Справа № 278/3181/24
09 грудня 2024 року м. Житомир
Суддя Житомирського районного суду Житомирської області Дубовік О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніт Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
Представник позивача звернувся із позовною заявою, в якій просив стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором від 25.10.2021 року в розмірі 67307, 88 грн, а також судові витрати, що складаються зі сплаченого судового збору в сумі 3028,00 грн та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.
Свої вимоги аргументує тим, що у зв'язку з неналежним виконанням умов кредитного договору відповідачем утворилася заборгованість у загальному розмірі 67307,88 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 17499,75 грн, заборгованості за відсотками за користування кредитом у розмірі 49808,13 грн.
Ухвалою суду від 25.06.2024 провадження у даній справі було відкрито в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, відповідачу надано п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву (а.с. 86).
У визначений ухвалою суду строк для подання відзиву відповідач відзив на позовну заяву на адресу суду не подав, вказану ухвалу та копію позову з доданими до нього документами було отримано відповідачем особисто, що підтверджується відстеженням поштового відправлення (а.с. 89).
Таким чином, ОСОБА_1 був належним чином повідомленим про розгляд даної справи, однак не скористався своїм правом на подачу відзиву на позовну заяву чи будь-яким іншим чином заперечити чи спростувати обставини, якими обґрунтована позовна заява.
Відповідно до ч. ч. 1, 5 ст. 279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Дослідивши та оцінивши представлені по справі докази в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що 25.10.2021 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем укладено кредитний договір №547041415 у формі електронного документа з використанням електронного підпису (зворот а.с. 11- а.с. 14).
Відповідач підписав кредитний договір електронним підписом, створеним за допомогою одноразового персонального ідентифікатора MNV737YC, ввів ідентифікатор у відповідне поле інформаційно - телекомунікаційної системи та натиснув кнопку «так», що є підтвердженням підписання договору.
Заповненням анкети-заяви відповідач підтвердив прийняття відповідних умов надання кредиту, а також засвідчив, що він повідомленій кредитодавцем у встановлений законом формі про всі умови, повідомлення про які є необхідним відповідно до вимог чинного законодавства України (а.с. 22, 23).
Відповідно до умов кредитного договору перший транш за договором у сумі 17500,00 грн кредитодавець надає одразу після укладення договору, кредитна лінія надається строком на 30 днів, тобто до 24.11.2021, на період строку визначеного в п. 1.7 договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно за дисконтною процентною ставкою у розмірі 208,05 % річних, що становить 0,57 % від суми кредиту за кожний день користування ним (п.п. 1.3., 1.7., 1.9.1 договору).
Відповідно до підпункту 4.1 пункту 4 кредитного договору, невід'ємною частиною цього договору є Правила та паспорт споживчого кредиту (а.с. 10-11, 15-21), розміщених на сайті товариства. Положеннями підпунктів 1.9-1.9.2 пункту 1 договору передбачено порядок нарахування процентів та сплати заборгованості. Договір підписаний з використанням електронного підпису позичальника одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію». Підписанням договору позичальник підтвердив, що він ознайомлений та повністю розуміє, погоджується з умовами договору.
Відповідно до п. 1.12.2 договору з наступного дня після закінчення дисконтного періоду позичальник зобов'язаний щоденно сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 1087,70 % річних, що становить 2,98 % в день від суми кредиту за кожний день користування ним.
Відразу після зазначених вчинених відповідачем дій, 25.10.2021 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало грошові кошти в сумі 17500,00 гривень на його банківську картку № НОМЕР_1 , що свідчить про прийняття відповідачем пропозиції кредитодавця, що підтверджується платіжним дорученням (а.с. 33) та листом АТ КБ «Глобус» (а.с. 34).
Відповідач не виконав умови кредитного договору, а тому виникла заборгованість за кредитним договором, яка згідно виписки по рахунку за кредитним договором №547041415 складає 67307,88 грн та складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 17499,75 грн та заборгованості за відсотками за користування кредитом у розмірі 49808,13 грн (а.с. 35).
28.11.2018 між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та ТОВ "Таліон Плюс" було укладено договір факторингу № 28/1118-01, предметом якого є відступлення права вимоги до боржників за кредитними договорами, зазначених у відповідних реєстрах (а.с. 36-39).
28.11.2019 ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та ТОВ "Таліон Плюс" уклали додаткову угоду №19, згідно з якою строк дії договору продовжено до 31.12.2020. При цьому інші умови договору залишилися без змін (а.с. 42).
31.12.2020 між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та ТОВ "Таліон Плюс" укладено додаткову угоду № 26 до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, що продовжила строк договору до 31 грудня 2021 року. В даній додатковій угоді Договір факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 викладено у новій редакції, проте його дата укладення залишена як 28.11.2018 та № 28/1118-01 (а.с. 43-46).
31.12.2021 сторони договору факторингу уклали додаткову угоду №27, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2022 року. При цьому інші умови договору залишилися без змін, відповідно до договору факторингу в редакції від 31 грудня 2020 року (а.с. 48).
Представником позивача зазначено, що з урахуванням визначених строків дії цього договору та додаткових угод до нього, його виконання здійснювалось не одномоментно, а протягом всього часу його дії.
Таким чином, відступлення прав вимоги до відповідача на користь ТОВ «Таліон Плюс» відбулося відповідно до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 (з урахуванням додаткових угод до нього), який було фактично укладено після підписання договору кредитної лінії.
30.10.2023 між ТОВ "Таліон Плюс" та ТОВ "ФК "Онлайн Фінанс" укладено договір факторингу № 30/1023-01, строк дії якого закінчується 31.12.2024 (п. 8.2 договору) (а.с. 53-55).
06.03.2024 ТОВ "ФК "Онлайн Фінанс" та ТОВ "Юніт Капітал" уклали договір факторингу № 06/03/2024, за умовами якого останньому відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором (а.с. 59-62).
Факт переходу права вимоги за кредитним договором №547041415 в сумі 67307,88 грн до ТОВ "Юніт Капітал" підтверджується також реєстром боржників до договору факторингу №06/03/24 (а.с. 64-65).
18.03.2024 позивач направляв відповідачу досудову вимогу, однак станом на момент звернення до суду ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором не сплатив (а.с. 67).
Статтею 626 ЦПК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. ст. 628, 629 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, до яких закон відносить умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За приписами ч. 2 ст. 638 ЦК України, договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Положення ч. 1 ст. 205 ЦК України визначають, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.
Відповідно до ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом (ч. 1). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами (ч. 3).
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. ст. 205, 207 ЦК України).
Такі висновки викладені в постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі №732/670/19, від 23.03.2020 у справі №404/502/18, від 07.10.2020 у справі № 127/33824/19.
Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України, публічним є договір, у якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк бо інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов'язанням, у якому на боржника покладено цивільно-правовий обов'язок з повернення отриманих коштів, якому відповідає право кредитора вимагати їх повернення. Натомість відповідач допустив порушення умов договору, свої зобов'язання не виконав, у результаті чого станом на 10.05.2024 року утворилась заборгованість у загальному розмірі 67307,88 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 17499,75 грн, заборгованості за відсотками на дату відступлення права вимоги в розмірі 49808,13 грн та заборгованості за нарахованими відсотками з моменту відступлення права вимоги.
За змістом ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Законом України "Про електронну комерцію" встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
Статтею 3 Закону України "Про електронну комерцію" визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до статті 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
Згідно з статтею 8 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
Відповідно до статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі - частина 2 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію".
Статтею 12 Закону України "Про електронну комерцію" визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення статті 11 Закону України" Про електронну комерцію" передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 5 частини 1 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію").
Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 516 ЦК України, заміна кредитора в зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора в зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-1383/2010 зазначено, що ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину: вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
У даній справі позичальником не доведено належного повернення кредитних коштів у розмірі та на умовах, визначених вказаним договором, як і презумпція правомірності його не спростована, контррозрахунку заборгованості не надано.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених ст. 82 ЦПК України. Належними доказами в розумінні ст. 77 ЦПК України є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно з принципом диспозитивності, встановленим ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Щодо розподілу судових витрат.
Представником позивача заявлено вимогу про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.
До матеріалів справи долучено свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, договір про надання правничої допомоги №22/02/24-02 від 22.02.2024, додаткову угоду №7 до такого договору, акт прийому-передачі наданих послуг (а.с. 69-74, 78).
Право на професійну правничу допомогу гарантовано ст. 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішенні від 30.09.2009 № 23-рп/2009, в якому зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
Відповідно до приписів ч.ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 та у додатковій постанові від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 зазначено, що наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.
Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 137 ЦПК України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України).
ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Відповідно до статті 26 Закону № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону № 5076-VI).
Закон № 5076-VI формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.
Частинами першою та другою статті 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру; погодинної оплати.
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відповідно до конкретної та послідовної практики Верховного Суду, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо (постанови Верховного Суду від 09 березня 2021 року у справі №200/10535/19-а, від 18 березня 2021 року у справі №520/4012/19, від 23 квітня 2021 року у справі №521/15516/19, від 14 червня 2021 року у справі №826/13244/16).
Враховуючи викладене, суд вважає, що стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу у розмірі 25000, 00 грн є необґрунтованим, оскільки наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному заявником розмірі, адже цей розмір має відповідати критеріям розумної необхідності та реальності таких витрат, належних та допустимих доказів про понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу у такому розмірі суду не надано.
Так, справа розглянута за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, тобто без участі адвоката в судових засіданнях, матеріали позовної заяви не містять жодних посилань на докази, що підтверджували б вчинення адвокатом будь-яких правничих дій, крім подачі самої позовної заяви до суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 зауважено, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений і у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).
Враховуючи викладене, зважаючи на об'єм та характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та враховуючи характер та складність справи, відсутності судових засідань з розгляду даної справи, підготовку та подачу позовної заяви, суд дійшов висновку про необхідність зменшення витрат на професійну правничу допомогу адвоката до 3000,00 грн.
У відповідності до ч. 1 ст. 141 ЦПК України у разі задоволення позову судовий збір покладається на відповідача.
Таким чином, враховуючи, що судом позовна заява задоволена в повному обсязі, з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір у розмірі 2422,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 3, 5, 10, 12, 19, 23, 76-81, 89, 95, 258-259, 263-265, 274, 279, 352, 354 ЦПК України, суд, -
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніт Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніт Капітал" заборгованість за кредитним договором №547041415 від 25.10.2021, яка станом на 10.05.2024 становить 67307,88 грн та складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 17499,75 грн, заборгованості за відсотками за користування кредитом в розмірі 49808,13 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніт Капітал"судовий збір у сумі 2422,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніт Капітал" витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження в разі пропуску строку з поважних причин. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про учасників справи:
Позивач: Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніт Капітал", місце знаходження: місто Київ, вул. Рогнідинська, 4 А, офіс 10, код ЄДРПОУ: 43541163;
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 .
Суддя О. М. Дубовік