Україна
Донецький окружний адміністративний суд
09 грудня 2024 року Справа№200/6680/24
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Троянової О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії
Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності щодо не зарахування одного місяця служби за три місяця служби відповідно до періодів зазначених в довідці Форми №6 від 13.09.2024 року під номером 3972; зобов'язання зарахувати періоди несення служби зазначені в довідці Форми № 6 від 13.09.2024 року під номером 3972, як один місяць служби за три місяця служби; перерахувати загальну вислугу років та внести відповідні зміни в наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 19.09.2024р. №276; притягнути до дисциплінарної відповідальності посадових осіб військової частини НОМЕР_1 винних за не внесення до пільгової вислуги років періодів безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, що підтверджуться довідкою Форми №6, яка була видана 13.09.2024 року під номером 3972, та внесення не достовірних відомостей в наказ командира частини від 19.09.2024р. № 276.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 30 вересня 2024 року позовну заяву залишено без руху з наданням строку для усунення недоліків позовної заяви, шляхом надання уточненої позовної заяви з уточненими позовними вимогами, привівши їх у відповідність до вимог КАС України.
В установлений судом строк позивачем подано уточнену позовну заяву, у якій позивачем викладено позовні вимоги наступного змісту: про визнання протиправною бездіяльності щодо не зарахування одного місяця служби за три місяця служби відповідно до періодів зазначених в довідці Форми № 6 від 13.09.2024 року під номером 3972; зобов'язання зарахувати періоди несення служби зазначені в довідці Форми № 6 від 13.09.2024 року під номером 3972, як один місяць служби за три місяця служби; зобов'язання перерахувати загальну вислугу років та внести відповідні зміни в наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 19.09.2024р. № 276; зобов'язання притягнути до дисциплінарної відповідальності посадових осіб військової частини НОМЕР_1 винних за не внесення до пільгової вислуги років періоди безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, що підтверджується довідкою Форми №6 яка була видана 13.09.2024 року під номером 3972, та внесення не достовірних відомостей в наказ командира частини від 19.09.2024р. № 276.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2024 року суд прийняв до розгляду позовну заяву та відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Витребувано у Військової частини НОМЕР_1 обґрунтовані пояснення з приводу заявлених позивачем вимог, розрахунок календарної та загальної з урахуванням пільгової вислуги років ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ).
За правилами частини 1 статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином за допомогою програмного забезпечення «Електронний суд».
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що у період з вересня 2021 року по 19 вересня 2024 року проходив контрактну військову службу в військовій частині НОМЕР_1 . Зазначив, що у зв'язку зі збройною агресією Російської Федерації проти України брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, що підтверджується довідкою Форми № 6 від 13.09.2024 року під номером 3972. Зазначив, що вказані у цій довідці командуванням військової частини як пільгові, враховані не були, що суперечить вимогам ЗАКОНУ УКРАЇНИ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Бездіяльність відповідача щодо не зарахування одного місяця служби за три місяця служби відповідно до періодів зазначених в довідці Форми №6 від 13.09.2024 року під номером 3972, вважає протиправною, просив задовольнити позов.
Відповідачем через канцелярію суду у встановлені судом строки, надано відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що позивач проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 у періоди з 23.09.2021 по 19.09.2024. Зазначив, що положенням №530 визначено порядок обчислення вислуги років для призначення пенсії за вислугу років особам, звільненим з військової служби, відповідно до якого участь у бойових діях у воєнний час зараховується на пільгових умовах - один місяць служби за три місяці. Крім того, відповідно до п.3 Постанови №393 до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абз.1 п.1 цієї Постанови, зараховується на пільгових умовах один місяць за три місяці, за час участі у бойових діях у воєнний час. При цьому, в Україні з 24.02.2022 введено воєнний стан. Тобто, в Україні воєнний час введено не було, підстав для зарахування вислуги років на пільгових умовах немає.
Крім того, позивачем подано заперечення на клопотання (заяву), яку суд розцінює як відповідь на відзив, зміст якої аналогічний викладеному у позовній заяві.
Суд звертає увагу, що в установлений судом строк відповідачем не подано суду витребувані ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2024 року докази, а саме розрахунок календарної та загальної з урахуванням пільгової вислуги років ОСОБА_1 .
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.
Позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , є громадянином України, та учасником бойових дій (посвідчення серії НОМЕР_3 від 22.08.2016 року року).
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) у розумінні п. 7 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України є суб'єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах згідно ст. 43 Кодексу адміністративного судочинства України має адміністративну процесуальну дієздатність.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 23.09.2021 року №287 старшину ОСОБА_1 , призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 23 вересня 2021 року №151-РС, зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення з 23 вересня 2021 року.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 19.09.2024 року №277 головного сержанта ОСОБА_1 , звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 24 серпня 2024 року №237-РС відповідно до частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» від 25 березня 1992 року №2232 -ХІІ з військової служби у запас за пунктом 3 підпунктом «г», з 19 вересня 2024 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Вислуга років у Збройних Силах становить: календарна - 25 років 06 місяців 16 днів, загальна з урахуванням пільгової - 36 років 11 місяців 19 днів.
Судом встановлено на підставі довідки про вислугу років майора поліції ОСОБА_1 , спеціаліста-криміналіста сектору криміналістичного забезпечення слідчого відділу Краматорського районного управління поліції Головного управління Національної поліції у Донецької області, 10 жовтня 1980 року народження, місто Краматорськ Донецької області, останнє військове звання старшина, присвоєно наказом в/ч2144 від 20.04.2000 року №76, що вислуга років на 01 лютого 2024 року становить час служби в календарному обчисленні - 24 роки 10 місяців 29 днів; час служби в пільговому обчисленні (без врахування вислуги в календарному обчисленні) - 10 років 00 місяців 26 днів. Пільгова вислуга років станом на 01 лютого 2024 року становить 34 роки 11 місяців 25 днів.
Крім того, судом встановлено на підставі довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, виданої Військовою частиною НОМЕР_1 13.09.2024 року за №3972, що ОСОБА_1 у період з 24.02.2022 по 04.10.2022 року, з 17.10.2022 року по 15.01.2023 року, з 23.01.2023 по 06.03.2023 року, з 13.03.2023 по 09.04.2023 року, з 23.04.2023 по 31.07.2023 року, з 04.08.2023 по 04.08.2023 року, з 17.09.2023 по 26.09.2023 року, з 12.10.2023 по 16.10.2023 року, з 18.10.2023 по 11.11.2023 року, з 20.11.2023 по 30.11.2023 року, з 04.12.2023 по 10.12.2023 року, з 13.12.2023 по 19.12.2023 року, з 23.12.2023 по 29.12.2023 року, з 04.01.2024 по 10.01.2024 року, з 13.01.2024 по 19.01.2024 року, з 23.01.2024 по 30.01.2024 року, з 04.02.2024 по 10.02.2024 року, з 13.02.2024 по 19.02.2024 року, з 23.02.2024 по 29.02.2024 року, з 04.03.2024 по 10.03.2024 року, з 13.03.2024 по 19.03.2024 року, з 23.03.2024 по 29.03.2024 року, з 01.04.2024 по 06.04.2024 року, з 09.04.2024 по 14.04.2024 року, з 19.04.2024 по 28.04.2024 року, з 01.05.2024 по 04.05.2024 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Краматорській міській територіальній громаді, Святогірській міській територіальній громаді, Лиманській міській територіальній громаді Донецької області.
Отже, предметом спору у даній справі є наявність правових підстав для не зарахування до пільгової вислуги років позивача періодів безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, зазначених у довідці від 13.09.2024 року №3972.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» 25.03.1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232) час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
На підставі частини шостої статті 2 Закону №2232 передбачено види військової служби, до яких, зокрема, віднесено й військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період.
Відповідно до абзацу 2 частини першої статті 8 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» 20.12.1991 № 2011 (далі - Закон № 2011) час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Час проходження військовослужбовцями військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», зараховується до їх вислуги років, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби на пільгових умовах у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до Законів України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» наказом Міністерства оборони України від 14.08.2014 року №530 затверджено Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і забезпечення соціальними виплатами осіб, звільнених з військової служби у Збройних Силах України, та членів їх сімей, що додається (далі - Положення № 530).
Відповідно до підпункту 1 пункту 2.3 розділу ІІ Положення №530 при обчисленні вислуги років для призначення пенсій (крім пенсій, які призначаються з урахуванням страхового стажу) окремі періоди служби військовослужбовців зараховуються на пільгових умовах (з урахуванням вимог пунктів 2.4 та 2.5 цього розділу) один місяць служби за три місяці - участь у бойових діях у воєнний час (…); час проходження служби, протягом якого особа брала участь в антитерористичній операції; період проходження служби у військовому резерві під час безпосередньої участі в антитерористичній операції чи забезпеченні її проведення.
В зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим», Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022 введено воєнний стан на території України з 24.02.2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався.
Як свідчать матеріали справи єдиною підставою для відмови позивачу у перерахунку вислуги років у пільговому обчисленні є відсутність воєнного часу в Україні.
Відповідно до законів «Про оборону України» та «Правовий режим воєнного стану» - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
У Конституції окремо прописано, що під час воєнного стану можуть встановлюватися окремі тимчасові обмеження прав і свобод за виключенням тих, що передбачені ст. 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63.
Тобто, правовий режим воєнного стану має безпосередній вплив на процеси у середині країни і стосується виключно внутрішньополітичних процесів.
У вітчизняному законодавстві визначення «стану війни» не надається. У Конституції лише згадується, що його оголошує Верховна Рада за поданням президента.
У Законі України «Про оборону України» також прописана ця процедура.
При цьому, статтею 4 цього закону визначено, що з моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час, який закінчується у день і час припинення стану війни. При цьому визначення поняття «воєнний час» у вітчизняному законодавстві також не надається.
Граматичний аналіз тексту наведеної вище норми дає підстави для висновку, що вжитий законодавцем роз'єднувальний сполучник «чи» виділяє дві окремі підстави для настання воєнного часу:
1. оголошення стану війни;
2. фактичний початок воєнних дій.
Отже, розділовий сполучник, що утворює складне висловлювання, яке є істинним тоді, коли хоча б одне із висловлювань, що входять до його складу, є істинним. У природній мові передається сполучниками «або», «чи».
Відтак, системний аналіз приписів Закону України «Про оборону України» свідчить, що воєнний час в України настав внаслідок фактичного початку воєнних дій, що є загальновідомими обставинами та не потребують доведенню в силу ст. 78 КАС України.
Відповідно до статті 1 Закону України від 12.05.2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі - Закон №389) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що підстава відмови позивачу у перерахунку вислуги років на пільгових умовах, визначена відповідачем як відсутність в Україні воєнного часу, є проявом «надмірного формалізму» та є протиправною.
Крім того, з 18.05.2024 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» № 3633-IX від 11.04.2024 року, яким статтю 17-1 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» викладено в редакції, відповідно до якої «Порядок обчислення вислуги років особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На пільгових умовах особам із числа військовослужбовців, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д", "ж", "з" статті 1-2 цього Закону, до вислуги років для визначення розміру пенсії зараховується один місяць служби за три місяці часу проходження служби, протягом якого особа брала безпосередню участь у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів під час дії воєнного стану».
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку задовольнити позовні вимоги в цій частині, шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не зарахування до пільгової вислуги років позивача періодів, зазначених у довідці від 13.09.2024 року №3972 із розрахунку один місяць служби за три місяці та зобов'язання відповідача перерахувати пільгову вислугу років позивача, врахувавши періоди безпосередньої участі в заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, зазначені в довідці Військової частини НОМЕР_1 від 13.09.2024 року №3972, із розрахунку один місяць служби за три місяці, перерахувати загальну вислугу років та внести відповідні зміни в наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 19.09.2024 № 277.
Стосовно позовних вимог щодо зобов'язання відповідача притягнути до дисциплінарної відповідальності посадових осіб військової частини НОМЕР_1 , винних за не внесення до пільгової вислуги років періодів безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, а також внесення не достовірних відомостей в наказ командира частини від 19.09.2024 р. № 276, суд зазначає наступне.
Також суд зазначає, що згідно із ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Ефективність юридичного засобу захисту права людини - це така його властивість, яка полягає у теоретичній спроможності та реальній здатності цього засобу забезпечити досягнення його соціальної мети - захистити право людини.
Застосування будь-якого способу захисту права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду.
Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам
Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя. Одними із критеріїв ефективності судового рішення по суті є: судове рішення забезпечить захист/відновлення порушеного/оспорюваного права/інтересу; у позивача не буде потреби ще раз звертатися до суду з іншими вимогами (виконання завдання судочинства); судове рішення можливо виконати.
Визначений позивачем спосіб захисту його прав у вигляді зобов'язання командира військової частини НОМЕР_1 притягнути до дисциплінарної відповідальності посадових осіб військової частини НОМЕР_1 не буде відповідати критеріям ефективності, оскільки таке судове рішення не захистить/не відновить порушене/оспорюване право/інтерес позивача.
Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід врахувати положень статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення його порушених спірним рішенням прав, і у випадку задоволення судом його вимог, прийняте судом рішення повинно мати наслідком відновлення тих прав, за захистом яких позивач і звернувся до суду.
Тобто, адміністративний суд, використовуючи всі надані йому процесуальним законом повноваження, з урахуванням фактичних обставин справи та положень законодавства, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав позивача, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій з боку відповідача - суб'єкта владних повноважень; ефективний спосіб захисту повинен забезпечити негайне поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам, призводити до потрібних (бажаних) позивачу результатів (наслідків); ухвалення судами рішень, які безпосередньо не призводять до необхідних змін в обсязі прав позивача або не гарантують забезпечення примусового виконання судового рішення, не відповідає змісту цього поняття.
Відповідно скасування спірного рішення відповідача не буде мати наслідків реального відновлення суб'єктивного права позивача, яке порушив, оспорює або та визнає відповідач. Спосіб захисту своїх прав, який обрав позивач, можна використати для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких він звернувся до суду, по даній справі, відповідно суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним, зокрема неефективним, що по суті і є підставою для відмови у задоволені позову повністю.
Вказана по суті позиція узгоджується із позицією викладеною у Постанові ВП ВС від 12.07.2023, у справі №757/31372/18-ц (№ у ЄДРСР 112516535), згідно якої задоволення судом позовної вимоги має відбуватись з урахуванням вимог правовладдя (верховенства права) дозволити досягнути мети судочинства, зокрема реально відновити суб'єктивне право, яке порушив, оспорює або не визнає відповідач. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, і той, який обрав позивач, можна використати для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких він звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним, зокрема неефективним, і відмовляє у позові. У тому ж випадку, якщо заявлену позовну вимогу взагалі не можна використати для захисту права чи інтересу, оскільки незалежно від доводів сторін спору суд не може її задовольнити, таку вимогу не можна розглядати як спосіб захисту (пункт 60).
Крім того, у судовій практиці сформульована стала правова позиція, яка полягає у тому, що ефективним вважається такий спосіб захисту, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) відшкодування шкоди, заподіяної порушенням права; обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає завданню адміністративного судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 826/14016/16, від 11 лютого 2019 року у справі № 2а-204/12, від 15 липня 2019 року у справі № 420/5625/18, від 11 лютого 2020 року у справі № 0940/2394/18, від 1 червня 2022 року у справі № 620/5996/21, від 25 жовтня 2022 року у справі № 200/13288/21).
Також відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 23 грудня 2021 року у справі № 480/4737/19 та від 8 лютого 2022 року №160/6762/21, ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов'язком суб'єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.
До того ж, у пункті 80 рішення у справі «Perez v. France» (заява № 47287/99) ЄСПЛ зазначив, що гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на справедливий судовий розгляд включає право сторін, що беруть участь у справі, представляти будь-які зауваження, які вони вважають доречними до їхньої справи. Оскільки метою Конвенції є забезпечення не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав фактичних і ефективних (рішення у справі «Artico v. Italy», заява № 6694/74, пункт 33).
Таким чином, зобов'язання відповідача притягнути до відповідальності посадових осіб не буде відповідати критеріям ефективності, оскільки по суті таке судове рішення не захистить/не відновить порушене/оспорюване право/інтерес позивача зазначеним ним в позові по даній справі.
Також суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Враховуючи викладене, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з нормами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п'ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.
Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
За наслідками судового розгляду суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки позивач, ОСОБА_1 відповідно до п. 13 ч. 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, як учасник бойових дій.
На підставі вищевикладеного та керуючись статтями Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не зарахування до пільгової вислуги років ОСОБА_1 періодів, зазначених у довідці від 13.09.2024 року №3972 із розрахунку один місяць служби за три місяці.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (юридична адреса: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) перерахувати пільгову вислугу років ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ), врахувавши періоди безпосередньої участі в заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, зазначені в довідці Військової частини НОМЕР_1 від 13.09.2024 року №3972, із розрахунку один місяць служби за три місяці, перерахувати загальну вислугу років та внести відповідні зміни в наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 19.09.2024 № 277.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення прийнято, складено та підписано в повному обсязі в нарадчій кімнаті 09 грудня 2024 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Суддя О.В. Троянова