печерський районний суд міста києва
Справа № 757/58542/21-ц
пр. 2-6783/24
05 грудня 2024 року Печерський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді - Бусик О.Л.
при секретарі судових засідань - Романенко Ю.О.
учасники справи:
позивач: ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога»
відповідач: ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
У листопаді 2021 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором про надання кредиту з відповідача на суму 70158,00 грн. та 2 270 грн. судового збору.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 04 січня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем було укладено договір про надання кредиту № 257450650 на суму 22000,00 грн. зі сплатою процентів строком на 7 календарних днів шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок позичальника.
11 січня 2021 року строк платежу за договором закінчився, а відповідач не виконав свої зобов'язання, а саме: не повернув кредит та не сплатив проценти.
Станом на 06 вересня 2021 року заборгованість відповідача за договором кредиту склала: сума кредиту - 22000,00 грн., проценти за користування кредитом в Дисконтний період - 2618,00 грн та проценти за користування кредитом після Дисконтного періоду - 45540,00 грн. Загальний розмір заборгованості відповідача за кредитним договором становить 70158,00 грн., а також сплачений судовий збір в розмірі 2 270 грн.
Ухвалою судді від 08 листопада 2021 року у справі відкрито провадження для розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 16 грудня 2021 року позов товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено.
Ухвалою суду від 13 червня 2024 року заяву відповідача про перегляд заочного рішення Печерського районного суду м. Києва від 16 грудня 2021 року - задоволено.
Скасовано заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 16 грудня 2021 року у справі №757/58542/21-ц та призначено справу до судового розгляду.
Від представника позивача надійшла заява, в якій останній підтримав позовні вимоги, просив розглянути справу без його участі та ухвалити заочне рішення.
Відповідач та її представник про час, дату, місце судового розгляду повідомлявся належним чином, причини неявки суду невідомі. 18 листопада 2024 від представника відповідача до суду надійшли додаткові письмові пояснення, в яких останній просив здійснювати розгляд справи у його відсутність, проти позовних вимог заперечив з огляду на наступне.
Відповідач не укладала 04 січня 2021 року жодних договорів з ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», тим паче кредитного за № 257450650 на суму 22000 грн.
Укладення такого договору було здійснено іншою особою (шахраєм), адже в цей день ОСОБА_1 перебувала в місті Шостка Сумської області і після надходження на її телефон повідомлення про укладення від її імені кредитного договору - одразу ж в цей же день (04 січня 2021 року) звернулась до Шосткинського ВП ГУНП в Сумській області з заявою про вчинення кримінального правопорушення кваліфікованого за ч.1 ст. 358 КК України.
Таким чином, відповідач не може нести цивільно-правової, або ж іншої відповідальності за здійснення 04 січня 2021 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» платіжної операції з перерахування коштів в сумі 22000 грн. на рахунок відповідача, зазначений від її імені невстановленою особою (шахраєм), та зняття цих коштів невстановленою особою з рахунку відповідача, адже спеціальний платіжний зaciб було використано без фізичного пред'явлення його ОСОБА_1 як користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя.
Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Згідно зі статтею 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язуються надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі, відповідно до статті 1055 Цивільного кодексу України.
Відповідно до положень статей 5,15 Закону України «Про електронній документи та електронний документообіг», електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною. Суб'єкти електронного документообігу, які здійснюють його на договірних засадах, самостійно визначають режим доступу до електронних документів, що містять конфіденційну інформацію, встановлюють для них систему (способи) захисту.
Судом установлено, що 04 січня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем було укладено договір про надання кредиту № 257450650 на суму 22000,00 грн. зі сплатою процентів строком на 7 календарних днів шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок позичальника зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,70 % від суми кредиту за кожен день користування.
Виконання позивачем (кредитором) обов'язку щодо надання грошових коштів у розмірі 22000 грн. відповідачу (позичальнику) підтверджується платіжним дорученням від 04 січня 2021 року.
Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, що передбачено статтею 526 Цивільного кодексу України.
За приписами частин 1, 2 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, відповідаючи перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
Відповідач заперечує укладення договору про надання кредиту №257450650, та виниклу заборгованість перед фінансовою установою та стверджує, що невідома особа таємно уклала від її імені вищевказаний кредитний договір та зняла кредитні кошти з рахунку відповідача.
На підтвердження зазначених обставин надала витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань, згідно яких, 05 січня 2021 року відомості про скоєння кримінального правопорушення за ознаками ч. 1 ст. 358 КК України внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12021205110000008 та розпочато досудове розслідування.
Зазначені твердження відповідача суд відхиляє, з огляду на те, що відкриття кримінального провадження по факту підроблення документів, в силу презумпції невинуватості не може свідчити про вчинення злочину відносно неї до ухвалення вироку, яким такі обставини будуть встановлені.
Отже, наявність заяви до правоохоронних органів та відкриття кримінального провадження не є належним доказом скоєння по відношенню до відповідача таємного викрадення майна. Наразі обвинувальний вирок, який є єдиним належним і достовірним доказом скоєння таємного викрадення майна відповідача, останньою не наданий.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 87 Закону України "Про платіжні послуги" (надалі ЗУ «Про платіжні послуги») надавач платіжних послуг несе відповідальність перед користувачами за невиконання або неналежне виконання платіжних операцій відповідно до закону та умов укладених між ними договорів, якщо не доведе, що платіжні операції виконані цим надавачем платіжних послуг належним чином. Користувачі мають право на відшкодування в судовому порядку шкоди, заподіяної надавачем платіжних послуг внаслідок помилкової, неналежної, неакцептованої платіжної операції або виконання платіжної операції з порушенням установлених цим Законом строків.
Відповідно до ч.8 ст. 46 ЗУ "Про платіжні послуг" надавач платіжних послуг вважається таким, що виконав належним чином платіжну операцію, якщо така операція виконана на користь отримувача відповідно до унікального ідентифікатора, зазначеного ініціатором у платіжній інструкції.
Відповідно до ч.1 ст.47 ЗУ "Про платіжні послуги" надавач платіжних послуг платника зобов'язаний виконати платіжну інструкцію ініціатора протягом операційного дня з моменту прийняття ним до виконання платіжної інструкції.
Ч.1, 4 ст. 68 ЗУ "Про платіжні послуги" передбачено, що електронна взаємодія надавача платіжних послуг із користувачем здійснюється лише після автентифікації користувача, який є фізичною особою, або уповноваженого представника користувача, який є юридичною особою. Для проведення дистанційних платіжних операцій надавачі платіжних послуг зобов'язані застосовувати посилену автентифікацію платника, що включає використання унікальних для кожної окремої операції даних, які дають змогу пов'язувати (в результаті виконання алгоритму співставляти контрольний показник з даними операції) операцію на певну суму і конкретного отримувача.
Відповідно до ч. 4 ст. 87 ЗУ «Про платіжні послуги» платник зобов'язаний негайно після того, як така інформація стала йому відома, повідомити надавача платіжних послуг у визначеному договором порядку про факт виконання з його рахунку неналежної або неакцептованої платіжної операції для отримання відшкодування за такою операцією.
Згідно з п. 140 Положення НБУ «Про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів» №164 від 29.07.2022 (далі Положення №164), користувач зобов'язаний не повідомляти та іншим чином не розголошувати індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, що дає змогу ініціювати платіжні операції, та негайно після того, як йому стало відомо про факт втрати такої інформації та/або платіжного інструменту, повідомити про це емітента в спосіб та каналами зв'язку, визначеними договором між емітентом та користувачем. До моменту повідомлення емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неналежних платіжних операцій та відповідальність за них покладаються на користувача. З моменту повідомлення користувачем емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неакцептованих/неналежних платіжних операцій та відповідальність покладаються на емітента. Момент, з якого настає відповідальність емітента, має бути чітко визначений умовами договору, укладеного між користувачем та емітентом.
Відповідно до п.п 11 п.3 Положення №164, електронний платіжний засіб - платіжний інструмент, реалізований на будь-якому носії, що містить в електронній форт дані, необхідні для ініціювання платіжної операції та/або здійснення інших операцій, визначених договором з емітентом».
Платіжний застосунок - програмне забезпечення, що дає змогу користувачу ініціювати платіжну операцію (у тому числі за допомогою платіжних інструментів) та/ або здійснювати інші операції, передбачені договором з надавачем платіжних послуг (п.п. 23 п. 3 Положення №164).
Відповідно до п. 136 Положення №164 користувач зобов'язаний зберігати та використовувати платіжні інструменти відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання платіжних інструментів особами, які не мають на це законного права або повноважень».
Відповідно до ч. 3 статті 87 ЗУ "Про платіжні послуги" платник зобов'язаний відшкодувати шкоду, заподіяну надавачу платіжних послуг, що його обслуговує, внаслідок недотримання цим платником вимог щодо захисту інформації і здійснення неправомірних дій з компонентами платіжної інфраструктури (у тому числі платіжними інструментами, обладнанням, програмним забезпеченням). У разі недотримання користувачем зазначених вимог надавач платіжних послуг, що обслуговує платника, звільняється від відповідальності перед платником за виконання платіжних операцій.
П. 146 Положення №164 передбачено, що власник рахунку не несе відповідальності за платіжні операції, здійснені без автентифікації платіжного інструменту і його держателя, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність власника рахунку/держателя призвели до втрати, незаконного використання ПІН у або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Отже, лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для притягнення його до цивільно-правової відповідальності.
Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, які беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.
Відповідно до висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 07.12.2020 року у справі №182/5175/16-ц, на клієнта банку - власника картки покладено обов'язок нерозголошення (нерозкриття) інформації за рахунком, паролів, ПІН-кодів, СVV-кодів, як і обов'язок повідомлення банку в разі втрати, викрадення платіжної картки та розголошення інформації за рахунком.
Разом з тим, не зважаючи на обов'язок відповідача, як клієнта банку, не розголошувати (не розкривати) інформацію за рахунком, а саме паролів, ПІН-кодів, CVV-кодів, та обов'язок повідомлення банку у разі втрати, викрадення платіжної картки і такого розголошення, відповідач не звернулася невідкладно до банку з метою припинення операцій, які, як вона стверджує, не вчиняла.
Крім того, суд вважає, що відповідач не довела належними доказами, що незаконне використання платіжного інструменту (банківської карти), розголошення (нерозкриття) інформації за рахунком, паролів, ПІН-кодів, СVV-кодів відбулося не з її вини, або вини банку.
Аналізуючи викладене, та враховуючи невиконання відповідачем обов'язку повідомити банк про викрадення платіжної картки, суд дійшов висновку про наявність підстав для притягнення ОСОБА_1 до цивільно-правової відповідальності за невиконання умов кредитного договору №257450650.
Крім того, суд зауважує, що 14.11.2018 року Велика Палата Верховного Суду у справі №2-383/2010 дійшла висновку, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності кредитного договору, зазначений договір недійсним не визнано, доказів того, що наведені умови договору, його форма і порядок укладення суперечать волевиявленню позичальника, було обмеженим і не відповідало його внутрішній волі.
З матеріалів справи слідує, що відповідач не виконує умови договору у добровільному порядку, внаслідок чого виникла заборгованість по сплаті суми кредиту, процентів за користування ним та проценти за прострочення терміну повернення грошей.
Згідно з розрахунком заборгованості, наданим представником позивача, сума непогашеного відповідачем кредиту станом на 06 вересня 2021 року заборгованість відповідача за договором кредиту склала: сума кредиту - 22000,00 грн., проценти за користування кредитом в Дисконтний період - 2618,00 грн та проценти за користування кредитом після Дисконтного періоду - 45540,00 грн. Загальний розмір заборгованості відповідача за кредитним договором становить 70158,00 грн.
Суд не приймає доводи відповідача про нарахування процентів поза межами кредитного договору враховуючи наступне.
Крім того, згідно п. 1.7.1 сторони погодили, що зобов'язання щодо повернення основної суми Кредиту переносяться на наступний день після закінчення Дисконтного періоду, однак при не надходженні платежу зобов'язання Позичальника по оплаті основної суми Кредиту знову відкладається кожен раз на один календарний день, але не більше ніж на 90 (дев'яносто) календарних днів від дати закінчення Дисконтного періоду;
п.1.7.2 з наступного дня після закінчення Дисконтного періоду Позичальник зобов'язаний щоденно сплачувати Кредитодавцю проценти з розрахунку 839,50 (вісімсот тридцять дев'ять цілих п'ять десятих) процентів річних, що становить 2,30 процентів в день від суми Кредиту за кожний день користування ним.
Враховуючи, вимоги 1.7.1 та. 1.7.2 кредитного договору, відсотки за користування кредитними коштами можуть нараховуватися лише за 90 днів після закінчення дисконтного періоду, який становить 30 днів, в розмірі 2,3 % від суми Кредиту за кожен день.
Отже, суд погоджується з доводами представника позивача про стягнення з відповідача заборгованості за кредитом в розмірі 22000,00 грн., проценти за користування кредитом в Дисконтний період - 2618,00 грн та проценти за користування кредитом після Дисконтного періоду - 45540,00 грн., в зв'язку з чим вказані вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 Цивільного процесуального України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Матеріали справи не містять доказів повного виконання відповідачем зобов'язань за кредитним договором. Розмір суми заборгованості наданий позивачем відповідачем у встановленому законом порядку не спростований та й сумнівів у суду не викликає.
Відповідно до ст. 141 Цивільного процесуального України, з відповідачки підлягає стягненню на користь позивача документально підтверджена сплачена сума судового збору в розмірі 2 270 грн.
Керуючись ст.ст.509,525,526,530,536,612,1054,1055 Цивільного кодексу України, Законом України «Про електронній документи та електронний документообіг», ст. ст.1-23,76-81,89,95,131,141,258-259,263-265,279,352,354,355 ЦПК України, суд,-
Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: ( АДРЕСА_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» (код ЄДРПОУ 38569246, місцезнаходження за адресою: поштовий індекс 01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, буд. 15 Б, поверх 1) суму заборгованості у розмірі 70158,00 грн. та судовий збір в сумі 2 270 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного тексту повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справу, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення складено 10 грудня 2024 року.
Суддя О.Л. Бусик