Справа № 643/4649/23 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження апел.суду №11-кп/818/2485/24 Доповідач: ОСОБА_2
09 грудня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
захисника - ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Харкова матеріали за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 20 листопада 2024 року в частині продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12022220000000667 від 01.11.2022 за частиною 4 статті 189 КК України, -
Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 20 листопада 2024 року клопотання прокурора задоволено та продовжено обвинуваченим ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , ОСОБА_10 строк тримання під вартою до 18.01.2025, в задоволенні клопотань захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 про зміну обвинуваченим ОСОБА_7 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 запобіжного заходу з тримання під вартою на більш м'який запобіжний захід - відмовлено. Обвинувачений ОСОБА_7 , не погоджуючись з ухвалою суду щодо продовження йому строку тримання під вартою, подав апеляційну скаргу, в якій просить змінити запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт. Апеляційні вимоги обвинувачений мотивує тим, що проживає з матір'ю та бабусею, які мають ряд хронічних захворювань, потребують постійної сторонньої допомоги, у зв'язку із чим ризик того, що він може їх залишити, відсутній. Жодного сенсу впливати на потерпілих ОСОБА_13 та ОСОБА_14 немає, оскільки вони були допитані судом першої інстанції та надали пояснення, що відносно них ОСОБА_7 насильницьких дій не вчиняв, жодних претензій до нього не мають, свідки по інкримінованим епізодам відсутні. Наміру вчиняти інші кримінальні правопорушення не має, судимості в силу статті 89 КК України були погашені. Заслухавши суддю - доповідача, пояснення захисника обвинуваченого, який підтримав апеляційні вимоги ОСОБА_7 та просив їх задовольнити, дослідивши матеріали провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів підстав для її задоволення не встановила з огляду на наступне. Перевіряючи обгрунтованість ухвали суду про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку тримання під вартою, апеляційний суд виходить з наступного. Статтею 199 КПК України передбачено порядок продовження строку тримання під вартою.
Відповідно до частини 1 статті 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченими статтею 177 цього Кодексу.
Згідно із статтею 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Розглядаючи клопотання про продовження строку тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, слідчий суддя, суд, відповідно до статті 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен враховувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховуватися від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки. Суд першої інстанції, вирішуючи питання щодо наявності підстав для продовження ОСОБА_7 строку тримання під вартою, погодився з доводами прокурора, що продовжують існувати ризики передбачені пунктами 1, 3, 5 частини 1 статті 177 КПК України, та не встановив достатніх підстав для застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 іншого більш м'якого запобіжного заходу. Суд апеляційної інстанції не вбачає підстав вважати такі висновки суду першої інстанції необгрунтованими, враховуючи, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 189 КК України, санкція якого передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. Суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів.
Серйозність покарання, яке може загрожувати особі, у випадку визнання її винуватою у вчиненні злочинів, є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»). Колегія суддів враховує, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кількох епізодів кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 189, а саме вимагання, вчинене за попередньою змовою групою осіб, в умовах воєнного стану, а також вчинене організованою групою. Як зазначено у обвинувальному акті, ОСОБА_7 обговорював та планував разом з іншими членами організованої групи дії, необхідні для підготовки до скоєння злочинів, здійснював встановлення місцезнаходження потенційних потерпілих, особисто брав участь у залякуванні, висловленні погроз, висував вимоги передачі коштів, нанесення тілесних ушкоджень потерпілим, отримував свою частку грошової винагороди від злочинної діяльності. Відповідно до обставин, що встановлені органом досудового розслідування та викладені в обвинувальному акті, потерпілими у кримінальному провадженні є не лише ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , на яких вказує обвинувачений, а й інші особи, у зв'язку із чим доводи обвинуваченого про відсутність ризику, передбаченого пунктом 3 частини 1 статті 177 КПК України є безпідставними. Вказаний ризик існує не лише на початковому етапі досудового розслідування, але і під час судового провадження. Крім того, судовий розгляд триває, до вчинення інкримінованих злочинів причетний ряд осіб, які також є обвинуваченими в цьому кримінальному провадженні, у зв'язку із чим ризики, встановлені судом першої інстанції продовжують існувати. Та обставина, що у обвинуваченого є матір та бабуся, не мінімізує встановлених ризиків та за відсутності інших даних, які б свідчили про міцність соціальних зв'язків обвинуваченого, не є безумовною підставою для застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, не є достатньою гарантією дотримання ОСОБА_7 процесуальних обов'язків, у випадку застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу.
Доводи обвинуваченого, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують наявних ризиків, що встановлені стороною обвинувачення та судом першої інстанції.
Обвинувачений зазначає, що потерпілі ОСОБА_13 та ОСОБА_14 вже надали суду показання та повідомили, що ОСОБА_7 щодо них насильницьких дій не вчиняв. Однак, переглядаючи ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою в порядку статті 422-1 КПК України, суд апеляційної інстанції позбавлений можливості надавати оцінку зібраним доказам, показанням свідків, потерпілих, що є завданням перш за все суду першої інстанції, який здійснює судовий розгляд відповідного кримінального провадження. На даній стадії провадження, суд апеляційної інстанції не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд першої інстанції під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинуватою у вчиненні злочину, перевіряти наявність складу кримінального правопорушення, а тому суд апеляційної інстанції не надає оцінку показанням учасників кримінального провадження, які допитані судом першої інстанції.
Враховуючи наведене, порушень кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду першої інстанції ухвалити законне та вмотивоване рішення, судом апеляційної інстанції не виявлено, а наведені в апеляційній скарзі обвинуваченого ОСОБА_7 доводи, колегія суддів не вбачає достатніми для скасування оскаржуваної ухвали та застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту.
Керуючись статтями 178, 404, 405, 407, 418, 419, 422-1 КПК України,
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 20 листопада 2024 року в частині продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 - залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги оскарженню в касаційному порядку не підлягає відповідно до статті 424 КПК України.
Головуючий:
Судді: