Справа № 953/10898/23
н/п 1-кс/953/8978/24
"10" грудня 2024 р. Київський районний суд м. Харкова у складі:
слідчого судді - ОСОБА_1 ,
за участю секретаря - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
захисника - ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Харкові клопотання слідчого 1 відділення слідчого відділу Управління СБ України в Харківській області старшого лейтенанта юстиції ОСОБА_5 , по кримінальному провадженню № 22022220000002512 від 26.07.2022 за підозрою:
ОСОБА_6 (рос. ОСОБА_7 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця Белгородської області, РФ, паспорт громадянина РФ серії НОМЕР_1 , виданий 15.12.2004 відділом внутрішніх справ Бєлгородського району, Бєлгородської області, який зареєстрований за адресою: по АДРЕСА_1 , -
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28 , ч.1 ст. 438 КК України, -
встановив:
09.12.2024р. до Київського районного суду м. Харкова надійшло клопотання Київського районного суду м. Харкова надійшло клопотання слідчого 1 відділення слідчого відділу Управління СБ України в Харківській області старшого лейтенанта юстиції ОСОБА_5 яке погоджено із прокурором, в якому просить надати дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування у кримінальному провадженні № 22022220000002512 від 26.07.2022 за підозрою ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28 , ч.1 ст. 438 КК України .
Прокурор підтримав клопотання.
Захисник проти задоволення клопотання заперечував.
Слідчий суддя, вислухавши думку сторін кримінального провадження, та дослідивши надані матеріали, встановив наступне.
Слідчим відділом Управління СБ України в Харківській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22022220000002512 від 26.07.2022.
Під час досудового розслідування встановлено , що статті 3, 28 Конституції України передбачають, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.
Відповідно до вимог ч. 1, ч. 2 ст. 2 Женевської Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, ратифікованої Указом Президії Верховної Ради Української РСР «Про ратифікацію Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року про захист жертв війни» від 03 липня 1954 року, ця Конвенція застосовується до всіх випадків оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо одна з них не визнає стану війни.
Згідно ст.3 Конвенції з особами, які не беруть активної участі в бойових діях, у тому числі з особами зі складу збройних сил, що склали зброю, а також із тими, хто hors de combat (поза боєм) унаслідок хвороби, поранення, затримання чи з будь-якої іншої причини, поводяться гуманно, без будь-якої ворожої дискримінації, причиною якої слугують раса, колір шкіри, релігія чи вірування, стать, походження чи майновий стан чи будь-які інші подібні критерії.
Із цією метою є забороненими й залишатимуться забороненими будь-коли та будь-де такі діяння стосовно зазначених вище осіб: a) насилля над життям й особистістю, зокрема всі види вбивств, завдання каліцтва, жорстоке поводження й тортури; b) захоплення заручників; c) наруга над людською гідністю, зокрема образливе та принизливе поводження; d) засудження та застосування покарання без попереднього судового рішення, винесеного судом, який створено належним чином і який надає судові гарантії, визнані цивілізованими народами як необхідні.
Згідно з ч.1 ст.4 зазначеної Конвенції, особами, що перебувають під захистом цієї Конвенції, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є.
Відповідно до ч.1, ч.2, ч.3 ст.6 зазначеної Конвенції, вона повинна застосовуватися з самого початку будь-якого конфлікту або окупації, зазначених у статті 2-й цієї Конвенції. На території сторін конфлікту застосування Конвенції припиняється після загального припинення бойових дій. На окупованій території застосування цієї Конвенції припиняється через рік після загального припинення бойових дій.
Згідно зі ст.27 Конвенції особи, що перебувають під захистом, мають право за будь-яких обставин, на особисту повагу, повагу до своєї честі, права на сім'ю, їхніх релігійних переконань та обрядів, звичок та звичаїв. До них завжди слід ставитися гуманно й захищати їх, зокрема, від будь-якого акту насильства чи залякування, від образ та цікавості натовпу.
Відповідно до ст.31 Конвенції, жодний примус фізичного чи морального порядку не може застосовуватися до осіб, які перебувають під захистом, зокрема з метою отримання від них або від третіх осіб якихось відомостей.
Крім того, ст.32 Конвенції визначає, що високі Договірні Сторони спеціально дають згоду на те, що їм забороняється застосування будь-яких заходів, які можуть завдати фізичних страждань або призвести до знищення осіб, що перебувають під захистом, які є під їхньою владою. Ця заборона поширюється не лише на вбивства, тортури, тілесні покарання, калічення та медичні чи наукові досліди, які не викликані потребою лікування особи, що перебуває під захистом, а й на будь-яке інше брутальне поводження з боку як цивільних, так і військових властей.
У відповідності до статей 51 та 52 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол І) від 8 червня 1977 року (Протокол ратифіковано із заявою Указом Президії Верховної Ради УРСР № 7960-XI від 18.08.89) (далі - Додатковий протокол І) цивільне населення й окремі цивільні особи користуються загальним захистом від небезпек, що виникають у зв'язку з воєнними операціями. Цивільне населення як таке, а також окремі цивільні особи не повинні бути об'єктом нападів. Заборонено акти насильства чи загрози насильства, що мають головною метою тероризувати цивільне населення. Цивільні об'єкти не повинні бути об'єктом нападу або репресалій. Цивільними об'єктами є всі ті об'єкти, які не є воєнними об'єктами. Заборонено напади на цивільне населення або на окремих цивільних осіб у порядку репресалій.
Крім того, статтею 75 Додаткового протоколу І встановлено, що тією мірою, якою їх торкається ситуація, зазначена у статті 1 цього Протоколу, з особами, які перебувають під владою сторони, що бере участь у конфлікті, і не користуються сприятливим ставленням згідно з Женевськими конвенціями або згідно з цим Протоколом, за всіх обставин поводяться гуманно, і вони, як мінімум, користуються захистом, передбаченим у цій статті, без будь-якої несприятливої різниці, заснованої на ознаках раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії чи віросповідання, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану, народження чи іншого статусу або на яких-небудь інших подібних критеріях. Кожна сторона має з повагою ставитися до особи, честі, переконань та релігійних обрядів усіх таких осіб.
Заборонені й будуть залишатися забороненими в будь-який час і в будь-якому місці такі дії, незалежно від того, чиняться вони представниками цивільних чи воєнних органів: a) насильство над життям, здоров'ям і фізичним та психічним станом осіб, зокрема: 1) вбивство; 2) катування всіх видів - фізичні чи психічні; 3) тілесні покарання; 4) каліцтво; b) знущання над людською гідністю, зокрема, принижуюче й образливе поводження, примус до проституції чи непристойне посягання в будь-якій його формі; c) взяття заручників; d) колективне покарання; e) погрози вчинити будь-яку з вищезазначених дій.
Будь-яка особа, що піддається арешту, затриманню або інтернуванню за дії, пов'язані зі збройним конфліктом, має бути невідкладно проінформована зрозумілою їй мовою про причини вжиття таких заходів, за винятком випадків арешту або затримання за кримінальні правопорушення. Такі особи повинні бути звільнені у найкоротший строк і в будь-якому разі, як тільки обставини, що виправдовують арешт, затримання чи інтернування, стали недійсними.
Статтею 6 Закону України «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 року Україна підтверджує свої зобов'язання за міжнародними договорами, укладеними Українською РСР до проголошення незалежності України.
Представниками влади і збройних сил російської федерації, всупереч міжнародному правопорядку, нехтуючи державним суверенітетом України, з 20 лютого 2014 року розпочато збройне вторгнення регулярних військ рф на територію України з метою зміни меж території та державного кордону України, на порушення порядку, встановленого Конституцією України.
У результаті указаних протиправних дій російською федерацією було тимчасово окуповано АР Крим, м. Севастополь, частини Донецької і Луганської областей України, де створені окупаційні адміністрації рф.
Окупація указаних територій не принесла бажаних результатів, а тому представниками влади і збройних сил російської федерації вирішено перейти до наступного етапу збройної агресії проти України, а саме до повномасштабного вторгнення на територію України із застосуванням збройних сил та інших військових формувань російської федерації.
З огляду на викладене, між державами рф та Україна з 20 лютого 2014 року триває збройний конфлікт міжнародного характеру.
24 лютого 2022 року о 5 годині збройними силами російської федерації здійснено пуски крилатих та балістичних ракет по аеродромам, військовим штабам і складам ЗС України та цивільним об'єктам, а також підрозділами ЗС та інших військових формувань рф здійснено широкомасштабне вторгнення на територію суверенної держави Україна.
У ході активних бойових дій з метою подальшого руху зс рф у напрямку м. Харків та забезпечення подолання супротиву військ України на території Харківської області військовослужбовцями зс рф у лютому 2022 року взято під повний контроль ряд населених пунктів Липецької та Дергачівської територіальних громад.
В цей час на території вказаних населених пунктів перебувало цивільне населення, яке не брало участі у збройному конфлікті.
Маючи контроль над Липецькими та Дергачівськими територіальними громадами Харківської області військовослужбовці зс рф переконались, що на території населених пунктів проживає цивільне населення, яке не бере участі у збройному конфлікті та не може чинити будь-якого супротиву волі окупантів, а також, що на території населених пунктів та поза їх межами не розміщені військові об'єкти та підрозділи Збройних Сил України.
Реалізуючи політику держави-агресора щодо широкомасштабних нападів на місцевих мешканців, зокрема й колишніх та діючих працівників правоохоронних органів, представників органів місцевого самоврядування, що не перебували при виконанні своїх професійних обов'язків та які незгодні з діями окупаційної влади, спрямованими на відокремлення Харківської області від України та приєднання її територій до складу російської федерації, в порушення ст.ст.3, 28, 68 Конституції України, ст.ст.1, 2, 3, 4, 6, 31, 32, 33, 147 Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 року, ратифікованої Указом Президії Верховної Ради Української РСР «Про ратифікацію Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року про захист жертв війни» від 03.07.1954 (далі - Конвенція), ст.ст.51, 52, 75 Додаткового протоколу I, упродовж 2022 року, перебуваючи на території тимчасово окупованих Липецької та Дергачівської територіальних громад за наказом невстановлених під час досудового розслідування співробітників служби Федеральної служби безпеки рф, за попередньою змовою з іншими невстановленими у ході досудового розслідування особами з числа працівників вказаного управління та інших військових підрозділів рф, маючи умисел на порушення законів та звичаїв війни, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, у формі жорстокого поводження з цивільним населенням, незаконно, без складання будь-яких процесуальних документів, із застосуванням фізичної сили, затримували (нелегально ув'язнювали) потерпілих, після чого під примусом та погрожуючи позбавленням життя, останніх та їх рідних, привозили до спеціально облаштованих катівень, розташованих у будівлі митного пункту пропуска «Гоптівка» (далі - МПП «Гоптівка») та у підвалі багатоповерхової будівлі у с.Стрілеча, Харківської області, де із застосуванням фізичного насильства, погрозами позбавлення життя, катування електрострумом за допомогою спеціального пристрою, утоплення (блокування надходження кисню), а також психологічного знущання, допитували та примушували до негласної співпраці з окупаційною владою рф.
ОСОБА_6 перебуваючи на території Липецької та Дергачівської територіальних громад Харківської області (с.Стрілеча, с.Гоптівка), діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх наслідки, переслідуючи прямий єдиний умисел, спрямований на незаконне позбавлення волі особи та подальше її незаконне утримання із застосуванням тортур та катувань, жорстоко поводився із ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 в результаті чого грубо порушив вимоги ст.ст. 3, 28, 68 Конституції України, ст.ст. 1, 2, 3, 4, 6, 31, 32, 147 Конвенції, ст.ст.51, 75 Додаткового протоколу І (інші порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України).
Відповідно до ч. 1 ст. 278 КПК України письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.
Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 111 КПК України повідомлення у кримінальному провадженні є процесуальною дією, за допомогою якої слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд повідомляє певного учасника кримінального провадження про дату, час та місце проведення відповідної процесуальної дії або про прийняте процесуальне рішення чи здійснену процесуальну дію. Повідомлення у кримінальному провадженні здійснюється у випадках, передбачених цим Кодексом, у порядку, передбаченому главою 11 цього Кодексу, за винятком положень щодо змісту повідомлення та наслідків неприбуття особи.
Главою 11 КПК України визначається порядок виклику слідчим, прокурором, судовий виклик і привід.
Відповідно до ч. 8 ст. 135 КПК України повістка про виклик особи, стосовно якої існують достатні підстави вважати, що така особа виїхала та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, у випадку обґрунтованої неможливості вручення їй такої повістки згідно з частинами першою, другою, четвертою - сьомою цієї статті, публікується в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора.
Особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, вважається такою, яка належним чином повідомлена про виклик, з моменту опублікування повістки про її виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора.
На даний час, підозрюваний ОСОБА_6 переховується від органів досудового розслідування та суду, та знаходиться на території Російської Федерації, тобто державі, визнаної Верховною Радою України державою-агресором з метою ухилення від кримінальної відповідальності, що підведено показаннями свідка.
19.10.2023 у відповідності до ст. ст. 276-278 КПК України складено письмове повідомлення про підозру ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 та ч. 1 ст. 438 КК України, вручено у спосіб, передбачений для вручення повідомлень, зокрема здійснені публікації та вручено безпосередньо захиснику..
19.10.2023 відповідно до ч. 8 ст. 135 КПК України повістки про виклик ОСОБА_6 на 12-00 23.10.2023, 12-00 24.10.2023, 12-00 25.10.2023 опубліковано в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження (газеті «Урядовий кур'єр» випуск №210 (7608) від 19.10.2023) та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора.
У вказані дати та час ОСОБА_6 до слідчого не з'явився, про поважні причини неявки не повідомив.
01.11.2023 постановою слідчого ОСОБА_6 оголошено у міжнародний розшук.
Враховуючи наданий обсяг відомостей судового провадження, який об'єктивно свідчить, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права підозрюваного, як вжиття запобіжних заходів у зв'язку з наявністю саме обґрунтованої підозри, так як наявні у матеріалах провадження докази формують внутрішнє переконання причетності ОСОБА_6 до вчинення кримінальних правопорушень, згідно підозри.
Відповідно до ч. 2 ст. 297-1 КПК України, спеціальне досудове розслідування здійснюється на підставі ухвали слідчого судді у кримінальному провадженні щодо злочинів, зокрема передбачених ст. 483 КК України, стосовно підозрюваного, який переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності та/або оголошений у міжнародний розшук.
Здійснення спеціального досудового розслідування щодо інших злочинів не допускається, крім випадків, коли злочини вчинені особами, які переховуються від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності та/або оголошені у міжнародний розшук, та розслідуються в одному кримінальному провадженні із злочинами, зазначеними у цій частині, а виділення матеріалів щодо них може негативно вплинути на повноту досудового розслідування та судового розгляду.
З наданих матеріалів, слідчим суддею встановлено, що підозрюваний переховується від органів досудового розслідування та перебування на території РФ , визнаною Верховною Радою України державою-агресором.
Враховуючи те, що підозрюваний належним чином викликалася для повідомлення про підозру та проведення процесуальних дій, у спосіб передбачений законом, а саме через засоби інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на сайті Офісу Генерального прокурора, проте не з'явився у призначений час та не повідомив про причини свого неприбуття, та перебуває у на території держави-агресора, оголошений у міжнародний розшук, слідчий суддя вважає за необхідне клопотання задовольнити.
Керуючись ст. ст. 8, 10, 206, 297-1 - 297-5, 309, 372, 395 КПК України, слідчий суддя, -
постановив :
Клопотання слідчого задовольнити.
Надати дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування у кримінальному провадженні № 22022220000002512 від 26.07.2022 за підозрою ОСОБА_6 (рос. ОСОБА_7 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28 , ч.1 ст. 438 КК України.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1