Справа №:755/19836/23
Провадження №: 2/755/2835/24
"04" грудня 2024 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі: головуючого судді - Гаврилової О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін, в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
До Дніпровського районного суду міста Києва звернулось ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Згідно заявлених вимог представник позивача просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача суму заборгованості за кредитним договором №715788031 в розмірі 30 451,96 грн, з яких: 11 600,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 18 851,96 грн - сума заборгованості за відсоткам.
Вимоги позову обґрунтовані тим, що 27 листопада 2019 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №715788031. 28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено договір факторингу №28/1118-01, відповідно до якого клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором. 31 грудня 2020 року додатковою угодою №26 до договору факторингу №28/1118-01 сторони дійшли згоди викласти текст договору в новій редакції. Відповідно до реєстру боржників №66 від 18 лютого 2020 року до договору факторингу №28/1118-01 укладеного між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс», до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №715788031. 20 жовтня 2022 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу №20102022, у відповідності до умов якого, ТОВ «Таліон Плюс» передає (відступає) ТОВ Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» приймає належні ТОВ «Таліон Плюс» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрах прав вимоги. Відповідно до реєстру прав вимоги №2 від 06 березня 2023 року до договору факторингу №20102022 від 20 жовтня 2022 року ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 30 451,96 грн, з яких: 11 600,00 грн - сума заборгованості по основному боргу; 18 851,96 грн - сума заборгованість по відсоткам. Представник позивача зазначає, що всупереч умовам кредитного договору, незважаючи на повідомлення, відповідач не виконав свого зобов'язання, після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідача, останній не здійснив жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ні на рахунки ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», ні на рахунки попереднього кредитора. Таким чином, ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед ТОВ «Європейська агенція з повернення боргів» за кредитним договором №715788031 в сумі 30 451,96 грн.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 08 січня 2024 року відкрито провадження в даній цивільній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.(а.с.40-41)
15 лютого 2024 року представником відповідача ОСОБА_1 - адвокатом Калініним С.К. через систему «Електронний суд» поданий відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог та застосувати позовну давність. З приводу доводів викладених позивачем в позовній заяві та наданих доказів у відзиві зазначається, що позивачем не доведено факт відступлення права грошової вимоги до відповідача, з урахуванням дати укладення кредитного договору з первісним кредитором, доказів укладання кредитного договору, отримання кредитних коштів та наявності заборгованості. Також зазначено, що нарахування відсотків відбулося поза межами строків дії кредитного договору, що прямо суперечить нормам законодавства. Крім того, відповідач є військовослужбовцем, тому в розрізі Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» на нього розповсюджуються пільги передбачені цим законом. (а.с.44-62)
16 лютого 2024 представником позивача ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» - Магличем Я.В. через систему «Електронний суд» подана відповідь на відзив, в якій позивач просить позов задовольнити та з приводу заперечень викладених у відзиві зазначає, що оскільки договір ніким не скасований, не визнаний недійсним та не є нікчемним, тому факт укладання кредитного договору є доведеним. Щодо розміру заборгованості, то відповідачем не надано свого контррозрахунку, а тому той розмір, що заявлений позивачем є вірним. Позивач набув право вимоги на підставі договору факторингу від 20.10.2022 № 20102022 укладеним з ТОВ «Таліон плюс». На думку представника позивача, що не будучи у ТОВ «Таліон плюс» такого права вимоги за кредитним договором № 715788031 від 27.11.2019, то відповідно б і не було б предмету договору факторингу, укладеного з позивачем. Щодо застосування позовної давності позивач заперечував з підстав введення карантину та воєнного стану.
Згідно вимог ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Положеннями ст.174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
У відповідності до ч.8 ст.279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Таким чином, розглянувши подані сторонами документи, з'ясувавши фактичні обставини, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що надані сторонами докази та повідомлені ними обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, є достатніми для прийняття рішення у справі в порядку спрощеного позовного провадження, як це передбачено ст. 279 ЦПК України.
Суд у порядку спрощеного позовного провадження без виклику у судове засідання сторін, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Судом установлено, що 27.11.2019 року був укладений кредитний договір № 715788031 між кредитором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем ОСОБА_1 на суму 11600,00 грн, строком на 16 днів, зі сплатою процентів в розмірі 1,66 процентів від суми кредиту за кожен день користування ним (а.с.6-7).
За доводами позивача, він отримав право вимоги за вказаним договором від ТОВ «Таліон плюс», який, у свою чергу, отримав це право від первинного кредитора на підставі договору факторингу №28/1118-01 та витягу з реєстру боржників №66 від 18.02.2022 року.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Нормою статті 639 ЦК України передбачено, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб'єктами електронного документообігу на договірних засадах.
Із матеріалів справи вбачається, що 28 листопада 2018 року між ТОВ «Таліон плюс» (фактор) та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (клієнт) був укладений договір факторингу № 28/1118-01 (а.с. 11).
27 листопада 2019 року, тобто після укладення зазначеного договору факторингу, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» уклало з ОСОБА_1 кредитний договір №715788031 на суму 11600,00 грн, строком на 16 днів зі сплатою процентів відповідно до обумовлених сторонами умов, виходячи із часу дії вказаного договору та виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань (а.с. 6-7).
31 грудня 2020 року між ТзОВ «Таліон плюс» (фактор) та ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (клієнт) була укладена додаткова угода № 26 до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018. (а.с. 12-15)
20 жовтня 2022 року між ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (фактор) та ТОВ «Таліон плюс» (клієнт) був укладений договір факторингу № 20102022, за умовами якого клієнт ТОВ «Таліон плюс» відступив, а фактор ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» набув право вимоги до боржників первісного кредитора, зазначених у відповідних Реєстрах прав вимоги (а.с. 8-9).
Таким чином, судом установлено, що кредитний договір між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем у цій справі ОСОБА_1 був укладений 27.11.2019, тобто після укладення 28 листопада 2018 року договору факторингу між ТОВ «Таліон плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», за умовами якого клієнт ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» передав фактору ТОВ «Таліон плюс» права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги. І лише 20 жовтня 2022 року на підставі договору факторингу ТзОВ «Таліон плюс» передало фактору ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги.
При цьому, до позовної заяви долучено лише перший та останній аркуші Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018, з яких не вбачається погодження між сторонами цього договору відступлення прав за майбутньою вимогою, як і не вбачається відсилки до будь-яких додаткових угод до цього договору.
Отже, за наданими стороною позивача доказами не вбачається, що до позивача ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» перейшло право вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором №715788031, оскільки кредитний договір був укладений 27.11.2019 року, а договір факторингу, за умовами якого фактору ТОВ «Таліон плюс» було передано право вимоги за кредитними договорами, був укладений 28 листопада 2018 року, тобто до укладення кредитного договору.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 48 ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач.
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, не визнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Суд, розглядаючи справу, повинен вирішити питання про правильність визначення процесуальної правосуб'єктності сторін, зокрема, що позивач дійсно є суб'єктом тих прав, законних інтересів та юридичних обов'язків, які становлять зміст спірних правовідносин і з приводу яких суд повинен ухвалити судове рішення.
Нормами ЦПК України не передбачено можливості заміни позивача чи залучення особи як співпозивача.
Відсутність порушеного, не визнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.
Зокрема, встановивши те, що оспорюваний правочин або інші правовідносини не порушують прав і законних інтересів позивача, суд не повинен вдаватися до перевірки ефективності обраного позивачем способу захисту та правової оцінки по суті спору, встановлення обставин наявності/відсутності ідентифікуючих ознак, оскільки вказане є самостійною, достатньою підставою для відмови в позові.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 910/15262/18, від 03 березня 2020 року у справі № 910/6091/19, від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором в повному обсязі.
За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року у справі № 457/462/16-ц, провадження № 61-21807св19.
Оскільки в задоволенні позову відмовлено, у відповідності до ст. 141 ЦПК України суд відносить судові витрати по сплаті судового збору за рахунок позивача у сплаченому при зверненні до суду розмірі.
Щодо стягнення витрат на правову допомогу.
Відповідно до п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами у порядку, визначеному статтею 137 ЦПК України. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Як зазначено у ч.4-6 вказаної статті розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Також суд зазначає, що відповідно до ст. 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Визначення договору про надання правової допомоги міститься в ст. 1 вищевказаного Закону, згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (ст. 1 вищевказаного Закону).
За приписами ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", видами адвокатської діяльності є, зокрема надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
З викладеного слідує, що до правової допомоги належать й консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо (аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16).
Приписами ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно з висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, зробленим у постанові від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".
Так, на підтвердження своїх витрат на правову допомогу відповідачем було надано: копії договору № б/н/24 про надання професійної правничої (правової) допомоги від 07.02.2024, додатку № 1 договору № б/н/24 про надання професійної правничої (правової) допомоги від 07.02.2024, рекомендовані (мінімальні) ставки адвокатського гонорару (винагороди), акт виконаних робіт (наданих послуг) від 15.02.2024, платіжну інструкцію №@2PL513455 від 07.02.2024 на суму 3 000,00 грн, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю видане на ім'я Калініна С.К., ордер на надання правничої допомоги серії ВІ № 1196474 та платіжну інструкцію від 06.03.2024 № @2PL893680 на суму 2000,00 грн. Згідно вказаних доказів витрати відповідача на правову допомогу в цій справі становлять 5 000,00 грн. (а.с.91-96, 98-101, 140)
Суд вважає за необхідне зазначити, що не вбачає неспівмірності розміру визначеної відповідачем та АБ вартості послуг адвоката зі складністю справи та виконаною адвокатом роботою (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, значенням справи для сторони.
При цьому, розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу, що прямо випливає з положень ч.1 ст.632 ЦК України.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 ЦК України. Зокрема, ст. 903 ЦК України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Суд, оцінюючи обґрунтованість заявленої до стягнення суми витрат на правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн в контексті положень ч.5 ст. 137 ЦПК України, співмірність витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, витраченим на їх виконання, з огляду на визначені практикою ЄСПЛ критерії, та виходячи із засад розумності та справедливості, вважає, що заявлена позивачем сума не є надмірною.
Враховуючи викладене, а також те, що в задоволенні позову відмовлено, а заявлений відповідачем у відзиві розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, який підлягає відшкодуванню за рахунок позивача, не є завищеним та є співмірним з обсягом наданих адвокатом послуг, суд дійшов висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката в суді першої інстанції, підлягає відшкодуванню за рахунок позивача в сумі 5 000,00 грн.
На підставі викладеного та керуючись статтями 207, 509, 512, 626, 628, 633, 638, 639, 1054, 1077, 1078 Цивільного кодексу, ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», статтями 2, 4, 10, 12, 13, 76-81, 89, 90, 95, 141, 258, 259, 263-265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Європейська агенція з повернення боргів» (ЄДРПОУ 35625014, місцезнаходження: м.Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 30, поштова адреса: Київська область, м. Бровари, вул. Лісова, буд. 2, поверх 4) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Європейська агенція з повернення боргів» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Суддя: