ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
04 грудня 2024 року м. ОдесаСправа № 916/1690/24
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Таран С.В.,
Суддів: Поліщук Л.В., Богатиря К.В.,
при секретарі судового засідання: Колцун В.В.,
за участю представників:
від Акціонерного товариства "Укрсиббанк" - участі не брали,
від Товариства з обмеженою відповідальністю "Дебт Форс"- участі не брали,
від ОСОБА_1 - участі не брали,
від керуючого реструктуризацією майна - участі не брали,
від ОСОБА_2 - Фатеєва Я.Л.,
розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Укрсиббанк"
на ухвалу попереднього засідання Господарського суду Одеської області від 15.08.2024 (повний текст складено 16.08.2024) та на ухвалу Господарського суду Одеської області від 15.08.2024 про відхилення вимог Акціонерного товариства "Укрсиббанк" (повний текст складено 16.08.2024), постановлені суддею Демешиним О.А., м. Одеса,
у справі №916/1690/24
за заявою: ОСОБА_2
про неплатоспроможність
У квітні 2024 р. ОСОБА_2 звернувся до Господарського суду Одеської області з заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 07.05.2024 відкрито провадження у справі №916/1690/24 про неплатоспроможність ОСОБА_2 ; введено процедуру реструктуризації боргів ОСОБА_2 ; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та призначено керуючим реструктуризацією - арбітражного керуючого Шаргородського Дмитра Вячеславовича.
28.05.2024 до суду першої інстанції надійшла заява Акціонерного товариства "Укрсиббанк" б/н від 28.05.2024 (вх.№3-417/24 від 28.05.2024) про визнання його грошових вимог у загальній сумі 370625,57 дол. США, що за курсом НБУ станом на 07.05.2024 еквівалентно 14586377 грн, з яких: 99949 дол. США, що еквівалентно 3933602,84 грн - за кредитом; 126430,24 дол. США, що еквівалентно 4975801,17 грн - за процентами за користування кредитом, нарахованими по 06.05.2024 включно; 135522,01 дол. США, що еквівалентно 5333617,78 грн - за процентами за користування грошовими коштами понад встановлений договором термін, нарахованими по 06.05.2024 включно; 8724,31 дол. США, що еквівалентно 343354,82 грн - 3% річних за прострочення повернення кредиту 99949 дол. США за період з 23.02.2019 по 23.02.2022.
Вказана заява обґрунтована наявністю у Акціонерного товариства "Укрсиббанк" грошових вимог до ОСОБА_2 , які виникли у зв'язку з невиконанням останнім кредитних зобов'язань за договором про надання споживчого кредиту №11120627000 від 22.02.2007.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 15.08.2024 у справі №916/1690/24 (суддя Демешин О.А.) повністю відхилено вимоги Акціонерного товариства "Укрсиббанк" до ОСОБА_2 в сумі 370625,57 дол. США, що за курсом НБУ станом на 07.05.2024 еквівалентно 14586377 грн.
Дане судове рішення мотивоване тим, що Акціонерне товариство "Укрсиббанк" звернулося з грошовими вимогами, які визначені не у національній валюті (гривні) та безпідставно включають у себе проценти, нараховані після звернення заявника до Суворовського районного суду м. Одеси з вимогою до позичальника про стягнення заборгованості за кредитом.
15.08.2024 за результатами попереднього засідання Господарський суд Одеської області ухвалив:
-визнаними вимогами кредиторів ОСОБА_2 є Товариство з обмеженою відповідальністю "Дебт Форс" з вимогами в сумі 470952,35 грн та 6056 грн судового збору, а також ОСОБА_1 з вимогами в сумі 53612,34 грн та 6056 грн судового збору;
-не визнаними вимогами кредиторів ОСОБА_2 є Акціонерне товариство "Укрсиббанк" в сумі 370625,57 дол. США, що за курсом НБУ станом на 07.05.2024 еквівалентно 14586377 грн.
Не погодившись з вищенаведеними ухвалами, Акціонерне товариство "Укрсиббанк" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу попереднього засідання Господарського суду Одеської області від 15.08.2024 у справі №916/1690/24 в частині вимог Акціонерного товариства "Укрсиббанк" та ухвалу Господарського суду Одеської області від 15.08.2024 у справі №916/1690/24 про відмову у визнанні кредиторських вимог скасувати і ухвалити нове рішення, яким визнати вимоги Акціонерного товариства "Укрсиббанк" до ОСОБА_2 у повному обсязі.
Зокрема, в апеляційній скарзі скаржник наголошує на тому, що умовами кредитного договору, укладеного між Акціонерним товариством "Укрсиббанк" на ОСОБА_2 , встановлена сплата відсотків за весь час користування коштами та продовження обчислення заборгованості за кредитним договором, наявність якої підтверджена чинним судовим рішення, у доларах США до повного виконання зобов'язання, що узгоджується з положеннями чинного законодавства. Поряд з цим, за твердженням апелянта, наявними у матеріалах справи доказами підтверджується розмір заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором №11120627000 від 22.02.2007, яка була стягнута рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 12.11.2010 у справі №2-6828/10 у сумі 1007048,75 грн та в подальшому зменшилася з урахуванням отриманих під час виконання рішення суду коштів у розмірі 174067,64 грн, у зв'язку з чим суд першої інстанції не мав правових підстав для відмови у визнання грошових вимог Акціонерного товариства "Укрсиббанк" до боржника, принаймні, у сумі 832981,11 грн (100748,75 грн - 174067,64 грн = 832981,11 грн).
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В. від 09.10.2024 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження, а також встановлено строк для подання відзивів на апеляційну скаргу та будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 24.10.2024.
В подальшому ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.10.2024 призначено справу №916/1690/24 до розгляду на 04.12.2024 о 10:00.
У судовому засіданні 04.12.2024, проведеному в режимі відеоконференції, представник ОСОБА_2 висловив заперечення проти задоволення апеляційної скарги; представники інших учасників справи участі не брали, хоча були належним чином сповіщені про дату, час та місце його проведення, що підтверджується матеріалами оскарження ухвал (т.ІІІ а.с.87-89, 93, 94), при цьому Акціонерне товариство "Укрсиббанк" подало клопотання б/н від 03.12.2024 (вх.№3522/24/Д2 від 03.12.2024) про розгляд справи за відсутності його представника.
Учасники справи своїм правом згідно з частиною першою статті 263 Господарського процесуального кодексу України не скористалися, відзивів на апеляційну скарги не надали, що в силу положень процесуального закону не перешкоджає перегляду оскаржуваних ухвал суду першої інстанції.
За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши пояснення представника ОСОБА_2 , обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм права, колегія суддів дійшла наступних висновків.
22.02.2007 між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" ("Банк") та ОСОБА_2 ("Позичальник") укладено договір про надання споживчого кредиту №11120627000 (далі - кредитний договір №11120627000 від 22.02.2007), на підставі якого Банк надав Позичальнику кредит в сумі 110000 дол. США шляхом зарахування коштів на поточний рахунок Позичальника, а Позичальник отримав кредит та зобов'язався повернути кредитні кошти та сплатити проценти у розмірі та порядку, встановленому кредитним договором, але у будь-якому випадку повернути кредит у повному обсязі не пізніше 22.02.2028.
За використання кредитних коштів протягом 30 календарних днів, рахуючи з дати видачі кредиту, процентна ставка встановлюється у розмірі 12,3% річних. Проценти нараховуються щомісячно з дня надання кредиту на суму кредиту, що фактично надана Позичальнику і ще не повернута у власність Банку (підпункти 1.3.1, 1.3.3 пункту 1.3 кредитного договору №11120627000 від 22.02.2007).
В силу підпункту 1.3.2 пункту 1.3 кредитного договору №11120627000 від 22.02.2007 за умовами цього договору може бути встановлено новий розмір процентної ставки за користування кредитом у разі настання будь-якої із обставин, передбачених пунктом 9.2 договору.
Відповідно до пункту 9.2 кредитного договору №11120627000 від 22.02.2007 протягом дії цього договору Банк може змінити розмір процентної ставки в сторону збільшення, зокрема, у разі порушення кредитної дисципліни (тобто неналежного виконання умов цього договору), повідомивши письмово про це Позичальника шляхом направлення поштою відповідного рекомендованого листа без укладення сторонами додаткової угоди про внесення змін до цього договору.
На підтвердження надання ОСОБА_2 кредиту на підставі кредитного договору №11120627000 від 22.02.2007 до місцевого господарського суду було подано копію меморіального ордеру №0601041220 від 22.02.2007 та виписку з поточного рахунку Позичальника.
Для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором №11120627000 від 22.02.2007 між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" ("Іпотекодержатель") та ОСОБА_2 ("Іпотекодавець") було укладено іпотечний договір від 22.02.2007, за яким передано в іпотеку об'єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 87,3 кв.м, житловою площею 51,4 кв.м.
В адресованому ОСОБА_2 листі №181383 від 22.02.2008 Акціонерний комерційний інноваційний банк "УкрСиббанк" зазначив про запровадження з 12.03.2008 нової системи нарахування відсотків за користування кредитом на прострочену суму основного боргу, відповідно до якої, у випадку прострочення платежу за кредитним договором, Банк з дати виникнення простроченої суми основного боргу нараховуватиме на прострочену суму основного боргу підвищенні проценти в розмірі збільшеної вдвічі від діючої процентної ставки на момент виникнення такої простроченої суми основного боргу.
Листами Акціонерного комерційного інноваційного банку "УкрСиббанк" №50537ДР від 14.06.2008 та №92027ДР від 26.07.2008 було повідомлено ОСОБА_2 про збільшення з 07.07.2008 розміру процентної ставки на 2%.
Внаслідок неповернення ОСОБА_2 кредиту та несплати процентів у останнього виникла прострочена заборгованість за кредитним договором №11120627000 від 22.02.2007, у зв'язку з чим Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" у 2009 році звернулося до Суворовського районного суду м. Одеси з позовом про стягнення з позичальника та поручителя боргу за вказаним кредитним договором у розмірі 1007048,75 грн (у матеріалах оскарження ухвал міститься копія зазначеної позовної заяви).
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 12.11.2010 у справі №2-6828/10, яке набрало законної сили та є чинним, зокрема, стягнуто з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" заборгованість за кредитним договором №11120627000 від 22.02.2007 у розмірі 1007048,75 грн.
З метою примусового виконання вищенаведеного судового рішення Публічним акціонерним товариством "УкрСиббанк" було отримано виконавчий лист, який в подальшому подано для виконання до органу державної виконавчої служби.
В межах виконавчого провадження, відкритого щодо виконання зазначеного виконавчого листа, з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" було стягнуто грошові кошти у сумі 175887,64 грн.
Зазначене стало підставою для звернення Акціонерного товариства "Укрсиббанк" до Господарського суду Одеської області з заявою б/н від 28.05.2024 (вх.№3-417/24 від 28.05.2024) про визнання його грошових вимог у загальній сумі 370625,57 дол. США, що за курсом НБУ станом на 07.05.2024 еквівалентно 14586377 грн, з яких: 99949 дол. США, що еквівалентно 3933602,84 грн - за кредитом; 126430,24 дол. США, що еквівалентно 4975801,17 грн - за процентами за користування кредитом, нарахованими по 06.05.2024 включно; 135522,01 дол. США, що еквівалентно 5333617,78 грн - за процентами за користування грошовими коштами понад встановлений договором термін, нарахованими по 06.05.2024 включно; 8724,31 дол. США, що еквівалентно 343354,82 грн - 3% річних за прострочення повернення кредиту 99949 дол. США за період з 23.02.2019 по 23.02.2022.
Відхиляючи заявлені грошові вимоги Акціонерного товариства "Укрсиббанк" у повному обсязі, місцевий господарський послався на те, що вказані грошові вимоги визначені не у національній валюті (гривні) та безпідставно включають у себе проценти, нараховані після звернення заявника до Суворовського районного суду м. Одеси з вимогою до позичальника про стягнення заборгованості за кредитом. При цьому заявником повторно заявлено грошові вимоги до боржника про стягнення боргу за договором, які вже були розглянуті Суворовським районним судом м. Одеси.
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду не погоджується з висновком Господарського суду Одеської області про повне відхилення грошових вимог Акціонерного товариства "Укрсиббанк", з огляду на наступне.
Провадження у справах про банкрутство є однією з форм господарського процесу, тому в його межах повинні виконуватися завдання господарського судочинства та досягатися його мета - ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (постанова Верховного Суду від 16.06.2022 у справі №905/813/20).
За приписами частини першої статті 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частиною шостою статті 12 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (з 21.10.2019 введено в дію Кодекс України з процедур банкрутства).
З огляду на приписи пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства, законодавцем за темпоральним принципом (принцип дії закону у часі) визначено пряму дію норм Кодексу України з процедур банкрутства та їх застосування при розгляді справ про банкрутство незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, за винятком справ, які на день введення в дію цього Кодексу 21.10.2019 перебувають на стадії санації.
Отже, при застосуванні судом під час розгляду справ про банкрутство норм Господарського процесуального кодексу України, які містять посилання на Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", який втратив чинність, з урахуванням частини третьої статті 3 Господарського процесуального кодексу України та пункту 3 Рішення Конституційного Суду України №4-зп від 03.10.1997 (у справі за конституційним зверненням ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення частини п'ятої статті 94 та статті 160 Конституції України), з 21.10.2019 підлягають застосуванню саме норми Кодексу України з процедур банкрутства.
Саме такий правовий висновок Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду викладений в постанові від 16.07.2020 у справі №910/4475/19.
Положеннями частини третьої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства визначено вимоги до форми і змісту заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника, серед яких виклад обставин, що підтверджують вимоги до боржника, та їх обґрунтування; перелік документів, що додаються до заяви. Зокрема, до заяви в обов'язковому порядку додаються документи, що підтверджують грошові вимоги до боржника.
У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов'язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.
Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.
Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).
Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.
Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.
Отже, реалізація кредитором права на пред'явлення кредиторських вимог до боржника як будь-якого права на судовий захист майнових прав та визнання цих вимог судом обумовлена обов'язком доказування кредитором таких вимог, адже саме він повинен надати суду докази на підтвердження наявності у нього права, яке підлягає захисту, та навести (викласти) обставини, що підтверджують заявлені ним вимоги до боржника.
Аналогічна правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 27.07.2023 у справі №917/814/16.
Заявник сам визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги. Проте, обов'язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений на господарський суд, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство.
Провадження у справі про банкрутство на відміну від позовного, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, одним із завдань має задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника.
Відтак визнання кредиторських вимог у справі про банкрутство має своїм наслідком вплив не лише на права та інтереси самого кредитора (заявника) та боржника, а й на права та інтереси інших кредиторів у справі, адже в залежності від результату визнання їх судом перебуває можливість та обсяг розміру задоволення вимог таких кредиторів.
За цих умов, використання формального підходу при розгляді заяви з кредиторськими вимогами та визнання кредиторських вимог без надання правового аналізу поданій заяві з кредиторськими вимогами, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог створює загрозу визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, що як наслідок порушує права кредиторів у справі про банкрутство з обґрунтованими грошовими вимогами, а також права боржника у справі про банкрутство.
Таким чином, важливе значення під час розгляду судом заявлених у справі про банкрутство (неплатоспроможність) грошових вимог до боржника має застосування правил доказування та встановлення обґрунтованості таких вимог, що унеможливлюють визнання безпідставних вимог та включення їх до реєстру вимог кредиторів.
Системний аналіз статей 45-47 Кодексу України з процедур банкрутства свідчить про те, що законодавцем у справах про банкрутство обов'язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника - потенційного кредитора, а предметом розгляду в цьому випадку є вирішення питання про належне документальне підтвердження цих вимог.
Надані кредитором докази мають відповідати засадам належності (стаття 76 Господарського процесуального кодексу України), допустимості (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України), достовірності (стаття 78 Господарського процесуального кодексу України) та вірогідності (стаття 79 Господарського процесуального кодексу України).
Для унеможливлення загрози визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, суду слід розглядати заяви з кредиторськими вимогами із застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення.
У разі виникнення мотивованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог, на заявника таких кредиторських вимог покладається обов'язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог (постанови Верховного Суду від 07.10.2020 у справі №914/2404/19, від 28.01.2021 у справі №910/4510/20, від 01.06.2021 у справі №911/2581/14).
Сутність підвищеного стандарту доказування у справах про банкрутство полягає, зокрема, в такому:
-перевірка обґрунтованості та розміру вимог кредиторів здійснюється судом незалежно від наявності розбіжностей щодо цих вимог між боржником та особами, які мають право заявляти відповідні заперечення, з одного боку, та кредитором, що заявив грошові вимоги до боржника, з іншого боку;
-при визнанні вимог кредиторів у справі про банкрутство слід виходити з того, що визнаними можуть бути лише вимоги, щодо яких подано достатні докази наявності та розміру заборгованості;
-під час розгляду заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство визнання боржником або арбітражним керуючим обставин, якими кредитор обґрунтовує свої вимоги (частина перша статті 75 Господарського процесуального кодексу України), саме по собі не звільняє іншу сторону від необхідності доведення таких обставин в загальному порядку.
Запроваджений законодавцем підвищений стандарт доказування у справах про банкрутство для кредиторів у разі ненадання заявником - кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог зумовлює прийняття судом рішення про відмову у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів.
Заявлені у справі про банкрутство грошові вимоги до боржника можуть підтверджуватися первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (постанови Верховного Суду від 20.06.2019 у справі №915/535/17, від 25.06.2019 у справі №922/116/18, від 15.10.2019 у справі №908/2189/17, від 10.02.2020 у справі №909/146/19, від 27.02.2020 у справі №918/99/19, від 23.09.2021 у справі №910/866/20, від 21.10.2021 у справі №913/479/18, від 02.06.2022 у справі №917/1384/20).
Отже, у справі про банкрутство господарський суд не розглядає по суті спори стосовно заявлених до боржника грошових вимог, а лише встановлює наявність або відсутність відповідного грошового зобов'язання боржника шляхом дослідження первинних документів (договорів, накладних, актів тощо) та (або) рішення юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення відповідного спору.
Аналогічний правовий висновок Верховного Суду міститься в постанові від 30.05.2023 у справі №916/120/22.
Дослідивши матеріали оскарження ухвал, колегія суддів зазначає про те, що документально підтвердженим є розмір заборгованості ОСОБА_2 перед Акціонерним товариством "Укрсиббанк" за кредитним договором №11120627000 від 22.02.2007 (отримання кредиту підтверджується відповідним платіжним документом, докази повернення кредиту відсутні), яка стягнута рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 12.11.2010 у справі №2-6828/10 у загальній сумі 1007048,75 грн (рішення набрало законної сили) та в подальшому зменшилася з урахуванням отриманих під час виконання рішення суду коштів у розмірі 174067,64 грн, що підтверджується матеріалами виконавчого провадження №51870223, банківськими виписками по рахунку боржника та що не заперечується апелянтом.
Таким чином, Акціонерним товариством "Укрсиббанк" за допомогою належних у розумінні процесуального закону доказів підтверджено, що заборгованість боржника за кредитом становить 832981,11 грн (розраховано наступним чином: 100748,75 грн - 174067,64 грн = 832981,11 грн) і саме в цьому розмірі підлягають визнанню заявлені банком грошові вимоги, у той час як решта грошових вимог банку щодо заборгованості за кредитом підлягають відхиленню як безпідставні.
У судовому засіданні в суді апеляційної інстанції, яке відбулося 04.12.2024, представник боржника підтвердив, що заборгованість за кредитним договором №11120627000 від 22.02.2007 не була погашена ОСОБА_2 і не передавалась будь-якій особі шляхом уступки права вимоги, проте не визнається з тих підстав, що в межах справи №2-6828/10 відбулась заміна стягувача його правонаступником.
За результатами опрацювання відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень, колегія суддів, здійснивши пошук за номером справи №2-6828/10, встановила відсутність судових рішень про заміну стягувача.
Поряд з цим, арбітражним керуючим Шаргородським Дмитром Вячеславовичем було подано до місцевого господарського суду відзив на заяву про визнання кредиторських вимог, до якого додано роздруківку ухвали Суворовського районного суду м. Одеси від 22.07.2020 у справі №2-838/10, тобто судового рішення, яке прийнято в справі з іншим номером та зі змісту якого вбачається відступлення Акціонерним товариством "Укрсиббанк" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредекс Фінанс" права вимоги щодо стягнення заборгованості за кредитним договором №11115005000 від 06.02.2007, у той час як грошові вимоги до боржника заявлені на підставі іншого кредитного договору, а саме: №11120627000 від 22.02.2007.
Отже, вищенаведена ухвала Суворовського районного суду м. Одеси від 22.07.2020 у справі №2-838/10 не підтверджує заміну стягувача за вимогами про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором №11120627000 від 22.02.2007.
Крім того, відповідно до матеріалів виконавчого провадження №51870223 (актуальні відомості з Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень) стягувачем у цьому виконавчому провадженні є Акціонерне товариство "Укрсиббанк" і при цьому до суду першої інстанції не було подано жодного первинного документа, який би підтверджував відступлення апелянтом права вимоги до ОСОБА_2 за кредитним договором №11120627000 від 22.02.2007 або наявність будь-яких правових підстав для заміни стягувача за вказаними вимогами.
З огляду на викладене, апеляційним господарським судом критично оцінюються заперечення боржника проти заявлених грошових вимог з підстав заміни в межах справи №2-6828/10 стягувача його правонаступником.
Висновок місцевого господарського суду про те, що заявником повторно заявлено грошові вимоги про стягнення боргу за договором, які вже були розглянуті Суворовським районним судом м. Одеси, ґрунтується на неправильному розумінні судом природи грошових вимог до боржника, які не потребують вирішення по суті, а лише мають бути перевірені на предмет їх наявності/відсутності шляхом дослідження відповідного судового рішення, яким спір вже вирішений.
Стосовно висновку Господарського суду Одеської області про визначення грошових вимог в іноземній валюті апеляційний господарський суд зазначає наступне.
Чинне законодавство не містить заборони на виконання грошового зобов'язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, тому у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 та частини першої статті 1049 Цивільного кодексу України належним виконанням зобов'язання позичальником є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Подібний висновок наведений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №761/12665/14-ц, від 16.01.2019 у справах №373/2054/16-ц та №464/3790/16-ц, від 23.10.2019 у справі №723/304/16-ц.
В той же час, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 30.05.2018 у справі №750/8676/15-ц зазначила про те, що кредитор, який сам визначив заборгованість у валюті гривні України, погодився із судовим рішенням, яким таку заборгованість стягнуто з боржника, не має права на стягнення курсової різниці, оскільки визначив зобов'язання у національній валюті, у якій і прийняв його виконання.
Відповідно до правової позиції, наведеної Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 у справі №761/12665/14-ц, зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов'язку боржника, який може бути виконаний примусово. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.
Суд апеляційної інстанції враховує, що рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 12.11.2010 у справі №2-6828/10 стягнута заборгованість за кредитним договором з боржника у національній валюті - гривні, тобто немає двозначності до розуміння суті обов'язку боржника щодо виконання зобов'язання.
Акціонерне товариство "Укрсиббанк" не зверталося зі скаргами на вищенаведене рішення в частині стягнення з боржника сум в гривневому еквіваленті.
Кредитор, який сам визначив заборгованість в еквіваленті на національну валюту - гривню України, погодився із судовими рішеннями, якими таку заборгованість стягнуто з боржника, не має права на стягнення курсової різниці, оскільки визначив зобов'язання у національній валюті, у якій і прийняв його виконання.
Відтак, як обґрунтовано зазначив місцевий господарський суд, заявивши до стягнення в судовому порядку заборгованість за кредитним договором в гривневому еквіваленті та погодившись з судовим рішенням, яким таку заборгованість стягнуто з боржника, Акціонерне товариство "Укрсиббанк" втратило право при зверненні в подальшому з грошовими вимогами до ОСОБА_2 у справі про його неплатоспроможність визначити суму боргу з урахуванням курсової різниці.
Однак, при цьому судом першої інстанції безпідставно не було враховано, що заява Акціонерного товариства "Укрсиббанк" б/н від 28.05.2024 (вх.№3-417/24 від 28.05.2024) про визнання його грошових вимог поряд з вимогами в іноземній валюті (долар США) містить їх еквівалент у національній валюті (гривня України), що свідчить про можливість суду за результатами розгляду цієї заяви дійти висновку про визнання/відхилення вимог, визначених саме у національній валюті.
Щодо решти грошових вимог про стягнення відсотків за користування кредитом та 3% річних за прострочення повернення кредиту колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 Цивільного кодексу України).
Згідно з положеннями статей 1048, 1049, 1054 Цивільного кодексу України на підставі кредитного договору у позичальника виникає обов'язок з повернення наданих йому банком грошових коштів (кредиту) та сплати процентів у встановлені договором строки (терміни). Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Разом з тим, невиконання зобов'язання або виконання його з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, є порушеннями зобов'язання, що зумовлюють настання правових наслідків, встановлених договором або законом: зміни умов зобов'язання, сплати неустойки, зокрема пені, тощо (статті 549, 610, 611 Цивільного кодексу України).
Також в частині першій статті 1050 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу, згідно з частиною другою якої боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стосовно застосування наведених норм матеріального права Велика Палата Верховного Суду неодноразово в своїх постановах (зокрема, в постанові від 04.02.2020 у справі №912/1120/16) викладала висновок про те, що припис абзацу 2 частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України.
В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
З огляду на те, що поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, регулятивна норма частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно.
Вирішуючи виключну правову проблему щодо визначення періоду нарахування кредиторських вимог, що виникли у зв'язку з невиконанням договору банківського кредиту, які за своєю сутністю є процентами за користування кредитом, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 дійшла висновку про те, що проценти відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за "користування кредитом" (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).
Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 Цивільного кодексу України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України.
Зі спливом строку кредитування чи пред'явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред'явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України.
Тобто регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов'язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.
Стосовно можливості нарахування процентів поза межами строку кредитування Велика Палата Верховного Суду зауважила, що сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини, виходячи з правової природи останніх. Зазначене не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, і цей розмір може зменшити суд.
При вирішенні відповідних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з'ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування (або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту). Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
У зв'язку з наведеним Велика Палата Верховного Суду також уточнила висновок, наведений у постанові від 18.01.2022 у справі №910/17048/17, про те, що з огляду на умови кредитного договору нарахування процентів за користування кредитом припиняється у день фактичного повернення кредиту незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, таким: у разі порушення виконання зобов'язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за "користування кредитом" (стаття 1048 Цивільного кодексу України), а проценти за порушення грошового зобов'язання (стаття 625 Цивільного кодексу України) у розмірі, визначеному законом або договором.
У статті 625 Цивільного кодексу України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (подібний висновок викладений в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц).
Як вбачається зі змісту кредитного договору №11120627000 від 22.02.2007, підставою для нарахування та сплати процентів до часу погашення кредиту є саме користування кредитними коштами.
Відтак, звернувшись з позовом про дострокове стягнення кредиту, за наслідками розгляду якого ухвалено рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 12.11.2010 у справі №2-6828/10, Акціонерне товариство "Укрсиббанк" втратило право нараховувати проценти за кредитом, у зв'язку з чим безпідставно включило до складу заявлених грошових вимог суми процентів, нарахованих по 06.05.2024 включно.
Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду щодо необхідності відхилення грошових вимог в частині процентів за кредитом, про дострокове стягнення якого було подано позов, повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 22.08.2023 у справі №904/1693/22, прийнятій у подібних правовідносинах.
Поряд з цим, дослідивши здійснений банком розрахунок 3% річних, суд апеляційної інстанції вбачає, що вказані нарахування Акціонерним товариством "Укрсиббанк" проведено на всю заявлену до визнання суму заборгованості за кредитом, проте, як зазначалося вище, заявником доведено наявність у відповідача боргу за кредитом виключно в сумі 832981,11 грн.
За таких обставин, колегією суддів здійснено власний розрахунок в межах заявленого Акціонерним товариством "Укрсиббанк" періоду (23.02.2019-23.02.2022), за результатами якого встановлено, що визнанню підлягають грошові вимоги у вигляді 3% річних виключно у сумі 74968,30 грн, а інша частина заявлених банком грошових вимог щодо 3% річних повинна бути відхилена.
У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах (правова позиція Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16).
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" унормовано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
За умовами статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Отже, судове рішення повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Ухвала Господарського суду Одеської області від 15.08.2024 про відхилення вимог Акціонерного товариства "Укрсиббанк" у справі 916/1690/24 та ухвала попереднього засідання Господарського суду Одеської області від 15.08.2024 у справі №916/1690/24 не повністю відповідають вказаним вище вимогам у зв'язку з невідповідністю висновків, викладених в оскаржуваних судових рішеннях, встановленим обставинам справи, а тому підлягають скасуванню в частині відхилення/не визнання грошових вимог на суму 907949,41 грн з одночасним ухваленням нового рішення про часткове задоволення заяви Акціонерного товариства "Укрсиббанк" б/н від 28.05.2024 (вх.№3-417/24 від 28.05.2024) і, як наслідок, визнання грошових вимог Акціонерного товариства "Укрсиббанк" до боржника - фізичної особи ОСОБА_2 в сумі 907949,41 грн та 6056 грн судового збору.
Керуючись статтями 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Укрсиббанк" задовольнити частково.
Ухвалу Господарського суду Одеської області від 15.08.2024 про відхилення вимог Акціонерного товариства "Укрсиббанк" у справі №916/1690/24 скасувати в частині відхилення грошових вимог на суму 907949,41 грн.
Заяву Акціонерного товариства "Укрсиббанк" про визнання грошових вимог б/н від 28.05.2024 (вх.№3-417/24 від 28.05.2024) задовольнити частково.
Визнати грошові вимоги Акціонерного товариства "Укрсиббанк" до боржника - фізичної особи ОСОБА_2 в сумі 907949,41 грн та 6056 грн судового збору.
У решті заяви - відмовити.
Ухвалу попереднього засідання Господарського суду Одеської області від 15.08.2024 у справі №916/1690/24 скасувати в частині не визнання вимог кредитора - Акціонерного товариства "Укрсиббанк" в сумі 907949,41 грн, в решті ухвалу залишити без змін, виклавши пункти 1, 2 її резолютивної частини у наступній редакції:
"1. Визнаними вимогами кредиторів фізичної особи ОСОБА_2 є:
-Товариство з обмеженою відповідальністю "Дебт Форс" з вимогами в сумі 470952,35 грн та 6056 грн судового збору;
- ОСОБА_1 з вимогами в сумі 53612,34 грн та 6056 грн судового збору;
-Акціонерне товариство "Укрсиббанк" з вимогами в сумі 907949,41 грн та 6056 грн судового збору.
2. Не визнаними вимогами кредиторів фізичної особи ОСОБА_2 є:
-Акціонерне товариство "Укрсиббанк" в сумі 13678427,59 грн".
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 09.12.2024.
Головуючий суддя С.В. Таран
Суддя К.В. Богатир
Суддя Л.В. Поліщук