Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М.
№ 22-ц/824/17868/2024
м. Київ Справа № 760/23855/23
02 грудня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Ратнікової В.М.
суддів - Кирилюк Г.М.
- Левенця Б.Б.
при секретарі - Уляницькій М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Боровика Ігоря Васильовича на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 11 квітня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Верещінської І.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу,-
У жовтні 2023 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу.
Позовні вимоги обгрунтовувала тим, що з 23 серпня 2006 року вона перебуває у шлюбі з ОСОБА_1 . Шлюб зареєстрований у Відділі реєстрації актів цивільного стану Солом'янського районного управління юстиції у м.Києві за актовим записом № 1408. Спільних дітей вони не мають.
Зазначала, що через несумісність характерів, різні погляди на шлюб та сім'ю вони припинили підтримувати сімейні відносини та вести спільне господарство, проживають окремо.
Посилаючись на те, що примирення, подальше спільне подружнє життя та збереження шлюбу між ними є неможливим, позивач ОСОБА_2 просила суд розірвати шлюб, укладений між нею, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який зареєстрований 23.08.2006 року у Відділі реєстрації актів цивільного стану Солом'янського районного управління юстиції у м.Києві за актовим записом № 1408.
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 11 квітня 2024 року, з урахуванням виправленої описки, позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу задоволено.
Розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 23.06.2006 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 1408.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1 073 (одна тисяча двісті одинадцять) 60 копійок.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Боровик Ігор Васильович подав апеляційну скаргу, в якій за результатом апеляційного перегляду справи просить скасувати рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 11 квітня 2024 року. Провадження у справі закрити.
В обґрунтування змісту вимог апеляційної скарги зазначає, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині ухвалено при неправильному застосуванні судом норм матеріального та з порушенням норм процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що вказана у позові підстава для розірвання шлюбу, про те, що подружжя не знаходило спільних поглядів на майбутнє, не відповідає обставинам справи, оскільки між подружжям була досягнута згода на тимчасове, в майбутньому проживання окремо - дружини разом з сином в Чеській Республіці, а чоловіка в Україні.
На переконання сторони відповідача, тимчасовий, вимушений виїзд за межі України після введення дії воєнного стану в Україні дружини та дитини, не може бути підставою для руйнування шлюбу, оскільки проживання подружжя окремо, в різних країнах, мало вимушений характер і не пов'язане «з відсутністю любові» і такий порядок шлюбу був погоджений між подружжям.
Суд першої інстанції порушив вимоги ч.2 ст.112 Сімейного Кодексу України, згідно з положенням якої, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.
Суд першої інстанції порушив процесуальні права неповнолітньої дитина, яка є окремим учасником процесу поряд з батьками.
Також суд не залучив до участі у справі орган опіки і піклування, не з'ясував позиції органу опіки піклування щодо дитини та не виконав вимог, передбачених ч. 4 ст. 10 ЦПК України.
Також, суд першої інстанції не виконав припис ч.5 ст. 211 ЦПК України відповідно до якої під час розгляду справи по суті суд сприяє примиренню сторін.
Судом при розгляді справипорушено приписи ст. 59 Конституції України «Кожен має право на правову допомогу» та п. «с», ч.3 ст. 6 «Право на справедливий суд».
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
В судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 та його представник адвокат Боровик Ігор Васильович повністю підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити.
Позивачка ОСОБА_2 та її представник адвокат Коровіна Наталія Георгіївна в судове засідання не з'явились, про день та час слухання справи апеляційним судом повідомлені у встановленому порядку, а тому суд вважає можливим розгляд справи у їх відсутності.
Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення учасників справи, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 23 серпня 2006 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Солом'янського районного управління юстиції в м. Києві між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстровано шлюб, про що зроблено відповідний актовий запис серії НОМЕР_1 (а.с.8).
Від зареєстрованого шлюбу сторони мають вже повнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 актовий запис серії № 60 ( а.с. 94).
При ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було встановлено факт зловживання відповідачем своїми процесуальними правами, однак колегія суддів із таким висновком не погоджується з огляду на наступне.
Суд першої інстанції, як на підставу визнання зловживання процесуальним правом відповідача посилався на те, що відповідач неодноразово не з'являвся в судове засідання, подаючи заяви про відкладення розгляду справи в день чергового судового засідання, а саме:
судове засіданняу даній справі було призначене на 20 лютого 2024 року, відповідачем була подана заява про відкладення судового засідання у зв'язку із хворобою, що підтверджувалося заключенням лікаря-інфекціоніста в якому зазначено про необхідність ізоляції ОСОБА_1 через наявне у нього інфекційне захворювання. Вказане заключення видане у день судового засідання 20.02.2024 року, а також заява відповідач не підписана ЕЦП;
наступне судове засідання було призначене на 07 березня 2024 року, відповідачем знову була подана заява про відкладення судового засідання у зв'язку із хворобою : хронічна вертеброгенна лівобічна люмбоішіалгія з вираженим больовим та мязово-тонічним синдромами, що підтверджувалося заключенням лікаря приймального відділення НВМКЦ «ГВКГ» від 06.03.2024 року № 40. Вказане заключення видане за день до судового засідання 06.03.2024 року року, заява не підписана ЕЦП;
слідуюче судове засідання у даній справі було призначене на 20 березня 2024 року, відповідачем знову подана заява про відкладення судового засідання у зв'язку із виконанням нимслужбових завдань за бойовим розпорядженням Угруповання Медичної служби Збройних Сил України від 11.03.2024 року № 471БР/дск у складі угруповання сил і засобів Медичних сил «Київ» Угруповання Медичних сил Збройних Сил України. Судом зазначається, що надана заяваподана в день судового засідання 20.03.2024 року року та також не підписанаЕЦП;
наступне судове засідання було призначене на 10 квітня 2024 року, відповідачем була подана заява про відкладення судового засідання у зв'язку із хворобою, що підтверджувалося заключенням лікаря-інфекціоніста з необхідності ізоляції внаслідок інфекційного захворювання. Судом зазначається, що надане заключення видане у день судового засідання 10.04.2024року, заява не підписана ЕЦП.
Відповідно ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:
1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання;
2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними;
3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;
4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження;
5) якщо суд визнає потрібним, щоб сторона, яка подала заяву про розгляд справи за її відсутності, дала особисті пояснення. Викликати позивача або відповідача для особистих пояснень можна і тоді, коли в справі беруть участь їх представники.
3. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі:
1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки;
2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки;
3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з'явилася особа, яку він представляє, або інший її представник;
4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з'явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов'язковою.
4. У разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, у випадку визнання вказаних у клопотаннях відповідача причин його неявки в судові засідання неповажними та за наявності у справі достатніх матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, міг вирішити спір по суті за відсутності сторони відповідача.
Однак, суд першої інстанції, отримуючи від відповідача чергове клопотання, приймав рішення про відкладення розгляду справи, а отже вважав, що причини неявки відповідача в судове засідання були поважними. При цьому, враховуючи вказані клопотання та, відкладаючи розгляд справи, в подальшому, у рішенні безпідставно послався на те, що звернення відповідача до суду з заявою про відкладення розгляду справи із зазначенням причин його неявки в судові засідання та наданням доказів поважності вказаних причин, є зловживанням процесуальними правами.
Згідно з вимогами ч.1 ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги представника відповідача про невідповідність висновків суду вимогам процесуального права є обгрунтованими, рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 11 квітня 2024 року підлягає скасуванню, так як воно ухвалене з порушенням норм процесуального права.
Щодо позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 51 Конституції України визначено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Згідно з положеннями статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Відповідно до статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.
Приписами статті 51 Конституції України та частини першої статті 24 СК України визначено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Відповідно до ч. 2 ст. 36, ст. 51 СК України шлюб не може бути підставою для надання особі пільг чи переваг, а також для обмеження її прав та свобод, які встановлені Конституцією України. Дружина та чоловік мають рівне право на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань.
Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
За змістом ч. 3 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду відповідно до ст. 110 цього Кодексу.
Проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.
Частиною першою статті 112 СК України визначено, що суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними у п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.
Таким чином, шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків, і позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу.
Встановивши, що причиною розірвання шлюбу є те, що між сторонами фактично припинені шлюбні відносини, сторони мають різні погляди на життя, не ведуть спільного господарства, проживають окремо, а відтак, шлюб має формальний характер, колегія суддів дійшла до висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, що відповідає вимогам ст.ст.24, 56 СК України.
Доводи апеляційної скарги сторони відповідача про те, що суд не сприяв примиренню сторін, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на наступне.
Відповідно до вимог ст.111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. Передбачене ч.1 ст.111 СК України вжиття судом заходів щодо примирення подружжя застосовується у випадку відсутності згоди одного з них на розірвання шлюбу за ініціативою однієї зі сторін або суду у формі зупинення провадження у справі та надання сторонам строку на примирення (ч.7 ст.240 ЦПК України). Судам слід використовувати надану законом можливість для примирення подружжя, особливо за наявності неповнолітніх дітей.
Із наведеного вище вбачається, що надання строку для примирення є виключно правом суду, а не його обов'язком.
Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 30 травня 2019 року у справі №442/6319/16-ц.
Із матеріалів справи вбачається, у жовтні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 12 грудня 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу про розірвання шлюбу.
Розгляд цивільної справивирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 11 квітня 2024 року, з урахуванням виправленої описки, позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу задоволено.
Розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 23.06.2006 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 1408.
З викладеного вбачається, що справа за позовом ОСОБА_2 перебувала в провадженні суду 4 місяці ( з дати відкриття провадження і до винесення рішенняпо суті), відповідачу було відомо про розгляд справи, він звертався до суду з заявами. Проте, за період перебування справи в провадженні суду на протязі 4 місяців сторони не дійшли до примирення.
При цьому позивач ОСОБА_2 наполягала на розірванні шлюбу.
В суді апеляційної інстанції 02 грудня 2024 року сторона відповідача звернулась до апеляційного суду з клопотанням про надання строку для примирення тривалістю шість місяців. При цьому відповідачем та його представником не надано суду жодного доказу вчинення відповідачем дій для примирення з дружиною за період з дня винесення рішення суду-11 квітня 2024 року до розгляду справи апеляційним судом 02 грудня 2024 року, тобто, протягом більше шести місяців. Позивачка також не звернулась до апеляційного суду із заявою про наявність у неї бажання примиритись з чоловіком. З огляду на зазначене, судом апеляційної інстанції було відмовлено відповідачу у задоволенні вказаного клопотання.
За таких обставин колегія суддів вважає, що судом першої інстанції були створені всі умови та надано час для того, щоб сторони змогли вирішити свої питання, знайти взаєморозуміння та примиритися. Однак, примирення є лише бажанням сторони відповідача, що категорично не підтримується позивачкою.
Доводи апеляційної скарги представника відповідача про те, що тимчасовий, вимушений виїзд за межі України після введення дії воєнного стану в Україні дружини та дитини не може бути підставою для руйнування шлюбу, оскільки проживання подружжя окремо, в різних країнах, мав вимушений характер, і не пов'язаний «з відсутністю любові» і такий порядок шлюбу був погоджений між подружжям, правильності висновків суду першої інстанції не спростовують з огляду на наступне.
Так, згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
В матеріалах справи відсутні будь -які докази, які підтвердили б намір позивачки зберегти шлюб та після закінчення воєнного стану повернутися до відповідача, а також докази того, що такий порядок шлюбу і проживання був погоджений сторонами.
Посилання апелянта на те, суд першої інстанції порушив процесуальні права неповнолітньої дитини, яка є окремими учасниками процесу поряд з батьками, не залучив до участі у справі орган опіки і піклування, не з'ясував позиції органу опіки піклування щодо дитини та не виконав вимог, передбачених ч. 4 ст. 10 ЦПК України, колегія суддів відхиляє з огляду на те, що у даному випадку предметом розгляду даної справи є розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , тобто припинення стосунків між сторонами як подружжям. Крім того, син сторін ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 є повнолітнім.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно з вимогами ч.1 ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, щоапеляційна скарга представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Боровика Ігоря Васильовича підлягає задоволенню частково, а рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 11 квітня 2024 року підлягає скасуванню та ухваленню нового судового рішення про задоволення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу.
Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України - частина 1 статті 141 ЦПК України.
Відповідно пункт 9 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю І та ІІ груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.
Врахувавши підстави звільнення відповідача- ОСОБА_1 від сплати судового збору відповідно до закону, керуючись вимогами частини 6 статті 141 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про компенсацію ОСОБА_2 витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви в розмірі 10 73, 60 грн за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись ст.ст. 3, 21, 24, 36, 51, 56, 105, 110, 112 СК України, ст. ст. 76, 77, 81, 89, 141, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Боровика Ігоря Васильовича задовольнити частково.
Рішення рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 11 квітня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу задовольнити.
Розірвати шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 23 серпня 2006 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 1408.
Компенсувати ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1 073,60 грн за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 06 грудня 2024 року.
Головуючий: Судді: