Справа № 367/12630/24
Провадження по справі № 2-о/367/534/2024
Іменем України
про відмову у відкритті провадження
06 грудня 2024 року м. Ірпінь
Суддя Ірпінського міського суду Київської області Кухленко Д.С., вивчивши матеріали заяви ОСОБА_1 про встановлення факту недостовірності інформації, -
До Ірпінського міського суду Київської області надійшла заява адвоката Боднар Альони Миколаївни, поданої в інтересах ОСОБА_1 про встановлення факту недостовірності інформації.
Суд, дослідивши матеріали заяви про встановлення факту недостовірності інформації дійшов наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Враховуючи п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України № 5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», де зазначено, що у тому разі, коли буде виявлено, що встановлення підвідомчого факту пов'язане з вирішенням спору про право, суд відмовляє в прийнятті заяви до розгляду в окремому провадженні.
Згідно з вимогами ч. 1, 2 ст. 315ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту, зокрема, родинних відносин між фізичними особами. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
При цьому, у відповідності до ч. 4 ст. 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення вбачається спір про право.
Як вбачається зі змісту заяви, заявник ОСОБА_1 просить встановлення факту недостовірності інформації.
Заявник вважає, що поширенням вказаних публікацій було порушено його право на недоторканність ділової репутації та інші особисті немайнові права, які можуть йому належати. Також заявник наголошує, що оскільки поширена інформація є твердженням про факти, яких не існувало, які не були перевірені та які не можуть бути підтверджені, оспорювана інформація підлягає спростуванню.
Згідно із ст. ст. 94, 277 ЦК України, ч. 4 ст. 32 Конституції України кожному гарантується право на захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації особою, яка поширила таку інформацію.
Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до статті 9 Конституції України, є частиною національного законодавства, передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.
Під поширенням інформації слід розуміти опублікування її у пресі, передавання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення у мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Згідно з частиною першою статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Вибір способу захисту особистого немайнового права, зокрема права на повагу до гідності та честі, права на недоторканість ділової репутації, належить позивачеві. Разом із тим особа, право якої порушено, може обрати як загальний, так і спеціальний способи захисту свого права, визначені законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 11 грудня 2023 року у справі № 504/4099/16-ц, ОП КЦС ВС зауважила, що з урахуванням принципу розумності абз. 3 ч. 4 ст. 277 ЦК України потрібно тлумачити в контексті змісту ч. 1 ст. 91 та ч. 1 ст. 94 ЦК України. Тобто оскільки юридична особа, хоча вона і є штучним утворенням, невидимим, невідчутним на дотик і таким, що існує лише у вимірі правової дійсності, має універсальну правоздатність, юридичній особі належить право на ділову репутацію, то для захисту цього права юридична особа може звернутися до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації, якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома. При цьому відсутність відомостей про особу, яка поширила недостовірну інформацію, саме і є підставою для розгляду заяви про встановлення факту недостовірності інформації в порядку окремого провадження за правилами, визначеними розд. IV ЦПК України. Якщо під час розгляду справи в порядку окремого провадження особа, яка поширила інформацію, щодо якої виник спір, стане відома, то суд залишає заяву без розгляду й роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
В своїй заяві заявник вказує, що недостовірну інформацію щодо нього було розповсюджено недостовірну інформацію, яка містилась у публікаціях в Телеграм-каналі «Джокер».
Відповідно до ст. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник вебсайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві.
Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації.
Дані про власника вебсайту можуть бути витребувані відповідно до положень Цивільного процесуального кодексу України в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет. Проте, таку інформацію може бути витребувано лише в процесі судового провадження або в рамках подання клопотання про забезпечення доказів, що, в свою чергу, не дозволяє своєчасно визначитись із суб'єктивним складом учасників судового процесу.
В той же час, якщо сайт зареєстровано не в Україні та відомості про його власника встановити неможливо, то, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, у такому випадку суд вправі за заявою заінтересованої особи встановити факт неправдивості цієї інформації та спростувати її в порядку окремого провадження (п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»).
Окрім того, деякі питання виникають з приводу поширення неправдивої інформації, що порочить честь, гідність та ділову репутацію у випадку, коли вона набула свого поширення внаслідок помилки, що є результатом недосконалості чи тимчасового збою програмного забезпечення. Таке може мати місце у випадку, коли особа відправляла інформацію іншій особі, якої вона стосується, проте попри її волю, внаслідок збою в комп'ютерній мережі чи помилці при комп'ютерній розсилці інформації вона була доставлена іншим адресатам. В такому випадку правильно буде разом з особою, що поширила цю інформацію, покласти відповідальність і на фірму-розробника даного програмного забезпечення, чи особу, що відповідає за його якість. Однак це правило буде чинне лише у випадку, коли даний програмний продукт є ліцензованим.
Тобто з матеріалів справи вбачається, що належною особою, яка нестиме відповідальність є фірма-розробник програмного забезпечення Телеграм-канал «Джокер».
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку про необхідність відмовити у відкритті провадження у справі окремого провадження за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту недостовірності інформації, оскільки зі змісту даної заяви вбачається спір про право.
Разом з тим, вказане питання може бути вирішене лише у позовному порядку, оскільки у будь-якому випадку це питання стосується спору про право.
Роз'яснити заявнику, що вона має право звернутись до суду з зазначеними вимогами в порядку позовного провадження на загальних засадах.
Крім того суд зазначає, що відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації. У випадку, коли інформація була поширена у засобі масової інформації з посиланням на особу, яка є джерелом цієї інформації, ця особа також є належним відповідачем.
Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві (пункт 2 частини третьої статті 175 ЦПК України).
Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайту - вільним, належним відповідачем є власник веб сайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації.
Якщо недостовірна інформація, що порочить гідність, честь чи ділову репутацію, розміщена в мережі Інтернет на інформаційному ресурсі, зареєстрованому в установленому законом порядку як засіб масової інформації, то при розгляді відповідних позовів судам слід керуватися нормами, що регулюють діяльність засобів масової інформації.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.293, 315, 261, 353, 354 ЦПК України, суддя,-
У відкритті провадження у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту недостовірності інформації, - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи за веб-адресою: http://ip.ko.court.gov.ua/sud1013/.
Суддя: Д. С. Кухленко