Справа № 215/5444/24
1-кп/215/697/24
09 грудня 2024 року Тернівський районний суд м. Кривого Рогу
в складі: головуючого - судді ОСОБА_1 ,
при секретарі ОСОБА_2
за участю: прокурора ОСОБА_3
обвинуваченого ОСОБА_4
захисника ОСОБА_5
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі Тернівського районного суду м. Кривого Рогу кримінальне провадження у відношенні ОСОБА_4 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ст. ст. 263 ч. 1, 296 ч. 4 КК України,
Ухвалою від 15.10.2024 р. Тернівського районного суду м. Кривого Рогу, ОСОБА_4 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою по 13.12.2024 р..
Прокурором заявлено клопотання про продовження обвинуваченому строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Обвинувачений ОСОБА_4 заперечує проти клопотання прокурора, причини заперечення не назвав.
Захисник - адвокат ОСОБА_5 заперечує, просить змінити тримання під вартою на домашній арешт, так як обвинувачений визнає свою винуватість, переховуватися та вчиняти інші правопорушення не буде.
Суд, заслухавши учасників процесу, дослідивши клопотання прокурора, попередню ухвалу суду від 15.10.2024 р., вважає, що обвинуваченому ОСОБА_4 слід продовжити строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів, виходячи з наступного.
Дійсно, згідно ст. 183 КПК України - тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього кодексу.
Відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, п. 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, забезпечує особам, яким обрано міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, право на перегляд матеріально-правових і процесуальних умов, які, з погляду Конвенції, є суттєвими для забезпечення законності позбавлення свободи, що означає необхідність перевірки не лише дотримання процесуальних вимог національного законодавства, а також і мети, з якою застосовувалися затримання та подальше тримання під вартою. При цьому рішення суду про продовження строку тримання під вартою, не може базуватися на первісних підставах, що слугували для обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Суд має з'ясувати можливість застосування до особи, яка тримається під вартою, будь-яких альтернативних запобіжних заходів замість тримання під вартою.
Відповідно до вимог ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу (його продовження) враховується в тому числі: тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні; вік та стан здоров'я підозрюваного (обвинуваченого); міцність його соціальних зв'язків в місці його постійного проживання, наявність родини та утриманців; постійного місця роботи, навчання; репутація, майновий стан підозрюваного (обвинуваченого); наявність судимостей; повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється (обвинувачується) особа або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється (обвинувачується) особа.
Згідно з ч. 3 ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, повинно містити в тому числі виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
Стороною обвинувачення доведено наявність обставин, передбачених п. 1 ч. 3 ст. 199 КПК України.
Тобто, оскільки обставини, на які посилався суд при обранні обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, продовженні строку його дії, а також посилається прокурор у своєму клопотанні, не змінилися, суд вважає, що хоча він раніше не судимий, але інший запобіжний захід не зможе запобігти ризикам, передбаченим п. п. 1,3,5 ч. 1 ст. 177 КПК України, так як він обвинувачується в тому, що вчинив нові тяжкі злочини, за кожен із яких передбачено покарання від 3 до 7 років позбавлення волі, у відношенні нього на розгляді Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу, перебуває кримінальне провадження за ст. 407 ч. 5 КК України, що свідчить про повідомлення йому підозри у вчиненні іншого кримінального правопорушення, він не є неповнолітнім, особою похилого віку, або особою з інвалідністю, тобто, він може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків, продовжити свою злочинну діяльність, вчинивши нове кримінальне правопорушення, чим перешкоджати кримінальному провадженню, яке є суспільним інтересом, що незважаючи на презумпцію невинуватості превалює над принципом поваги до свободи особистості.
Крім цього, у справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26.07.2001 р. ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Вказані ризики, на які посилався слідчий суддя при обранні ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд при продовженні його дії, та посилається прокурор у клопотанні, продовжують існувати та не зменьшилися.
Сама по собі обіцянка сторони захисту, що обвинувачений не буде переховуватись та вчиняти інші кримінальні правопорушення, не спростовує необхідність продовження тримання під вартою та не є підставою відмови прокурору в заявленому клопотанні, або заміні тримання під вартою на інший більш мякий запобіжемй захід.
Суд вважає, що відсутність на даний час фактів втечі обвинуваченого - з метою переховування, вчинення нового кримінального правопорушення, жодним чином не свідчить про неможливість вчиненя ним цих дій в подальшому. Фактично, його належна процесуальна поведінка та відсутність фактів спроб, передбачених ст. 177 КПК України, зумовлені в першу чергу дієвістю обраного запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 177, 178, 183, 197, 199, 315 КПК України, суд, -
Продовжити строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 по 06.02.2025 р..
Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду, протягом п'яти днів з дня її оголошення, а обвинуваченим з дня вручення її копії.
Суддя: