Справа № 953/14373/20
Провадження № 2/638/508/24
27 листопада 2024 року м. Харків
Дзержинський районний суд м. Харкова в складі:
головуючого - Аркатової К.В.,
за участі сеекретаря судового засідання - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові, у порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні майном,
ОСОБА_2 звернулася до Київського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні майном, в якому просила суд:
- усунути перешкоди, створені ОСОБА_3 в користуванні власним житлом ОСОБА_2 шляхом вселення позивача в квартиру АДРЕСА_1 ;
- зобов'язати відповідача не чинити позивачу перешкоди у користуванні житлом у квартирі, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ;
- зобов'язати ОСОБА_3 видати ключі від зазначеної вище квартири ОСОБА_2 .
Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 16 вересня 2020 року справу направлено за підсудністю до Дзержинського районного суду м. Харкова.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 жовтня 2020 року справа надійшла у провадження судді Аркатової К.В.
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 06 листопада 2020 року провадження по справі відкрито у порядку загального позовного провадження.
Позовні вимоги (уточнені) обґрунтовані наступним.
19 квітня 2019 року ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_2 , 1/5 (одну п'яту) частку у праві спільної часткової власності на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , яка складається з трьох житлових кімнат, загальна площа якої становить 65.9 кв.м., житлова площа 46.1 кв.м.
Договір дарування частки квартири від 19.04.2019 р. зареєстровано державним нотаріусом Першої Харківської міської нотаріальної контори Грошевою О.Ю. реєстровий № 5-317.
З витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності вбачається, що на підставі договору дарування частки квартири державним нотаріусом Першої Харківської міської державної нотаріальної контори Грошевою О.Ю. винесено рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 46560794 від 19.04.2019р., номер запису про право власності: 31264512.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 25.08.2020 року, номер інформаційної довідки: 221393029 вбачається, що ОСОБА_3 належить на праві спільної часткової власності 3/5 частин квартири, 1/5 частка у спільній частковій власності означеної квартири належить ОСОБА_2 (позивачу).
Таким чином, станом на день звернення позивача з відповідною позовною заявою до суду та на день судового розгляду справи по суті співвласниками майна є ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (сторони).
Позивач зазначає, що ОСОБА_3 позиціонує себе одноосібним власником, яка розпоряджається та використовує квартиру на свій власний розсуд без згоди іншого співвласника. В свою чергу ОСОБА_2 позбавлена можливості користуватись належним їй майном через проживання там відповідача. Доступ до жилого приміщення позивач не має, жодних пропозицій від відповідача щодо подальшого порядку користування квартирою від відповідача не надходило.
ОСОБА_3 в добровільному порядку не надає можливість ОСОБА_2 потрапити до вказаної квартири та умисно чинить перешкоди у користуванні позивачу власним нерухомим майном та вселенні її у квартиру для проживання, що підтверджується наступними обставинами.
Позивачем наведено в позовні заяві конкретний приклад умисного чинення їй перешкод у користуванні належного позивачу на праві часткової власності майном, зокрема: 10 липня 2020 року, ОСОБА_2 зі своїм чоловіком та її представником, адвокатом Мілірудом Є.О., прибувши за адресою розташування спірної квартири, з метою огляду стану квартири та встановлення осіб, котрі в ній проживають. Так, оскільки позивач не мала ключів від квартири, прибувши за вказаною вище адресою спірного майна, двері відчинив невідомий чоловік. Надалі, на прохання увійти до квартири, оглянути її, невідомий чоловік відповів, що розмовляти не бажає. В ході бесіди йому позивачем було запропоновано оглянути документи, які підтверджують, що ОСОБА_2 є власником частки квартири, у якій він проживає. На спробу увійти у квартиру, невідомий чоловік почав закривати вхідні двері, застосовуючи фізичну силу. Позивач вказує, що в ході сутички вдалося зупинити дії особи, котра проживає у спірному майні, та, як наслідок, була викликана поліція та складена заява у присутності робітників поліції. В подальшому, листом Шевченківського ВП № 27254/60/01-2020 від 10 липня 2020 року, інспектором Шевченківського ВП ГУНП в Харківській області надано відповідь, відповідно до якої, в ході розгляду звернення від 10 липня 2020 року, об'єктивних даних про вчинення кримінального або адміністративного правопорушення не встановлено, між вказаними у заяві діями вбачаються цивільно-правові відносини.
Таким чином, беручи до уваги, що спроби позивача вирішити питання щодо спільного користування майном мирним шляхом виявилося неможливим, позивач вказує на наявність підстав врегулювання даного питання шляхом звернення до суду з позовною заявою про усунення перешкод в користуванні житлом шляхом зобов'язання не чинити перешкоди в користуванні житлом.
Відповідачем 14 грудня 2020 року подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого, ОСОБА_3 , посилаючись на положення статті 358 ЦК України, згідно з якими право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою, співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю, кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності, у разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації, якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов'язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно, зазначила, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість, водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок може встановити суд.
Подальша аргументація відзиву на позовну заяву стосувалася первісних вимог позивача стосовно примусового вселення позивача до спірної квартири, а також первісно уточнених позовних вимог в контексті встановлення порядку користування сторонами спірним майом.
Згідно з повідомленням Національного наукового центру «Інститут судових експертиз Ім. Засл. Проф. М.С. Бокаріуса» про неможливість надання висновку експерта по матеріалах цивільної справи № 953/14373/20 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні майном від 17 серпня 2023 року - надати експертний висновок за питанням, поставленими експерту відповідно до ухвали Дзержинського районного суду м. Харкова від 16 грудня 2021 року, не є можливим.
Ухвалою суду від 16 липня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Представник позивача - адвокат Міліруд Є.О. через канцелярію суду подав заяву про розгляд справи без участі сторони позивача, підтримавши позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача не чинити перешкод позивачу у користуванні спірною квартирою та про зобов'язання ОСОБА_3 видати ОСОБА_2 ключі від дверей спірної квартири АДРЕСА_1 .
Відповідач до суду не прибула, про дату, час та місце судового розгляду повідомлена своєчасно та належним чином, причини неявки суду не повідомила.
Технічна фіксація судового розгляду не здійснювалась на підставі положень статті 247 ЦПК України.
Суд, повно та всебічно дослідивши матеріали справи та перевіривши їх доказами, врахувавши позиції сторін, дійшов наступних висновків.
Так, 19 квітня 2019 року ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_2 (позивачу), 1/5 (одну п'яту) частку у праві спільної часткової власності на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , яка складається з трьох житлових кімнат, загальна площа якої становить 65.9 кв.м., житлова площа 46.1 кв.м. Договір дарування частки квартири від 19 квітня 2019 року зареєстровано державним нотаріусом Першої Харківської міської нотаріальної контори Грошевою О.Ю. реєстровий № 5-317.
З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна стосовно реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 вбачається, що на підставі договору дарування частки квартири державним нотаріусом Першої Харківської міської державної нотаріальної контори Грошевою О.Ю. винесено рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 46560794 від 19.04.2019р., номер запису про право власності ОСОБА_2 : 31264512.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 25.08.2020 року, номер інформаційної довідки: 221393029 вбачається, що ОСОБА_3 належить на праві спільної часткової власності 3/5 частин квартири, 1/5 частка у спільній частковій власності означеної квартири належить ОСОБА_2 (позивачу).
Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що станом на день судового розгляду справи по суті співвласниками спірного майна є ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (сторони).
З наданих суду доказів, а саме: повідомлення Шевченківського ВП ГУНП в Харківській області за підписом начальника відділу Едуарда Коваленка від 10 липня 2020 року, заяви представника ОСОБА_2 - адвоката Міліруда Є.О. до Шевченківського ВП ГУНП в Харківській області від 12 серпня 2020 року про вчинення правопорушення за адресою: АДРЕСА_2 вбачаються факти наявності чинення відповідачем позивачу перешкод у праві доступу до спірного приміщення квартири, яке перебуває у ОСОБА_2 у власності на праві спільної часткової власності (1/5 частки).
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно гуртуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно з положеннями статті 264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно з частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (стаття 317 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.
Особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу (стаття 396 ЦК України) .
Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення ЄСПЛ від 24 листопада 1986 року у справі «Gillow v. the U.K.»), так і на наймача (рішення ЄСПЛ від 18 лютого 1999 року у справі «Larkos v. Cyprus»).
Відповідно до частини четвертої статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Згідно з частиною першою статті 383 ЦК України, статтею 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Відповідно до статті 156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу (до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство). Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
Суд акцентує увагу на положеннях статті 391 ЦК України, відповідно до яких власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
У статті 7 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
Тобто будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.
Крім того, суд наголошує на інформації з актуальними відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна стосовно реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 , відповідно до яких на підставі договору дарування частки квартири державним нотаріусом Першої Харківської міської державної нотаріальної контори Грошевою О.Ю. винесено рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 46560794 від 19.04.2019р., номер запису про право власності ОСОБА_2 : 31264512 (на 1/5 частки спірної квартири).
Відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції кожній особі крім інших прав гарантовано право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.
Пункт 2 статті 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання насамперед має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві. Державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, визначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.
У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов'як проти України» зазначено, що рішення про усунення перешкод у користуванні майном становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом. Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, обмеження в праві користування майном, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.
Ураховуючи, що виселення, або чинення перешкод у користуванні майном є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення (пункт 60 вищезгаданого рішення у справі «Зехентнер проти Австрії»). Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 09 жовтня 2007 року у справі «Станкова проти Словаччини» (Stankova v. Slovakia), заява № 7205/02, пункти 60-63; зазначене вище рішення у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», пункт 50; рішення від 15 січня 2009 року у справі «Косіч проти Хорватії» (Cosic v. Croatia), заява № 28261/06, пункти 21-23; та рішення від 22 жовтня 2009 року у справі «Пауліч проти Хорватії» (Paulic v. Croatia), заява № 3572/06, пункти 42-45). Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy) [ВП], заява № 33202/96, пункт 110, ECHR 2000-I).
Отже, навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення, чинення перешкод у користуванні було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції.
Конвенція в статті 1 Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об'єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність.
У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно легітимну мету (виправданість втручання суспільним інтересом; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям та переслідуваною метою. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Тлумачення та застосування національного законодавства - прерогатива національних судів, але спосіб, у який це тлумачення і застосування відбувається, повинен призводити до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики ЄСПЛ.
Аналіз практики ЄСПЛ у контексті встановлених у справі обставин, дає підстави для висновку, що ОСОБА_2 чиняться перешкоди у користуванні належного їй на праві спільної часткової власності майном з порушенням встановленого порядку, відповідачем належне позивачу право часткової власності на квартиру не заперечується. Вимоги ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні зазначеним майном ґрунтується на вимогах закону, та переслідує легітимну мету.
Отже, оскільки доводи та аргументи позивача знайшли свого підтвердження в матеріалах справи належними та допустимими доказами в частині вимог про зобов'язання відповідача не чинити позивачу перешкод у користуванні майном та зобов'язання ОСОБА_3 видати ОСОБА_2 ключі від дверей спірної квартири, підтриманих представником позивача ОСОБА_5 в заяві від 27 листопада 2024 року, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2
Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні майном - задовольнити частково.
Зобов'язати ОСОБА_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 , не чинити ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , перешкоди у користуванні житлом у квартирі, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Зобов'язати ОСОБА_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 , видати ключі від квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 .
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 06 грудня 2024 року.
Головуючий