печерський районний суд міста києва
Справа № 757/26264/24-к
пр. 1-кс-23668/24
02 липня 2024 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , розглянувши у засіданні в залі суду в м. Києві провадження за клопотанням прокурора Печерської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні № 42024102060000036 від 13.02.2024, -
Прокурор Печерської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_3 , звернувся до слідчого судді Печерського районного суду м. Києва із клопотанням про накладення арешту на майно, на автомобіль Mitsubishi L200 червоного кольору з реєстраційним номером НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , який на праві власності належить ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 та яким фактично користується ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 . Обґрунтовуючи внесене клопотання, сторона кримінального провадження, вказує, що в провадженні слідчого відділу Печерського УП ГУНП у місті Києві знаходиться кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42024102060000036 від 13.02.2024 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України. В ході досудового розслідування встановлено, що група громадян України здійснює незаконне зберігання та збут вогнепальної зброї без передбаченого законом дозволу на території Печерського району м. Києва, а також інших міст України. Відповідно до ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_6 №757/19425/24-к від 07.05.2024 проведено обшук, в ході якого виявлено та вилучено: автомобіль Mitsubishi L200 червоного кольору з реєстраційним номером НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , який на праві власності належить ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 та яким фактично користується ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 . У засідання прокурор не з'явився, звернувся до суду з заявою про розгляд клопотання за його відсутністю, на задоволенні клопотання наполягає. Представник власника майна, адвокат ОСОБА_7 подала до суду письмові заперечення, в яких просила відмовити у задоволені, щодо накладення арешту на майно, оскільки вказане майно вилучено та утримується безпідставно, і в розумінні ст. 98 КПК України не може бути доказом у вичненні злочину за ознаками ч. 1 ст. 263 КК України. Дослідивши клопотання та долучені до нього документи, слідчий суддя дійшов до висновку про те, що клопотання прокурора підлягає задоволенню з наступних підстав. Так, в провадженні слідчого відділу Печерського УП ГУНП у місті Києві знаходиться кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42024102060000036 від 13.02.2024 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України Відповідно до ст. 131 КПК України при застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження, слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод і законних інтересів осіб, умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню. Статтею 170 КПК України передбачено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди. Згідно положень ч. 1 ст. 173 КПК України слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу. Згідно ч. 2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб. Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки, згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону. У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на даній стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків. Відповідно до положень ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення. Так, стороною обвинувачення в матеріалах клопотання зазначено, що метою арешту у відповідності до положень п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України є збереження речового доказу. На обґрунтування необхідності накладення арешту прокурором до матеріалів клопотання долучено копію постанови слідчого СВ Печерського УП ГУ НП у м.Києві ОСОБА_8 від 16.05.2024 року про визнання речовим доказом. Разом з тим, в постанові не зазначено яке доказове значення мають вилучений автомобіль для кримінального провадження. Постанова про визнання речовим доказом містить суттєві суперечності, які не дозволяють встановити ані підстави та мету визнання тимчасово вилученого майна речовим доказом. Крім того, зі змісту мотивувальної частини постанови від 16.05.2024 року вбачається, що значення речового доказу в кримінальному провадженні мають не вилучений автомобіль, а вогнепальна зброя, які є знаряддям вчинення злочину, предметом злочину та містять сліди кримінального правопорушення, однак у резолютивній частині постанови слідчий визначає речовим доказом автомобіль Mitsubishi L200 червоного кольору з реєстраційним номером НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , який на праві власності належить ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 та яким фактично користується ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідно до ч. 3 ст. 168 КПК України слідчий, прокурор, інша уповноважена службова особа під час затримання або обшуку і тимчасового вилучення майна або негайно після їх здійснення зобов'язана скласти відповідний протокол, копія якого надається особі, у якої вилучено майно, або її представнику. Відповідно до вимог ч. 3 ст. 22 КПК України суд не має права виконувати функції сторін кримінального провадження, закон забороняє суміщення функцій державного обвинувачення, захисту і судового розгляду в покладення їх на одного суб'єкта, тим більше самостійно витребувати у сторони обвинувачення будь-які документи на підтвердження доводів клопотання. Право власності будь-якої особи є непорушним і перебуває під захистом як національного, так і міжнародного права, зокрема, ст.1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Тому, доводи органу досудового розслідування щодо необхідності накладення арешту, є безпідставними та немотивованими, та клопотання задоволенню не підлягає. На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 26, 98, 117, 170-173, 309 КПК України, слідчий суддя,-
В задоволенні клопотання прокурора Печерської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні № 42024102060000036 від 13.02.2024 , відмовити. Ухвала про відмову у накладенні арешту на майно може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом 5 днів з дня отримання її копії до Київського апеляційного суду. Слідчий суддя ОСОБА_1