Справа № 758/11118/24
Категорія 63
14 листопада 2024 року м. Київ
Подільський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Петрова Д.В.,
при секретарі судового засідання Сіренко Б.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про примусове виселення,
У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до Подільського районного суду м. Києва із вищевказаною позовною заявою.
В обгрунтування заявлених вимог позивачка зазначає, що вона є власницею квартири АДРЕСА_1 . Відповідач давно не проживає у вищезгаданому житловому приміщенні через те, що переїхав жити за кордон, на зв'язок не виходить. У зв'язку з цим позивачка просить суд ухвалити рішення, згідно якого допустити примусове виселення відповідача з вищезгаданої квартири.
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 13.09.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням (викликом) сторін.
05.11.2024 від відповідача на адресу суду надійшли письмові пояснення у справі, в яких останній зазначає, що не заперечує проти задоволення позовних вимог.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дійшов до наступного висновку.
Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 21.03.2000 виданого Відділом приватизації житла Подільської райдержадміністрації ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рівних долях є власниками квартири АДРЕСА_1 .
Відповідач не проживає у вищезгаданому житловому приміщенні через те, що переїхав жити за кордон.
Згідно копії договору дарування частки у праві власності на квартиру від 27.08.2024, що міститься в матеріалах справи, вбачається, що ОСОБА_2 передав в дар належну йому 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_1 .
Право кожної особи на житло гарантовано ст. 47 Конституції України. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно положень ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
У ст. 379 ЦК України наведено поняття житла - житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.
Однак, реалізуючи право на житло, людина може користуватись тільки тим житлом, право користування яким у неї виникло з правочину або на підставі закону.
Таке право виникає у власника житла (глава 28 ЦК), членів його сім'ї (ст. 405 ЦК, ст. 156 Житлового кодексу Української РСР (надалі - ЖК)), орендаря (наймача) житла (ст. 810 ЦК, 61 ЖК), членів його сім'ї (ст. 816 ЦК, ст. ст. 64, 160 ЖК) тощо.
Окрім того, положеннями ст. 391 ЦК України регламентовано, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Пленум Верховного Суду України у постанові «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12.04.1985 № 2 встановив, що реалізація встановлених конституційних гарантій, поряд з іншими, відображається в збереженні житла за його власниками без обмежень, та в гарантії збереження житла в державному та комунальну житлову фонді за тимчасово відсутніми громадянами протягом шести місяців (ст. 71 ЖК УРСР), членів сім'ї власника жилого приміщення протягом року (ст. 405 ЦК України).
Згідно із ч. 1 ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», - зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.
Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
Постановою Верховного Суду України у справі № 6-57цс11 від 16.01.2012 визначено, що вказаний Закон є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані із зняттям з реєстрації місця проживання, а положення статті 7 цього Закону застосовуються до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.
У разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.
Стаття 16 ЦК України передбачає способи захисту цивільних прав і інтересів осіб. Виходячи з загальних положень права власності, власнику належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Захисти права власності регулюється нормами Цивільного кодексу України.
За змістом абз. 1 п. 10 Постанови Пленуму ВСУ №2 від 12.04.1985 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового Кодексу України», у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст. 71 ЖК), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.
Зважаючи на те, що відповідач зареєстрований за вказаною адресою однак відповідно до договору дарування належна йому частка у спірній квартирі перейшла до позивача, можна прийти до висновку, що позивач має повне право вимагати усунення перешкод завданих їй відповідачем.
Згідно ч. 1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Відповідно до ч. 3 ст. 116 ЖК УРСР особи, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяються без надання їм іншого жилого приміщення.
За змістом ст. 109 ЖК УРСР виселення із займаного житлового приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться у добровільному або судовому порядку. Громадянам, яких виселяютьз жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду. Звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
Відповідно до п. 1 ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод, яка гарантує кожній особі окрім інших прав право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Це покладає на Україну в особі її державних органів зобов'язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K. від 21.02.1990). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24.11.1986), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18.02.1999). Пункт 2 ст. 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених в п. 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров'я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб.
Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що поданий позов підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Судові витрати у справі складаються із судового збору за подання до суду позовної заяви - 1 211 грн 20 коп.
Відповідно до ч. 1 ст. 142 ЦПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Отже, враховуючи, що відповідач визнав позов у повному обсязі, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору у сумі 605 грн 60 коп., та повернути позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову у сумі 605 грн 60 коп.
На підставі викладеного та керуючись ст. 2, 12, 13, 81, 141, 142, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про примусове виселення - задовольнити.
Виселити ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 та належить на праві приватної власності ОСОБА_1 без надання іншого житлового приміщення, з одночасним звільненням від їх майна, та будь яких інших осіб та їх майна.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в сумі 605 (шістсот п'ять) грн 60 коп.
Управлінню Державної казначейської служби України у Подільському районі м. Києва повернути ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, тобто у сумі 605 (шістсот п'ять) грн 60 коп., згідно з квитанцією від № 50363667SB від 30.08.2024 про сплату судового збору за подання позову до ОСОБА_2 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
- позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ;
- відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 .
Суддя Дмитро ПЕТРОВ