року по грудень 2021 року за адресою: АДРЕСА_3, посилаючись при цьому на відсутність договірних відносин між сторонами.
В той же час, докази використання відповідачем спірного нежитлового приміщення саме у підприємницькій діяльності та в межах правовідносин сторін у справі відсутні, що не впливає на правовий статус його як власника вказаного об'єкта нерухомого майна, набутого ним у власність саме як фізичною особою.
Чинне законодавство не виділяє такого суб'єкта права власності як фізичну особу-підприємця та не містить норм щодо права власності фізичної особи-підприємця, а лише встановлює, що остання відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
Отже, суб'єктом права власності визнається саме фізична особа, яка може бути власником будь-якого майна, крім майна, що не може перебувати у власності фізичної особи. При цьому правовий статус фізичної особи-підприємця не впливає на правовий режим майна, що перебуває у власності фізичної особи.
У даному випадку власником нежитлового приміщення і, ймовірно, споживачем комунальних послуг є Лавроненко Г.Г. як фізична особа.
Суд апеляційної інстанції висновується, якщо стороною спору про надання комунальних послуг є громадянин як фізична особа - власник об'єкта нерухомого майна, який має статус суб'єкта підприємницької діяльності, і якщо немає доказів використання його майна у господарській діяльності, це зумовлює наслідки у вигляді зміни юрисдикційності такої справи і відповідно закриття провадження у ній, оскільки на час відкриття місцевим господарським судом провадження розгляд цієї справи належав до повноважень суду цивільної юрисдикції, тому що у цьому спорі вказана особа виступає як фізична особа - власник нерухомого майна, а не суб'єкт підприємницької діяльності (аналогічна правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 920/50/19).
Відповідно до ч. 2 ст. 278 ГПК України порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених статтями 20-23 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.
За приписами п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Беручи до уваги наведене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що провадження у справі підлягає закриттю.
При цьому, рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2024 у справі № 910/3870/24 підлягає скасуванню незалежно від доводів апеляційної скарги відповідача, тому апеляційна скарга останнього залишається без задоволення.
Згідно з ч. 4 ст. 278 ГПК України, у разі закриття судом апеляційної інстанції провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 цього Кодексу суд за заявою позивача в порядку письмового провадження постановляє ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків об'єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору.
За ч. 1 ст. 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Згідно ч. 8 ст. 28 ЦПК України позови, що виникають із договорів, у яких зазначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред'являтися також за місцем виконання цих договорів.
Частиною 2 ст. 231 ГПК України визначено, що якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої п. 1 ч. 1 цієї статті, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз'яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об'єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.
Так, в порядку ч. 2 ст. 231 ГПК України слід роз'яснити позивачу про можливість пред'явлення ним позову до суду загальної юрисдикції - Шевченківського районного суду м. Києва (адреса: 03057, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 31А) (згідно правил, визначних ч. 8 ст. 28 ЦПК України).
Поряд із цим, згідно даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Лавроненко Г.Г. зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
Так, в порядку ч. 2 ст. 231 ГПК України слід роз'яснити позивачу про можливість пред'явлення ним позову до суду загальної юрисдикції - Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу (адреса: 50000, Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Першотравнева, 12) (згідно правил, визначних ч. 1 ст. 27 ЦПК України).
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково (п. 4 ч. 1 ст. 275 ГПК України).
Керуючись п. 1 ч. 1, ч. 2 ст. 231, п. 4 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 278, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця Лавроненка Геннадія Геннадійовича - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2024 у справі № 910/3870/24 - скасувати.
3. Провадження у справі № 910/3870/24 за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до Фізичної особи - підприємця Лавроненка Геннадія Геннадійовича про стягнення коштів - закрити.
4. Справу № 910/3870/24 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, що передбачені ст.ст. 287-289 ГПК України.
Головуючий суддя С.О. Алданова
Судді О.О. Євсіков
В.А. Корсак