Кропивницький апеляційний суд
№ провадження 33/4809/524/24 Головуючий у суді І-ї інстанції Русіна А. А.
Категорія - 130 Доповідач у суді ІІ-ї інстанції Онуфрієв В. М.
09.12.2024 року. суддя Кропивницького апеляційного суду Онуфрієв В.М., за участю секретаря Сакари І.І., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 01 жовтня 2024 року, якою:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого АДРЕСА_1 ,
визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік.
Стягнуто судовий збір на користь держави в розмірі 605 грн. 60 коп.,
Згідно постанови суду першої інстанції, ОСОБА_1 08.06.2024 р. о 20 год. 50 хв. по вул. Гагаріна с. Комишувате, Новоукраїнського району, Кіровоградської області керував транспортним засобом марки ИЖ Планета 4, д.н.з. НОМЕР_1 з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, порушення координації рухів, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР. Від проходження огляду на визначення стану алкогольного сп'яніння на місці зупинки із застосуванням спеціального технічного приладу Драгер або у найближчому закладі охорони здоров'я водій відмовився. Дії ОСОБА_1 кваліфіковано за ч. 1 ст. 130 КУпАП України.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив скасувати постанову суду першої інстанції та закрити провадження у справі у зв'язку з тим, що він діяв в стані крайньої необхідності. Свої вимоги обґрунтовував тим, що суд першої інстанції не врахував його пояснення, які полягали в тому, що він вимушений був у невідкладному порядку, негайно їхати з дому до аптеки за ліками для своєї хворої дитини. Пояснення узгоджуються з матеріалами справи та з відеозаписом, який міститься в них. З відеозапису вбачається, що при спілкуванні з працівниками поліції він пояснює їм, куди їздив та за яких обставин.
До початку апеляційного розгляду захисник - адвокат Гольфіндер С.К. в інтересах ОСОБА_1 подав клопотання про розгляд справи без їх участі.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши матеріали справи, зваживши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з таких підстав.
Оскільки, учасниками процесу правильність кваліфікації дій за ч.1 ст.130 КУпАП не оскаржуються, апеляційний суд не входить в обговорення та в цій частині постанову суду першої інстанції не перевіряє.
При цьому, в апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує лише закриття провадження у зв'язку із тим, що він діяв у стані крайньої необхідності.
У судовому засіданні суду першої ОСОБА_1 пояснив, що він вимушений був у невідкладному порядку, негайно їхати з дому до аптеки за ліками для своєї хворої дитини.
Разом із тим, відповідно до статті 17 КУпАП особа, яка діяла в стані крайньої необхідності, необхідної оборони або яка була в стані неосудності, не підлягає адміністративній відповідальності.
Згідно зі ст.18 КУпАП не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.
Крайня необхідність - це випадок зіткнення двох інтересів, які рівною мірою охороняються законом, і при якій заради збереження більш важливого інтересу, заподіюється шкода меншому інтересові.
Крайню необхідність можна визнати правомірною лише при наступних обставинах (ознаках): небезпека не може бути усунена іншим шляхом, окрім як заподіяння шкоди, тобто крайня необхідність є єдиним засобом захисту від небезпечних дій; при крайній необхідності шкода завдається не джерелу небезпеки, а інтересам третіх осіб; шкода, яка заподіюється при крайній необхідності, повинна бути меншою, ніж та, яка попереджена.
Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов'язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях.
Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається. Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода. Заподіяння шкоди, рівної тій, що могла бути спричинена, або шкоди більшої, не може бути виправдана станом крайньої необхідності. Зокрема не можна рятувати одне благо за рахунок заподіяння шкоди рівноцінному благу.
Питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку менш, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи. В основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинні бути покладені як об'єктивний, так і суб'єктивний критерії, проте визначальним має бути об'єктивний критерій.
В суді апеляційної інстанції були досліджені докази, надані стороною захисту, зокрема, виписка із медичної карти амбулаторного хворого відповідно до якої ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , дата в амбулаторно - поліклінічному закладі захворювання 02.06.2024, направлений в стаціонар 03.06.2024, виписаний 09.06.2024 та виписка КП «Обласна дитяча лікарня Кіровоградської обласної ради» із медичної карти амбулаторного хворого №5996 інфекційне відділення в якій зазначено, що 03.06.2024 по 09.06.2024 дитина лікувалась в ЦРЛ м.Новоукраїнка потім була направлена в КНП ОКДЛ КОР для подальшого лікування.
В рішенні по справі «О' Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі. За правовим полем України, зокрема, п.2.9а Правил дорожнього руху, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України 10.10.2001 року з подальшими змінами, ст. 130 КУпАП, водіям забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння.
При цьому, оскільки ОСОБА_1 реалізував право володіти та керувати транспортним засобом, то тим самим погодився нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі згідно встановлених норм закону.
Обґрунтовуючи стан крайньої необхідності, посилаючись на те, що він вимушений був у невідкладному порядку, негайно їхати з дому до аптеки за ліками для своєї хворої дитини, проте відсутні підстави вважати, що єдиним способом усунення небезпеки могло бути керування ОСОБА_1 транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння.
Крім того, час вчинення адміністративного правопорушення згідно з протоколом про адміністративне правопорушення, 08.06.2024, що, в свою чергу, свідчить про те, що в зазначену дату ОСОБА_2 перебував на лікуванні в ЦРЛ м.Новоукраїнка.
Керування транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння є найбільш тяжким правопорушенням у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, а водій у стані сп'яніння є загрозою для життя та здоров'я інших учасників дорожнього руху: водіїв, пасажирів, пішоходів, велосипедистів, а також і для самого себе та власності третіх осіб.
Таким чином, зважаючи на конкретні обставини справи, правопорушення, яке вчинив ОСОБА_1 є умисною, суспільно небезпечною дією, а тому, зазначені доводи не можуть вважатись такими, що є підставою для закриття справи у зв'язку з вчиненням дій особою в стані крайньої необхідності.
Відтак, доводи особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 про відсутність у його діях складу адміністративного правопорушення є необґрунтованими і не заслуговують на увагу. Таку позицію слід розцінювати, як намагання останнім уникнути встановленої Законом відповідальності за скоєне.
Крім того, будь-яких інших доказів до апеляційної скарги та в суді апеляційної інстанції, які-б могли вплинути на правильність прийнятого рішення судом першої інстанції не надано.
Відповідно до положень ст. 245 КУпАП, завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Порушень вимог КУпАП, які б стали підставою для скасування по суті правильного прийнятого судом першої інстанції рішення, судом апеляційної інстанції не встановлено. Підстави для закриття провадження по справі відсутні.
Беручи до уваги викладене, апеляційний суд доходить висновку, що постанова суду першої інстанції є законною обгрунтованою та мотивованою, підстави для зміни чи скасування постанови суду першої інстанції відсутні, а тому апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення.
Керуючись ст. 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Постанову Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 01 жовтня 2024 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення з накладенням адміністративного стягнення у виді штрафу 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, в сумі 17000 грн. з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на один рік - залишити без зміни.
Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя: (підпис)