Провадження № 11-кп/803/3637/24 Справа № 201/2832/23 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
03 грудня 2024 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
з секретарем ОСОБА_5
обвинуваченого ОСОБА_6 (у режимі
відеоконференції)
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , подану на ухвалу Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 12 листопада 2024 року про продовження строку раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого за ч. 4 ст. 186 КК України ОСОБА_6 на 60 днів, тобто до 10 січня 2025 року включно, із можливістю внесення застави у розмірі 90 840,00 гривень, -
встановила:
У провадженні Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська перебуває кримінальне провадження №12022041650001835 від 31 грудня 2022 року щодо ОСОБА_6 обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.186 КК України.
ОСОБА_6 пред'явлене обвинувачення у тому, що 30 грудня 2022 року приблизно о 23 годині 40 хвилин перебуваючи біля входу до нічного закладу «Сфера», за адресою: місто Дніпро, вулиця Набережна Перемоги, будинок 82А ОСОБА_6 , достовірно знаючи про дію на території України періоду воєнного стану, розуміючи, що він знаходиться у громадському місці та його дії є явними для оточуючих, наблизився до потерпілого ОСОБА_8 та стоячи до нього обличчям своєю рукою шляхом ривку вихопив з рук останнього мобільний телефон марки Айфон 12 Про Макс, синього кольору, 128 Гб, вартістю 24000 гривень в чохлі, який не становить для потерпілого матеріальної цінності, під яким знаходились грошові кошти у розмірі 100 євро однією банкнотою, що відповідно до курсу НБУ станом на 30.12.2022 року становило 3895 гривень 10 копійок.
В подальшому, ОСОБА_6 , ігноруючи вимоги потерпілого про зупинку та повернення викраденого, з місця вчинення кримінального правопорушення зник, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд, тим самим завдавши потерпілому ОСОБА_9 матеріальну шкоду у розмірі 27 895 гривень 10 копійок.
Дії ОСОБА_6 кваліфіковані за ч.4 ст. 186 КК України за ознаками відкритого викрадення чужого майна (грабіж), вчинене в умовах воєнного стану.
Під час судового засідання ухвалою Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 12 листопада 2024 року продовжено строк раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_6 на 60 днів, тобто до 10 січня 2025 року включно.
Суд, з огляду на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 30 липня 2024 року, якою обвинуваченому ОСОБА_6 визначений альтернативний запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 90 840,00 гривень, зазначив, що саме такий розмір застави належним чином забезпечить виконання останнім покладених на нього обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України.
Мотивуючи прийняте рішення, суд вказав, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні умисного тяжкого кримінального правопорушення за яке передбачено покарання у вигляді позбавлення волі строком від семи до десяти років, а прокурором доведено необхідність продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зважаючи на продовження існування ризиків, передбачених п.п.1,5 ч.1 ст.177 КПК України, а саме що обвинувачений ОСОБА_6 може переховуватися від суду та вчинити інше кримінальне правопорушення.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції захисник ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, відповідно до якої просить ухвалу Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 12 листопада 2024 року скасувати, постановити рішення, яким у задоволенні клопотання прокурора відмовити у повному обсязі та звільнити ОСОБА_6 з-під варти у залі судового засідання.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги захисник вказує, що ухвала суду першої інстанції є безпідставною та такою, що не відповідає обставинам кримінального провадження та кримінально процесуальним нормам.
Захисник звертає увагу, що прокурором, всупереч положенням ст.ст.184, 199, 331 КПК України не додано жодних документів до клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Крім того, слідчим та прокурором не доведено, що інші запобіжні заходи були б неналежними засобами та не могли б забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_6 .
Окремо захисник звертає увагу, що визначений ОСОБА_6 розмір застави є таким, що не внесений понад рік, що відповідно до критеріїв ЄСПЛ дає підстави стверджувати про її непомірність. Розмір застави, визначений ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 30.07.2024 року, який зменшено 90 840,00 гривень на теперішній час є також непомірним для обвинуваченого ОСОБА_6 .
Під час апеляційного розгляду справи:
- обвинувачений ОСОБА_6 підтримав доводи апеляційної скарги захисника, просив змінити рішення суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення ОСОБА_6 , перевіривши матеріали контрольного кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать зокрема про наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних засобів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Згідно зі ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, тобто таким, що ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.
Дослідивши матеріали провадження, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд доходить висновку, що суд першої інстанції належним чином дотримався вказаних вимог кримінального процесуального закону, а доводи захисника про відсутність підстав для продовження строку тримання під вартою, апеляційний суд вважає необґрунтованими з огляду на таке.
Для прийняття законного та обґрунтованого рішення в порядку ст. ст. 199, 331 КПК України, суд повинен був з'ясувати та з'ясував всі обставини, які передбачають підстави та умови, за яких продовження строку тримання під вартою є можливим.
Перевіривши матеріали провадження, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно вважав доведеними вищезазначені ризики, для запобігання яким продовження строку тримання обвинуваченого під вартою є доцільним з огляду на наступне.
Суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність ризиків, передбачених п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме, переховування обвинуваченого ОСОБА_6 від суду та можливості вчинення ним іншого кримінального правопорушення.
Так, суд першої інстанції обґрунтовано взяв до уваги, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, вчиненого під час дії воєнного стану в України, за який передбачено покарання виключно у виді позбавлення волі строком від семи до десяти років, а тому розуміючи можливе застосування тяжкого покарання, у разі визнання його винуватим у вчиненні злочинів, останній може переховуватися від суду.
Апеляційний суд враховує, що тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому у випадку визнання його винуватим у вчиненні злочину, не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування (справа «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року).
При цьому, як додаткову обставину в підтвердження ризику переховування, апеляційний суд враховує, ведення в Україні воєнного стану через агресію Російської Федерації проти України, яка суттєво обмежує можливості виконання органами влади своїх повноважень та якісно погіршує криміногенну обстановку, зокрема ускладнює належний виклик таких осіб, а також контроль за виконанням іншого більш м'якого запобіжного заходу.
У судовому засіданні також доведено продовження існування ризику, передбаченого п.5 ч.1 ст.177 КПК України, а саме можливості обвинуваченим вчинити нове кримінальне правопорушення, або продовжити вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення, оскільки останній не має постійного джерела доходу та у нього відсутні міцні соціальні зв'язки.
Колегією суддів не встановлено переконливих відомостей про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою та в судовому засіданні апеляційного суду стороною захисту не доведені.
Колегія суддів вважає, що на даному етапі кримінального провадження обвинувачення обґрунтоване достатньою мірою для продовження строку раніше обраного запобіжного заходу.
Крім того, частиною 3 ст.183 КПК України встановлено, що слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Апеляційний суд вважає, що зазначені вище вимоги кримінального процесуального закону при розгляді клопотання прокурора, слідчим суддею дотримані в повному обсязі, а доводи скарги захисника не заслуговують на увагу.
Так, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.186 КК України.
Згідно ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Визначаючи суму застави, суди повинні брати до уваги ризик того, що підозрюваний може ухилитися від покарання, обставини особистого життя та тяжкість злочину, у вчиненні якого підозрюється особа. Розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
Як убачається з матеріалів справи суд при визначенні розміру застави врахував дані про особу обвинуваченого ОСОБА_6 , його сімейний та майновий стан, інші характеризуючі матеріали надані прокурором та захисником обвинуваченого, обставини кримінального правопорушення, у вчиненні якого він підозрюється, а також те, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, яке віднесено до категорії тяжких.
Підстав вважати вказаний розмір застави завідомо непомірним для обвинуваченого, колегія суддів не вбачає, виходячи з практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої уповноважені органи влади повинні приділити визначенню суми застави стільки ж уваги, скільки і вирішенню питання про необхідність тримання підозрюваного/обвинуваченого під вартою. Визначаючи суму застави, суди повинні брати до уваги ризик того, що підозрюваний (обвинувачений) може ухилитися від покарання, обставини особистого життя та тяжкість злочину, у вчиненні якого підозрюється особа. Розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
Отже, приймаючи рішення про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 строку раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідив усі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, врахував ступінь тяжкості інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення, наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, дані про особу обвинуваченого, при цьому дослідив належним чином матеріали провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення у зв'язку з чим доводи апеляційної скарги захисника в цій частині спростовуються змістом самої ухвали, а тому є неприйнятними.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 404, 405, 407, 418, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів, -
ухвалила:
Ухвалу Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 12 листопада 2024 року про продовження строку раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України ОСОБА_6 на 60 днів, тобто до 10 січня 2024 року включно, із можливістю внесення застави у розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 90 840,00 гривень - залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 - без задоволення.
Ухвала суду апеляційної інстанції є остаточною та такою, що касаційному оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4