Справа № 148/2283/24
Провадження №2-а/148/49/24
25 листопада 2024 року Тульчинський районний суд Вінницької області
в складі: судді Штифурко Л.А.
секретаря Лиженко Є.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Тульчина за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , який подано в його інтересах та від його імені представником, адвокатом Кравець Вітою Анатоліївною до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання незаконною, скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності,
встановив:
Адвокат Кравець В.А. в інтересах ОСОБА_1 звернулася в суд з вказаним вище позовом. В обгрунтування позовних вимог зазначила, що 20.09.2024 поштовим відправленням №2360000011090 позивач отримав постанову №24/1752 від 25.07.2024 року, винесену у справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210 КУпАП начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 полковником ОСОБА_2 , згідно якої на нього накладено штраф у сумі 17000,00 грн. Вважає, що вказана постанова незаконна, та підлягає скасуванню, а провадження у справі підлягає закриттю у зв'язку із відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, що обґрунтовує наступним.
Зі змісту вищевказаної постанови слідує, що 18.07.2024 в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_3 було виявлено, що у військовозобов'язаного ОСОБА_1 відсутній військово-обліковий документ, що підтверджується рапортом начальника військового обліку та бронювання сержантів запасу ІНФОРМАЦІЯ_2 . Отже, ОСОБА_1 не виконаний обов'язок, передбачений Правилами військового обліку призовників, військовозобов'язаних і резервістів, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487.
Також в постанові зазначено, що позивач прибував на розгляд справи, однак не відображено, які ж пояснення він надав з приводу притягнення його до адміністративної відповідальності. В постанові також відсутні посилання, які документи, окрім протоколу досліджував начальник ІНФОРМАЦІЯ_2 , при винесені оскаржуваної постанови.
В день розгляду справи копію оскаржуваної постанови позивачу вручено не було, працівники ІНФОРМАЦІЯ_2 повідомили, що після складання повного тексту, надішлють її поштою. В оскаржуваній постанові дата вручення не зазначена, підпису позивача не містить.
13.06.2024 позивач прибув особисто до ІНФОРМАЦІЯ_2 , де подав заяву на відстрочку на підставі ч.13 ч. 1 ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», як особі, яка має батька інваліда І групи, до якої ним було долучено ряд документів. При цьому, працівники ІНФОРМАЦІЯ_2 повідомили про необхідність надання ще рядку документів (копію свідоцтва про його народження, копію свідоцтва про смерть брата).
07.07.2024 позивач прибув особисто до ІНФОРМАЦІЯ_2 з метою уточнення облікових даних на виконання вимог законодавства, та з метою з'ясування, чи оформлена йому відстрочка за наданими ним документами.
Оновлення даних 07.07.2024 підтверджується військово-обліковим документом, сформованим в додатку Резерв +.
При уточненні облікових даних, працівники ІНФОРМАЦІЯ_2 , перевіривши його військово-обліковий документ, а саме: приписне посвідчення, повідомили, що воно підлягає заміні, у зв'язку із чим ОСОБА_1 необхідно принести фотокартку, і тоді йому замінять приписне посвідчення на військовий квиток. Також повідомили, що заява на відстрочку ще не розглянута.
18.07.2024 позивач прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 з метою обміну приписного посвідчення на військовий квиток, приніс фотокартки. Працівники ІНФОРМАЦІЯ_2 вилучили у нього приписне посвідчення, взяли його фотокартку, прийняли заяву про видачу військового квитка та повідомили, що як тільки військовий квиток буде готовий, його повідомлять в телефонному режимі.
18.07.2024 в додатку Резерв+ вже відображалось, що позивачу надана відстрочка відповідно до п.13 ч.1 ст. 23 «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» з зазначенням її дії до 14.08.2024.
Після того, як працівники ІНФОРМАЦІЯ_2 прийняли від позивача заяву на видачу військового квитка, фотокартки, та вилучили приписне посвідчення, його направили до юриста, який склав протокол про відсутність у нього військово-облікових документів.
Протокол про вчинення адміністративного правопорушення був складений в одному екземплярі та на підпис позивачу не вручався.
Разом з тим, у позивача був наявний при собі електронний військово-обліковий документ у застосунку «Резерв+» з QR-кодом, сформований через портал «Дія», який має таку ж юридичну силу, як паперовий. Проте працівники ІНФОРМАЦІЯ_2 не перевіряли наявність у позивача електронної форми військово - облікового документу.
Перевірка наявності, чи відсутності у позивача військово- облікового документа (військово-облікового документа в електронній формі) не проводилась, а тому складання протоколу після вилучення паперового приписного посвідчення, на думку представника позивача, вказує на зловживання службовим становищем працівниками ІНФОРМАЦІЯ_2 , та підтверджує відсутність вини в діях позивача.
Таким чином, на переконання представника позивача, оскаржувана постанова не ґрунтується на доказах та винесена без зясування всіх фактичних обставин, немотивована, а тому є неправомірною та підлягає скасуванню.
В судове засідання позивач та його представник не з'явилися, хоча про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином. Від представника позивача до суду надійшла заява, в якій вона просить розглянути справу без її участі та участі позивача. Позовні вимоги підтримують в повному обсязі та просять їх задовольнити.
Представник ІНФОРМАЦІЯ_1 , в судове засідання не з'явився, про причини своєї неявки не повідомив, хоча про дату, час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином, з заявою про відкладення судового засідання до суду не звертався.
14.10.2024 за підписом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 до суду надійшов відзив на позов, згідно якого позовні вимоги ОСОБА_1 не визнаються з наступнх підстав.
Так, 18.07.2024 ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 з письмовою заявою про видачу військово-облікового документ, причиною видачі такого вказав «заміна військового облікового документу». До своєї заяви ОСОБА_1 долучив документ у вигляді «книжечки» серії НОМЕР_1 з назвою «Удостоверение о приписке к призывному участку» з символікою радянського характеру. Інших військово-облікових документів ОСОБА_1 до заяви не долучив, у зв'язку з чим, з метою притягнення до адміністративної відповідальності, посадовою особою ІНФОРМАЦІЯ_2 , відносно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення №Т/24/986 за ч. 3 ст. 210 КУпАП.
Про дату, час та місце розгляду справи ОСОБА_1 був повідомлений. Так само, як і про про права, передбачені ст.63 Конституції України та ст.268 КУпАП, що підтверджується його підписом у протоколі №Т/24/986. На розгляд справи ОСОБА_1 прибув та пояснив, що після досягнення 27 років пройшов ВЛК, однак бланків військових квитків не було. Така ситуація повторювалась п'ять разів, а в його паспорт була проставлена відмітка про те, що він став на військовий облік. Однак ним не було надано доказів на підтвердження своїх пояснень.
Враховуюче зазначене, 28.07.2024, відповідно до постанови №24/1752, начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 було прийнято рішення накласти на громадянина ОСОБА_1 штраф у розмірі 17 000, 00 грн., оскільки відповідно до «Удостоверения о приписке к призьівному участку» ОСОБА_1 вважається призовником, а відповідно до Витягу з ЄДРПВР ОСОБА_1 це військовозобов'язаний громадянин, облікова картка якого належить до довідки №881. Вказане свідчить про те, що військово-обліковий документ ОСОБА_1 , який він надав ІНФОРМАЦІЯ_4 , недійсний, а документ, який занесений до ЄДРПВР - втрачений.
Також зазначив, що ОСОБА_1 не повідомив ні суд, ні Центр комплектування про те, що в 2004 році йому видано військово-обліковий документ, а саме довідку №881.
Крім того, відповідач вважає, що доводи позивача про здійснення працівниками ІНФОРМАЦІЯ_2 перевірки його документів носять спекулятивни характер, оскільки перевірка документів у ОСОБА_1 не здійснювалась, він особисто віддав військово-обліковий документ, як додаток до заяви про видачу військово-облікового документу, та самостійно зазначив у заяві, що здає його у зв'язку з «заміною військового облікового документу». З огляду на викладене представник відповідача просить відмовити в позові.
У відповідності до ч. 1 ст. 205 КАС України неявка в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином про дату, час і місце цього засідання не перешкоджає розгляду справи по суті.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, оскільки в судове засідання не з'явилися всі учасники справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши представлені сторонами докази в їх сукупності, судом встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Так, з копії протоколу № Т/24/986 від 18.07.2024 про адміністративне правопорушення вбачається, що 18.07.2024 в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 було встановлено, що у військовозобов'язаного громадянина України ОСОБА_1 відсутній військово-обліковий документ під час дії воєнного стану, що є порушенням правил військового обліку в особливий період. Своєю бездіяльністю ОСОБА_1 вчинив правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП (а.с. 36).
Також з даного протоколу вбачається, що ОСОБА_1 повідомлено, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться в каб. №21 ІНФОРМАЦІЯ_2 о 15:00 год. 25.07.2024. Крім того, в ньому містяться його письмові пояснення. При цьому, в графі «другий примірник протоколу отримав» підпис ОСОБА_1 відсутній. Про те, що ОСОБА_1 відмовився від отримання протоколу в присутності свідків запис посадовою особою, яка склала протокол, не зроблено, підписів свідків немає.
Згідно копії постанови № 24/1752 від 25.07.2024, винесеної начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 , судом встановлено, що на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі 17000 грн. у зв'язку з вчиненням ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП, за наступних обставин.
Так, 18.07.2024 в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 було виявлено, що у військовозобов'язаного громадянина України ОСОБА_1 відсутній військово-обліковий документ, що підтверджується рапортом начальника військового обліку та бронювання сержантів та солдатів запасу ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Отже, не маючи при собі військово-облікового документа, громадянин ОСОБА_1 , не виконав свої обов'язки, які передбачені абз. 2 пп. 10-1 п. 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487, що свідчить про наявність в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП (а.с. 35).
З роздруківки військово-облікового документу з додатку Резерв+ станом на 24.09.2024 судом становлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 як військовозобов'язаний, придатний до військової служби згідно постанови ВЛК від 29.02.2024, звання солдат, ВОС 885962, номер в реєстрі Оберіг 020820200693593600052, дані уточнено вчасно 07.07.2024. Даний документ містить унікальний електронний ідентифікатор у вигляді штрихкоду (QR-код) (а.с. 16, 18 зв. бік).
Вирішуючи даний спір, суд виходить із такого.
Згідно зі ст. 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно з ч.1 ст. 5 КАСУ кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у визначений законом спосіб.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частина 3 ст. 210 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, вчинене в особливий період.
Відповідно до ЗУ «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій
Відповідно до Указу президента України №64/2022 введено воєнний стан з 24.02.2022, який триває і по теперішній час.
Отже, 18.07.2024 (дата вказана у протоколі) діяв особливий період.
Відповідно до ст. 235 КУпАП розгляд справ про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 210 КУпАП, віднесено до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, від імені яких розглядати справи мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Згідно ст. 254 КУпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.
Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Відповідно до ст. 256 КУпАП в протоколі про адміністративне правопорушення зазначається: дата і місце його складання, посада, прізвище, ім'я, по-батькові особи, яка склала протокол, відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності, місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення, нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення, прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є, пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, інші відомості, необхідні для вирішення справи.
Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами. У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви своєї відмови від його підписання.
При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснюються його права і обов'язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.
Розглянувши справу про адміністративне правопорушення, відповідно до ч. 1 ст. 283 КУпАП, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
При цьому, при розгляді справи про адміністративне правопорушення уповноважена особа має всебічно, повно і об'єктивно з'ясувати обставини справи, оцінити наявні докази. Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в т.ч. вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
З досліджених в судовому засіданні доказів та встановлених обставин, суд доходить висновку, що при притягненні позивача ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП встановлених законодавством вимог не дотримано.
Так, ні в протоколі про адміністративне правопорушення, ні в оскаржуваній постанові, не розкрито суті правопорушення, що ставиться в провину ОСОБА_1 , оскільки не вказано, яким саме чином ним було встановлено, що останній не мав при собі військово-облікового документа та якого саме. При цьому, відповідач, заперечуючи проти позову, у своєму відзиві стверджує, що не вимагав у ОСОБА_1 пред'явити такий документ для перевірки. З огляду на це не зрозуміло, з чого відповідачем зроблено висновок про втрату ОСОБА_1 такого документу.
Крім того, ч 3 ст. 210-1 КУпАП є бланкетною, тобто відсилає до норм інших законів чи підзаконних нормативно-правових актів, якими врегульовано, в даному випадку, правила військового обліку.
Однак у протоколі № Т/24/986 від 18.07.2024, на підставі якого прийнято оскаржувану постанову, не вказано, які ж саме правила військового обліку було порушено позивачем та якими нормативними актами визначені ці правила.
Відповідно до ч. 6 ст. 22 Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у період проведення мобілізації (крім цільової) громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов'язані мати при собі військово-обліковий документ та пред'являти його за вимогою уповноваженого представника територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Державної прикордонної служби України у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України.
Відповідно до п.п. 10-1 п.1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, що є додатком 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою КМУ від 30.12.2022 №1487, призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні у період проведення мобілізації (крім цільової) та/або протягом дії правового режиму воєнного стану, зокрема, мати при собі військово-обліковий документ разом з документом, що посвідчує особу, та пред'являти їх за вимогою уповноваженого представника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Держприкордонслужби у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон.
Процедура перевірки військово-облікових документів громадян, уточнення персональних даних військовозобов'язаних і резервістів та внесення відповідних змін у військово-облікові документи, організація медичного огляду військовозобов'язаних та резервістів для визначення придатності до військової служби закріплена Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 560 від 16.05.2024.
Відповідно до п. 25 Порядку громадяни чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов'язані мати при собі військово-обліковий документ (військово-обліковий документ в електронній формі) та пред'являти його за вимогою уповноваженого представника територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Держприкордонслужби у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України.
Згідно з п. 49 вищевказаного порядку у період проведення мобілізації (крім цільової) уповноважені представники територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейські, а також представники Держприкордонслужби мають право вимагати у громадян чоловічої статі віком від 18 до 60 років військово-обліковий документ (військово-обліковий документ в електронній формі) разом з документом, що посвідчує особу.
З аналізу вказаних правових норм можна зробити висновок, що призовники, військовозобов'язані та резервісти зобовязані не лише мати військово-обліковий документ як такий, а мати відповідний документ при собі та пред'являти його за вимогою уповноважених осіб. А звідси слідує і те, що наявність військово-облікового документу у особи при собі можна перевірити шляхом пред'явлення до особи вимоги його пред'явити.
А тому не зрозуміло, яким же чином відповідач виявив відсутність у позивача військово-облікового документа, коли не предявлявав до нього вимоги про пред'явлення такого, як стверджує та цих обставин не розкрито ні в протоколі, ні в оскаржуваній постанові.
Відповідно до Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №559 від 16.05.2024 передбачено, що військово-обліковий документ є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов'язку, який оформляється (створюється) та видається громадянину України, який є призовником, військовозобов'язаним або резервістом, у тому числі, якщо він був виключений з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів відповідно до пунктів 3 і 4 частини шостої статті 37 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу та не отримував такий документ до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 559 Про затвердження Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів і форми такого документа (п.1).
Військово-обліковий документ, що визначає належність його власника до військового обов'язку, виданий до дня набрання чинності Законом України від 11 квітня 2024 р.№ 3633-IX«Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку», є чинним та не потребує обов'язкової заміни у разі (з підстав) затвердження органом державної влади нової форми військово-облікового документа (п. 55 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період №560 від 16.05.2024).
Військово-обліковий документ оформляється (створюється) та видається (замінюється): - в електронній формі - засобами електронного кабінету призовника, військовозобов'язаного, резервіста та/або Державного веб-порталу електронних публічних послуг у сфері національної безпеки і оборони та/або Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (далі - Портал Дія), зокрема з використанням мобільного додатка Порталу Дія (Дія) (у разі технічної реалізації); - у паперовій формі - на бланку,форма якого затверджується постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 559.
Особа може мати на бланку лише один військово-обліковий документ (п. 2 Порядку № 559).
Пунктом 6 Порядку визначено, що військово-обліковий документ в електронній формі формується засобами: електронного кабінету призовника, військовозобов'язаного, резервіста, зокрема з використанням його мобільного додатка; державного веб-порталу електронних публічних послуг у сфері національної безпеки і оборони; порталу Дія, зокрема з використанням мобільного додатка Порталу Дія (Дія) (у разі технічної реалізації).
Військово-обліковий документ в електронній формі (у тому числі роздрукований) та військово-обліковий документ у паперовій формі мають однакову юридичну силу.
Пунктом 11 Порядку передбачено, що Перевірка військово-облікового документа в електронній формі здійснюється шляхом зчитування QR-коду ініціатором перевірки за допомогою технічних засобів, які дають змогу відтворити відомості військово-облікового документа в електронній формі у формі інформаційного повідомлення.
Крім того, у примітці до статті 210 КУпАП законодавцем зазначено, що положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов'язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.
Як встановлено з матеріалів справи, на момент складення протоколу 18.07.2024 та винесення постанови 25.07.2024 у мобільному додатку Резерв+ військовозобов'язаним ОСОБА_1 було сформовано електронний військово-обліковий документ, який містить передбачені положеннями частини 8 Порядку №559 реквізити, номер в реєстрі Оберіг, у якому містяться відомості: «На обліку», та QR-код військово-облікового документу, та який має таку саме юридичну силу як і паперовий (а.с. 14, 15 зв.бік).
Однак, складаючи протокол про адміністративне правопорушення та виносячи постанову про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.3 ст. 210 КУпАП, працівниками ІНФОРМАЦІЯ_2 не перевірено наявності в останнього електронного військово-облікового документу. Жодних доказів того, що відомості, вказані в електронному військово-обліковому документі ОСОБА_1 не відповідають відомостям, що містяться в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів, відповідачем не представлено. Посилання відповідача у відзиві на те, що в 2004 році ОСОБА_1 видано довідку №881, яка і є його військово-обліковим документом, хоча вона у позивача була відсутні, не може бути підставою для підтвердження правомірності дій ІНФОРМАЦІЯ_2 при притягнення до адмінвідповідальності, оскільки дана обставина не ставиться йому в провину згідно протоколу та оскаржуваної постанови.
Таким чином, суд доходить виновку, що відповідач при притягненні позивача до адмінвідповідальності не встановив всіх істотних обставин справи, не дослідив та не надав оцінки всім наявним доказам, посилаючись лише на рапорт свого працівника, та передчасно прийняв рішення про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 210 КУпАП.
Згідно з ст. 7, 245 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови.
Згідно зі ч. 1 ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу (ч. 2 ст. 251 КУпАП).
Отже, судом установлено, що під час здійснення провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 уповноваженими особами відповідача не дотримані вимоги ст. ст. 254, 256, 268, 279, 280КУпАП щодо складання протоколу про адміністративне правопорушення.
Крім того, при розгляді справи про адміністративне правопорушення уповноважена особа має всебічно, повно і об'єктивно з'ясувати обставини справи, оцінити наявні докази. Особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності лише у тому разі, якщо її вину у вчиненні правопорушення буде доведено «поза розумним сумнівом», на підставі належних та допустимих доказів із дотриманням встановленої законом процедури. В той же час, при внесенні оскаржуваної постанови, не зазначено належних та допустимих доказів, передбачених ст.251 КУпАП, які були отримані та оцінені у встановленому законом порядку, та на яких ґрунтується висновок про доведеність підстав для притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП, належним чином не мотивовано висновку про винуватість позивача, що суперечить вимогам ст. 7, 245, 252, 280, 283 КУпАП.
Одного лише опису в оскаржуваній постанові адміністративного правопорушення, за відсутності належних та допустимих доказів його вчинення, недостатньо для доведення факту вчинення правопорушення. Жодних доказів, які б безперечно підтверджували факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення до неї не додано.
На підставі вищевикладеного, суд доходить висновку, що оскаржувана постанова винесена з порушенням встановленої процедури та є протиправною.
Доводи позивача є обгрунтованими, такими, що знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду, відповідачем на їх спростування не надано належних та допустимих доказів.
Статтею 62 Конституції України та ст. 6 Конвенції про захист прав та основних свобод людини передбачено, що обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини тлумачаться на її користь та кожна людина вважається невинною доти, поки її вину не доведено згідно з законом.
Згідно ч.1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У відповідності до вимог ст.72 КАСУ доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів та показаннями свідків.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
З огляду на викладене суд доходить висновку, що оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню, а позов ОСОБА_1 - задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
За змістом п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов'язаних з розглядом справи.
За правилами ч.ч. 1, 2 ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Приписи ч. 3 ст. 134 КАС України визначають для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно ч.ч. 5-7 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Тобто, в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 в справі № 910/12876/19.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 300/941/19 та від 31.03.2020 у справі № 726/549/19.
При цьому, як вбачається з матеріалів справи на підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу в сумі 12000 грн. адвокатом надано: копію ордеру серії АВ №1155398 від 24.09.2024 (а.с.7 зв.бік), виданого адвокатом Кравець В.А. на надання правничої допомоги ОСОБА_1 , копію договору про надання правничої допомоги б/н від 24.09.2004, укладеного між адвокатом Кравець В.А. та позивачем ОСОБА_1 , предметом якого є надання адвокатом Кравець В.А. правничої допомоги ОСОБА_1 щодо оскарження постанови №24/1752, винесеної начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 , розмір гонорару становить 12000 грн. (а.с. 16 зв.бік-17), копію квитанції до прибуткового касового ордера від 24.09.2024 на підтвердження отримання адвокатом Кравець В.А. та здійснення позивачем ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу в сумі 12000 грн. (а.с. 18).
Згідно з положеннями статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії»(Lavents v. Latvia) за заявою №58442/00 щодо судових витрат зазначено, що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (див., серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Ніколова проти Болгарії» та «Єчюс проти Литви», пункти 79 і 112 відповідно).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Законодавець пов'язує визначення розміру витрат на правничу допомогу з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги у кожному конкретному випадку.
З огляду на правову позицію Верховного Суду, наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 по справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторонип, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі №755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Вирішуючи питання щодо розподілу витрат на правничу допомогу, та виходячи із вказаних вище критеріїв, суд зазначає, що розгляд даної справи здійснювався у спрощеному провадженні, оскільки відповідно до ч. 6 ст. 12 КАС України дана категорія справи відноситься до справ незначної складності, участі в судових засіданнях представник позивача не брав.
Оцінка фактично вчинених адвокатом дій при надання правничої допомоги в даній справі вказує на їх невідповідність критеріям обґрунтованості та пропорційності до предмета спору у розумінні приписів ст. 134 КАС України. Так, суд враховує, що представником позивача надано консультації позивачу, підготовлено та надіслано адвокатський запит до ІНФОРМАЦІЯ_2 , підготовлено та складено позовну заяву.
Разом з тим, на переконання суду, витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 12000 гривень, як заявлено позивачем, є неспівмірними з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи. Виходячи з засад розумного балансу між приватними і публічними засадами, реального часу, витраченого на представництво інтересів клієнта в суді, з урахуванням складності справи, характеру доказів у справі (відсутності експертиз, виклику свідків, тощо), кількості сторін, обсягу наданих адвокатом послуг, ціну позову і значення справи для сторін, беручи до уваги, що витрати позивача на професійну правничу допомогу підтвердженні доказами, суд вважає можливим стягнути з позивача на користь відповідача 5000 грн. витрат на професійну правничу допомогу. Решту витрат слід залишити за позивачем.
Крім того, відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України на користь позивача слід стягнути сплачений ним судовий збір в сумі 605,60 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, який є суб'єктом владних повноважень.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 72-77, 79, 90, 139, 205, 242-246, 286 КАС України, статтями 7, 9, 210, 235, 245, 247, 215, 252, 254, 256, 268, 279, 280, 283, 293 КУпАП, Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Порядком оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №559 від 16.05.2024, Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 560 від 16.05.2024, Правилами військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487, суд,
ухвалив:
Позов задовольнити.
Постанову № 24/1752 від 25.07.2024, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковником
ОСОБА_4 , про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, визнати протиправною і скасувати, закривши провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_6 на користь ОСОБА_1 605,60 грн. (шістсот п'ять гривень шістдесят копійок) судового збору та 5000 грн. (п'ять тисяч гривень) витрат на правничу допомогу.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня складення судового рішення.
Повне рішення складено 09.12.2024.
Суддя Л.А. Штифурко