Справа № 620/15452/23 Суддя (судді) першої інстанції: Падій В.В.
02 грудня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Бєлової Л.В.
суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В.,
за участю секретаря судового засідання: Керімова К.Е.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 та ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Військової частини НОМЕР_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_1 , про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
У жовтні 2023 року ОСОБА_2 звернулась до суду з адміністративним позовом, в якому просила:
-визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати грошового забезпечення ОСОБА_2 , як члену сім'ї військовослужбовця, який безвісті відсутній, з врахуванням раніше виплачених грошових сум;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нараховувати та виплачувати грошове забезпечення ОСОБА_2 з червня 2023 року, як члену сім'ї військовослужбовця, який безвісті відсутній, з врахуванням раніше виплачених грошових сум, відповідно до вимог Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісті відсутніх».
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2024 року позовні вимоги задоволено.
Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати з червня 2023 року грошового забезпечення ОСОБА_2 , як члену сім'ї військовослужбовця, який безвісті відсутній, з врахуванням раніше виплачених грошових сум.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошове забезпечення ОСОБА_2 з червня 2023 року, як члену сім'ї військовослужбовця, який безвісті відсутній, з врахуванням раніше виплачених грошових сум, відповідно до вимог Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісті відсутніх».
Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт зазначає що суд першої інстанції не врахував той факт, що позивач не проживала із безвісно відсутнім ОСОБА_3 за місцем реєстрації, що відповідно до п. 6 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», є підставою для припинення виплат грошового забезпечення ОСОБА_3 на користь позивача.
Також апелянт наголосив, що на час прийняття судового рішення (12.02.2024), 24.01.2024 до військової частини НОМЕР_1 надійшло Лікарське свідоцтво про смерть та постанова слідчого Головного управління Національної поліції в Київській області, згідно з якою невпізнане тіло загиблого № 140 визнано як труп - головного сержанта ОСОБА_3 . Тому, слід вважати головного сержанта ОСОБА_3 , таким що загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить відмовити в її задоволенні та залишити без змін рішення суду першої інстанції.
У відзиві позивач зазначає, що матеріалами справи підтверджується факт сумісного проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , тому вона має право на отримання грошового забезпечення безвісно відсутнього батька.
Після надходження матеріалів справи, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2024 року призначено справу до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження.
У подальшому, до суду апеляційної інстанції надійшла апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2024 року, у якій апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Також апелянт просила здійснювати розгляд справи за її участі.
У апеляційній скарзі ОСОБА_1 стверджує, що є матір'ю безвісно відсутнього ОСОБА_3 , який зареєстрований та проживав з нею за адресою: АДРЕСА_1 , разом з нею, про що свідчить довідка КП «ЖЕК-10» від 29.05.2023 №2926.
ОСОБА_1 наголошує, що ОСОБА_2 з 2021 року за адресою реєстрації: АДРЕСА_2 , не проживала (колишня назва АДРЕСА_3 ), що підтверджується актом від 23.05.2023 про не проживання особи за місцем реєстрації. ОСОБА_2 фактично проживала за адресою: АДРЕСА_4 у гуртожитку разом з матір'ю.
Також ОСОБА_1 зазначає, що у травні 2023 року зверталася на ім'я командира військової частини із заявою, як член сім'ї, щодо отримання належного грошового забезпечення зниклого безвісти ОСОБА_3 . У зв'язку з чим, Військова частина НОМЕР_1 правомірно, дотримуючись вимог Закону № 2011-ХІІ та Порядку № 884, припинила виплату ОСОБА_2 грошового забезпечення її сина.
ОСОБА_1 зазначає, що аналіз норм абзаців 3-4 частини 6 статті 9 Закону № 2011-XII та пункту 7 Порядку № 884 дає підстави для висновку: у випадку якщо військовослужбовець не перебуває у шлюбі та не має неповнолітніх дітей - які перебувають на його утриманні та/або повнолітніх дітей які проживають разом із ним, право на отримання грошового забезпечення переходить до батьків військовослужбовця. При цьому у випадку наявності декількох осіб, що мають право на виплату їм грошового забезпечення, сума виплати розподіляється рівними частками на кожного (кожну) із них.
На переконання ОСОБА_1 , реєстрація за однією адресою не є тотожним поняттям - проживання однією сім'єю.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2024 року справу за апеляційними скаргами Військової частини НОМЕР_1 та ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2024 року призначено до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні на 07 серпня 2024 року.
07 серпня 2024 року у судовому засіданні протокольною ухвалою розгляд справи відкладено на 25 вересня 2024 року.
25 вересня 2024 року судове засідання не відбулось у зв'язку із тим, що суддя-доповідач у цій справі брала участь у іншій справі, яка розглядалась занадто тривалий час, при цьому представник позивача не мав можливість очікувати та брати участь у справі у більш пізній час, про що секретарем судового засідання складена довідка. Наступне судове засідання було призначено на 23 жовтня 2024 року.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2024 року залучено до участі у справі ОСОБА_1 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
Витребувано у ОСОБА_2 докази про право користування або підстави проживання (власність, договір оренди тощо) у квартирі разом із батьком за адресою: АДРЕСА_5 , а також докази утримання квартири за вказаною адресою, тобто сплата за оренду квартири, комунальних платежів, укладення договорів страхування тошо.
Витребувано у Військової частини НОМЕР_1 :
- докази щодо місця проживання ОСОБА_3 , які містяться у особовій справі військовослужбовця (відомості у контракті про проходження військової служби, відповідних заявах, рапортах, анкетах військовослужбовця, у яких ОСОБА_3 зазначав місце проживання, тощо);
- копію паспорта громадянина України ОСОБА_3 зі сторінками про реєстрацію місця проживання.
На виконання вимог вказаної ухвали учасники справи подали відповідні докази.
У судовому засіданні, яке відбулось 23 жовтня 2024 року за участю позивача та її представника - ОСОБА_4 , розгляд справи відкладено на 20 листопада 2024 року. У цьому судовому засіданні судом запропоновано позивачу та його представнику подати клопотання про допит свідків щодо факту проживання зниклого безвісті ОСОБА_3 .
07 листопада 2024 року представник ОСОБА_1 - Маслак Марія Станіславівна подала клопотання про виклик свідків - сусідів померлого військовослужбовця ОСОБА_3 , які підтвердять факт спільного проживання ОСОБА_1 разом зі своїм сином ОСОБА_3 . Також у вказаному клопотанні представник ОСОБА_1 просила здійснювати розгляд справи у режимі відеоконференції, у тому числі за участі свідків, у приміщенні Чернігівського окружного адміністративного суду.
14 листопада 2024 року представник ОСОБА_2 - Дудка Олена Вікторівна також подала клопотання про виклик свідків, з метою підтвердження факту проживання позивача разом з батьком. Представник ОСОБА_2 наполягала на здійснення розгляду справи у режимі відеоконференції за участю свідків у приміщенні Чернігівського апеляційного суду.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2024 року задоволені клопотання представників позивача та ОСОБА_1 про допит свідків та проведення розгляду справи у режимі відеоконференції.
Також Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2024 року задоволено заяву представника ОСОБА_2 - Хайтова Павла Вячеславовича про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
20 листопада 2024 року позивач та її представник - ОСОБА_5 у судовому засіданні заперечили проти доводів апеляційних скарг та просили залишити без змін рішення суду першої інстанції.
Представник ОСОБА_1 - Маслак Марія Станіславівна у судовому засіданні підтримала доводи апеляційних скарг та просила скасувати рішення суду першої інстанції, ухваливши нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити.
У судовому засіданні допитані свідки:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_6 ;
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_7 ;
- ОСОБА_8 , що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_8 ;
- ОСОБА_9 , що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_9 . ОСОБА_8 та ОСОБА_9 після руйнування гуртожитку по АДРЕСА_8 у березні 2022 року, відселені, та мешкають за іншою адресою.
20 листопада 2024 року у судовому засіданні оголошено перерву до 02 грудня 2024 року.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2024 року задоволено клопотання представника ОСОБА_1 про проведення розгляду справи у режимі відеоконференції.
Позивач та її представник - Дудка Олена Вікторівна, які брали участь у судовому засіданні за допомогою відеоконференцзв'язку у приміщенні Чернігівського апеляційного суду, заперечили проти доводів апеляційних скарг та просили залишити без змін рішення суду першої інстанції.
Представники ОСОБА_1 - Маслак Марія Станіславівна та Соловей Юлія Андріївна у судовому засіданні у приміщенні Шостого апеляційного адміністративного суду підтримали доводи апеляційних скарг та просили скасувати рішення суду першої інстанції, ухваливши нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційних скарг та відзиву на скарги та інших письмових пояснень, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 призваний на військову службу по мобілізації 30.07.2015.
З відзиву на адміністративний позов вбачається, що відповідно до Витягу із Наказу командира військової частини НОМЕР_1 (про стройовій частинні) від 01.10.2016 № 292, старшину (головного сержанта) ОСОБА_10 , старшого механіка-водія 2 танкового взводу 1 танкової роти НОМЕР_2 окремого танкового батальйону призначеного наказом командира Військової частини польова пошта НОМЕР_3 (по особовому складу) від 29 вересня 2016 року №111- РС на посаду старшим механіком-водієм 1 танку 2 танкового взводу 1 танкової роти танкового батальйону, ВОС-117790А, з 01 жовтня 2016 року визнано таким, що прийняв справи та посаду.
Відповідно до Витягу із Наказу командира військової частини НОМЕР_1 (про стройовій частинні) від 17.05.2022 № 137, з 10 березня 2022 року, згідно з підпунктом 14 пункту 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, увільнено від займаних посад та зараховано у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 , якщо військовослужбовці відсутні понад десять діб - до повернення військовослужбовців у військову частину (у разі неприйняття іншого рішення про проходження ними військової служби) або до дня набрання чинності рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми чи оголошеними померлими, головного сержанта ОСОБА_10 , головного cержанта-командира танка 1 танкового взводу 1 танкової роти танкового батальйону.
Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_2 є рідною дочкою ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 (а.с. 9, т.1).
У відзиві на адміністративний позов зазначено, що 16.08.2022 позивач отримала від ІНФОРМАЦІЯ_4 сповіщення про те, що її батько, головний сержант ОСОБА_3 , 1977 року народження, призваний на військову службу по мобілізації 30.07.2015 ІНФОРМАЦІЯ_5 , вірний військовій присязі, в бою за нашу Батьківщину, після виконання бойового завдання в районі населеного пункту Волноваха Донецької області зник безвісті 10.03.2022 (а.с. 10,т.1).
Грошове забезпечення ОСОБА_3 з вересня 2022 року по травень 2023 року виплачувалось його доньці - ОСОБА_2 , на підставі поданої нею заявою.
У травні 2023 року до військової частини НОМЕР_1 надійшов акт про непроживання особи за місцем реєстрації, складений 23.05.2023 за заявою ОСОБА_1 , відповідно до змісту якого встановлено, що ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , не проживає (а.с. 13, т.1). Внаслідок цього виплати грошового забезпечення на користь позивачки було призупинено, суми грошового забезпечення ОСОБА_3 на теперішній час депонуються.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернулася до суду з позовом за захистом своїх прав та інтересів.
Суд першої інстанції адміністративний позов задовольнив та зазначив, що довідкою про зареєстрованих у житловому приміщенні, будинку осіб від 27.05.2023 підтверджено факт спільного проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , тому позивач має право на отримання грошового забезпечення безвісно відсутнього батька, військовослужбовця - ОСОБА_3 . У зв'язку з чим, припинивши виплату позивачці грошового забезпечення ОСОБА_3 з підстав непроживання позивача за зареєстрованою адресою, відповідач порушив норми абзаців 3-4 частини 6 статті 9 Закону № 2011-XII та пункту 7 Порядку № 884.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно з частиною першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Частиною 1 ст. 1 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу") передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Згідно ч. 4 ст. 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Фінансове забезпечення заходів, пов'язаних з організацією військової служби і виконанням військового обов'язку, відповідно до ч. 1 ст. 43 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" здійснюється за рахунок і в межах коштів Державного бюджету України. Додаткове фінансування цих заходів може відбуватися за рахунок інших джерел, не заборонених законодавством.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей регулює Закон України від 20 грудня 1991 року №2011-XII "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей").
Відповідно до вимог ст. 12 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Статтею 2 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Частиною 1 ст. 9 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з положеннями ч. 6 ст. 9 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"
За військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім'ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.
Грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців:
дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. Виплата грошового забезпечення цим членам сімей здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців або їх звільнення, або визнання їх у встановленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.
07.06.2018 наказом Міністерства оборони України № 260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок № 260), який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.
Розділом ХХХ Порядку № 260 регулюється питання щодо виплати грошового забезпечення в разі захоплення в полон чи заручниками, смерті (загибелі) військовослужбовців або якщо вони визнані безвісно відсутніми чи оголошені померлими.
Пунктом 3 Розділу ХХХ Поряду №260 передбачено, що грошове забезпечення військовослужбовцям, захопленим у полон або заручниками (крім військовослужбовців, які здалися в полон добровільно), а також інтернованим в нейтральних державах або безвісно відсутнім, виплачується відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року № 884, військовою частиною, в якій перебував на грошовому забезпеченні військовослужбовець.
Механізм виплати грошового забезпечення, у тому числі додаткових та інших видів грошового забезпечення, сім'ям військовослужбовців Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, Держспецтрансслужби та Держспецзв'язку, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх визначає Порядок виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884 (далі - Порядок № 884).
Пунктами 2-4 Порядку № 884 передбачено, що у цьому Порядку під терміном "безвісно відсутній військовослужбовець" слід розуміти зниклого безвісти під час захисту Вітчизни військовослужбовця, щодо якого понад 15 днів відсутні відомості про місце його перебування, крім відомостей про самовільне залишення військової частини або місця служби.
За військовослужбовцями зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення (далі - грошове забезпечення) з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення.
Виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, членам сімей військовослужбовців за їх заявою на ім'я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації).
До заяви додаються: копії сторінок паспорта повнолітніх членів сім'ї з даними про прізвище, ім'я та по батькові і реєстрацію місця проживання (перебування); довідка про реєстрацію місця проживання (перебування) членів сім'ї (у разі відсутності такої інформації в паспорті); копія свідоцтва про шлюб (у разі наявності); копії свідоцтв про народження дітей (у разі наявності); копія документа, що засвідчує реєстрацію в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (для осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це контролюючому органу і мають відмітку в паспорті, - копія сторінки паспорта з такою відміткою).
Пунктом 5 Порядку № 884 визначено, що командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) розглядає протягом 15 днів подані документи та приймає рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення, про що повідомляється заявнику в письмовій формі.
Рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення може бути оскаржено у судовому порядку.
Відповідно до п. 7 Порядку № 884 виплата грошового забезпечення здійснюється таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (інвалідів з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей.
У разі письмової відмови однієї з осіб від виплати грошового забезпечення її частка рівномірно розподіляється між іншими особами, які мають право на його одержання.
Колегія суддів наголошує, що передбачені пунктом 7 Порядку № 884 правила щодо кола осіб які мають право на отримання грошового забезпечення узгоджуються із нормами абзаців 3-4 частини 6 статті 9 Закону № 2011-XII якими передбачено, що грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. Виплата грошового забезпечення цим членам сімей здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців або їх звільнення, або визнання їх у встановленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.
Аналіз процитованих норм абзаців 3-4 частини 6 статті 9 Закону № 2011-XII та пункту 7 Порядку № 884 дає підстави для таких висновків.
Першочергове право на виплату грошового забезпечення мають дружина (чоловік) військовослужбовця.
У разі якщо дружини (чоловіка) військовослужбовця немає, то така виплата проводиться іншим членам його (її) сім'ї, а саме: повнолітнім дітям, які проживали разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі та не мають дітей.
Спірним питанням у цій справі є правомірність припинення відповідачем у травні 2023 року виплат грошового забезпечення безвісно зниклого ОСОБА_3 його дочці - ОСОБА_2 , як члену сім'ї військовослужбовця, яка стверджує, що проживала разом із ним.
ОСОБА_2 є рідною дочкою ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 від 12.10.2000 (а.с. 9, т. 1).
З відзиву на адміністративний позов вбачається, що 16.08.2022 позивач отримала від ІНФОРМАЦІЯ_4 сповіщення про те, що її батько, головний сержант ОСОБА_3 , 1977 року народження, призваний на військову службу по мобілізації 30.07.2015 ІНФОРМАЦІЯ_5 , вірний військові присязі, в бою за нашу Батьківщину, після виконання бойового завдання в районі населеного пункту Волноваха Донецької області зник безвісті 10.03.2022 (а.с. 10, т. 1).
З вересня 2022 року по травень 2023 року грошове забезпечення ОСОБА_3 виплачувалось його доньці - ОСОБА_2 , на підставі поданої нею заявою.
У травні 2023 року до військової частини НОМЕР_1 надійшов акт про непроживання особи за місцем реєстрації, складений 23.05.2023 за заявою ОСОБА_1 , яка є матір'ю безвісно зниклого ОСОБА_3 , відповідно до змісту якого встановлено, що ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , не проживає (а.с. 13, т. 1).
Внаслідок цього виплати грошового забезпечення на користь позивачки призупинені, суми грошового забезпечення ОСОБА_3 на теперішній час депонуються (зберігаються).
Колегія суддів зауважує, що станом на час прийняття оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 12.02.2024, ОСОБА_3 змінено статус із «безвісті відсутнього» на «загиблого», про що свідчить довідка-доповідь начальника штабу танкового батальйону Військової частини НОМЕР_1 від 26.01.2024 (а.с.93-94, т. 1).
У цій довідці зазначено, що 24.01.2024 до Військової частини НОМЕР_1 надійшло Лікарське свідоцтво про смерть та постанова слідчого Головного управління Національної поліції в Київській області, згідно з якими невпізнане тіло загиблого № НОМЕР_5 визнано як труп - головного сержанта ОСОБА_3 . Тому, слід вважати головного сержанта ОСОБА_3 , таким що загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно зі свідоцтвом про смерть від 24.01.2024 серія НОМЕР_6 ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.95, т. 1).
ОСОБА_2 в обґрунтування позовних вимог стверджує, що з березня 2015 по 13 березня 2022 року проживала разом із батьком за адресою: АДРЕСА_5 , про що свідчить акт проживання особи без реєстрації від 09.06.2023 (а.с. 13, т.1). Також зазначає, що проживали разом із батьком і за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач вважає безпідставними доводи Військової частини НОМЕР_1 та ОСОБА_1 , які підтверджуються актом про не проживання особи за місцем реєстрації від 23.05.2023 (а.с.176, т. 1), про те, що ОСОБА_2 , яка зареєстрована за АДРЕСА_1 , не проживала за адресою реєстрації.
Колегія суддів зазначає, що із довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні, будинку осіб від 27.05.2023, встановлено, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та безвісно зниклий ОСОБА_3 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 44, т.1).
Суд першої інстанції, задовольняючи позов, дійшов висновку про те, що довідкою про зареєстрованих у житловому приміщенні, будинку осіб від 27.05.2023 підтверджено факт спільного проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , тому відповідач протиправно припинив виплату позивачці грошового забезпечення ОСОБА_3 з підстав не проживання позивачем за зареєстрованою адресою.
Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції неправильним, з огляду на наступне.
Доводи апелянтів зводяться до того, що позивач не проживала із безвісно відсутнім ОСОБА_3 за місцем реєстрації, що відповідно до п. 6 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», є підставою для припинення виплат грошового забезпечення ОСОБА_3 на користь позивача.
Апелянт ОСОБА_1 зазначає, що ОСОБА_2 з 2021 року за адресою реєстрації: АДРЕСА_2 , не проживала що підтверджується актом від 23.05.2023 про не проживання особи за місцем реєстрації. ОСОБА_2 фактично проживала за адресою: АДРЕСА_4 в гуртожитку зі своєю матір'ю.
Представник ОСОБА_1 у судовому засіданні суду апеляційної інстанції стверджувала, що згідно з нормами абзаців 3-4 частини 6 статті 9 Закону № 2011-XII та пункту 7 Порядку № 884 грошове забезпечення безвісно відсутнього військовослужбовця має виплачуватися його батькам за наявності умов, якщо дружина та повнолітні діти не проживали з ним.
Оскільки ОСОБА_3 після розлучення у 2008 році зі свою дружиною - ОСОБА_3 проживав зі своє матір'ю ОСОБА_1 за адресою реєстрації: АДРЕСА_2 та донька ОСОБА_2 з 2008 року з ним не проживала, то відповідач обґрунтовано припинив виплату грошового забезпечення його доньці. Отже, на думку представника апелянта, єдиною хто може отримати грошове забезпечення залишається мати ОСОБА_3 - ОСОБА_1 .
Представник ОСОБА_1 зазначила, що факт проживання підтверджується, доказами, у яких зазначена адреса проживання ОСОБА_3 , зокрема, контрактом про проходження громадянами України військової служби від 13.08.2021, лікарським свідоцтвом про смерть № 140 від 19.01.2024, Договором міни від 13.06.1996.
У свою чергу, представник позивача - ОСОБА_2 зазначила, що позивач з 2017 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , де також зареєстрований її батько ОСОБА_3 .
Представник позивача наголосила, що ОСОБА_3 з 2015 року основний період часу проходив військову службу та періодично повертався у відпустки. У період відпусток ОСОБА_3 та ОСОБА_2 проживали як за зареєстрованим місцем проживання ( АДРЕСА_2 ), так і за адресою: АДРЕСА_5 , де проживала колишня дружина ОСОБА_3 - ОСОБА_3 .
Позивач у судовому засіданні підтримала пояснення свого представника.
Також позивач зазначила, що у 2017 році закінчила загальноосвітню школу. З вересня 2017 року по червень 2021 року навчалась м. Києві у Київському столичному університеті імені Бориса Грінченка. У період з 2017 по 2019 роки навчалась на денній формі та проживала, переважно, у приватному гуртожитку у м. Києві (масив Академмістечко). Також зазначила, що на початку 2018 року проживала у хрещеного батька (двоюрідній брат батька) за адресою: АДРЕСА_10 . У період з 2020 по 2021 роки навчання проходило у дистанційній формі та саме в цей період вона проживала за адресою: АДРЕСА_2 . У 2021 році закінчила вищий навчальний заклад. Офіційно не працевлаштовувалась, іноді підробляє на різних роботах.
Повідомила, що її батько є військовослужбовцем з 2015 року. Адреса проживання із батьком залежала від періоду, коли батько приїзжав у відпустки та періоду її навчання в Університеті. Вказала, що, зазвичай, батько приїзжав у відпустки 1 раз на півроку на 14 днів та, іноді, на 3-4 дні на свята.
Позивач вказала, що з червня 2021 року проживала як за зареєстрованим місцем проживання ( АДРЕСА_2 ), так і за адресою: АДРЕСА_5 . У вересні 2021 року батько перебував у госпіталі, а у грудні 2021 року проживав за адресою: АДРЕСА_5 зі своєю колишньою дружиною.
Позивач наголосила, що її мати з 17.02.2022 поїхала до Республіки Польща на роботу, де перебуває по теперішній час.
Внаслідок обстрілу 15.03.2022 приміщення гуртожитку було пошкоджено та не придатне до проживання. На момент руйнування гуртожитку 15.03.2022 її матір перебувала у Республіці Польща. Мешканці пошкодженого гуртожитку відселені та проживають за іншими адресами.
Також позивач повідомила, що її батько - ОСОБА_3 з 10.03.2022 року по січень 2024 року вважався безвісно відсутній та вона брала учать у здійсненні відповідальними особами заходів з розшуку батька, зокрема, у листопаді 2023 року та січні 2024 року здавала аналізи ДНК. Лише 24 січні 2024 року його визнано загиблим та 02.02.2024 року відбувся похорон.
З метою повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, а саме: встановлення місця спільного проживання ОСОБА_3 та його дочки - ОСОБА_2 за зареєстрованим місцем проживання, судом апеляційної інстанції, за клопотанням представників сторін, допитано свідків.
Так, зі сторони апелянта ОСОБА_1 допитано свідків ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_6 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_7 .
Так, ОСОБА_6 повідомила, що є сусідкою ОСОБА_1 та знає її з 1996 року.
ОСОБА_3 з 2015 року був військовослужбовцем та повертався у відпустки (переважно зимою та літом). Постійно проживав за адресою: АДРЕСА_2 . Тримав домашню тварину - собаку.
Свідок наголосила, що знала про те, що у ОСОБА_3 є донька, однак вперше за вказаною адресою побачила ОСОБА_2 влітку 2022 року. Зазначила, що відносини між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 були добрі. Іноді, Дар'я приходила на обід до бабусі.
ОСОБА_6 вказала, що дружину ОСОБА_3 не бачила. Відносини між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 були як у матері з сином.
Також свідок наголосила, що квартира за адресою: АДРЕСА_2 складається із трьох кімнат. У одній кімнаті жив ОСОБА_3 , у якій знаходилось одне ліжко та стіл. Другу кімнату займає ОСОБА_1 , у якій знаходиться ліжко, диван та крісло, а у третій кімнаті мешкає її рідна сестра Надія, у якій (кімнаті) наявне одне спальне місце.
У свою чергу, ОСОБА_7 повідомила, що є сусідкою ОСОБА_1 та знає її з 2000 року. З цього часу також була знайома з ОСОБА_3 , який постійно проживав за адресою: АДРЕСА_2 .
Свідок повідомила, що вперше за вказаною адресою побачила ОСОБА_2 влітку 2022 року, коли вона з ОСОБА_1 знаходилась на подвір'ї біля будинку.
ОСОБА_7 наголосила, що у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 проживала сім'я ОСОБА_1 . Знає сина ОСОБА_3 , який постійно проживав у квартирі за вказаною адресою разом із матір'ю. До літа 2022 року за адресою: АДРЕСА_2 дочку ОСОБА_11 ніколи не бачила, тому що вона не проживала з бабусею і батьком за вказаною адресою.
Зі сторони позивача - ОСОБА_2 допитано свідків ОСОБА_8 , що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_8 (фактично проживає - АДРЕСА_11 ); ОСОБА_9 , що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_9 (фактично проживає - АДРЕСА_12 )
ОСОБА_8 повідомив, що проживав за адресою: АДРЕСА_8 з 1992 року та знає ОСОБА_2 з дитинства, яка разом з батьками - ОСОБА_3 та ОСОБА_3 проживали за адресою: АДРЕСА_5 . Вказав, що був сусідом останніх та постійно бачив їх разом у спільному побуті. Крім того, зазначив, що сім'я Рухменьових мешкала у одній кімнаті, у якій знаходилось ліжко, крісло, стіл та інші побутові меблі.
Свідок зазначив, що ОСОБА_3 за вказаною адресою мешкав постійно до 2015 року, до того часу як став військовослужбовцем (АТО).
ОСОБА_8 повідомив, що ОСОБА_3 проживав за вказаною адресою, коли приїздив у відпустку (орієнтовно, 1 раз на півроку). Повідомив, що за рік до повномасштабного вторгнення збройних сил російської федерації ОСОБА_3 не зустрічав.
Також свідок вказав, що про матір ОСОБА_3 - ОСОБА_1 не знає.
Крім вказаного, свідок зазначив, що у 2022 році дізнався про те, що ОСОБА_3 зник безвісті.
У свою чергу, ОСОБА_9 повідомила, що з 1993 року проживала за адресою: АДРЕСА_9 до часу пошкодження будівлі гуртожитку - 15.03.2022, що відбулось на початку повномасштабного вторгнення збройних сил російської федерації.
Свідок повідомила, що знайома з ОСОБА_2 та з її батьками - ОСОБА_3 й ОСОБА_3 , які постійно разом проживали у кімнаті гуртожитку за адресою: АДРЕСА_5 , незважаючи на розірвання шлюбу між останніми у 2008 році. Вказала, що була сусідом останніх.
ОСОБА_9 зазначила, що ОСОБА_3 за вказаною адресою мешкав постійно, у тому числі після 2015 року як став військовослужбовцем (АТО), коли приїздив у відпустки.
Також свідок вказала, що знає ОСОБА_1 як бабусю ОСОБА_2 , яка (бабуся) проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначила, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відвідували ОСОБА_1 .
Свідок повідомила, що ОСОБА_2 навчалася у м. Києві та приїжджала до матері у гуртожиток.
ОСОБА_9 зазначила, що зі слів ОСОБА_3 ОСОБА_3 іноді сварився із ОСОБА_1 .
Свідок зазначила, що відносини у сім'ї Рухменьових були нормальні, про що їй казав сам ОСОБА_3 .
ОСОБА_9 зазначила, що згодом дізналась про те, що ОСОБА_3 зник безвісті та, у подальшому, за допомогою ОСОБА_2 , після проведення експертизи (ДНК), був визнаний загиблим.
Враховуючи викладені обставини справи, пояснення представників сторін та свідків, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_3 є власником частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчить Договір міни від 30.06.1996 (а.с.38, т. 2).
Між ОСОБА_3 до ОСОБА_3 13.05.2000 укладено шлюб.
Згідно із свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 від 12.10.2000 ОСОБА_3 є батьком ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с.9, т.1).
02.04.2008 розірвано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_3 , про що свідчить свідоцтво про розірвання шлюбу серія НОМЕР_7 від 02.04.2008 (а.с.216, т.1).
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 17.03.2008 у справі № 2-2695/08 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу встановлено, що останнім часом спільне проживання та подружні відносини подружжя припинило, спільне господарство не ведеться (а.с. 122, т. 2).
Як вбачається з відзиву на адміністративний позов, ОСОБА_3 з 01 жовтня 2016 року призначений на посаду старшим механіком-водієм 1 танку 2 танкового взводу 1 танкової роти танкового батальйону.
Згідно із сповіщенням сім'ї від 16.08.2022 № 11/4/36 ОСОБА_3 зник безвісті (а.с.10, т. 1)
Відповідно до лікарського свідоцтва про смерть № 140 від 19.01.2024 ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Істотне значення для визначення кола осіб, яким виплачується грошове забезпечення безвісно відсутнього військовослужбовця на підставі п. 7 Порядку № 884, є факт проживання з військовослужбовцем. У цьому випадку дослідженню підлягає факт проживання ОСОБА_2 зі своїм батьком - ОСОБА_3 .
Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_3 зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчать наступні документи:
- Витяг з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання від 24.01.2018 (а.с.207, т. 1);
- контракт про проходження громадянами України військової служби у ЗСУ на посадах осіб рядового, сержантського та старшинського складу від 13.08.2021 (а.с.212-213, т.1).
- лікарське свідоцтво про смерть № 140 від 19.01.2024 (а.с. 25, т. 2);
- сповіщення сім'ї № 95 від 04.05.2023 № 11/5/95 (а.с.35, т.2).
Колегія суддів звертає увагу, що дійсна фактична адреса проживання: АДРЕСА_1 , зазначена у контракті від 13.08.2021 за життя ОСОБА_3 ним особисто.
Отже, вказані докази свідчать про постійне проживання ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 .
Постійне проживання ОСОБА_3 за вказаною адресою підтверджується також показами свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які допитані зі сторони апелянта ОСОБА_1 .
При цьому матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_2 постійно проживала за адресою: АДРЕСА_4 у гуртожитку зі своєю матір'ю.
Як зазначила представник позивача, у 2017 році ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
Позивач у 2017 році закінчила загальноосвітню школу та з вересня 2017 року по червень 2021 року навчалась м. Києві у Київському столичному університеті імені Бориса Грінченка денній формі та проживала, переважно, у гуртожитку у м. Києві.
Посилання позивача на те, що у період з 2020 по 2021 роки навчання в Університеті проходило у дистанційному порядку та саме в цей період вона проживала за адресою: АДРЕСА_2 не підтверджується жодними доказами. Окрім того, свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 повідомили, що вперше за цією адресою побачили ОСОБА_2 влітку 2022 року.
Колегія суддів зазначає, що ОСОБА_3 з 2015 року основний період часу проходив військову службу та періодично повертався у відпустки, зазвичай, 1 раз на півроку на 14 днів та на 3-4 дні на свята, що визнається позивачем. У той же час ОСОБА_2 навчалася в м. Києві з 2017 року.
Отже, вказані обставини свідчать про те, що ОСОБА_3 та його дочка ОСОБА_2 не проживали разом за зареєстрованим місцем проживання за адресою: АДРЕСА_2 .
Доводи позивача про те, що її батько з березня 2015 року по 13 березня 2022 року без реєстрації проживав за адресою: АДРЕСА_4 , що підтверджується актом проживання особи без реєстрації від 09.06.2023, складений за заявою ОСОБА_2 , не знайшли своє підтвердження, оскільки за сукупністю доказів позивач проживав за адресою: АДРЕСА_2 .
Покази свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 про те, що ОСОБА_3 постійно проживав за адресою: АДРЕСА_4 колегія суддів не бере до уваги, адже, як зазначалось, ОСОБА_3 з 2015 року основний період часу проходив військову службу та повертався у м. Чернігів лише у щорічні відпустки.
Окрім того, виплата позивачу грошового забезпечення ОСОБА_3 призначалась з урахуванням спільного проживання ОСОБА_2 зі своїм батьком за зареєстрованою адресою: АДРЕСА_1 , а не за адресою: АДРЕСА_4 .
Як зазначалось, підставою для припинення позивачу виплат грошового забезпечення послугував акт від 23.05.2023 про не проживання особи за місцем реєстрації ( АДРЕСА_2 ).
При цьому, як на момент припинення виплат, так і в ході розгляду справи в суді апеляційної інстанції докази, які б підтвердили проживання позивача за адресою: АДРЕСА_2 , що надає позивачу право на отримання грошового забезпечення ОСОБА_3 , у матеріалах справи відсутні.
Отже, матеріалами справи не підтверджено той факт, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 проживали разом за зареєстрованим місцем проживання ( АДРЕСА_2 ). У зв'язку з чим, відповідач правомірно припинив виплату позивачці грошового забезпечення ОСОБА_3 з підстав непроживання позивача за зареєстрованою адресою.
З огляду на викладене, підстави для задоволення адміністративного позову ОСОБА_2 відсутні.
Суд першої інстанції викладених обставин справи не врахував, тому прийшов до необґрунтованого рішення про задоволення позовних вимог. У зв'язку з чим, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають задоволенню.
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Приписи п. п. 1, 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Оскільки судом першої інстанції при прийнятті рішення неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, то відповідно до статті 317 КАС України апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 та ОСОБА_1 підлягають задоволенню, а рішення суду - скасуванню з прийняттям нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст. 243, 315, 317, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд
Апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 та ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2024 року - задовольнити.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2024 року - скасувати.
Ухвалити нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до Військової частини НОМЕР_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_1 , про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови виготовлено 06.12.2024.
Головуючий суддя Л.В. Бєлова
Судді В.О. Аліменко,
Н.В. Безименна