25 листопада 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3
секретаря судового засідання - ОСОБА_4
за участю:
прокурора - ОСОБА_5
власника майна - ОСОБА_6
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу першого заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури Київської області ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 02 серпня 2024 року, -
Цією ухвалою відмовлено в задоволенні клопотання першого заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури Київської області ОСОБА_7 про арешт майна, у кримінальному провадженні № 42019111030000180, яке внесене до ЄРДР 27 червня 2019 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 358, ч. 2 ст. 194 КК України.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу слідчого судді Подільського районного суду м. Києва від 24 липня 2024 року, постановити нову ухвалу, якою задовольнити клопотання та накласти арешт на майно, а саме на квартири АДРЕСА_1 з двоповерховою прибудовою житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , із забороною на проведення будівельних та ремонтних робіт.
Мотивуючи свою апеляційну скаргу вказує на те, що оскаржувана ухвала слідчого судді є незаконною і необґрунтованою, а тому підлягає скасуванню.
Вважає, що зазначене майно є матеріальним об'єктом, який зберіг на собі сліди кримінального правопорушення та містить інші відомості, що можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України, а тому обґрунтовано слідчим визнано як речовий доказ.
Об'єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ст. 194 КК України, характеризується такими обов'язковими ознаками як суспільно небезпечні дії чи бездіяльність, які полягають у протиправному руйнівному впливі на чуже майно, його знищення або пошкодження; наслідки у вигляді заподіяння шкоди та причинний зв'язок між вказаними діями та наслідками.
Саме для встановлення об'єктивної сторони кримінального правопорушення виникла необхідність у накладенні арешту на квартири АДРЕСА_1 з двоповерховою прибудовою житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , з метою збереження речового доказу в цілому, що залишено поза увагою слідчого судді під час постановлення ухвали.
Крім того, арешт майна потрібен для запобігання можливості пошкодження, знищення, перетворення чи відчуження майна, так як в ході здійснення досудового розслідування існує необхідність проведення експертних досліджень, під час яких вищевказане майно буде підлягати безпосередньому дослідженню експертом.
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який підтримав подану апеляційну скаргу та просив її задовольнити, власника майна, яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, вважає ухвалу слідчого судді законною та обґрунтованою, а тому такою, яку необхідно залишити без змін, дослідивши матеріали судового провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як вбачається з ухвали слідчого судді та наданих матеріалів справи, СВ Білоцерківського РУП ГУНП в Київській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42019111030000180 від 27.06.2019 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 358, ч. 2 ст. 194 КК України.
25.07.2024 перший заступник керівника Білоцерківської окружної прокуратури Київської області ОСОБА_7 звернувся до слідчого судді Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з клопотанням про накладення арешту на майно, на квартири АДРЕСА_1 з двоповерховою прибудовою житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , із забороною на проведення будівельних та ремонтних робіт, посилаючись на наявність підстав, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 170, ч. 3 ст. 170 КПК України.
Ухвалою слідчого судді Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 02 серпня 2024 року у задоволенні клопотання відмовлено у зв'язку із недоведеністю необхідності такого арешту.
Колегія суддів погоджується з таким висновком слідчого судді з огляду на наступне.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя згідно ст.ст. 94, 132, 173 КПК України повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Відповідно ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
За правилами ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним уст. 98 КПК України.
Відповідно до статті 100 КПК України, на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України, та згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, слідчий суддя, суд накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України.
Згідно статті 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до ч. 10 ст. 170 КПК України, арешт може бути накладений у встановленому КПК України порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі на кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках, чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Статтею 173 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 КПК України); наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна, накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 КПК України); можливість спеціальної конфіскації (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 КПК України); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 КПК України); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Як правильно зазначив слідчий суддя в оскаржуваному рішенні, з чим погоджується і колегія суддів, прокурор, обґрунтовуючи своє клопотання в розумінні вимог ст. 132 КПК України, не надав достатніх і належних доказів тих обставин, на які послався у клопотанні, підстава та мета накладення арешту на нерухоме майно, викладена у клопотанні прокурора, а саме збереження речових доказів, не підтверджується та не співвідноситься з матеріалами провадження.
При цьому, доводи апеляційної скарги сторони обвинувачення про відповідність арештованого майна ознакам речового доказу є належним чином необґрунтованими та не підтвердженими.
З урахуванням викладеного, за об'єктивним переконанням колегії суддів, ухвалу слідчого судді слід залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 170-173, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу слідчого судді Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 02 серпня 2024 року, якою відмовлено в задоволенні клопотання першого заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури Київської області ОСОБА_7 про арешт майна, у кримінальному провадженні № 42019111030000180, яке внесене до ЄРДР 27 червня 2019 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 358, ч. 2 ст. 194 КК України, - залишити без змін, а апеляційну скаргу першого заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури Київської області ОСОБА_7 , - без задоволення.
Ухвала оскарженню не підлягає.
_____________ _________________ _______________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Справа № 11-сс/824/5704/2024 Категорія ст. 170 КПК України
Унікальний № 357/5470/23
Слідчий суддя суду 1-ї інстанції: ОСОБА_8
Доповідач: ОСОБА_1