Кримінальне провадження № 703/5285/24
1-кп/703/518/24
10 грудня 2024 року Смілянський міськрайонний суд Черкаської області у складі:
головуючого судді: ОСОБА_1
секретар судових засідань ОСОБА_2
за участю:
прокурора ОСОБА_3
обвинуваченого ОСОБА_4
захисника ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сміла Черкаський район Черкаської області кримінальне провадження №12024250350000613 від 18 липня 2024 року по обвинуваченню
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Севастополь АР Крим, громадянина України, з середньою освітою, неодруженого, на утриманні малолітніх та неповнолітніх дітей не має, непрацюючого, зареєстрованого місця проживання не має, фактично проживаючого за адресою АДРЕСА_1 , раніше судимого
15 липня 2024 року Смілянським міськрайонним судом Черкаської області за ч.4 ст.185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строк на 5 років, на підставі ст.75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком на 2 роки,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.162 та ч.4 ст.185 КК України,
ОСОБА_4 17 липня 2024 року близько 18 години 40 хвилин достовірно знаючи, що на території України діє правовий режим воєнного стану, введений на підставі Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року №2101-ХІ, кий неодноразово продовжувався, у тому числі Указом Президента України від 06 травня 2024 року №271/2024, затвердженого Законом України від 08 травня 2024 року №3684-ІХ з 05 години 30 хвилин 14 травня 2024 року строком на 90 діб, повторно, в умовах воєнного стану, перебуваючи на прилеглій території магазину «Делікат», що по вул. Кармелюка, 74-Б, в м. Сміла Черкаського району Черкаської області, за раптово виниклим умислом на таємне викрадення чужого майна, шляхом вільного доступу, з корисливих мотивів, впевнившись, що за його діями ніхто не спостерігає, скориставшись тим, що велосипед марки «Cross», який належить ОСОБА_6 та вартість якого, згідно висновку експерта від 24 липня 2024 року №СЕ-19/124-24/10633-ТВ, становить 5237 гривень 25 копійок, був залишений без нагляду, таємно викрав вказаний велосипед, відразу після чого із місця вчинення злочину з викраденим зник, завдавши матеріального збитку потерпілому на вказану суму.
Він же, 17 липня 2024 року близько 19 години 25 хвилин, реалізуючи свій протиправний намір, діючи умисно, на ґрунті особистих неприязних відносин, усвідомлюючи, що не має будь-якого законного або ж гаданого права на проникнення до приватного одноповерхового будинку АДРЕСА_2 , який перебував у користування ОСОБА_7 , скориставшись його відсутністю та без дозволу останнього, порушуючи гарантоване статтею 30 Конституції України право на недоторканість житла особи, переліз через паркан, яким огороджено територію даного будинковолодіння, після чого, шляхом видавлювання ногами та пошкодження металопластикового вікна, незаконно проник через утворений віконний отвір у будинок за вищевказаною адресою.
Вищевказані дії обвинуваченого ОСОБА_4 судом кваліфіковані як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена повторно, в умовах воєнного стану, за що передбачена кримінальна відповідальність відповідно до вимог ч.4 ст.185 КК України та незаконне проникнення до житла, за що передбачена кримінальна відповідальність відповідно до вимог ч.1 ст.162 КК України.
Обвинувачений ОСОБА_4 під час судового розгляду вину у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень визнав у повному обсязі та пояснив, що не заперечує жодних обставин, викладених в обвинувальному акті, оскільки вони повністю відповідають дійсності. Вказав, що йому достовірно відомо, що на території України введений воєнний стан. Дійсно у середині липня 2024 року перебував біля магазину «Делікат» по вул. Кармелюка в м. Сміла, де викрав велосипед, який був залишений потерпілим без нагляду. Вказаний велосипед використав для власних потреб, а саме поїхав на ньому додому. Наступного дня, чи через день, при спілкуванні з працівником поліції повідомив, що велосипед, яким він користується ним викрадено, та в подальшому його у нього було вилучено і повернуто потерпілому.
Крім того, цього ж дня, перебував у АДРЕСА_2 , та оминувши паркан, яким огороджено територію даного будинковолодіння, проник на його територію, після чого видавив ногами та пошкодив металопластикове вікно, через яке проник до будинку за вищевказаною адресою. Дозволу на проникнення до будинку йому потерпілий не надавав. У вчиненому щиро розкаявся та просив його суворо не карати.
Потерпілі ОСОБА_6 , ОСОБА_7 звернулися до суду з заявами, в яких просили розгляд кримінального провадження провести без їх участі.
Відповідно до частини 3 статті 349 КПК України суд, з'ясувавши що учасники судового провадження не оспорюють обставин пред'явленого обвинувачення, правильно розуміють їх зміст, та переконавшись в добровільності їх позиції, за клопотанням учасників судового провадження, визнав недоцільним дослідження тих доказів стосовно обставин що підтверджують вину обвинуваченого, обмежившись допитом обвинуваченого та дослідженням письмових доказів, які характеризують його особу. При цьому судом роз'яснено, що у такому випадку сторони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини в апеляційному порядку.
При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_4 суд враховує ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, особу обвинуваченого, обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання.
Дослідивши дані про особу обвинуваченого ОСОБА_4 , суд при призначенні покарання бере до уваги: характер і ступінь тяжкості скоєних кримінальних правопорушень, які, відповідно до ст.12 КК України, класифікується: за ч.1 ст.162 КК України - як кримінальний проступок; за ч.4 ст.185 КК України - тяжкий злочин; обставини вчинення кримінальних правопорушень, які не потягли за собою тяжких наслідків; позицію потерпілих, які претензій матеріального та морального характеру до обвинуваченого не заявили; відношення обвинуваченого до скоєного, який вину у вчиненні кримінальних правопорушень визнав у повному обсязі, розкаявся у вчиненому; особу обвинуваченого, який раніше притягувався до кримінальної відповідальності та дані кримінальні правопорушення вчинені ним безпосередньо після постановлення відносно нього обвинувального вироку суду та у період відбування покарання у виді позбавлення волі з іспитовим строком, чим не виправдав довіру суду, яка йому була висловлена шляхом призначення покарання з випробуванням, що свідчить про його небажання стати на шлях виправлення та перевиховання; зареєстрованого у встановленому законом порядку та постійного місця проживання не має.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 розкаявся у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень та обіцяв, що більше не вчинить правопорушень.
Відповідно до роз'яснень, що містяться у пункті 3 постанови Пленуму ВСУ № 12 від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», щире розкаяння характеризує суб'єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.
Згідно послідовної практики Верховного Суду, розкаяння передбачає, окрім визнання собою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання. Щире каяття - це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження.
У зв'язку з наведеним можна зробити висновок, що щире каяття - це певний психічний стан особи винного, коли він засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, і це об'єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям усіх обставин справи, вчиненням дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину або відшкодуванню завданих збитків чи усуненню заподіяної шкоди.
При цьому, щире каяття обвинуваченого має підтверджуватися матеріалами кримінального провадження.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 15 листопада 2021 року у справі №199/6365/19.
Однак, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_4 хоча і визнав усі обставини кримінальних правопорушень, однак викрадене у потерпілого ОСОБА_6 майно було виявлене і вилучене працівниками поліції, внаслідок чого це майно було передано останньому працівниками поліції під зберігальну розписку, а завдана потерпілому ОСОБА_7 шкода, внаслідок пошкодження вікна будинку, до даного часу не відшкодована, при цьому протягом досудового розслідування та судового розгляду вибачень у потерпілих не попросив, тобто не надав критичної оцінки своїй протиправній поведінці, а формально вказавши на визнання своєї винуватості, що не узгоджується з вищевказаними мотивами стосовно визначення щирого каяття
За вказаних обставин, суд не знаходить підстав для визнання висловленої ОСОБА_4 позиції щодо його розкаяння у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень та обіцянки, що він більше не вчинить правопорушень, пом'якшуючою обставиною, передбаченою ст.66 КК України.
З урахуванням викладеного, обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , відповідно до положень ст.66 КК України, суд враховує активне сприяння розкриттю злочину та вчинення злочину особою у молодому віці.
Обставин, що обтяжують покарання, відповідно до положень ст. 67 КК України, судом не встановлено.
При цьому, суд не вбачає підстав для застосування до ОСОБА_4 положень ст.69 КК України.
З врахуванням викладеного, суд призначає ОСОБА_4 основне покарання у межах санкції ч.1 ст.162 КК України у виді обмеження волі та у межах санкції ч.4 ст.185 КК України у виді позбавлення волі і вважає, що таке покарання є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Враховуючи, що ОСОБА_4 вчинив декілька кримінальних правопорушень, які передбачені різними статтями Особливої частини КК України, покарання йому слід призначити у відповідності до вимог ч.1 ст.70 КК України, тобто за сукупністю кримінальних правопорушень.
Остаточне покарання ОСОБА_4 слід визначити у відповідності до ч.1 ст.71 КК України, оскільки після постановлення щодо нього вироку Смілянським міськрайонним судом Черкаської області від 15 липня 2024 року, але до повного відбуття покарання у виді позбавлення волі, що призначене зі звільненням від його відбування з випробуванням, за цим вироком під час іспитового терміну вчинив нові кримінальні правопорушення.
При цьому, відповідно до правової позиції Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладеної у постанові від 12 березня 2020 року у справі №752/2269/18 та у постанові від 27 серпня 2020 року у справі №127/10266/19, у разі вчинення особою під час іспитового строку нового злочину, суди мають розцінювати це як порушення умов застосування ст.75 КК України про звільнення від відбування покарання з випробуванням і призначати на підставі ст.71 КК України остаточне покарання у виді сукупності невідбутої частини покарання за попереднім вироком та покарання за новим вироком. У таких випадках повторне звільнення від відбування покарання з випробуванням є неприпустимим.
Крім того, згідно правової позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 14 вересня 2021 року у справі №127/25037/17, у випадку вчинення злочину під час іспитового строку, покарання, від якого особа була звільнена з випробуванням, вважається невідбутою частиною покарання та стає реальним, яке має приєднуватися до покарання за новим вироком. Таким чином, законодавець звільнення від покарання з випробуванням не вважає невід'ємною частиною покарання, призначеного попереднім вироком, а лише способом виконання такого покарання, який змінюється на реальне відбування покарання у випадку вчинення нового злочину під час іспитового строку.
З врахуванням викладеного, суд не вбачає підстав для застосування до ОСОБА_4 положень ст.75 КК України.
Під час судового розгляду прокурор звернувся до суду із клопотанням про обрання ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з мотивів його повторної неявки до суду, що на думку прокурора вказує на існування ризику уникнення обвинуваченим від суду, та виконання покарання, у разі його призначення судом а також існування ризику вчинення ним нових злочинів. Вирішуючи заявлене прокурором клопотання, суд враховує поведінку обвинуваченого в суді, який обставин пред'явленого обвинувачення не заперечував, повідомив свою нову адресу проживання та зауважив, що не з'являвся до суду з тих причин, що не знав про час та дату засідань, у подальшому зобов'язався сумлінно виконувати свої процесуальні обов'язки. З урахуванням наведеного, на думку суду, прокурором не доведено існування ризиків передбачених ст. 177 КПК України, а тому заявлене клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою задоволенню не підлягає.
Цивільний позов не заявлено.
Процесуальні витрати за проведення експертиз у загальній сумі 13561 гривня 36 копійок, відповідно до вимог ч.2 ст.124 КПК України, слід стягнути з ОСОБА_4 у дохід держави.
Долю речових доказів слід вирішитив порядку ст.100 КПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.12, 65, 66, 67, 70, 71, 72, ч.1 ст.162, ч.4 ст.185 КК України, ст.100, 124, 369-371, 374 КПК України, -
Визнати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.162 та ч.4 ст.185 КК України, та призначити йому покарання:
- за ч.1 ст.162 КК України - у виді обмеження волі на строк 2 (два) роки;
- за ч.4 ст.185 КК України - у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років.
Відповідно до ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим покаранням, ОСОБА_4 визначити остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років.
На підставі ч.1 ст.71 КК України, за сукупністю вироків до покарання, призначеного за даним вироком, частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 15 липня 2024 року, та остаточно призначити ОСОБА_4 до відбування покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років 1 (один) місяць.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_4 обчислювати з моменту його затримання після набрання даним вироком законної сили.
В задоволенні клопотання про обрання запобіжного заходу ОСОБА_4 у виді тримання під вартою - відмовити.
Стягнути зі ОСОБА_4 на користь держави процесуальні витрати на проведення судових експертиз у загальній сумі 13 561 (тринадцять тисяч п'ятсот шістдесят одна) гривня 36 (тридцять шість) копійок.
Речові докази:
- велосипед марки «CROSS» залишити за належністю потерпілому ОСОБА_6 , звільнивши його від зобов'язань за зберігальною розпискою;
- оптичний диск з відеозаписом з магазину «Делікат» залишити при матеріалах кримінального провадження №12024250350000613;
- футболку (поло), шорти та капці, які знаходяться в камері зберігання речових доказів відділу поліції №2 Черкаського РУП ГУНП в Черкаській області, - повернути ОСОБА_4 ;
- сліди папілярних візерунків рук та сліди низу взяття, які знаходяться в камері зберігання речових доказів відділу поліції №2 Черкаського РУП ГУНП в Черкаській області, - знищити.
Вирок може бути оскаржений до Черкаського апеляційного суду через Смілянський міськрайонний суд протягом 30 днів з дня його проголошення, з підстав не пов'язаних із запереченням обставин, які ніким не оспорювались під час судового розгляду.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження, а в разі його оскарження після розгляду справи апеляційним судом, якщо він не буде скасований.
Головуючий: ОСОБА_1