Справа №:755/19730/24
Провадження №: 1-кс/755/3596/24
"02" грудня 2024 р. слідча суддя Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , секретар судового засідання ОСОБА_2 за участю:
прокурора ОСОБА_3 ,
власника майна ОСОБА_4 ,
представника власника майна ОСОБА_5 ,
розглянувши клопотання прокурора Дніпровської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_6 про арешт майна у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12024100040003757 від 05.11.2024, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 358, ч. 3 ст. 197-1 КК України,
прокурор Дніпровської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_6 звернувся до слідчої судді з клопотанням про арешт майна на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:66:016:0013, площею 0,0784 га та житловим будинком, загальною площею 109,4 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2482983880000 шляхом заборони користування, володіння та розпорядження вказаним майном.
Клопотання мотивовано тим, що Дніпровською окружною прокуратурою здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024100040003757, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 358, ч. 3 ст. 197-1 КК України.
Під час проведення досудового розслідування з'ясовано, що невстановлені особи, при відсутності відповідного рішення Київської міської ради про передачу у власність або надання у користування (оренду) земельної ділянки, без реєстрації у встановленому законом порядку документів, які б давали право на виконання будівельних робіт, здійснили самовільне будівництво будівлі на самовільно зайнятій земельній ділянці комунальної власності територіальної громади міста Києва.
Крім того, з метою приховання самовільно будівництва, невстановлені особи вчинили підробку офіційних документів з подальшим їх використанням для здійснення державної реєстрації речового права на об'єкт самовільного будівництва.
Так, з аналізу реєстраційної справи на об'єкт нерухомого майна № 2482983880000 встановлено, що будинок загальною площею 109,4 кв.м. побудований його власником ОСОБА_7 до 1992 року (дані техпаспорта та довідки про показники об'єкта нерухомості). Згідно наявних у реєстраційній справі документів, будинку присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_1 .
Вказані документи стали підставою для реєстрації за ОСОБА_7 речового права власності на житловий будинок.
У то же час, згідно протоколу огляду загально - доступного ресурсу «Гугл Про» встановлено, що житловий будинок з реєстраційним номером об'єкту нерухомого майна 2482983880000 побудований у період часу не раніше 2019 року, що свідчить що документи (технічний паспорт та довідка про показники) про його побудову до 1992 року не відповідають дійсності.
Протоколом огляду місця події встановлено, що житловий будинок з реєстраційним номером об'єкту нерухомого майна 2482983880000 побудований на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:66:016:0013. Земельна ділянка огороджена парканом.
Натомість за наявною в матеріалах провадження інформацією Київської міської ради та Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:66:016:0013 нікому у власність та користування не виділялась, у тому числі і ОСОБА_7 , а відтак є самовільно зайнятою та відповідно самовільно забудованою (ст. 376 ЦК України).
З огляду на викладене, на підставі документів до яких внесені недостовірні відомості та з порушення порядку державної реєстрації речових прав, невстановленими особами здійснено приховане заволодіння земельною ділянкою з метою її самочинної забудови та подальшого отримання у власність чи користування.
Вказані об'єкти нерухомого майна (земельна ділянка та житловий будинок) визнані речовими доказами у кримінальному провадженні.
У зв'язку з викладеним, враховуючи те, що відносно описаного вище житлового будинку та земельної ділянки існує сукупність підстав та розумних підозр вважати, що вони є речовими доказами кримінального провадження, а також з метою збереження цих об'єктів, як речових доказів у даному кримінальному провадженні від приховування, пошкодження, зникнення, втрати, а також з метою запобігання реєстрації речового права на земельну ділянку на підставі документів, що містять недостовірні відомості.
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 підтримав подане клопотання, просив задовольнити з викладених в ньому підстав.
Представник власника майна ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_5 заперечував проти задоволення клопотання у повному обсязі. Зазначив, що прокурор маніпулює, перекручує обставини, клопотання містить у додатках недопустимі докази, у вказаному будинку ОСОБА_4 не здійснював ніяких вказаних дій, просив долучити документи на підтвердження своєї позиції, зокрема листи, коли виділялась земельна ділянка і вівся облік, у них були облікові номери. Просив допитати свідка ОСОБА_8 , оскільки вона є однією з сусідок, бачила, що будувався будинок, вона є членом кооперативу.
Власник майна ОСОБА_4 у судовому засіданні підтримав свого представника.
Відповідно до ч. 4 ст. 172 КПК України, під час розгляду клопотання про арешт майна слідчий суддя має право за клопотанням учасників розгляду або за власною ініціативою заслухати будь-якого свідка чи дослідити будь-які матеріали, що мають значення для вирішення питання про арешт майна.
За клопотанням представника власника майна ОСОБА_5 у судовому засіданні допитано свідка ОСОБА_9 , яка показала, що вказаний будинок будувався до 1991, ділянка була виділена ще раніше. Попередній власник будинку був членом садового товариства. Тоді всі будували будинки. Він будував і жив там десь до 2006 року. Ділянка була у садовому товаристві.
Слідча суддя, вивчивши клопотання, заслухавши думку учасників кримінального провадження, дослідивши матеріали додані до клопотання, дійшла такого висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно частини другої вказаної статті КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України передбачено, що у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Речовими доказами, згідно ч. 1 ст. 98 КПК України, є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Отже, майно, яке за обґрунтованої підозри органу досудового розслідування, має одну або декілька ознак, наведених у ст. 98 КПК України, може набути статусу речового доказу за рішенням слідчого/прокурора, яке відповідно до вимог ч. 3 ст. 110 КПК України приймається у формі постанови і з наведенням мотивів такого рішення.
Слідча суддя звертає увагу на те, що до клопотання про арешт майна та й під час судового засідання прокурором не долучено постанови про визнання речовим доказом у кримінальному провадженні №12024100040003757 від 05.11.2024,земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:66:016:0013, площею 0,0784 га та житлового будинку, загальною площею 109,4 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 .
Тому в даному випадку не може ставитися питання про накладення на них арешту з метою забезпечення збереження речових доказів, виходячи з того, що при цьому нівелюється мета накладення на них арешту, передбачена п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України.
Крім того, прокурор не довів те, що потреби досудового розслідування виправдовують саме такий ступінь втручання у права і свободи власника майна, про які йдеться у клопотанні.
Разом з тим, як вбачається з тексту клопотання, прокурор просить накласти арешт на зазначене вище майно у зв'язку з тим, що під час проведення досудового розслідування з'ясовано, що невстановлені особи, при відсутності відповідного рішення Київської міської ради про передачу у власність або надання у користування (оренду) земельної ділянки, без реєстрації у встановленому законом порядку документів, які б давали право на виконання будівельних робіт, здійснили самовільне будівництво будівлі на самовільно зайнятій земельній ділянці комунальної власності територіальної громади міста Києва та з метою приховання самовільно будівництва вчинили підробку офіційних документів з подальшим їх використанням для здійснення державної реєстрації речового права на об'єкт самовільного будівництва.
Зазначив, що з аналізу реєстраційної справи на об'єкт нерухомого майна № 2482983880000 встановлено, що будинок загальною площею 109,4 кв.м. побудований його власником ОСОБА_4 до 1992 року, однак згідно протоколу огляду загально - доступного ресурсу «Гугл Про» встановлено, що житловий будинок з реєстраційним номером об'єкту нерухомого майна 2482983880000 побудований у період часу не раніше 2019 року, що свідчить що документи (технічний паспорт та довідка про показники) про його побудову до 1992 року не відповідають дійсності.
Проте, слідча суддя, дослідивши додані до клопотання про арешт майна та надані представником власника майна документи, беручи до уваги покази свідка ОСОБА_9 , яка підтвердила у судовому засіданні факт того, що будівництво житлового будинку, на який акцентує увагу прокурор, було розпочато ще на початку 90х років та велось колишнім власником земельної ділянки, який був членом садового товариства.
Слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу. (абз. 1 ч. 1 ст. 173 КПК України)
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Стаття 41 Конституції України гарантує, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності і право приватної власності є непорушним.
Аналогічні гарантії захисту права власності містяться у статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод 1950 року, згідно якого ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Так, згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справах «ІммобіліареСаффі проти Італії» (ImmobiliareSaffi v. Italy), заява № 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії», заява № 71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року).
У своєму рішенні від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України» заява № 19336/04 п. 168, Європейський суд з прав людини також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції» (SporrongandLonnroth v. Sweden), пп. 69 і 73, Series A № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» (JamesandOthers v. TheUnitedKingdom), п. 50, Series A № 98).
Взявши до уваги вищевикладене, кваліфікацію кримінальних правопорушень за фактом вчинення яких розслідується кримінальне провадження, та в межах якого подано дане клопотання, слідча суддя приходить до висновку, що клопотання прокурора є необґрунтованим, а тому в його задоволенні слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст. 98, 100, 110, 131-132, 170-173, 309, 372, 392, 532 КПК України, слідча суддя
у задоволенні клопотання прокурора Дніпровської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_6 про арешт майна у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12024100040003757 від 05.11.2024, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 358, ч. 3 ст. 197-1 КК України - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом 5 днів з моменту її оголошення.
Визначити час проголошення повного тексту ухвали - 15 год 25 хв 06 грудня 2024 року.
Слідча суддя: ОСОБА_1