печерський районний суд міста києва
Справа № 757/39591/24-ц
пр. № 2-7790/24
05 грудня 2024 року Печерський районний суд м. Києва у складі:
головуючого - судді Литвинової І. В.,
за участю секретаря судового засідання - Когут Н. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Знай» про захист ділової репутації, спростування недостовірної інформації,
I. Позиції учасників справи.
Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, у якому просив визнати недостовірною інформацію, розміщену та поширену у публікації за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2» у мережі Інтернет, зобов'язати володільця сайту ТОВ «ЗНАЙ» видалити публікацію, викласти спростування про те, що факти, викладені у ній не відповідають дійсності. В обґрунтування позову зазначено, публікацією поширено Інформацію, яка не відповідає дійсності та міст відомості про події та явища, яких не існувало взагалі. Спірна Інформація по тексту є фактичним твердженням, оскільки вона може бути перевірена на предмет її дійсності щодо істинності фактів і вона є недостовірною з огляду на те, що фактичних доказів на підтвердження достовірності таких висловлювань стороною відповідача не надається. При цьому, розповсюджена Інформація є негативною, стосується безпосередньо позивача та його родичів, не носить оціночний характер, так як викладена у формі тверджень. Так, в статті висловлено твердження про громадянство рф дружини позивача, яка не є і ніколи не була громадянкою рф. У даному випадку, поширена недостовірна Інформація, принижує статус позивача як дисциплінованого бізнеспартнера в очах суспільства, в колі друзів, знайомих, тощо, оскільки необґрунтовано ставить під сумнів дотримання позивачем у їх поведінці та веденні бізнесу вимог законів України та загальноприйнятих норм моралі. Поширена спірна Інформація про позивача є недостовірною та такою, що порушує немайнові права позивача та негативно впливає на ділову репутацію. На думку позивача, неупереджений читач, після ознайомлення із поширеною відповідачем недостовірною Інформацією вважатиме, що позивач вдається до незаконних інструментів ведення бізнесу, є недобросовісним, формує негативну оцінку його господарської діяльності та негативно на неї впливає.
Від відповідача до суду відзив не надходив.
II. Процесуальні дії та рішення суду.
03 вересня 2024 року вказана позовна заява надійшла до Печерського районного суду м. Києва, для розгляду якої, у відповідності до пункту 15 Розділу XIII Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року), визначено суддю та передано 05 вересня 2024 року, для вирішення питання про відкриття провадження у справі, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
05 вересня 2024 року судом отримано відповідь з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо відповідача юридичної особи.
06 вересня 2024 року ухвалою судді позовну заяву залишено без руху, на виконання якої 19 вересня 2024 року представник позивача подала заяву про усунення недоліків, зареєстрована у суді 20 вересня 2024 року.
23 вересня 2024 року ухвалою судді у справі відкрито провадження для розгляду справи у спрощеному порядку без виклику сторін у судове засідання.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.
III. Фактичні обставини справи. Позиція суду та оцінка аргументів сторін.
За покликанням в мережі Інтернет ІНФОРМАЦІЯ_1 міститься стаття « ІНФОРМАЦІЯ_2».
Основним Законом України проголошено найвищою соціальною цінністю людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку, кожен має право на повагу до його гідності (ст.ст. 3, 28 Конституції України).
Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Згідно з частиною другою та третьою статті 34 Конституції України і статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.
Як передбачено частиною першою статті 270 Цивільного кодексу України, відповідно до Конституції України фізична особа має право на життя, право на охорону здоров'я, право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність особистого і сімейного життя, право на повагу до гідності та честі, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на недоторканність житла, право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування, право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості.
Відповідно до положень частини першої, другої статті 275 Цивільного кодексу України, фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу (частина перша). Захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення (частина друга).
Статтею 201 Цивільного кодексу України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.
Відповідно до статті 297 Цивільного кодексу України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
Згідно із статтею 299 Цивільного кодексу України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.
Так, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. Під діловою репутацією розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків.
У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз'яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
З матеріалів справи вбачається, що має місце поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб (а); і поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача (б).
Публічна особа, державний службовець, повинен бути готовим до підвищеного рівня критики, у тому числі у грубій формі, прискіпливої уваги суспільства і підвищеної зацікавленості суспільства його діяльністю та / або особистим життям тощо, адже вони, обираючи кар'єру публічної особи, погодились на таку увагу.
У разі, якщо позивач, є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя.
Зокрема, у названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).
У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.
У зв'язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.
Суд вважає, що зазначені висловлювання відповідачів є їхніми суб'єктивними оціночними судженнями, які не підлягають спростуванню у порядку ст. 277 ЦК України.
Судом враховуються роз'яснення, викладені у п. п. 4, 15, 19, 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року, положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, а також аналізуючи зміст оспорюваних висловлювань з урахуванням мовностилістичних засобів, за допомогою яких оголошена інформація, яка в цілому містить припущення суд першої інстанції дійшов до необґрунтованого висновку, що інформація, на яку позивач посилається в своєму позові як на недостовірну та таку, що зачіпає його інтереси, шкодить його діловій репутації і принижує його честь та гідність, а тому негативно характеризує його особисті та ділові якості, містить фактичні данні. Оспорювана інформація є критикою, оцінкою дій, припущеннями, особистою думкою особи, що її висловлює, а тому не може бути перевірена на предмет її відповідності дійсності, у зв'язку із чим на підставі частини другої ст. 30 Закону України «Про інформацію» зазначені висловлювання є оціночними судженнями.
Крім того зі змісту ст.ст. 3, 4, 6 Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи вбачається, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися виставити себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.
Крім того, при вирішенні питання щодо захисту честі та гідності, недоторканності ділової репутації, варто також враховувати, що межа допустимої критики, оцінки та уваги до вчинків і слів публічної особи, є значно ширшою, в порівнянні з пересічною особою.
Оскільки, позивач є публічною особою, обіймаючи посаду голови Правління ОСББ, у зв'язку з чим підлягає ретельному громадському контролю і потенційно міг зазнати гострої та сильної громадської критики з приводу того, як він виконує свої функції.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено право кожного на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії» суд розрізняє факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції.
Отже, на підставі досліджених і оцінених доказів кожного окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд вважає, що інформація, висловлена відповідачем, мала інформативний характер. Позивачем не вказано та не конкретизовано, яку із поширеної інформації у публікації, він просить визнати недостовірною, окрім висловлювання, що його дружина має громадянство рф і не наводить доказів, які це спростовують, не вказує, яке саме із висловлювань чи словосполучень є недостовірною інформацією відносно позивача або яка з поширеної інформації ганьбить гідність, честь чи ділову його репутацію і в який спосіб, а також чим спростовується висловлювання чи що саме становить зміст їхньої недостовірності.
Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, що передбачено частиною другою ст. 77 ЦПК України.
Згідно з частиною першою статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Таким чином, доказуванням є процесуальна і розумова діяльність суб'єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з'ясування дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів; докази і доказування виступають процесуальними засобами пізнання в цивільному судочинстві.
Процес доказування (на достовірність знань про предмет) відбувається у межах передбачених процесуальних форм і структурно складається з декількох елементів або стадій, які взаємопов'язані й взаємообумовлені. Виділяються такі елементи: твердження про факти; визначення заінтересованих осіб щодо доказів; подання доказів; витребування доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі; дослідження доказів; оцінка доказів.
Тобто сторона позивача не скористалась своїм правом та не виконала свій обов'язок, що полягає у поданні доказів.
При дослідженні судом доказів, він має за мету одержання необхідного їх обсягу, для вирішення справи висновку про їх реальне існування, проте такого реального існування судом при розгляді даної справи встановлено не було.
Особливість по доказуванню полягає в тому, що воно виступає як право і обов'язок осіб, які беруть участь у справі. Вони мають право подавати докази, брати участь в їх дослідженні, давати усні і письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування та заперечення, тобто мають право на доказування.
Сторони, подаючи докази, реалізують своє право по доказуванню і одночасно виконують обов'язок по доказуванню. Обов'язок по доказуванню покладається на того, хто звернувся за захистом до суду.
Право доказування виступає як можливість подання доказів, участь в їх дослідженні, попередній оцінці та гарантується сукупністю процесуальних засобів і реалізується по волі заінтересованих осіб особисто або за допомогою суду у відповідності з своїми інтересами та вибором способу поведінки.
Обов'язок по доказуванню полягає у необхідності виконання комплексу відповідних дій, який гарантується настанням несприятливих правових наслідків у випадку їх невиконання, зокрема, відмовою суду визнати наявність юридичного факту у разі невиконання стороною обов'язку по його доказуванню; якщо позивач не доведе підставу вимоги, то в позові належить відмовити.
Невиконання обов'язку по доказуванню для сторін й інших суб'єктів правового спору матиме матеріально-правові і процесуально-правові наслідки.
Обов'язок довести факт завдання недостовірності інформації, того, що внаслідок її поширення було порушено його особисті немайнові права покладається на позивача.
За положеннями ЦПК України, рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях; суд приймає до уваги докази, які відповідають принципам належності, допустимості, достатності і достовірності.
У даному випадку до суду не подані належні докази, що містять інформацію щодо предмета доказування, за таких умов заявлений позов не підлягає до задоволення як необґрунтований.
Враховуючи, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, також не підлягає стягненню судовий збір, який було сплачено позивачем при поданні позову до суду.
На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись
ст. ст. 3, 8, 21, 22, 24, 34, 35, 55, 61, 129, 129-1 Конституції України,
ст.ст. 1-16, 201, Цивільного кодексу України,
ст.ст. 1-23, 43, 49, 76-81, 141, 259, 263-265, 268, 273, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд
Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Знай» про захист ділової репутації, спростування недостовірної інформації залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.
Суддя І. В. Литвинова