печерський районний суд міста києва
Справа № 757/49200/24-ц
пр. 2-8466/24
03 грудня 2024 року Печерський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді - Ільєвої Т.Г.,
при секретарі судових засідань - Ємець Д.О.,
розглянувши у судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу в порядку загального (позовного) провадження за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Правекс Банк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: приватний нотаріус Коломийського міського нотаріального округу Яцко Петро Петрович про визнання договору поруки недійсним, -
19.03.2024 до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Правекс Банк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: приватний нотаріус Коломийського міського нотаріального округу Яцко Петро Петрович про визнання договору поруки недійсним.
Мотивуючи позовну заяву, ОСОБА_1 вказує, що у 2010 році відповідач - Акціонерний комерційний банк "Правекс-Банк" (теперішня назва - Акціонерне Товариство "ПРАВЕКС БАНК") звернувся до Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . ОСОБА_4 , ТзОВ "Монтажрембуд", ОСОБА_1 , про відшкодування заборгованості за кредитним договором.
Так, АКБ «ПРАВЕКС БАНК» обґрунтувало позов тим, що 08 серпня 2007 року між останніми та ТзОВ "Спеціалізоване ремонтно-монтажне пусконалагоджувальне підприємство "Монтажрембуд" було укладено договір про відкриття кредитної лінії №4501- 001/07, згідно якого АКБ "Правекс-Банк" надав ТзОВ "Монтажрембуд" кредитні кошти в розмірі 500000 грн. дія поповнення оборотних коштів, оплати по контрактам з кінцевим терміном повернення до 08 серпня 2012 року зі сплатою 18% річних за користування кредитом. В подальшому, згідно додаткових угод до даного договору від 08 серпня 2007 року та 01 липня 2008 року були внесені зміни, відповідно до яких ТзОВ "Монтажрембуд" встановлена відсоткова ставка - відповідно 3% та 22% річних. З метою забезпечення виконання зобов'язань по вищевказаному кредитному договору, між АКБ "Правекс-Банк" та іншими відповідачами (вказаними у поданому позові АКБ "Правекс-Банк"), зокрема і з ОСОБА_1 було нібито укладено договір поруки №4501-001/07-4, посвідчений приватним нотаріусом Яцком П.П., згідно із яким поручитель за договором (тобто ОСОБА_1 ) зобов'язався відповідати перед АКБ "Правекс-Банк" за належне виконання в повному обсязі ТзОВ "Монтажрембуд" зобов'язань перед АКБ "Правекс-Банк" згідно договору №4501-001/07.
Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 11 листопада 2010 року було вирішено поданий позов АКБ "Правекс-Банк" задовольнити.
Проте, позивач вказує, що про перебування вищевказаного позову у суді, поданого АКБ "Правекс-Банк", а також про винесення рішення по даній справі (№2-77 за 2010 рік), ОСОБА_1 взагалі відомо не було, і договір поруки він не підписував, оскільки останній перебував за кордоном в період з 2006 р. по 2020 р.
Вказані обставини в сукупності свідчать про недійсність оспорюваного договору, що і послугувало підставою для звернення до суду.
22.11.2024 до суду надійшов відзив Акціонерного товариства «Правекс Банк» на позовну заяву, в якому представник просив постановити ухвалу про закриття провадження у справі, у зв'язку з відсутністю предмета спору та пропущеним строком позовної давності для звернення ОСОБА_1 до суду про визнання договору поруки недійсним.
03.12.2024 ухвалою суду відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі.
03.12.2024 протокольною ухвалою суду в задоволенні клопотання про допит свідків відмовлено.
03.12.2024 ухвалою суду відмовлено в задоволенні клопотання представника позивача про призначення судової почеркознавчої експертизи.
03.12.2024 ухвалою суду закрито підготовче провадження у справі та призначено до розгляду справу по суті.
В прохальній частині позову представник просив провести розгляд справи у відсутність сторони позивача, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити.
03.12.2024 представник відповідача подав до суду заяву про проведення розгляду без фіксації технічним засобами, у задоволенні позову просив відмовити.
У відповідності до ч.1 ст. 223 ЦПК України, суд вважає можливим розглянути справу на підставі наявних в ній даних та у відсутність нез'явившихся осіб.
Суд, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, на які позивач послався як на підставу своїх вимог, що викладені у позовній заяві, з урахуванням обставин викладених у відзиві на позов, на засадах верховенства права, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, прийшов до висновку про можливість постановлення по справі рішення.
Частиною 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Вказані принципи знайшли своє втілення і в нормах цивільного процесуального законодавства, а саме ст. ст. 2, 12, 13 ЦК України.
Судовим розглядом встановлено, що у 2010 році відповідач - Акціонерний комерційний банк "Правекс-Банк" (теперішня назва - Акціонерне Товариство "ПРАВЕКС БАНК") звернувся до Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . ОСОБА_4 , ТзОВ "Монтажрембуд", ОСОБА_1 , про відшкодування заборгованості за кредитним договором.
Так, АКБ «ПРАВЕКС БАНК» обґрунтувало позов тим, що 08 серпня 2007 року між останніми та ТзОВ "Спеціалізоване ремонтно-монтажне пусконалагоджувальне підприємство "Монтажрембуд" було укладено договір про відкриття кредитної лінії №4501- 001/07, згідно якого АКБ "Правекс-Банк" надав ТзОВ "Монтажрембуд" кредитні кошти в розмірі 500000 грн. дія поповнення оборотних коштів, оплати по контрактам з кінцевим терміном повернення до 08 серпня 2012 року зі сплатою 18% річних за користування кредитом. В подальшому, згідно додаткових угод до даного договору від 08 серпня 2007 року та 01 липня 2008 року були внесені зміни, відповідно до яких ТзОВ "Монтажрембуд" встановлена відсоткова ставка - відповідно 3% та 22% річних. З метою забезпечення виконання зобов'язань по вищевказаному кредитному договору, між АКБ "Правекс-Банк" та іншими відповідачами (вказаними у поданому позові АКБ "Правекс-Банк"), зокрема і з ОСОБА_1 було нібито укладено договір поруки №4501-001/07-4, посвідчений приватним нотаріусом Яцком П.П., згідно із яким поручитель за договором (тобто ОСОБА_1 ) зобов'язався відповідати перед АКБ "Правекс-Банк" за належне виконання в повному обсязі ТзОВ "Монтажрембуд" зобов'язань перед АКБ "Правекс-Банк" згідно договору №4501-001/07.
Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 11 листопада 2010 року позов АКБ "Правекс-Банк" задоволення.
Відповідно до ухвали Господарського суду Івано-Франківської області від 05.11.2015 справа № Б-13/104 ТОВ "Спеціалізоване ремонтно-монтажне пусконалагоджувальне підприємство "Монтажрембуд" було ліквідовано, як юридичну особу та виключено її з Єдиного Державного реєстру підприємств та організацій України.
На підставі вказаного, рішення банком відповідно до внутрішнього обліку за кредитним договором № 4501-001/07 від 08.08.2007 17.10.2016 виконано закриття, з підстав списання прощеної безнадійної заборгованості по кредиту. Враховуючи припинення боргу позичальника, відбулось закриття кредитного договору, одночасно відбулось припинення боргу поручителя і закриття договору поруки № 4501-001/07-4.
Позивач вказує, що договір поруки №4501-001/07-4 від 08 серпня 2007 року, який начеб то укладений між Акціонерним комерційним банком "Правекс-Банк" (теперішня назва - Акціонерне Товариство "ПРАВЕКС БАНК") та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , він не підписував, так як перебував за кордоном та про вищевказані обставини йому не було відомо, тому просить суд поновити строк на звернення до суду з даним позовом.
Відповідно до частини 1 статті 553 Цивільного кодексу України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ніш свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Частина 2 статті 553 ЦК України регламентує - порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.
Згідно із частиною 1 статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли і згоди з усіх істотних умов договору.
Відповідно до частини 1 статті 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь- якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
В частині 3 статті 639 ЦК України вказано, що якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.
Стаття 215 ЦК України регламентує недійсність правочину. Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою. п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Зокрема, частина 1-3 статті 203 ЦК України передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Частина 5 вказаної статті ЦК України передбачає, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частина 1 статті 204 ЦК України регламентує, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Стаття 208 ЦК України регламентує правочини, які належить вчиняти у письмовій формі. Так, в частині 1 вказаної статті зазначено, що у письмовій формі належить вчиняти: 1) правочини між юридичними особами; 2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.
Частина 3 статті 215 ЦК України зазначає, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Також, відповідно до ч. 1,2 статті 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.
Положеннями ч. 1 ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною першою статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно із частиною 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. В частині 2 даної статті вказано, що ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ч. 1,2 статті 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
У постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року в справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18) зроблено висновок про те, що підпис є обов'язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.
Позиція щодо недійсності договору, підпис в якому здійснено іншою особою, ніж стороною договору (встановлення факту відсутності волевиявлення особи на укладення договору), відображається в наступних висновках Верховного Суду - від 11.06.2020 у справі № 141/875/17-ц, від 19.05.2020 у справі № 624/600/16-ц, від 03.07.2019 у справі № 201/13235/15-ц, від 11.06.2018 у справі № 916/613/17 та ін.).
Позивач вказує, що договір поруки №4501-001/07-4 від 08 серпня 2007 року, який начеб-то укладений між Акціонерним комерційним банком "Правекс-Банк" (теперішня назва - Акціонерне Товариство "ПРАВЕКС БАНК") та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , він не підписував, так як перебував за кордоном з 2006 року по 2020 рік.
На підтвердження вказано представник позивача надав копії паспорта громадянина України ОСОБА_1 для виїзду за кордон, проте слід зазначити, що позивачем надані копії паспорта терміном дії з 14.09.2005 року по 14.09.2015 року без відміток про виїзд за кордон та терміном дії з 29.08.2018 року по 29.08.2028 року, з відміткою про перебування під час цього періоду в Єгипті. Отже, такі докази жодним чином не підтверджують факт перебування позивача за межами України під час укладення оспорюваного договору 08 серпня 2007 року.
В якості додаткового підтвердження відсутності позивача на території України в період з 2006 по 2020 рік до поточної справи додано лист центру оброки інформації державної прикордонної служби від 12.03.2024 № б/н, яким надано відомості про наявну інформацію про перетин кордону, однак у період 2020 - 2021 роки. Інформація до 30.06.2020 не зазначена. Крім того, відповідь надається за період, що починається з 08.11.2017.
Таким чином, вказаний лист не містить інформації про 2009 рік, коли відбулось звернення Банку до суду першої інстанції по справі 2-77/2010, про 2010 рік коли подавалось оголошення про виклик до суду і було винесено рішення Коломийським міськрайонним судом від 11 листопада 2010 у справі 2-77/2010, так само про 2011 рік, коли відбувався перегляд рішення по справі 2-77/2010 і виклик до суду розсилав апеляційний суд Івано-Франківської області.
Додатково, до позовної заяви додано дві нотаріальні заяви від осіб, яких позивачем визначено у якості свідків. Вказані заяви містять інформацію, що нібито підтверджують відсутність позивача у період 2006- 2020 року на території України.
Однак, достовірність відомостей у вказаних нотаріальних заявах не може бути доведена чи спростована, так само невідома ситуація щодо упередженості вказаних осіб, а тому прийняття до уваги доданих нотаріальних заяв вважаємо недоцільним. Більше того, у одній заяві нотаріус вказав, що «факти викладені в даному документі нотаріусом не перевірялись».
Окрім цього, в спростування доводів позивача свідчить і довідка про реєстрацію місця проживання, за підписом сільського голови Михальчівської сільської ради Савка Ю.П., в якій зазначено, що ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: с. Білка Городенківського р-ну Івано-Франківської області, з 13 лютого 2001 року по теперішній час, проте у вказаній довідці відсутні відомості про дату її видачі.
Статтею 13 ЦПК України передбачено, що збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 2 ст. 12 ЦПК). Натомість роль суду зводиться до керування ходом судового процесу; роз'яснення у випадку необхідності учасникам судового процесу їхніх процесуальних прав та обов'язків, наслідків вчинення або невчинення процесуальних дій, сприяння учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених ЦПК (п.п. 1, 3, 4 ч. 5 ст. 12 ЦПК).
Відповідно до п. 2. ч. 1 ст. 43 ЦПК України, учасники справи мають право подавати докази, яке у взаємозв'язку з положеннями ст. 44 повинно використовуватись добросовісно, а не всупереч завданню судочинства. Відповідно до п. 2 та 4 ч. 2 ст. 43 ЦПК учасники справи зобов'язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Законодавцем визначено, а саме ч. 1 ст.79 ЦПК України, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування..
Стаття 76 ЦПК України передбачає, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а відповідно до ч. 2 ст. 78 цього ж Кодексу обставини справи, які за законом мають бути підтверджені засобами доказування, не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 95 ЦПК України, письмовими доказами є будь-які документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Частиною другою статті 77 ЦПК України визначено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до ч.1 ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Встановлені під час судового розгляду обставини та долучені до матеріалів справи документи, жодним чином не підтверджують факт перебування позивача за межами території України під час укладення оспорюваного договору, які б дали підстави для визнання договору недійсним та не вказують, що позивач не підписував договір.
Окрім цього, суд вважає за необхідне зазначити, що доводи позивача зводяться до незгоди з судовим рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 11 листопада 2010 року та намагання його оскаржити в позапроцесуальний спосіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Окрім цього, відповідач просив застосувати строки позовної давності до вимог позивача та за встановлених вище обставин, суд приходить до висновку про обґрунтованість вказаної вимоги відповідача.
Так, відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав-учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення ЄСПЛ від 20 вересня 2011 року у справі «Юкос проти Росії», пункт 51 рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).
Так, до суду із позовом про визнання договору недійсним позивач звернувся 04.10.2024 р., що підтверджується поштовим штемпелем на конверті, в якому надійшов вказаний позов.
Нормами цивільного законодавства, а саме ст. 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Так, в розумінні статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність є часовою межею подання особою позову, тобто звернення з вимогою про прийняття рішення про захист конкретного порушено права.
Початок перебігу, тривалість та сплив позовної давності пов'язується з конкретною вимогою про захист окремого порушеного права. У даному випадку така вимога стосується визнання недійсним договору, у зв'язку з його невідповідністю на момент укладення нормам чинного законодавства.
Згідно ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. Перебіг позовної давності, відповідно до ст.264 ЦК України, переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається спочатку.
Матеріали справи не містять обставин, які б свідчили про зупинення, перерив або про наявність підстав для поновлення строку позовної давності.
Правовідносини, які склались між сторонами, відповідають вимогам ст. 257, ч. 1 ст.261, ст.266, ч.ч.3 та 4 ст. 267 ЦК України, згідно з якими загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За таких обставин, вимоги про визнання договору недійсним заявлені позивачем з пропуском строку позовної давності.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин справи, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено обставин, викладених у позовній заяві, та, як наслідок, у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Усі інші пояснення сторін, їх докази і аргументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надало можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.
Так, відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Правекс Банк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: приватний нотаріус Коломийського міського нотаріального округу Яцко Петро Петрович про визнання договору поруки недійсним.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання до Київського апеляційного суду апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення виготовлено протягом десяти днів.
Суддя Тетяна ІЛЬЄВА