Справа №: 638/9178/20 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження №:11-кп/818/1451/24 Головуючий апеляційної інстанції: ОСОБА_2
Категорія: ст.ст. 382, 286, 263 КК України
05 грудня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі: головуючого судді ОСОБА_2 , суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , при секретареві ОСОБА_5 , з участю прокурора ОСОБА_6 , з участю обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 , без участі всіх інших учасників по даній справі, а саме потерпілої та її представника, належним чином повідомлених про розгляд справи, від яких надійшли заяви про розгляд справи без них, за умови, що заяв про відкладення розгляду справи ні від кого не надходило, розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в м.Харкові справу за апеляційною скаргою прокурора на вирок Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 04 2024 року,-
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Вказаним вироком ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харкова, українця, громадянина України, працюючого на будівництві за трудовими договорами, із середньою освітою, маючого на утриманні трьох неповнолітніх дітей, раніше судимого вироком Київського районного суду м. Харкова від 11 10 2022 року за ч.1 ст. 309 КК України до штрафу у розмірі 51 000 грн.,
визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, ч.1 ст. 263, ч.1 ст. 286 та ч.1 ст. 382 КК України з призначенням покарання:
-за ч. 1 ст.263 КК України - у виді 5 років позбавлення волі;
-за ч. 1 ст. 286 КК України - у виді 2 років обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на два роки;
-за ч.1 ст. 382 КК України - у виді 2 років 6 місяців позбавлення волі.
На підставі ч.1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено ОСОБА_7 покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 (два) роки.
На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 (три) роки з покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
Зараховано до строку покарання ОСОБА_7 строк тримання під вартою з 11 08 2022 року до 14 08 2022 року.
Вирок Київського районного суду м. Харкова від 11 10 2022 року за обвинуваченням ОСОБА_7 за ч.1 ст. 309 КК України ухвалено виконувати самостійно.
До набрання вироком законної сили запобіжний захід, обраний щодо ОСОБА_7 залишено без змін - заставу.
Позовні вимоги Сунчелєєвої до ОСОБА_7 задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 суму майнової шкоди у розмірі 19351, 70 грн. та суму моральної шкоди у розмірі 50 000 грн.
У задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовлено.
Долю речових доказів та судових витрат вирішено відповідно до ст. ст.100, 126 КПК України.
Судом встановлено, що 22 05 2020 року приблизно о 22-25 годині, ОСОБА_7 , керував технічно справним автомобілем "Ford Fiesta" р.н. НОМЕР_1 , який належить на праві власності ОСОБА_10 , на якому він рухався по вул. Літературній зі сторони проспекту Незалежності в бік вул. Культури в м.Харкові без посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії, чим порушив вимоги п. 2.1 «а» Правил дорожнього руху України, згідно з якими: «Водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії». Під час руху ОСОБА_7 , наближаючись до перехрестя вул. Літературної з вул. Данилевського у м. Харкові, не виконав вимоги дорожнього знаку 2.1 Правил дорожнього руху України, згідно з яким: «Водій повинен поступитися дорогою транспортним засобам, які під?їжджають до нерегульованого перехрестя по головній дорозі, а при наявності таблички 7.8 - транспортним засобам, які рухаються по головній дорозі», порушуючи вимоги п. 16.11 Правил дорожнього руху України, згідно з якими: «На перехресті нерівнозначних доріг водій транспортного засобу, що рухається по другорядній дорозі, повинен дати дорогу транспортним засобам, які наближаються до даного перетину проїжджих частин по головній дорозі, незалежно від напрямку їх подальшого руху», діючи необережно, рухаючись по другорядній дорозі не надав дорогу ОСОБА_11 , який рухався на власному технічно справному автомобілі «Hyundai Sonata» р.н. НОМЕР_2 по вул. Данилевського зі сторони вул. Трінклера в бік проспекту Науки в м. Харків по головній дорозі, та допустив з ним зіткнення, внаслідок чого пасажирці автомобіля «Hyundai Sonata» р.н. НОМЕР_2 , ОСОБА_9 спричинені тілесні ушкодження у вигляді перелому лівої виличної кістки із зсувом.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_7 був визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП та позбавлений права керування транспортними засобами строком на один рік постановою Жовтневого районного суду м. Харкова від 03 квітня 2020 року, яка набрала чинності 14 квітня 2020 року. Тобто, ОСОБА_7 , реалізуючи свій злочинний умисел, усвідомлюючи факт набрання законної сили постанови суду щодо позбавлення його права керування транспортними засобами, всупереч судового рішення, керував автомобілем "Ford Fiesta" p.н. НОМЕР_3 .
Такі дії ОСОБА_7 судом першої інстанції кваліфіковано за ч. 1 ст.382 КК України, тобто в умисному невиконанні постанови суду, що набрала законної сили.
Крім того, 22 05 2020 року приблизно о 22-25 годині, ОСОБА_7 , керував технічно справним автомобілем "Ford Fiesta" р.н. НОМЕР_4 , який належить на праві власності ОСОБА_10 , на якому він рухався по вул. Літературній зі сторони проспекту Незалежності в бік вул. Культури в м.Харкові без посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії, чим порушив вимоги п. 2.1 «а» Правил дорожнього руху України, згідно з якими: «Водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Під час руху ОСОБА_7 , наближаючись до перехрестя вул. Літературної з вул. Данилевського в м. Харкові, не виконав вимоги дорожнього знаку 2.1 Правил дорожнього руху України, згідно з яким: «Водій повинен поступитися дорогою транспортним засобам, які під?їжджають до нерегульованого перехрестя по головній дорозі, а при наявності таблички 7.8 - транспортним засобам, які рухаються по головній дорозі», порушуючи вимоги п. 16.11 Правил дорожнього руху України, згідно з якими: «На перехресті нерівнозначних доріг водій транспортного засобу, що рухається по другорядній дорозі, повинен дати дорогу транспортним засобам, які наближаються до даного перетину проїжджих частин по головній дорозі, незалежно від напрямку їх подальшого руху», діючи необережно, рухаючись по другорядній дорозі не надав дорогу ОСОБА_11 , який рухався на власному технічно справному автомобілі «Hyundai Sonata» р.н. НОМЕР_2 по вул. Данилевського зі сторони вул. Трінклера в бік проспекту Науки в м. Харкові по головній дорозі, та допустив з ним зіткнення, внаслідок чого пасажирці автомобіля «Hyundai Sonata» р.н. НОМЕР_5 , ОСОБА_9 спричинені тілесні ушкодження у вигляді перелому лівої виличної кістки із зсувом. Вказані тілесні ушкодження відноситься до категорії середньої тяжкості тілесних ушкоджень. У даній дорожній обстановці в діях водія автомобіля "Ford Fiesta" р.н. НОМЕР_6 , ОСОБА_7 , вбачаються невідповідності вимогам п.16.11 та дорожнього знаку 2.1 Правил дорожнього руху України, які з технічної точки зору, знаходяться в причинному зв?язку з подією та її наслідками.
Дії ОСОБА_7 судом першої інстанції кваліфіковано за ч. 1 ст.286 КК України, тобто порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілій ОСОБА_9 , середньої тяжкості тілесне ушкодження.
Також, Відповідно до ст. 178 Цивільного кодексу України, п.п. 1-4, 9, 15 «Положення про дозвільну систему», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 №576, додатку №1, затвердженого п.1 постанови Верховної Ради України від 07.06.1992 №2471-XII «Про право власності на окремі види майна», п.п. 2.3.2, 2.6, 8.1, 8.3, 8.8, 8.9, 12.1, 12.2, 12.17 (далі - Постанова), «Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів», затвердженої наказом Міністра внутрішніх справ України № 622 від 21.08.1998 року, зброя, боєприпаси (крім мисливської і пневматичної зброї і боєприпасів до неї, а також спортивної зброї і боєприпасів до неї, що придбаються громадськими об'єднаннями з дозволу органів внутрішніх справ), вибухові речовини й засоби вибуху не можуть перебувати у власності громадян, громадських об'єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України. Право носіння, зберігання, придбання, виготовлення, ремонт, передача, чи збут вогнепальної зброї, бойових припасів здійснюється на підставі передбачених законом дозволів.
Однак, ОСОБА_7 у невстановлений судом першої інстанції час та спосіб, отримав від невстановленої особи предмет ззовні схожий на корпус гранати Ф-1 з маркуванням «10745-83Т» та предмет ззовні схожий на запал до гранати типу УЗРГМ-2 з маркуванням «53-83УЗРГМ-2У34П», внутрішня сторона важелю-« 386-112-83». Після чого, усвідомлюючи, що вказані предмети являються вибуховими матеріалами, не маючи передбаченого та установленого чинним законодавством дозволу, всупереч вимог Положення про дозвільну систему, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 576 від 12.10.1992 (зі змінами та доповненнями) та Інструкції «Про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної, холодної і охолощеної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та патронів до них, а також боєприпасів до зброї, основних частин зброї та вибухових матеріалів», затвердженої Наказом МВС України №622 від 21 08 1998 (зі змінами та доповненнями), діючи з прямим умислом, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, реалізуючи злочинний умисел на зберігання вибухових речовин зберігав за місцем свого мешкання, до моменту вилучення працівниками поліції 11 08 2022 року.
В подальшому 11 серпня 2022 року о 17-08 годині за адресою АДРЕСА_1 , співробітниками поліції було зупинено ОСОБА_7 і під час бесіди останній повідомив, що має при собі гранату. Після чого, під час огляду місця події у ОСОБА_7 виявлено та вилучено предмет ззовні схожий на корпус гранати Ф-1 з маркуванням «10745-83Т» та предмет ззовні схожий на запал до гранати типу УЗРГМ-2 з маркуванням «53-83УЗРГМ-2У34П», внутрішня сторона важелю-« 386-112-83», які належать до категорії бойових припасів військового призначення.
Вказані дії ОСОБА_7 судом першої інстанції кваліфіковано за ч. 1 ст. 263 КК України, тобто придбання, носіння, зберігання бойових припасів без передбаченого законом дозволу.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, прокурор у кримінальному провадженні подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок скасувати у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а саме ст. 69-1 КК України, а також застосуванням закону, який не підлягає застосуванню - ст. 75 КК України, що потягло за собою неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості.
Просить ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 покарання за ч. 1 ст. 263 КК України у виді 4 років 8 місяців позбавлення волі; за ч.1 ст. 286 КК України у виді 2 років обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком 3 роки; за ч.1 ст. 382 КК України у виді 2 років позбавлення волі та на підставі ч.1 ст. 70 КК України остаточно призначити ОСОБА_7 покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.
Позиції учасників апеляційного провадження.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції прокурор просив про задоволення апеляційної скарги прокурора у кримінальному провадженні, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та незастосування кримінального закону, який підлягає застосуванню.
Обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_8 наголошували на необхідності часткового задоволення апеляційної скарги прокурора, при цьому категорично заперечуючи проти призначення ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі з реальним строком його відбування.
Мотиви прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, думку обвинуваченого та його захисника, перевіривши представлені матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
На думку колегії суддів суд першої інстанції навів належне мотивування своїх висновків щодо доведеності вини обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, за які його засуджено.
Перевіряючи доводи прокурора в частині неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосування ст. 69-1 КК України, колегія суддів вважає їх не позбавленими правових підстав, з огляду на наступне.
Так, відповідно до вимог ст. 69-1 КК України за наявності обставин, що пом'якшують покарання, передбачених пунктами 1,2 частини 1 статті 66 КК України, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні обвинуваченим своєї вини, строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті Особливою частиною КК України.
Констатації підлягає факт, що за наявності вищевказаних обставин, призначення покарання у розмірі, який не перевищує двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті Особливої частини КК України є обов'язковим та безальтернативним.
Проте, на переконання колегії суддів, судом першої інстанції вказаних вимог закону дотримано не було.
Так, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що обвинувачений ОСОБА_7 беззаперечно визнав свою винуватість у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263 та ч.1 ст. 382 КК України та щиро розкаявся у вчиненому, що обґрунтовано визнано судом обставиною, що пом'якшує покарання.
Крім того, судом першої інстанції достовірно встановлено відсутність обставин, які б обтяжували покарання ОСОБА_7 .
Враховуючи викладене, а також, беручи до уваги висновки Верховного Суду України, викладені у постанові Судової палати з розгляду кримінальних справ Верховного Суду України від 14 04 2016 року щодо застосування ст. 69-1 КК України, зокрема щодо неврахування при застосуванні положень ст. 69-1 КК України добровільного відшкодування шкоди або усунення збитків тоді, коли такі збитки або шкоду не заподіяно, колегія суддів з огляду на принцип законності, обґрунтованості, справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, використовуючи свої дискреційні повноваження, вважає за необхідне, враховуючи положення п.4 ч.1 ст. 409, п.4 ч.1 ст. 408 КПК України, змінити оскаржуваний вирок, зменшивши, на підставі ст. 69-1 КК України строк призначеного ОСОБА_7 покарання за ч. 1 ст. 263 та ч. 1 ст. 382 КК України.
Так, санкцією ч. 1 ст. 263 КК України максимальним строком найсуворішого виду покарання є позбавлення волі строком на 7 років, в той час, як за ч.1 ст. 382 КК України - позбавлення волі на 3 роки.
Отже, враховуючи положення ст. 69-1 КК України, ОСОБА_7 необхідно призначити покарання за ч. 1 ст. 263 КК України у виді 4 років 8 місяців, а за ч. 1 ст. 382 КК України - у виді 2 років позбавлення волі, що становить дві третини покарання за інкримінованими йому статтями.
Разом з тим, колегія суддів погоджується з апеляційними доводами прокурора щодо м'якості додаткового покарання, призначеного ОСОБА_7 а саме в частині призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортним засобом строком лише на 2 роки, оскільки вважає вказаний строк недостатнім для забезпечення мети кримінального покарання, а саме виправлення обвинуваченого та запобігання вчиненню нових злочинів, як самим обвинуваченим, так і іншими особами.
Так, відповідно до роз'яснень, які містяться у п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» при призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, та особу винного.
Проте, судом першої інстанції не було приділено належної уваги вищезазначеним нормам та роз'ясненням, суд не достатньо враховував конкретні обставини вчинення злочину, а саме те, що обвинувачений вчинив злочин проти безпеки руху та експлуатації транспорту, керуючи транспортним засобом без посвідчення на право керування, якого він був позбавлений рішенням суду, при цьому грубо порушивши вимоги Правил дорожнього руху України, внаслідок чого трапилося зіткнення транспортних засобів, за результатами якого потерпілій заподіяні тілесні ушкодження. При цьому, колегія суддів керується нормами ст. 3 Конституції України, де зазначено, що людина її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Поряд з цим, відповідно до матеріалів провадження, колегія суддів враховує, що ОСОБА_7 працює на будівництві, тобто його діяльність не пов'язана з використанням власного автомобіля, при цьому відомостей щодо наявності у ОСОБА_7 власного автомобіля матеріали справи не містять взагалі.
Колегія суддів констатує, що рішення суду першої інстанції про призначення ОСОБА_7 додаткового покарання за ч.1 ст. 286 КК України у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк саме два роки не узгоджується з завданням Кримінального кодексу України, яке полягає в тому числі і у забезпеченні громадського порядку та громадської безпеки від злочинних посягань, а також запобігання злочинам. При цьому суспільні інтереси щодо забезпеченні громадського порядку та громадської безпеки від злочинних посягань у транспортній сфері повинні домінувати над особистими інтересами обвинувачених та їх родичів.
Отже, дотримуючись вимог, передбачених ч. 2 ст. 65 КК України, колегія суддів приходить до висновку про те, що без призначення додатково покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк три роки, виправлення обвинуваченого ОСОБА_7 та попередження вчинення ним нових злочинів - є неможливим, а не призначення цього додаткового покарання саме на такий строк не слугуватиме загальним принципам особистої та загальної превенції.
Що стосується доводів апеляційної скарги щодо безпідставного звільнення обвинуваченого від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України, колегія судді вважає, що вони ґрунтуються на законі та матеріалах справи, у зв'язку з чим вирок суду першої інстанції в частині призначення покарання обвинуваченому підлягає скасуванню.
Так, призначаючи покарання обвинуваченому, суд першої інстанції зазначив, що враховує ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, які відносяться до тяжкого та нетяжких злочинів, дані про особу обвинуваченого, який офіційно не працює, проте працює за трудовими договорами на будівництві, раніше не судимий, має трьох неповнолітніх дітей.
У якості обставини, що пом'якшує покарання, у відповідності до вимог ст.66 КК України, суд визнав щире каяття.
Відповідно до ст. 67 КК України обставин, які б обтяжували обвинуваченому покарання, судом не встановлено.
Разом з цим, колегія суддів приходить до переконання, що його зухвале та неодноразове нехтування своїми процесуальними обов'язками, а саме безпідставна неявка у судові засідання призначені судом першої та апеляційної інстанції, внаслідок чого було застосовано неодноразові примусові приводи ОСОБА_7 у судові засідання, свідчать про відсутність у обвинуваченого щирого жалю з приводу вчинених кримінальних правопорушень, осуду своїх протиправних дій, у зв'язку з чим його звільнення від відбування покарання із застосуванням вимог ст. 75 КК України не може відповідати принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого.
Так, ухвалою Харківського апеляційного суду від 27 09 2024 року у зв'язку з неявкою у судові засідання 11 разів, було скасовано альтернативний запобіжний захід у виді застави щодо ОСОБА_7 , обраний йому ухвалою Дзержинського районного суду від 14 08 2022 року та застосовано щодо останнього запобіжний захід у виді тримання під вартою без визначення застави в порядку п. 3 ч. 4 ст. 183 КПК України, так як щодо нього у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у виді застави, проте був ним порушений.
Крім того, не можна залишити поза увагою факт неодноразового притягнення ОСОБА_7 до адміністративної відповідальності, у тому числі за ст. 130 КУпАП за фактом керування транспортним засобом у стані наркотичного сп'яніння, наслідком чого було позбавлення прав на керування транспортними засобами.
Колегія суддів, разом з іншим, вважає за необхідне наголосити на відсутності в матеріалах кримінального провадження щодо ОСОБА_7 будь-яких даних щодо відшкодування шкоди, завданої потерпілій ОСОБА_9
Верховний Суд у своїх рішеннях наголошує на тому, що суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Колегія суддів вважає, що, навіть попри відсутність у ОСОБА_7 попередніх судимостей та наявності трьох неповнолітніх дітей, враховуючи особу останнього, у тому числі його ставлення до своїх процесуальних обов'язків, відсутні підстави стверджувати, що обрана судом першої інстанції форма відбування покарання, а саме звільнення від його відбування з випробовуванням в умовах суспільства являється виваженою, справедливою та такою, що відповідатиме вимогам статті 65 КК.
На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що призначення покарання із застосуванням статей 75,76 КК України не є достатнім для виправлення обвинуваченого, через м'якість, в той час як у даному випадку виправлення та перевиховання обвинуваченого ОСОБА_7 без відбування реального покарання у виді позбавлення волі, яке йому має бути призначено відповідно до положень ст. 65 КК України в межах, встановлених санкціями інкримінованих йому статей є неможливим.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги прокурора з вимогою щодо скасування вироку в частині призначеного обвинуваченому покарання, у зв'язку з його невідповідністю тяжкості злочинів та особі обвинуваченого, і ухвалення нового вироку в цій частині судом апеляційної інстанції, тобто у зв'язку з необхідністю застосування більш суворого покарання, що відповідає вимогам п. 2 ч. 1 ст. 420 КПК України.
Керуючись ч.6 ст.9, ст.7, 392, 393, 404, 405, ч.1 ст.407, 418, 419, 423, 424-426 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу прокурора, - задовольнити.
Вирок Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 04 2024 року щодо ОСОБА_7 , обвинуваченого за ч.1 ст.382, ч.1 ст. 286, ч.1 ст. 263 КК України,в частині призначеного покарання - скасувати та постановити новий вирок в цій частині.
Призначити ОСОБА_7 покарання за:
-ч.1 ст. 263 КК України, із застосуванням ст. 69-1 КК України, - у виді 4 (чотирьох) років 8 (восьми) місяців позбавлення волі;
-ч.1 ст. 286 КК України - у виді 2 (двох) років обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 (три) роки;
-ч.1 ст. 382 КК України - із застосуванням ст. 69-1 КК України - у виді 2 (двох) років позбавлення волі.
На підставі ч.1 ст. 70 КК України шляхом часткового складання призначених покарань, остаточно призначити ОСОБА_7 покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 (три) роки.
Початок строку відбування покарання засудженому враховувати з 26 09 2024 року, зарахувавши в цей строк строк тримання ОСОБА_7 під вартою з 11 08 2022 року по 14 08 2022 року включно.
Вирок Київського районного суду м. Харкова від 11 жовтня 2022 року за обвинуваченням ОСОБА_7 за ч.1 ст. 309 КК України - виконувати самостійно.
В решті вирок суду першої інстанції залишити без змін.
Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення.
Касаційна скарга на дане судове рішення, в частині постановленого вироку, в порядку ч.1 ст. 424 КПК України, може бути подана безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Судді
___________ ___________ ___________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4