Подільський районний суд міста Києва
Справа № 758/13882/23
04.12.2024 року м. Київ
Колегія суддів Подільського районного суду міста Києва у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі Подільського районного суду міста Києва, в порядку спеціального судового провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia) обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 22023000000000987, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 02.10.2023 відносно
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянна України, уродженця Автономної Республіки Крим, м. Керч, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
за обвинуваченням, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, -
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - адвоката ОСОБА_7 ,
встановила:
Історія провадження.
17 листопада 2023 року до Подільського районного суду міста Києва з Офісу Генерального прокурора надійшов обвинувальний акт в кримінальному провадженні №22023000000000987, відомості про яке внесені до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань 02.10.2023 року за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.7 ст.111-1 КК України.
Ухвалою суду від 21.11.2023 року у даному кримінальному провадженні призначено підготовче судове засідання, на розгляд у якому винесено питання, регламентовані ст. 314-316 КПК України.
Ухвалою суду від 15.03.2024 року у даному кримінальному провадженні призначено судовий розгляд на підставі обвинувального акта, і постановлено здійснювати спеціальне судове провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст.111-1 КК України.
Формулювання обвинувачення за обвинувальним актом.
ОСОБА_5 , будучи громадянином України, який в установленому законом порядку не припиняв громадянство України, будучи з 01 квітня 2010 року суддею Сімферопольського районного суду АР Крим, звільнений 19 квітня 2016 року з вказаної посади Постановою Верховної Ради України № 1225-VIII, достовірно знаючи про кримінальну відповідальність за колабораційну діяльність, передбачену Кримінальним кодексом України, перебуваючи у невстановленому досудовому розслідуванням місці, у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше 10 червня 2022 року, отримав від представників держави-агресора - російської федерації пропозицію та прийняв рішення добровільно зайняти посаду голови суду в незаконному судовому органі - Судацькому міському суді.
ОСОБА_5 , маючи умисел на зайняття посади у незаконному судовому органі, створеному на тимчасово окупованій території, та реалізуючи його, розуміючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, а також негативні наслідки, що можуть настати внаслідок їх реалізації, усвідомлюючи здійснення відкритої збройної агресії рф, яка розпочалась 24 лютого 2022 року повномасштабним вторгненням військ рф на територію України, підтримуючи рішення та дії держави-агресора, діючи з ідеологічних та корисливих мотивів, з метою зайняти посаду голови суду в незаконному судовому органі - Судацькому міському суді, створеному на території міста Судак на тимчасово окупованій території АР Крим, та в подальшому здійснювати «правосуддя» на окупованій території України від імені іноземної держави - рф, погоджуючись на пропозицію представників держави-агресора - російської федерації, у відповідності до вимог закону Закону російської федерації від 26 червня 1992 року «О статусе судей в российской федерации», перебуваючи у невстановленому досудовому розслідуванням місці та час, але не пізніше 10 червня 2022 року, подав необхідний пакет документів на призначення на вищевказану посаду.
Указом президента російської федерації №364 від 10 червня 2022 року «О назначении судей федеральных судов» ОСОБА_5 призначено на посаду голови Судацького міського суду, строком на 6 років.
ОСОБА_5 , займаючи посаду голови Судацького міського суду, маючи достатній рівень спеціальних знань і професійного досвіду розпочав здійснювати «правосуддя» на окупованій частині України - АР Крим від імені іноземної держави - рф, керуючись її матеріальним та процесуальним правом, перебуваючи на тимчасово окупованій території АР Крим за адресою Судацького міського суду по вул. Леніна, 71 в м. Судак, в період після призначення на вищевказану посаду здійснював розгляд судових справ та виносив судові рішення у різних категоріях судових справ, чим забезпечував становлення та зміцнення окупаційної влади рф шляхом функціонування незаконно створених окупаційних органів судової влади рф на окупованій території України, в порушення вимог ст. 65 Конституції України, якою передбачено обов'язок громадян України щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України.
Таким чином, громадянин України ОСОБА_5 добровільно зайняв посаду голови суду в незаконному судовому органі, створеному на тимчасово окупованій території України, а саме на тимчасово окупованій російською федерацією території АР Крим.
Своїми умисними діями, які виразились у добровільному зайнятті громадянином України посади в незаконному судовому органі, створеному на тимчасово окупованій території, ОСОБА_5 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 7 ст. 111-1 КК України.
Позиції сторін та інших учасників судового провадження.
Прокурор у судовому засіданні обставини, визначенні в обвинувальному акті підтримав у повному обсязі, в обґрунтування винуватості обвинуваченого зазначив, що подані письмові докази підтверджують протиправність злочинних дій ОСОБА_5 , а кваліфікація кримінального правопорушення є вірною для того, щоб довести винуватість ОСОБА_5 поза розумним сумнівом.
Відтак, прокурор просив суд визнати ОСОБА_5 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст.111-1 КК України та призначити йому покарання у виді 13 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в судових та правоохоронних органах на 13 років з конфіскацією всього належного на праві власності майна.
Судовий розгляд у межах даного кримінального провадження здійснювався за відсутності обвинуваченого (in absentia) ОСОБА_5 , який показань суду не надавав, та будь-яких клопотань від останнього на адресу суду також не надходило.
Відповідно до ухвали суду 15.03.2024 року постановлено здійснювати спеціальне судове провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст.111-1 КК України.
Повістки про виклик обвинуваченого ОСОБА_5 у судові засідання, а також інформація про процесуальні документи надсилались та публікувались відповідно до вимог ст. 323 КПК України.
Вказане свідчить про те, що ОСОБА_5 міг усвідомлювати, що проти нього розпочато кримінальне провадження.
Водночас, це кримінальне провадження здійснювалось за обов'язковою участю захисника, який був забезпечений державою з Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги в місті Києві.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_7 , обґрунтовуючи неможливість ухвалення обвинувального вироку, зазначив на відсутність прямих доказів, які б підтверджували винуватість ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст.111-1 КК України. Просив виправдати ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст.111-1 КК України.
Докази на підтвердження встановлених обставин та їх оцінка судом.
Так, судом визнано загальновідомим і таким, що не потребує доказуванню в межах даного провадження, що тимчасова окупація з боку російської федерації частини території України - АР Крим, яка розпочалася із збройного конфлікту, викликаного російською військовою агресією, починаючи з 20.02.2014, а також анексія з боку російської федерації цієї частини території України є загальновідомими фактами, які за хронологією подій: а) констатовані нормативними, хоча і засудженими з точки зору міжнародного права, актами російської федерації, а також «нормативними актами» самопроголошених суб'єктів на території України в АР Крим, законність яких не визнається державою Україна, проте прийнятих судом у даному випадку до уваги, оскільки вирішується питання про відповідальність за вчинення кримінального правопорушення, скоєного внаслідок прийняття таких актів; б) встановлені національними нормативно-правовими актами, які є обов'язковими для застосування на території України; в) засуджені міжнародними актами колективного реагування, - а відтак ці факти не потребують окремого судового доказування.
Постановою Ради Федерації Федеральних Зборів російської федерації «Про використання Збройних Сил російської федерації на території України» від 01 березня 2014 року № 48-СФ за результатами звернення президента російської федерації, виходячи з інтересів безпеки життя громадян російської федерації, особового складу військового контингенту ЗС російської федерації, що дислокується на території України (АР Крим), надано згоду президенту російської федерації на використання ЗС російської федерації на території України.
06.03.2014 Верховною Радою АР Крим прийнята Постанова «Про проведення загальнокримського референдуму». Указом Президента України від № 261/2014 від 07.03.2014 дія цієї Постанови Верховної Ради АР Крим була зупинена, а сама вона рішенням Конституційного Суду України № 2-рп/2014 від 14.03.2014 визнана неконституційною.
11.03.2014 Постановою Верховної Ради АР Крим прийнята «Декларація», якою проголошено АР Крим «суверенною державою» - «Республікою Крим». Указом Президента України від 14.03.2014 № 296/2014 дія цієї Постанови Верховної Ради АР Крим була зупинена, а сама вона рішенням Конституційного Суду України № 3-рп/2014 від 20.03.2014 визнана неконституційною.
Постановою Верховної Ради України від 15.03.2014 № 891-VII Верховна Рада АР Крим розпущена.
17.03.2014 представники розпущеної «Верховної Ради АР Крим» прийняли Постанову № 1745-6/14 «Про незалежність Криму», за якою створено нелегітимне державне утворення «Республіка Крим», а також Постанову 1748-6/14 «Про правонаступництво Республіки Крим», за якою вищим органом влади «Республіки Крим» є «Державна рада Республіки Крим».
18.03.2014 «Державна рада Республіки Крим» підписала «Договір» між рф та «Республікою Крим» про прийняття до рф «Республіки Крим», та утворення у складі РФ нових суб'єктів, який вже 19 березня рішенням Конституційного Суду рф визнаний таким, що відповідає Конституції рф, 20.03.2014 його ратифікувала більшістю голосів Держдума рф, а 21.03.2014 - Рада Федерації Федеральних Зборів рф, відтак цей «Договір» набрав чинності 21.03.2014.
11.04.2014 «Державна рада Республіки Крим» прийняла «Конституцію Республіки Крим» як суб'єкта рф.
Верховною Радою України 15.04.2014 прийнято Закон України № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207-VII), за яким перебування підрозділів ЗС рф на території України з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, а також всупереч міжнародно-правовим актам, визнано окупацією частини території суверенної держави Україна, а територію АР Крим, відповідні води, територіальне море України, територію виключної (морської) економічної зони України, а також повітряний простір над цими територіями визнано тимчасово окупованими територіями України внаслідок збройної агресії з боку рф.
Крім того, Верховною Радою України 21.04.2015 прийнято Постанову № 337-VIІI «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії російської федерації та подолання її наслідків», згідно з якою констатовано початок такої агресії з боку РФ на території АР Крим 20.02.2014, яка завершилася воєнною окупацією та подальшою незаконною анексією цієї частини території України.
Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН «Територіальна цілісність України» від 27.03.2014 № 68/262, «референдум», проведений в АР Крим 16.03.2014, визнано таким, що не має законної сили і не може бути основою для зміни статусу АР Крим.
Резолюціями Генеральної Асамблеї ООН «Стан у сфері прав людини в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (Україна)» від 19.12. № 71/205 та від 19.12.2017 № 72/190, «Проблема мілітаризації Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, Україна, районів Чорного та Азовського морів» від 17.12.2018, «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь, Україна» від 22.12.2018 послідовно засуджено тимчасову окупацію з боку рф внаслідок військової агресії частини території України - АР Крим - підтверджено невизнання її анексії.
Вказані та інші аналогічні за оцінками вказаних подій резолюції Генеральної Асамблеї ООН, Закон України №1207-VII, постанови Верховної Ради України є нормативно-правовими актами, що становлять частину законодавства України.
На підтвердження винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст.111-1 КК України, стороною обвинувачення надано наступні докази, які досліджені судом:
- рапорт слідчого ГСУ СБ України від 19.04.2023 року про те, що під час огляду всесвітньої мережі Інтернет отримано Інформацію, що містить ознаки вчинення громадянами України кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст.111 та ч. 7 ст. 111-1 КК України. Так, в ході огляду в пошуковій системі «Google Сhrome» сторінки з назвою «Офіційний інтернет-портал правової інформації» встановлено, що громадяни України, займаючи посади в незаконних судових органах, створених на тимчасово окупованій території України, зокрема на території АР Крим та міста Севастополя, виносили рішення у різних категоріях справ за російським матеріальним та процесуальним правом як судді органів російської федерації,
- протокол огляду від 29.08.2023 року, відповідно до якого оглянуто інтернет-ресурси : http://publication.pravo.gov.ru та http://sudak.krm.sudrf.ru/, у пошуковій системі міститься інформація про призначення ОСОБА_5 на посаду голови Судацького міського суду та список справ, розгляд яких було призначено на 21.08.2023 року. Так, відкрито справу №2-714/2023, далі відкрито вкладку «Судові акти», де в тексті судового рішення містить зміст про те, що ОСОБА_5 розглядав справу як суддя «Судацького міського суду Республіки Крим»,
- роздруківка Указу Президента російської федерації від 10.06.2022 року про призначення суддів, зокрема головою Судацького міського суду ОСОБА_5 ,
- протокол огляду від 07.09.2023 року, відповідно до якого оглянуто інтернет-ресурс : http://hcj.gov.ua/doc/doc/37123 та здійснено авторизований вхід до системи. В системі, за вказаним посиланням, було відкрито сторінку Вищої ради правосуддя, та виявлено акт ВРП. Так, 24.12.2015 року за №1206/0/15-15 прийнято Рішення ВРП «Про внесення подань Президентові України до Верховної ради України про звільнення суддів судів Автономної Республіки Крим і міста Севастополя за порушення присяги». Зі змісту рішення Комісії та матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 , Постановою Верховної Ради України від 01 квітня 2010 року №2009-VI обраний безстроково суддею Сімферопольського районного суду Автономної Республік Крим. До Вищої ради юстиції 20.11.2015 року надійшло рішення ВККС від 10.11.2015 року №3009/дп-15 про направлення висновку щодо встановлених Комісією фактів, які свідчать про порушення суддями присяги та рекомендування Вищій раді юстиції питання щодо внесення подання про звільнення за порушення присяги судді вказаних осіб, в тому числі ОСОБА_5 . Як вбачається зі змісту рішення Комісії, підставою для його направлення було порушення присяги, вчинене даним суддею. Також, Указами Президента РФ від 13.11.2014 року №719, від 19.12.2014 року №786, від 02.01.2015 року №4, від 16.03.2015 №135, ОСОБА_5 призначено суддею Сімферопольського районного суду (заступником голови суду). Комісія ВРП ухвалила Рішення внести подання про звільнення за порушення присяги ОСОБА_5 ,
- протокол огляду від 18.09.2023 року, відповідно до якого в пошуковій системі Google Chrome в результаті пошуку за адресою http://publication.pravo.gov.ru/Document/View/0001201406240017, висвітлилась сторінка та отримано інформацію про федеральний закон рф №154-Ф3 від 23.06.2014 року «Про створення судів російської федерації на територіях Республіки Крим і міста федерального значення Севастополя і про внесення змін в окремі законодавчі акти російської федерації», з роздруківкою вказаного Закону про створення судів на території Республіки Крим,
- лист Офісу Президента України від 22.09.2023 № 43-01/856, відповідно до якого матеріали стосовно припинення громадянства України ОСОБА_5 згідно з поданими цими особами заявами або внаслідок втрати ними громадянства України на розгляд Комісії при Президентові України з питань громадянства у встановленому порядку не надходили,
- лист Міністерства закордонних справ від 18.09.2023 № 71/17-532/2-110860, відповідно до якого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не звертався із клопотанням про вихід із громадянства України;
- відповідь на запит Вищої ради правосуддя від 25.09.2023 року №8197/0/9-23, відповідно до якого Указом Президента України від 13.05.2004 року №539/2004 "Про призначення суддів" ОСОБА_5 призначено на посаду судді Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим строком на п'ять років. Постановою ВРУ від 01.04.2010 року №2009-VI ОСОБА_5 обрано на посаду судді Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим безстроково. Постановою ВРУ від 19.04.2016 року №1225-VIII ОСОБА_5 звільнено з посади судді Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим у зв'язку з порушенням присяги суддів,
- рішення Вищої ради юстиції від 10.03.2004 року №152 про внесення подання Президенту України щодо призначення ОСОБА_5 на посаду судді Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим строком на п'ять років,
- рішення Вищої ради юстиції від 24.12.2015 року №1206/0/15-15 внести подання до Верховної Ради України за порушення присяги судді Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим ОСОБА_5 звільнити з посади,
- витяг з подання Вищої ради юстиції від 25.12.2015 року №69/0/12-15 у зв'язку з порушенням присяги судді ОСОБА_5 , 1976 року народження,
-лист ВККС від 03.10.2023 року №19-1999/23, відповідно до якого наявна інформація щодо ОСОБА_5 , якого обрано на посаду судді Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим Постановою ВРУ від 01.04.2010 №2009-VI, звільнено з посади Постановою ВРУ від 19.04.2016 року №1225-VIII,
- копію особової картки з Державної міграційної служби України на ім'я ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до якої вказана особа як громадянин України (паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий МВМ Дзержинського РВ ХМУ УМВС України в Харківській області) отримав 25.04.2008 паспорт для виїзду за кордон;
- інформація Департаменту з питань громадянства, паспортизації та реєстрації від 05.10.2023 року, згідно якої ОСОБА_5 станом на 25.04.2008 року значиться за адресою АДРЕСА_1 ,
- інформація Пенсійного фонду України від 26.10.2023 року, про те, що ОСОБА_5 за даними інформаційних систем станом на жовтень 2023 року як одержувач пенсії та інших соціальних виплат не перебуває,
- протокол огляду від 03.10.2023 року щодо адреси розташування, відповідно до якого в мережі Інтернет у пошуковій стрічці введено дані «Судацький міський суд адреса розташування» та здійснено пошук,
- ухвала слідчого судді Шевченківського районного суду м.Києва від 03.11.2023 року про надання дозволу на здійснення спеціального досудового розслідування стосовно підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,
Положення закону, яким керувався суд.
Положеннями ст. 62 Конституції України передбачено, що ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
За правилами ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КК України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні наряду з іншим підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат.
Відповідно до змісту статті 92 КПК України, обов'язок доказування покладений на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна встановити об'єктивну істину та на неї покладається обов'язок доказування, доводити винуватість особи поза розумним сумнівом.
Колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.04.2018 у справі № 658/1658/16-к зазначено, що кваліфікація злочину - кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.
За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов'язана з необхідністю обов'язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб'єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.
Склад злочину це сукупність юридичних ознак (об'єктивних і суб'єктивних), що визначають вчинене суспільне небезпечне діяння, як конкретний злочин, передбачений кримінальним законом.
Об'єктивними ознаками злочину є об'єкт і об'єктивна сторона, суб'єктивними суб'єкт і суб'єктивна сторона.
Відсутність хоча б однієї з цих ознак, складу злочину не утворюють.
Відповідно до ч. 7 ст. 111-1 КК України колабораційна діяльність, тобто добровільне зайняття громадянином України посади в незаконних судових або правоохоронних органах, створених на тимчасово окупованій території, а також добровільна участь громадянина України в незаконних збройних чи воєнізованих формуваннях, створених на тимчасово окупованій території, та/або в збройних формуваннях держави-агресора чи надання таким формуванням допомоги у веденні бойових дій проти Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізовувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, карається позбавленням волі на строк від дванадцяти до п'ятнадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п'ятнадцяти років та з конфіскацією майна або без такої.
При ухваленні вироку відносно обвинуваченого ОСОБА_5 суд вважає за необхідне відповідно до положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосувати як джерело права Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини.
Так, у рішеннях по справі «Коробов проти України» (Korobov v. Ukraine заява №39598/03) від 21.10.2011, у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom) від 18.01.1978 Європейський суд з прав людини зазначає, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцій факту.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, що сформульована у п. 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14.02.2008 року у справі «Кобець проти України» («Kobets v. Ukraine») (з відсиланням на п.282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» («Avsar v. Turkey»), згідно яких «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом».
Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Так, відповідно до ст. 4 Конституції України в Україні існує єдине громадянство.
Нормами Закону України «Про громадянство України» визначено підстави і порядок набуття та припинення громадянства України. Зокрема ст. 2 зазначеного Закону встановлено, що законодавство України про громадянство ґрунтується на таких принципах: в Україні існує єдине громадянство та якщо громадянин України набув громадянство іншої держави, то у правових відносинах з Україною визнається лише громадянином України; неможливості позбавлення громадянина України громадянства України; визнання права громадянина України на зміну громадянства; збереження громадянства України незалежно від місця проживання.
Відповідно до ст. 17-20 Закону України «Про громадянство України» передбачено, що громадянство України припиняється внаслідок виходу з громадянства України за клопотанням громадянина України та втрати громадянства України внаслідок добровільного набуття повнолітнім громадянином України громадянства іншої держави.
При цьому, вихід з громадянства України допускається, якщо особа набула громадянство іншої держави або отримала документ, виданий уповноваженими органами іншої держави, про те, що громадянин України набуде його громадянство, якщо вийде з громадянства України та не допускається, якщо особі в Україні повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. Добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються всі випадки, коли громадянин України для набуття громадянства іншої держави повинен був звертатися із заявою чи клопотанням про таке набуття відповідно до порядку, встановленого національним законодавством держави, громадянство якої набуто. Датою припинення громадянства України у всіх випадках є дата видання відповідного Указу Президента України.
Громадянин України, який подав заяву про вихід з громадянства України або щодо якого оформляється втрата громадянства, до видання указу Президента України про припинення громадянства України, користується всіма правами і несе всі обов'язки громадянина України.
Згідно із статтею 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», примусове автоматичне набуття громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території, громадянства рф не визнається Україною і не є підставою для втрати громадянства України.
Висновки суду.
Таким чином, ОСОБА_5 , будучи громадянином України, добровільно зайняв посаду голови суду в незаконному судовому органі, створеному на тимчасово окупованій території України, а саме на тимчасово окупованій російською федерацією території АР Крим.
Всі перелічені джерела інформації суд оцінює за правилами документа (ст. 99 КПК України), а відомості, що вони містять, визнає належними та допустимими. Враховуючи цілковиту узгодженість між собою вказаних доказів за змістом, їх єдність та взаємозв'язок за часом та характером подій, суд визнає наведені та проаналізовані вище документовані дані достовірними доказами обвинувачення, на підставі яких суд приймає рішення у справі. При цьому суд бере до уваги і те, що такі відомості встановлені також актами компетентних органів (Верховна Рада України, Президент України, Міністерство внутрішніх справ України), виданих в межах їх юрисдикційних повноважень, які визначалися Конституцією та законами України.
Таким чином, розглянувши кримінальне провадження з дотриманням положень ч. 1 ст. 337 КПК України, в межах висунутого обвинувачення, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ, наданий стороною обвинувачення, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, вважає зазначені докази належними, допустимими, достовірними та в сукупності достатніми для прийняття рішення про винуватість обвинуваченого ОСОБА_5 у вчиненні ним інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, поза розумним сумнівом.
Характеризуючи особу обвинуваченого ОСОБА_5 суд враховує, що він раніше не судимий, має вищу освіту і вперше притягується до кримінальної відповідальності.
Обставин, які пом'якшують чи обтяжують відповідальність відповідно до вимог ст.ст. 66-67 КК України, судом не встановлено.
Приймаючи до уваги найвищий ступінь тяжкості та підвищену суспільну небезпеку вчиненого ОСОБА_5 кримінального правопорушення, а саме те, що він будучи громадянином України, добровільно зайняв посаду в незаконному судовому органі, створеному на тимчасово окупованій території, суд вважає за необхідне призначити йому покарання у виді позбавлення волі з позбавленням права обіймати будь-які посади в судових та правоохоронних органах.
Згідно ч. 2 ст. 59 КК України, конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу.
Відтак, враховуючи вчинення ОСОБА_5 особливо тяжкого злочину проти основ національної безпеки України, наявності такого виду покарання в санкції ч. 7 ст. 111-1 КК України, суд вважає за необхідне призначити додаткове покарання у виді конфіскації всього належного йому майна на праві власності.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_5 слід обраховувати з моменту звернення вироку до виконання, тобто із дня фактичного взяття його під варту.
Інші питання, які вирішуються судом при ухваленні вироку.
Запобіжний захід щодо ОСОБА_5 у вигляді тримання під вартою обрано ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 12.10.2013.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.
Речові докази у кримінальному провадженні відсутні.
Даних щодо наявності процесуальних витрат у кримінальному провадженні прокурором не надано.
Керуючись статтями 2, 7, 349, 368 - 371, 373, 374, 376, 532 Кримінального процесуального кодексу України, колегія суддв
постановила:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України та призначити йому покарання у виді 13 (тринадцяти) років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в судових та правоохоронних органах на строк 13 (тринадцять) років з конфіскацією всього належного йому на праві власності майна.
Строк відбування покарання ОСОБА_5 обраховувати з моменту звернення вироку до виконання.
На вирок можуть бути подані учасниками судового провадження апеляційні скарги до Київського апеляційного суду через Подільський районний суд міста Києва протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.
Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Інформацію про ухвалений вирок, опублікувати у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження згідно з положеннями статті 297-5 КПК України та на офіційному веб-сайті суду.
Судді: ОСОБА_1
ОСОБА_2
ОСОБА_3