Справа № 758/14445/24
Категорія 38
09 грудня 2024 року Подільський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді - Войтенко Т. В. ,
за участю секретаря судового засідання - Невмержицька Н. М.,
розглянувши у судовому засіданні заяву представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» про закриття провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
В провадженні Подільського районного суду м. Києва перебуває справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
У судове засідання від представника позивача надійшла заява про закриття провадження у справі у зв'язку з відсутністю спору з відповідачем.
У даній заяві позивач просить повернути судовий збір у розмірі 2422,40 грн., який сплачувався при подачі позову, за рахунок державного бюджету.
У судове засідання представник позивача не з'явився, просив питання про закриття провадження у справі вирішити без його участі.
Відповідач, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явився. Заяви та клопотання на адресу суду не надходили.
Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про необхідність закриття провадження у справі у зв'язку з наступним.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 522/8782/16-ц роз'яснив, що мається на увазі під відсутністю предмета спору.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України, суд може закрити провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, якщо встановить, що предмет спору був відсутній на час пред'явлення позову.
Проте поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
Логічно-граматичне тлумачення словосполучення «відсутність предмета спору» в контексті наведеної правової норми дає підстави для висновку про те, що предмет спору має бути відсутній, тобто не існувати на час пред'явлення позову.
Якщо предмет спору мав місце, але припинив своє існування (зник) після відкриття провадження у справі внаслідок тих чи інших обставин, зокрема у зв'язку з добровільним врегулюванням спору сторонами, виконанням відповідачем заявлених до нього вимог, фізичним знищенням предмета спору тощо, то провадження у справі не може бути закрите з наведеної правової підстави, оскільки вона полягає саме у відсутності предмета спору, а не у припиненні його існування (зникнення).
Якщо предмет спору став відсутній після відкриття провадження у справі, то залежно від обставин, що призвели до зникнення такого предмета, та стадії цивільного процесу, на якій він припинив своє існування, сторони мають цілий ряд передбачених законом процесуальних можливостей припинити подальший розгляд справи, зокрема шляхом залишення позову без розгляду, відмови від позову або від поданих апеляційних чи касаційних скарг, визнання позову відповідачем, укладення мирової угоди тощо.
Зважаючи на те, що на момент подачі позову борг за кредитним договором існував, підстав вважати, що предмет спору був відсутній, у суду немає. Подану представником позивача заяву суд розглядає як заяву про відмову від позову до відповідача.
Відповідно до п. 1 ч.2 ст.49 ЦПК України, позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.
Відповідно до п.4 ч. 1 ст.255 ЦПК України, суд закриває провадження у справі в разі, якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом.
Зважаючи на те, що представник позивача подав заяву, якою відмовився від позовних вимог, чим реалізував своє право, передбачене ст.49 ЦПК України, суд дійшов висновку про необхідність закриття провадження у справі відповідно до ст. 255 ЦПК України.
Щодо вирішення питання про повернення сплаченого судового збору, суд зазначає таке.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Частиною першою статті 142 ЦПК України передбачено, що у разі відмови позивача від позову до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Згідно з частиною третьою цієї статті, у разі відмови позивача від позову, понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.
Правовий аналіз ч. 3 ст. 142 ЦПК України дає підстави для висновку, що якщо позовні вимоги позивача були задоволені відповідачем після пред'явлення позову, то будуть підстави вважати, що позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем. В такому випадку будуть наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача понесених ним судових витрат на підставі ч.3 ст. 142 ЦПК України. Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.04.2021 у справі №199/9188/16-ц (провадження № 61-12504св20).
Із матеріалів справи вбачається, що позивачем при зверненні до суду з даним позовом сплачено судовий збір у розмірі 2422,40 грн.
Станом на 09.12.2024 позовні вимоги позивача були задоволені відповідачем. Відтак, наявні підстави вважати, що позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем. У такому випадку компенсація позивачу судового збору повинна здійснюватися за рахунок відповідача, а не за рахунок державного бюджету, як це просить представник позивача.
Відтак, у задоволенні клопотання представнику позивача про повернення судового збору з державного бюджету слід відмовити.
Одночасно позивачу роз'яснюється право повторно ініціювати питання про компенсацію судових витрат. У заяві необхідно зазначити обставини відмови від позовних вимог, на підставі яких суд міг би встановити, чи дійсно позивачу за рахунок відповідача не було компенсовано судовий збір (ймовірно відповідач погасив перед позивачем і суму боргу за кредитом, і витрати на сплату судового збору).
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 49, 255, 258, 260, 272, 353 ЦПК України, -
Провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - закрити.
У задоволені клопотання про повернення судового збору за рахунок державного бюджету - позивачу відмовити.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
СуддяТ. В. Войтенко