Справа № 145/1946/24 Провадження № 2/145/1252/2024
04.12.2024 с-ще Тиврів Тиврівський районний суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Ратушняка І.О.
при секретарі Крикливій М.С.,
за участі представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача Грабовської В.В. ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про відшкодування шкоди,
встановив:
ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом, в якому вказує, що 17.01.2023 на залізничній станції "Калинівка 1" у м. Калинівка Хмільницького району Вінницької області відбувся наїзд вантажного потягу №1931 "Жмеринка-Козятин" у складі Локомотива ВЛ 80-545 під керуванням машиніста ОСОБА_4 на ОСОБА_5 , який перебував біля залізничної колії та від отриманих ушкоджень помер на місці події.
Внаслідок смерті ОСОБА_5 його матері було спричинено моральну шкоду.
Просить стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на її користь 300000 гривень відшкодування моральної шкоди, завданої смертю сина.
В судовому засіданні представник позивачів ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги та просив задоволити в повному обсязі. Вважає, що смерть потерпілого настала на місці ДТП та була прямим причинним наслідком цієї пригоди. Шкоду потерпілому було завдано саме джерелом підвищеної небезпеки, а не внаслідок непереборної сили чи умислу потерпілого. Саме володільці джерела підвищеної небезпеки можуть бути відповідальними за шкоду завдану ними в розумінні ст.ст.1167, 1187 ЦК України. Вважає, що вказану моральну шкоду має відшкодувати роботодавець водія відповідно до положень ст.1172 ЦК України.
Представник відповідача Грабовська В.В. не визнала позовні вимоги повністю та просить відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позов. Вважає, що ОСОБА_5 знехтував Правилами безпеки громадян на залізничному транспорті України, в його діях наявна інтелектуальна ознака умислу (мав психічні розлади, середній ступінь алкогольного сп'яніння на момент настання смерті).
Суд, вислухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що близько 06 години 07 хвилин 17 січня 2023 року на залізничній колії поблизу будівлі залізничної станції «Калинівка 1» у м. Калинівка Хмільницького району Вінницької області, стався наїзд вантажного потягу №1931 «Жмеринка-Козятин», у складі локомотива БЛ 80-545 та 53 вантажних вагонів, який під керуванням машиніста ОСОБА_4 рухався у напрямку залізничної станції «Вінниця», на ОСОБА_5 , що в стані алкогольного сп'яніння під час руху потяга наблизився до залізничної колії.
Внаслідок наїзду ОСОБА_5 від отриманих тілесних ушкоджень загинув на місці пригоди.
17.01.2023 за вказаним фактом було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023020000000111 та розпочато досудове розслідування.
Постановою ст.слідчого відділу СУ ГУНП у Вінницькій області Потребчука О.О. від 29.09.2023 кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №12023020000000111 за ч.3 ст.276 КК України, було закрито.
Вказаною постановою встановлено, що причиною виникнення даної дорожньо-транспортної пригоди стало порушення пішоходом ОСОБА_5 вимог пунктів 2.1, 2.2, 2.3, 2.5, 2.6, 2.20 Наказу Міністерства транспорту України №54 від 19.02.1998 "Про затвердження Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України", при цьому дані порушення знаходяться в прямому причинному зв'язку з наслідками ДТП.
Пригода сталася внаслідок грубих порушень правил безпеки на залізничному транспорті ОСОБА_5 , які призвели до загибелі останнього.
Таким чином, в діях машиніста потягу ОСОБА_4 не вбачається порушень правил безпеки залізничного транспорту, які б перебували у причинному зв'язку з наслідками, тобто, відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 276 КК України.
Згідно висновку судово-медичної експертизи №10 від 17.02.2023 на трупі ОСОБА_5 виявлена сполучна травма тіла: закрита черепно-мозкова травма, садна голови, крововилив в м'які покрови голови зі сторони їх внутрішньої поверхні, перелом кісток основи черепа, забій головного мозку, поширений субарахноїдальний крововилив, крововилив в шлуночки мозку; закрита хребетно-спинномозкова травма-перелом хребта на рівні 2-3 грудних хребців з повним розривом спинного мозку; закрита тупа травма грудної клітки-поперечний перелом грудини в середній частині, множинні переломи ребер з обох сторін по декількох анатомічних лініях з розривами костальної плеври та крововиливами в місцях переломів; закрита тупа травма живота, розрив печінки, розрив селезінки; ознаки струсу тіла; відкритий перелом кісток правого ліктьового суглоба; відкритий уламковий перелом лівої стегнової кістки; закритий перелом кісток лівого гомілкостопного суглоба; травматична ампутація правої нижньої кінцівки на рівні середньої третини правого стегна; множинні переломи кісток тазу; забійно-рвані рани обох стоп; множинні садна тулуба, верхніх та нижніх кінцівок.
Виявлена на трупі ОСОБА_5 травма виникла внаслідок травмування потягом, про що свідчать характерні ознаки виявлені на селекції, а також обставини випадку. Вказана травма належить до тяжких тілесних ушкоджень як несумісних з життям та стоїть у причинному зв' язку зі смертю.
Причиною смерті ОСОБА_5 стала сполучна травма тіла. Між сполучною травмою тіла та смертю ОСОБА_5 є прямий причинний зв'язок.
Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Володільцем об'єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є юридична або фізична особа, що експлуатує такий об'єкт в силу наявності права власності, користування (оренди), повного господарського відання, оперативного управління або іншого речового права. Не вважається володільцем об'єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з таким володільцем (водій, машиніст, оператор тощо).
Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статею 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв'язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов'язків).
Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків необхідно розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу.
З аналізу змісту глави 82 ЦК України вбачається, що законодавець розрізняє поняття «особа, яка завдала шкоду» та «особа, яка відповідає за шкоду». За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі частини першої статті 1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування.
Виходячи з наведених норм права, шкода, завдана внаслідок ДТП із вини водія, який виконував трудові обов'язки та на відповідній правовій підставі керував транспортним засобом, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі №760/28302/18-ц (провадження №61- 12464св20), від 02 листопада 2020 року у справі № 133/1238/17 (провадження № 61 - 19345св19).
Машиніст потяга ОСОБА_4 перебував у трудових відносинах з локомотивним ДЕПО "Жмеринка" "Південно-західна залізниця" АТ "Українська залізниця", що не оспорюється сторонами. Відтак, АТ "Українська залізниця", з яким водій перебував у трудових відносинах, має нести відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки.
Відповідно до частини другої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
З огляду на презумпцію вини особи, яка завдала шкоду, відповідно до частини другої статті 1166 ЦК України, відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п'ята статті 1187 ЦК України, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України).
Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об'єкта зобов'язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов'язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об'єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.
Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.
Під умислом потерпілого слід розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату.
Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі №461/8496/15-ц, який в силу положень частини четвертої статті 263 ЦПК України повинен враховуватися судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Обов'язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.
Такі правові висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 5 червня 2019 року у справі № 466/4412/15-ц (провадження № 61-37654св18), від 15 серпня 2019 року у справі № 756/16649/13-ц (провадження № 61-26702св18), від 2 жовтня 2019 року у справі № 447/2438/16-ц (провадження № 61-26195св18), від 11 грудня 2019 року у справі № 601/1304/15-ц (провадження № 61-33216св18) та інших.
В даному випадку з матеріалів справи не встановлено, за яких обставин потерпілий опинився на залізничній колії, як не встановлено і факту свідомого порушення ОСОБА_5 Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України.
Представник відповідача вважає, що в даному випадку мала місце дія непереборної сили у виді неможливості уникнути наїзду водієм на пішохода та умислу потерпілого, який мав психічні розлади та перебував у стані алкогольного сп'яніння, тому володілець джерела підвищеної небезпеки не несе відповідальності.
Проте суд не погоджується з такими доводами представника відповідача та вважає, що в даному випадку мала місце груба необережність потерпілого, який перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, перебував на залізничній колії, що є підставою для зменшення розміру відшкодування.
Щодо розміру відшкодування моральної шкоди, то суд зазначає наступне.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України). Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункти 8 та 9 частини другої статті 16 ЦК України).
Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до частини першої та пункту 1 частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Згідно зі змістом статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживають з нею однією сім'єю.
Відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
У роз'ясненнях, наданими у пунктах 5, 9 вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України, зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Суд враховує, що позивачка втратила рідного сина, що для матері є найгіршою подією в житті. Позивач відчуває сум, біль та страждання.
Сталий життєвий устрій позивача непоправно змінено з незалежних від неї обставин. До смерті сина в позивача було звичне життя, в якому син займав важливе місце. Вона втратила можливість тривалого життєвого зв'язку з своєю дитиною, який відновлений бути не може. Позивач проживала з загиблим однією сім'єю, вони були пов'язані спільним побутом та проживанням, крім безпосередньо кровного споріднення та зв'язку.
Позивач залишилась одна, в неї не було інших дітей (чоловік помер після смерті сина) Це призводить до почуття самотності та постійного психологічного дискомфорту.
Внаслідок смерті сина позивач назавжди позбавлена можливості отримувати від сина підтримку та допомогу як моральну, так і матеріальну, жодні зусилля з її сторони не зможуть виправити ситуацію, що склалася.
Щодо часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану - попередній стан ніколи не може бути відновлений, оскільки смерть є невідворотною і непоправною втратою. Позивач до кінця життя буде відчувати біль, сум та страждання.
Щодо характеру та обсягу страждань - емоції, пов'язані зі смертю є особливими емоціями, які неможливо порівняти з будь-якими іншими стражданнями через їх глибину і тяжкість.
Передчасна смерть сина стала різкою психотравматичною подією. Страждання позивача, пов'язані зі смертю сина, є не «одномоментними», а «триваючими», тому що його втрата є непоправною подією.
Крім того, суд зазначає, що сам факт загибелі ОСОБА_5 під час ДТП є безумовним свідченням глибини та тривалості моральних страждань позивача, враховуючи те, що згідно з частиною першою статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Проте, частиною другою статті 1193 ЦК України встановлено, якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.
Встановивши, що ОСОБА_3 була матір'ю ОСОБА_5 (а.с.13), суд дійшов висновку про те, що заподіяна позивачу моральна шкода внаслідок загибелі ОСОБА_5 , підлягає відшкодуванню відповідачем, оскільки представник останнього у судовому засіданні не довів, що шкода була завдана внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого, та з врахуванням засад розумності, виваженості та справедливості, глибини фізичних та душевних страждань позивача, грубої необережності потерпілого, суд вважає, що моральна шкода заявлена позивачем підлягає зменшенню та з врахуванням всіх обставин справи, суд стягує моральну шкоду з відповідача на користь ОСОБА_3 в сумі 150 000 грн. в якості відшкодування моральної шкоди.
Керуючись ст.ст.4, 7, 10, 12, 13, 18, 76, 81, 82, 141, 263-265, 268, 273 ЦПК України, ст.ст.22, 23, 1166-1168, 1172, 1187, 1193 ЦК України, Постановою Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», Постановою Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», суд
ухвалив:
Позов задоволити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь ОСОБА_3 на відшкодування моральної шкоди, завданою смертю сина, 150 000 (сто п'ятдесят тисяч) гривень.
Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь держави судовий збір в сумі 1500 (одна тисяча п'ятсот) гривень.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Вінницького апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання рішення в повному обсязі, тобто з 09 грудня 2024 року.
Учасник справи, якому повне судове рішення не буде вручено в день його складання або проголошення, має право на поновлення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу на рішення буде подана протягом 30 днів з дня отримання повної копії судового рішення.
Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживає: АДРЕСА_1 ;
Відповідач: Акціонерне товариство "Українська залізниця": 03680, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, код ЄДРПОУ - 40075815.
Суддя Ратушняк І. О.