Справа № 562/3286/24
06.12.2024 року суддя Здолбунівського районного суду Рівненської області Шуляк А.С., розглянувши матеріали, які надійшли від Рівненського районного управління поліції ГУНП в Рівненській області, про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючої в АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1
за ч.2 ст.184 КУпАП, -
З протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД №158807 від 12 вересня 2024 року вбачається, що 10 вересня 2024 року близько 15 годині 00 хвилин, по АДРЕСА_1 ОСОБА_1 неналежно виконує батьківські обов'язки будучи матір'ю малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки останній перебуваючи в приміщенні Спасівського ліцею тричі вдарив ногою малолітнього ОСОБА_3 , 2014 року народження, який в подальшому був доставлений в Рівненську обласну дитячу лікарню з діагнозом забій стінки живота.
Дії ОСОБА_1 кваліфіковані за ч.2 ст.184 КУпАП.
У судовому засіданні ОСОБА_1 вину не визнала та пояснила, що належним чином виконує свої обов'язки щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання свого неповнолітнього сина.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Згідно положення ч. 2 ст. 184 КУпАП КУпАП адміністративна відповідальність настає за повторне протягом року після накладення адміністративного стягнення ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання малолітніх та/або неповнолітніх дітей.
Відповідно до положень ст.251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу (ч.2 ст.251 КУпАП).
Оскільки норма ч.2 ст.184 КУпАП є бланкетною, тобто у ній закріплюється лише загальні ознаки правила поведінки, обов'язковим є зазначення норми закону, яка визначає обов'язки щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей, яку порушено суб'єктом обов'язків означеного вище правопорушення щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.
Об'єктом вказаного вище правопорушення є суспільні відносини у сфері охорони прав та інтересів неповнолітніх, які, зокрема, регламентуються законодавством, а суб'єктивна сторона характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.
При цьому, ухилення від виконання батьківських обов'язків може полягати у різних формах бездіяльності, пов'язаної з незабезпеченням необхідних умов життя, належного виховання та навчання неповнолітніх дітей.
Об'єктивна сторона адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 184 КУпАП, проявляється у невиконанні батьками або особами, що їх замінюють, обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання дітей, а саме: залишення впродовж тривалого строку дитини без будь-якого нагляду; ухилення від виховання дітей (у т. ч., незабезпечення відвідування ними школи, контролю за проведенням дозвілля); незабезпечення дитині безпечних умов перебування за місцем проживання чи в іншому місці; невжиття заходів щодо їх лікування; безпідставне обмеження в харчуванні, одязі, інших предметах першої необхідності; штучне створення незадовільних побутових умов тощо.
Таким чином, ухиленням від виконання батьківських обов'язків не повинна вважатися будь-яка дія, а вважатиметься невиконання обов'язків, чітко передбачених законодавством, і лише тих, які стосуються забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання дітей.
За порушення таких обов'язків, батьків мають притягувати до відповідальності згідно з ст. 184 КУпАП (зокрема, про обов'язки, які щодо дітей повинні виконувати батьки, йдеться в ст. ст. 150, 180 СК України та ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Статтею 150 СК України визначені обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини: батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя; батьки зобов'язані поважати дитину; передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї; забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини; забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.
Вказаний перелік обов'язків є вичерпним.
Згідно із ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», батьки або особи, які їх замінюють зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров'я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідно до закону.
Враховуючи наведене, протокол про адміністративне правопорушення обов'язково має містити посилання на норму спеціального закону, за порушення якої настає відповідальність за ч. 2 ст. 184 КУпАП.
Проте, зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД №158807 від 12 вересня 2024 року, складеного відносно ОСОБА_1 , неможливо встановити, які саме порушення нею допущено та якому закону вони суперечать.
Фабула протоколу належним чином не розкриває суть інкримінованого ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, адже у ній не зазначено від виконання яких саме обов'язків вона ухилилася, що стало наслідком вчинення її малолітнім сином дій щодо ОСОБА_3 .
З матеріалів справи неможливо встановити причинний зв'язок між діями (чи бездіяльністю) ОСОБА_1 та наслідками, які настали внаслідок поведінки її сина у школі. Також з приводу конфлікту, який мав місце між учнями школи, не було опитано ні вчителів, ні їх класних керівників.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення.
Статтею 252 КУпАП передбачено, що оцінка доказів здійснюється за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.
Протокол про адміністративне правопорушення за ч. 2 ст. 184 КУпАП, складений відносно ОСОБА_1 неможе бути визнаний належним доказом по даній справі в розумінні статті 251 КУпАП, оскільки за своєю правовою природою він не є самостійним беззаперечним доказом, а обставини викладені у ньому повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності і не викликали сумніви у суду.
Таких доказів матеріали даної справи не містять.
У справі «Barbera, Messegu and Jabardo v. Spain» від 06.12.1998 (п. 146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов'язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.
Статтею 62 Конституції України закріплений принцип презумпції невинуватості, який передбачає, що ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість, а також, що всі сумніви стосовно доведеності вини особи, мають тлумачитись на її користь.
При цьому, суд не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушеннямст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
ЄСПЛ притримується у своїх рішеннях позиції того, що суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпції факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа " Коробов проти України " № 39598 / 03 від 21 липня 2011 року), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v.the UnitedKingdom ), п. 161, Series A заява № 25).
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що вина ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого їй правопорушення належними та допустимими доказами не доведена, а тому відсутні підстави для притягнення її до відповідальності за ч. 2 ст. 184 КУпАП.
Провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю у діях особи події і складу адміністративного правопорушення (п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП).
Згідно з положеннями ч.2 ст.284 КУпАП, при наявності обставин, передбачених ст.247 КУпАП, виноситься постанова про закриття справи.
Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 9, 23, 33, 247, 276-285, 294 КУпАП, суд, -
Справу про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.184 КУпАП - закрити за відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена до Рівненського апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення.
Суддя