Справа №611/840/24
Провадження №2/611/287/24
09 грудня 2024 року Барвінківський районний суд Харківської області в складі:
головуючого - судді Коптєва Ю.А.,
за участю секретаря Ведмідь І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Барвінкове в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, -
У вересні 2024 року до ОСОБА_3 звернувся до Барвінківського районного суду Харківської області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, укладеним 11.11.2021, відповідно до якого останній отримав у борг грошові кошти у розмірі 221 450 гривень. Разом з тим відповідач не виконав свої зобов'язання щодо повернення грошових коштів у повному обсязі, повернувши 06 вересня 2024 року лише частину боргу у розмірі 150000 грн., порушивши терміни виконання зобов'язання. У зв'язку з чим позивач, просить позов задовольнити та стягнути з відповідача частину неповернутого боргу в розмірі 71450 грн., інфляційні втрати за договором позики, за період з грудня 2021 року по вересень 2024 року, у розмірі 90130, 15 грн., три проценти річних від простроченої суми за договором позики, за період з 01 грудня 2021 року по 06 вересня 2024, в розмірі 18365, 18 грн., пеню в розмірі 115 154 грн.
Ухвалою судді Барвінківського районного суду Харківської області від 26 вересня 2024 року справу прийнято до провадження та відкрито в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
В судове засідання позивач надав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити, проти винесення заочного рішення не заперечує.
Відповідач в судове засідання не з'явився. Судові повістки, відповідно до вимог п.2 ч.7 ст.128 ЦПК України, надсилалися у встановленому законом порядку. Відповідач повідомлений у встановленому порядку (належним чином) про час і місце судового розгляду справи, не використав наданого законом права на безпосередню участь у судовому засіданні, та не з'явився у судове засідання без повідомлення причин, заяв про відкладення судового засідання, чи розгляд справи у його відсутності до суду не надходило.
Беручи до уваги ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Ради Європи від 4 листопада 1950 року, що набрала чинності для України 11.09.1997 року, яка передбачає право кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, також беручи до уваги те, що відповідач обґрунтованих клопотань про відкладення судового засідання, суду не надав, в силу положень ч. 1 ст. 223 ЦПК України, суд вважає за доцільне продовжити судовий розгляд за відсутності відповідача.
У зв'язку з неявкою відповідача та неповідомленням про поважні причини такої неявки в судове засідання, в порядку статті 280 ЦПК України, зі згоди позивача, суд без виходу до нарадчої кімнати ухвалив провести розгляд справи у відсутності відповідача та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст.223 ЦПК України.
Враховуючи що розгляд справи відбувся за відсутності сторін, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши надані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до наступного висновку.
гідно з вимогами ст. 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод, інтересів.
У відповідності до п. п. 10,11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 1 листопада 1996 року « Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» «Конституційні положення про законність судочинства та рівність усіх учасників процесу перед законом і судом ( ст. 129 Конституції) зобов'язують суд забезпечити всім їм рівні можливості щодо надання та дослідження доказів, заявлення клопотань та здійснення інших процесуальних прав. При вирішенні цивільних справ суд має виходити з поданих сторонами доказів.
Гарантоване право кожного подати будь-який позов до суду, що стосується його цивільних прав і обов'язків, передбачений пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Проте право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку Держави.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Стаття 12 ЦПК України передбачає, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд на підставі ст. ст. 12, 13, 43, 81 ЦПК України розглядає справу у межах заявлених позовних вимог та на підставі доказів, наданих сторонами. Особа, яка бере участь у справі, зобов'язана надати усі наявні у неї докази та довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, що мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких виник спір.
Матеріалами справи встановлено, що 11.11.2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, на підтвердження якого відповідачем було надано розписку. Оригінал розписки від 11.11.2021 долучено до матеріалів справи (а. с. 9 ).
Факт неповернення боргу підтверджується тим, що оригінал боргового документу (розписка) перебуває у позивача, так як, відповідно до частини третьої ст. 545 ЦК України, тільки наявність боргового документу у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
Наявність оригіналу боргової розписки у кредитора без зазначення на ній про повернення оспорюваних сум, свідчить про те, що боргове зобов'язання не виконане (постанова Верховного Суду від 12 листопада 2020 року в справі № 154/3443/18).
Згідно зі ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Частина 2 ст. 1047 ЦК України допускає пред'явлення на підтвердження укладання договору позики та його умов розписки позичальника або іншого документа, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми грошей або кількості речей.
У відповідності до ч. ч. 1 та 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.
Дослідивши зміст боргової розписки від 11.11.2021, судом встановлено, що вона відповідає змісту ст. 1047 ЦК України, та є документом, який боржник ОСОБА_2 видав кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і засвідчуючи факт отримання від кредитора грошової суми у розмірі 221450 гривень.
Отже, в силу ст. 1049 ЦК України, ОСОБА_2 , як позичальник, зобов'язаний повернути позикодавцеві - ОСОБА_1 позику - грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем та у строки, що встановлені розпискою.
Однак, відповідач ОСОБА_2 свого обов'язку не виконав, не повернув грошові кошти за відповідним договором позики, що підтверджується наявністю оригіналу розписки, яка долучена до матеріалів позову.
Позивач зазначає, що, станом на 06.09.2024 року, відповідач повернув йому грошові кошти в сумі 150 000 грн.
В свою чергу, ОСОБА_2 розписку про отримання від позивача грошових коштів у встановленому порядку не оспорював та будь-яких доказів у підтвердження відсутності факту заборгованості перед ОСОБА_1 суду не надав. Правом надати відзив на позовну заяву не скористався.
А отже, враховуючи вищезазначене, позовні вимоги в частині стягнення позики, в межах заявлених позовних вимог, в розмірі 71 450 грн. є доведеними та підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог в частині стягнення з ОСОБА_2 інфляційного збільшення боргу та трьох процентів річних, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 ЦК України передбачено у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно зі ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови ВСУ від 6 червня 2012 р. у справі № 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 р. у справі № 6-38цс11). Дані кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Положення ст. 625 ЦК України, застосовуються до боржника у разі порушення ним грошового зобов'язання в не залежності від наявності вини в його діях. Після прийняття судом рішення про стягнення коштів, грошове зобов'язання боржника не припинилось, оскільки кредитор реально грошові кошти не отримав. Відтак, встановлені ст. 625 ЦК України відсотки річних та інфляційні витрати підлягають нарахуванню до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання.
Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що у разі прострочення виконання грошового зобов'язання за договором позики, позикодавець вправі вимагати від позичальника сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення, згідно ст. 625 ЦК України.
Приймаючи до уваги, що сума боргу відповідачем не повернута, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з нього інфляційного збільшення боргу та трьох процентів річних є правомірними.
З наданим позивачем розрахунком заборгованості в цій частині суд погоджується, вважає його обґрунтованим.
Крім того, згідно ч. 1, 2 ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
З розписки вбачається, що за прострочення виконання зобов'язань за цим договором стягується пеня в розмірі 1 відсотка від простроченої суми за кожен тиждень прострочення.
Розрахунком пені, за період з 01.12.2021 по 06.09.2024, наданий позивачем і перевіреним судом, є таким, що відповідає умовам договору позики.
Отже з відповідача на користь позивача суд стягує також пеню за порушення зобов'язання у розмірі 115 154 грн.
Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Підсумовуючи вищевикладене, суд вважає необхідним позов задовольнити повністю.
Відповідно до п.6 ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.
Крім того, у зв'язку із задоволенням позовних вимог, згідно ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 76-81, 141, 247, 259, 263-265, 274, 279 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, - задовольнити повністю.
Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 , заборгованість за договором позики від 11 листопада 2021 року у розмірі 71450 (сімдесят одна гривня чотириста п'ятдесят) гривень; інфляційні втрати за договором позики, за період з грудня 2021 року по вересень 2024 року, у розмірі 90130 (дев'яносто тисяч сто тридцять) гривень 15 копійок; три проценти річних від простроченої суми за договором позики, за період з 01 грудня 2021 року по 06 вересня 2024, в розмірі 18365 (вісімнадцять триста шістдесят п'ять ) гривень 18 копійок; пеню в розмірі 115 154 (сто п'ятнадцять тисяч сто п'ятдесят чотири) гривні; а всього - 295 099 (двісті дев'яносто п'ять тисяч дев'яносто дев'ять) гривень 33 копійки.
Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 , понесені судові витрати у розмірі 2950 (дві тисячі дев'ятсот п'ятдесят) гривень 99 копійок.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Харківського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя Ю.А. Коптєв