Справа №766/1126/23
Пров. №2/766/1595/24
09.12.2024
Херсонський міський суд Херсонської області у складі:
головуючого судді Черниш О.Л.
за участю секретаря судових засідань Кошевої А.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань у приміщенні Херсонського міського суду Херсонської області цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
встановив:
Позивач звернувся до суду з вказаним позовом до відповідача про стягнення заборгованості в обґрунтування якого зазначив, що ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала заяву № б/н від 16.11.2015, відповідно до якої отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку» складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг. Позивач свої зобов'язання за договором виконав, надавши відповідачу кредит в розмірі, встановленому договором, проте відповідач, зобов'язавшись повернути отриманий кредит в строк, визначений умовами кредитного договору, не належним чином виконував взяті на себе зобов'язання, внаслідок чого станом на 18.02.2023 утворилася заборгованість в розмірі 68917,52 грн., яка складається з: 56345,67 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 12571,85 грн. - заборгованість за простроченими відсотками. У зв'язку з викладеним просить стягнути з відповідача на свою користь суму заборгованості за кредитним договором та судові витрати в розмірі 2684,00 грн.
Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 04.06.2024 відкрито провадження у справі та розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
В судове засідання представник позивача не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав до суду заяву, в якій позовні вимоги підтримав та просив розглянути справу без його участі, не заперечував проти заочного розгляду справи.
У судове засідання у час, призначений для розгляду справи по суті, відповідачка повторно не з'явилася. Про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, зокрема шляхом направлення судових повісток про виклик за відомим суду зареєстрованим у встановленому законом порядком місцем її проживання.
17.01.2024 через систему «Електронний суд» суду від представника відповідача адвоката Гонтаренка Артема Костянтиновича надійшов відзив на позовну заяву, в якій він просить відмовити у задоволенні позову, обґрунтовуючи заперечення проти позову наступним.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просить стягнути складові його повної вартості, а саме: заборгованість за простроченим тілом кредиту та заборгованість за простроченими відсотками. Щодо вимог про стягнення з відповідача на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованості за простроченими відсотками за користування кредитом, відповідач зазначив наступне: У підписаній ним Анкеті-заяві про надання банківських послуг Приватбанку, на яку посилається банк у позовній заяві, відсутні відомості про бажаний тип картки, строк її дії та строк повернення кредиту (користування ним). Також відсутні умови договору про розмір відсотків, що нараховуються за користування кредитними коштами та сплати інших платежів. Обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі її розмір і порядок нарахування, позивач, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що розміщені на сайті: www.privatbank.ua, як невід'ємні частини кредитного договору. Водночас, додані до позовної заяви копії Умови та Правила надання банківських послуг, як і Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», не містять підпису відповідача, як позичальника. Відтак, слід констатувати, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці умови кредитування він розумів, що він був ознайомлений і погодився з ними, підписуючи Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та саме у зазначеному в доданих банком до позовної заяви документах, розмірах і порядках нарахування. Роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.
Щодо посилання позивачем на підписаний відповідачем паспорт споживчого кредиту, як на підставу обґрунтованості заявлених вимог, відповідач, пославшись на Закон України «Про споживчий кредит» зазначив, що Анкета-заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку, яка підписана сторонами, не містить інформації про те, який саме вид картки видано відповідачу. Також, підписана ним Анкета-заява, не містить умов про те, що невід'ємною складовою частиною Договору банківського обслуговування є Паспорт споживчого кредиту. Підписання паспорта споживчого кредиту, який містить узагальнену інформацію про умови кредитування щодо різних типів кредитних продуктів є передумовою укладення кредитного договору з позичальником, оскільки передбачає проведення оцінки кредитодавцем кредитоспроможності споживача і цей документ не є складовою укладеного договору, при цьому в даному випадку, в матеріалах справи відсутній паспорта споживчого кредиту. А тому, відсутні підстави вважати, що сторони при укладенні договору обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами. Таким чином, оскільки анкета-заява, яка підписана відповідачем, не містить посилання на конкретні умови кредитування, нарахування відсотків та порядок повернення кредиту, а тому саме по собі підписання мною паспорта споживчого кредиту без підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу умови та правила надання банківських послуг не підтверджує узгодження сторонами умов кредитування і такий паспорт не можна вважати складовою частиною укладеного договору.
Крім того, відповідач стверджує, що згідно доданого до позову розрахунку заборгованості, наведеного в кінці таблиці, Банком вказано, що вказана сума є заборгованістю за простроченим тілом кредиту, відтак, банком заявлено до стягнення заборгованість в розмірі 56345,67 грн., що є заборгованістю за простроченим тілом кредиту, при цьому відповідач звертає увагу на те, що розмір його заборгованості за поточним тілом кредиту згідно вказаної виписки становить 0,00 грн.
Тіло кредиту - це сума, яку позичальник фактично отримує на руки. У неї входить тільки основний борг. Прострочене тіло кредиту є сумою, яку позичальник не повернув. У заяві відповідача , як позичальника б/н від 16.11.2015 плата за прострочене тіло кредиту не визначена, крім того, в матеріалах цієї справи відсутні докази можливості його нарахування. Отже, наведене свідчить про безпідставність вимог про стягнення простроченого тіла кредиту через відсутність передбаченого обов'язку відповідача по їх сплаті в заяві б/н від 16.11.2015, оскільки тіло кредиту і прострочене тіло кредиту не є тотожними поняттями.
Зважаючи на вищенаведене, представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог повним обсягом через необґрунтованість позовних вимог.
Враховуючи відсутність заперечень обох сторін про розгляд справи у їх відсутності та надання ними суду своєї позиції, суд вважає можливим провести розгляд справи у відсутність сторін.
У відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось у зв'язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
З матеріалів справи судом встановлено, що 16.11.2015 ОСОБА_1 підписала Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що не заперечується відповідачем.
Згідно заяви відповідачка висловила свою згоду на те, що дана заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг і тарифами, правилами користування, основними умовами обслуговування та кредитування, наявними у рекламному буклеті, складають між нею та банком Договір про надання банківських послуг.
Крім того, матеріали справи містять копію Довідки, відповідно до якої ОСОБА_1 27.01.2016 (термін дії до 05/19), 11.08.2015 (термін дії до 08/19), 05.08.2019 (термін дії до 01/23), 16.04.2019 (термін дії до 02/23) було надано кредитні картки.
Відповідно до розрахунку заборгованості, доданого до позовної заяви, станом на 18.02.2023 утворилася заборгованість в розмірі 68917,52 грн., яка складається з: 56345,67 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 12571,85 грн. - заборгованість за простроченими відсотками.
Згідно з наданою банком випискою за договором станом на 01.02.2023, останній раз користування кредитними коштами було здійснено ОСОБА_1 28.04.2022, зокрема, оплата на «продукти». Погашення кредитної заборгованості було здійснено безпосередньо ОСОБА_1 26.07.2022 шляхом переказу зі своєї картки 47**85 через додаток в Приват24 у сумі 44,91 грн. Внесення коштів на погашення заборгованості, а саме 31.08.2022 на суму 87,98 грн. здійснено шляхом автоматичного погашення простроченої заборгованості, а 01.02.2023 - на суму 1952,38 грн. значиться як автоматичне списання відсотків за використання кредитного ліміту.
Наявність заборгованості за кредитним договором зумовила звернення АТ КБ «ПриватБанк» до суду за захистом своїх прав, спірні правовідносини регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦК України).
Статтею 634 ЦК України передбачена можливість укладення договору приєднання, тобто договору, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 16.11.2015, посилався на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку як невід'ємну частину спірного договору.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказаний документ на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містив умови щодо порядку погашення заборгованості.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (16.11.2015) до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-якої редакції, що найбільш сприятлива для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, надані банком Витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Зазначеного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року по справі № 342/180/17.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою -споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року по справі № 342/180/17 зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
З урахуванням викладеного суд зазначає, що між банком та відповідачем ОСОБА_1 погоджено тільки умови кредитного договору, що містяться у Заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, оскільки зазначений документ підписаний особисто відповідачем, що не заперечується ним.
Щодо копії Довідки про зміну умов кредитування з використанням кредитних карток по договору б/н, підписаному 16.11.2015, яка додана позивачем до матеріалів справи в обґрунтування погодження сторонами умов кредитування (процентної ставки, порядку і терміну повернення коштів тощо), то суд звертає увагу, що Заява підписана ОСОБА_1 16.11.2015, а зміна умов кредитування відбулася декілька разів (27.01.2016, 29.05.2017, 05.08.2019, 04.12.2019, 22.02.2021, 28.10.2022, 12.12.2022, 26.12.2022), тобто вперше через 2 місяці після укладення кредитного договору.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20 (провадження № 61-14545 сво 20) указав, що способом підтвердження виконання переддоговірного обов'язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Тобто договір має бути укладено після, а не до підписання паспорту споживчого кредиту.
З огляду на викладене, надана банком копія Довідки про зміну умов кредитування з використанням кредитки по договору б/н, де умови вперше змінилися 27.01.2016, не може бути прийнята судом у якості належного доказу узгодження між банком і ОСОБА_1 умов кредитного договору, укладеного 16.11.2015.
Оскільки банком не надано належних та допустимих доказів погодження сторонами умов кредитування щодо розміру процентної ставки при підписанні Заяви від 16.11.2015, нарахування банком процентів за користування кредитом у розмірі 11822,70 грн. є безпідставним, а тому суд відмовляє в задоволенні позову у вказаній частині.
Таким чином, згідно наявних в матеріалах справи копій розрахунку заборгованості станом на 18.02.2023, копій виписок про рух коштів за картками за період з 27.01.2016 по 01.01.2023, остаточно не можливо встановити суму основного боргу за кредитом дійсно отриманого ОСОБА_1 з огляду на різні періоди, за які видані зазначені документи, відсутність у розрахунку заборгованості станом на 18.02.2023 інформації про зняття коштів саме ОСОБА_1 , а не їх списання на погашення відсотків, пені та штрафів, як неможливо встановити й достовірність заявленої до стягнення суми 68917,52 грн. заборгованості за кредитом.
З огляду на викладене суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до частини другої ст. 141 ЦПК України сплачений позивачем судовий збір у розмірі 2684,00 грн. не розподіляється, а покладається на нього.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 525-526, 549, 1048, 1050 ЦК України, ст.ст.77-81, 141, 263, 265, 280-283, 287 ЦПК України, суд -
Відмовити Акціонерному товариству Комерційний банк «ПриватБанк» у задоволенні позову до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції на протязі тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Херсонського апеляційного суду.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручено в день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
СуддяО. Л. Черниш