Єдиний унікальний номер 639/106/19
Номер провадження 22-ц/818/3151/24
05 грудня 2024 року м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Мальованого Ю.М.,
суддів Пилипчук Н.П., Яцини В.Б.,
за участю
секретаря судового засідання Супрун Я.С.,
представника ОСОБА_1 адвоката Костромицького В. К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної іпотечної установи на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 06 серпня 2021 року в складі судді Баркової Н.В. у справі № 639/106/19 за позовом Державної іпотечної установи до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: Фонд Гарантування вкладів фізичних осіб, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,
У січні 2019 року Державна іпотечна установа звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: Фонд Гарантування вкладів фізичних осіб, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.
Позов мотивовано тим, що 10 жовтня 2007 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 294/10-Ф, за умовами якого Банк надав відповідачу у кредит 15 000,00 дол. США, строком з 10 жовтня 2007 року по 11 жовтня 2022 року включно зі сплатою 12,7 процентів річних.
В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між Банком та ОСОБА_1 і ОСОБА_3 укладено іпотечний договір р. № 1127 від 10 жовтня 2007 року, предметом якого була квартира АДРЕСА_1 , загальною площею - 66,30 кв.м., житловою площею - 39,20 кв.м.
Також, кредитний договір було забезпечено Договором поруки № П-294/10-Ф від 10 жовтня 2007 року, укладеним між Банком, ОСОБА_1 та ОСОБА_2
11 лютого 2015 року між Державною іпотечною установою та ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» був укладений кредитний договір № 17/4, за умовами якого установа надала Банку у кредит грошові кошти в сумі 155 600 000,00 грн строком з 11 лютого 2015 року по 11 червня 2015 року включно зі сплатою 15,3 процентів річних.
В якості забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 17/4 від 11 лютого 2015 року між установою та банком укладений договір застави майнових прав № 17/4-3 від 11 лютого 2015 року, за рахунок яких було передбачено задоволення усіх вимог Державної іпотечної установи.
Одночасно між Державною іпотечною установою та Банком 11 лютого 2015 року укладено Договір відступлення права вимоги № 17/4-В, згідно з яким Банк передав установі всі права вимоги за Кредитним договором № 294/10-Ф від 10 жовтня 2007 року, Іпотечним договором р.№ 1127 від 10 жовтня 2007 року, договором поруки № П-294/10-Ф від 10 жовтня 2007 року.
17 вересня 2015 року ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» віднесено до категорії неплатоспроможних, у зв'язку з чим банк повідомлено про набуття всіх прав вимог, зазначених у п. 1.2 договору відступлення права вимоги №17/4-В.
15 жовтня 2015 року про відступлення права вимоги повідомлено ОСОБА_1 шляхом направлення листа.
Оскільки відповідач належним чином не виконував умови кредитного договору, станом на 24 вересня 2018 року йому нараховано заборгованість у загальному розмірі 260 587,46 грн, а саме: основний борг станом на 17 вересня 2015 року - 150 684,39 грн.; прострочені відсотки за користування кредитом станом на 24 вересня 2018 року - 58 686,55 грн; інфляційні втрати - 18 247,46 грн; пеня - 32 969,06 грн.
Посилаючись на вказані обставини, Державна іпотечна установа просила стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором № 294/10-Ф від 10 жовтня 2007 року в сумі 260 587,46 грн, а також судові витрати.
У березні 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подано відзив на позов, в якому просили позов залишити без задоволення.
Відзив мотивовано тим, що їх не було належним чином повідомлено по зміну кредитора.
За допомогою родичів вони добросовісно оплачували до 2017 року всі платежі за кредитним договором (останній платіж був проведений 02 грудня 2016 року).
Лише на початку 2017 року після звернення до відділення АТ «Банк «Фінанси та Кредит» їм стало відомо про проведення процедури ліквідації банку та закриття його рахунків і відділень.
09 жовтня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Уповноваженої особи Фонду Гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Банк «Фінанси та Кредит» щодо можливості проведення реструктуризації заборгованості за кредитом.
Листом Уповноваженої особи Фонду Гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Банк «Фінанси та Кредит» від 11 жовтня 2018 року № 3-390000/6764 йому було повідомлено реквізити АТ «Банк «Фінанси та Кредит» для погашення кредитної заборгованості.
Натомість, Державна іпотечна установа листом від 06 листопада 2018 року № 5312/32/28 повідомила йому про відступлення права вимоги.
01 грудня 2018 року він повторно звернувся до АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та Державної іпотечної установи з заявою, в якій просив повідомити йому реквізити для повернення коштів, а також внести зміни до кредитного договору, розробити новий графік зниження розміру заборгованості.
Листом Уповноваженої особи Фонду Гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Банк «Фінанси та Кредит» від 03 січня 2019 року № 083-2-036-27/19 відповідача повідомлено про готовність розроблення графіку зниження розміру кредитної заборгованості за певних умов, однією з яких є погодження змін умов кредитування з боку Державної іпотечної установи. Відповіді від Державної іпотечної установи на вищевказаний лист надано не було.
Зазначав, що вони позбавлені можливості визначитись із установою, перед якою боржник має виконувати свої зобов'язання.
Вказував, що розмір заборгованості є необґрунтованим, оскільки протягом 2015-2016 року ОСОБА_1 сплачував всі щомісячні платежі, передбачені кредитним договором.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 06 серпня 2021 року позов Державної іпотечної установи залишено без задоволення.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів в обґрунтування розміру заборгованості, яку пред'явлено до стягнення, у зв'язку з чим підстави для задоволення позову відсутні. Також, матеріали справи не містять відомостей про те, на яку саме суму отримала право вимоги Державна іпотечна установа до відповідачів за кредитним договором № 294/10-Ф від 10 жовтня 2007 року, а також відповідного повідомлення поручителя про невиконання боржником прийнятих на себе зобов'язань.
12 липня 2024 року засобами поштового зв'язку Державною іпотечною установою на вказане судове рішення подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов.
Апеляційна скарга мотивована тим, що укладання Договору про відступлення права вимоги між Державною іпотечною установою та Банком відбулось у відповідності до ч. 1 ст. 513 ЦК України, у зв'язку з чим установою набуто право вимоги до відповідача у встановленому законом порядку.
Крім того, відзив ОСОБА_1 не містить заперечень щодо недійсності Договору відступлення, і незнання про таке відступлення.
Також, у відповідності до умов Договору відступлення №17/4-В від 11 лютого 2015 року, обов'язок, щодо внесення даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про обтяження предметів іпотеки за спірним договором іпотеки покладено на Первісного кредитора,
Судом першої інстанції надано неналежну оцінку доказів, які були подані сторонами у обґрунтування доводів та заперечень, оскільки відповідач не надав належних та допустимих доказів сплати заборгованості як первісному кредитору, так і новому кредитору.
Відповідно до наданих відповідачем квитанцій, в рахунок погашення боргу ним сплачено 22 469, 01 грн, у зв'язку з чим у суду першої інстанції відсутні були підстави вважати, що борг погашено в повному обсязі.
Також, заперечуючи щодо розрахунку заборгованості кредитора, ОСОБА_1 свого розрахунку боргу не надав.
09 серпня 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відзив мотивовано тим, що під час розгляду справи Банком було визнано, що він здійснював погашення платежів за кредитним договором протягом 2015-2016 років. Останній платіж був здійснений ним 05 грудня 2016 року, а тому фактична сума заборгованості, яка в подальшому взята за основу для нарахування пені має відраховуватись з 01 січня 2017 року, а не з 17 вересня 2015 року, як це зазначено Позивачем.
Вказував, що умовами Мирової угоди Сторони мають укласти остаточний акт звіряння заборгованості, яким має бути визначено загальну суму платежів на виконання договорів зазначених у додатках до Договору відступлення, що були здійснені на банківські рахунки Позивача та Банку в період з 18 вересня 2015 року (включно) по дату такого звіряння. При цьому, при складанні такого акту Позивач зменшує заборгованість на суму отриманих таких платежів за зазначений вище період. Проте, АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та Державна іпотечна установа вимагали погашення заборгованості кожний окремо на свій рахунок, у зв'язку з чи сплачені ним суми враховано не було, а тому розрахунок заборгованості позивачем виконано неналежним чином, що також є підставою для відмови у задоволенні позову.
Вказував про відсутність підстав для солідарного стягнення заборгованості, оскільки прострочення сплати чергових платежів (згідно з графіком) за кредитним договором почалося у вересні 2015 року, заборгованість нарахована станом на 24 вересня 2018 року, проте позов Державною іпотечною установою пред'явлено у грудні 2018 року, тобто з пропуском 6- місячного строку, передбаченого ч. 4 ст. 559 ЦК України, що є підставою для припинення поруки.
09 серпня 2024 року ОСОБА_3 засобами поштового зв'язку подав пояснення на апеляційну скаргу, в якому просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Пояснення мотивовано тим, що про наявність договору про відступлення права вимоги йому стало відомо з листа Позивача від 06 листопада 2018 року № 5312/32/28. Вказував, що умовами договору про відступлення права вимоги встановлено, що з дня набрання чинності пунктом 1.2. цього Договору первісний кредитор (Банк) був зобов'язаний у 30-ти денний термін надіслати боржникам, іпотекодавцям та поручителям за кредитними договорами письмові повідомлення про відчуження прав вимоги Новому Кредитору (Позивачу). Проте, ані він, ані Відповідачі такого повідомлення не отримували.
Вважає, що за відсутності належного повідомлення по заміну сторони кредитного договору, мало місце прострочення кредитора, яке тягне за собою наслідки, передбачені ч. 4 ст. 612 та ч. 4 ст. 613 Цивільного кодексу України, а тому відсутні підстави для задоволення позову.
Вказував, що відсутність вичерпної інформації про установу, до якої має бути сплачено заборгованість за кредитним договором, обумовило неможливість належного виконання зобов'язань, що виключає підстави для стягнення боргу.
В судове засідання апеляційного суду представники Державної іпотечної установи, Фонду гарантування вкладів фізичних, а також ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не з'явилися.
Судові повістки-повідомлення про розгляд справи 05 грудня 2024 року, надіслані апеляційним судом на адреси сторін-учасників:
Державною іпотечною установою отримано 02 жовтня 2024 року в електронному кабінеті (том 2, а.с.228);
Фондом гарантування вкладів фізичних осіб отримано 02 жовтня 2024 року в електронному кабінеті (том 2, а.с.230);
ОСОБА_2 отримала 02 жовтня 2024 року в електронному кабінеті (том 2, а.с.229);
ОСОБА_1 повернуто на адресу апеляційного суду з відміткою від 19 жовтня 2024 року «за закінчення терміну зберігання» (том 2, а.с.232-233). Крім того, про день, час та місце судового засідання ОСОБА_1 повідомлявся відповідно до частини 11 статті 128 ЦПК України, через оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи (том 2, а.с.227).
Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність осіб, що не з'явилися, явка яких у судове засідання обов'язковою не визнавалась, оскільки відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, представника ОСОБА_1 адвоката Костромицького В. К., який заперечував проти апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, виходячи з такого.
Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Судом встановлено, що 10 жовтня 2007 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір №294/10-Ф, за умовами якого останній отримав на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності кредитні ресурси в сумі 15 000,00 доларів США зі сплатою 12,7 процентів річних строком до 11 жовтня 2022 року (том 1, а.с.13 -17) .
Відповідно до п. 3.2 Договору Позичальник зобов'язується щомісяця, в термін до 10 числа кожного місяця, здійснювати погашення позичкової заборгованості за виданими кредитними ресурсами у розмірі 84,00 долари США 00 центів, згідно графіка зниження розміру заборгованості.
Пунктом 3.4 договору передбачені випадки, за яких банк має право вимагати дострокового повернення кредитних ресурсів, сплати нарахованих процентів по них, неустойки відповідно до умов цього договору, в тому числі кредитор має право вимагати дострокового повернення кредитних ресурсів, сплати нарахованих процентів по них, неустойки відповідно до умов цього договору у випадку, якщо: б) позичальник несвоєчасно або не в повному обсязі здійснював зарахування грошових коштів на погашення заборгованості за кредитом та/або на сплату процентів і комісійної винагороди.
За пунктами 6.1 Договору прострочення повернення кредитних ресурсів та/або сплати процентів, позичальник сплачує банку пеню з розрахунку 1% від простроченої суми за кожен день прострочення. Штраф сплачується боржником при кожному випадку прострочки кредитних ресурсів.
В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 294/10-Ф від 10 жовтня 2007 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 передано в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 вартість якої узгоджена сторонами в розмірі 371930 грн (том 1, а.с.23-24).
Також, 10 жовтня 2007 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 укладено Договір поруки № П-294/10-Ф, відповідно до умов якого остання зобов'язується перед кредитором відповідати у повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобов'язань за кредитним договором № 294/10-Ф від 10 жовтня 2007 року (том 1, а.с. 25-26).
Відповідно до пунктів 2.1-2.3 Договору у випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором, боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, у т.ч. по основному боргу, сплаті щомісячних процентів і підвищених процентів, сплаті комісійної винагороди, сплаті неустойки по основному боргу та процентам, а також по відшкодуванню всіх збитків. У випадку непогашення боржником заборгованості за кредитним договором протягом 1-го календарного дня з моменту настання строку сплати процентів, основного боргу або комісійної винагороди, передбачених кредитним договором, у кредитора виникає повне право вимагати сплати боргу в повному обсязі до поручителя.
За пунктом 3.1 Договору у випадку невиконання боржником своїх зобов'язань за кредитним договором у зазначені у договорі строки, поручитель зобов'язується не пізніше 2-х банківських днів з моменту повідомлення його кредитором (письмового або телетрансмісійного) про невиконання Боржником прийнятих на себе зобов'язань сплатити грошову суму, яку вимагає кредитор, шляхом її перерахування на рахунок кредитора будь-яким способом, вказаним Кредитором.
Відповідно до п.4.4. Договору внесення змін і доповнень у кредитний договір, внаслідок яких збільшується обсяг відповідальності поручителя, не допускається без узгодження з поручителем.
Пунктом 5 Договору передбачено, що порука припиняється із припиненням зобов'язання, що забезпечується нею. Порука також припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання зобов'язання за кредитним договором не заявив вимоги до поручителя. Порука припиняється з інших підстав, передбачених чинним законодавством (т.1, а.с.25-26).
На виконання умов договору 10 жовтня 2007 року ОСОБА_1 були надані 15 000 доларів США (що еквівалентно у гривнях 75750 грн.) на підставі заяви на видачу готівки № 002 (том 1, а.с.27).
11 лютого 2015 року між Державною іпотечною установою та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» укладений кредитний договір № 17/4 за умовами якого установа надала Банку у кредит грошові кошти в сумі 155 600 000,00 грн, строком до 11 червня 2015 року включно зі сплатою 15,3 процентів річних (т.1, а.с.28-31).
В якості забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 11 лютого 2015 року між Державною іпотечною установою та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» укладений договір застави майнових прав № 17/4-3, за умовами якого заставодавець надає в заставу майнові права за договорами, перелік яких зазначений у Додатку № 1 до цього Договору. Вартість майнових прав на дату укладення цього договору складає 186720000 грн. Відповідно до Додатку № 1 кредитний договір, укладений з ОСОБА_1 , забезпечений договором поруки П-294/10-Ф від 10 жовтня 2007 року, укладеним з ОСОБА_2 , міститься у переліку за № 338 (том 1, а.с.32-34).
Також 11 лютого 2015 року з метою реалізації порядку звернення стягнення на майнові права відповідно договору застави майнових прав № 17/4-З від 11 лютого 2015 року між Державною іпотечною установою та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» укладений Договір відступлення права вимоги № 17/4-В (том1, а.с.38-43).
Згідно з п. 1.2 первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває всі права вимоги за договорами (кредитними, іпотеки, поруки тощо), вказаними у додатках до цього договору (далі - права вимоги).
За пунктом 2 договору пункт 2.1 цього договору набирає чинності в день прийняття рішення Національним банком України про віднесення Первісного кредитора до категорії неплатоспроможних або на наступний календарний день після настання сукупності обставин, визначених п.п.2.1.1. договору, та однією з обставин, визначеною п.п.2.1.2 цього Договору або 2.1.3 цього договору або 2.1.4 цього Договору.
Пунктом 3.4.2. Договору передбачено, первісний кредитор (банк) у разі отримання грошових коштів від боржників в рахунок виконання зобов'язань за договорами, перелік яких зазначений у додатках до цього договору, після набрання чинності п.1.2. цього Договору, має перераховувати такі грошові кошти на рахунок нового кредитора.
17 вересня 2015 року Постановою Правління Національного банку України № 612 ПАТ «Фінанси та Кредит» віднесено до категорії неплатоспроможних» (том 1, а.с.47).
Листом Державної іпотечної установи від 17 вересня 2015 року повідомлено ПАТ «Фінанси та Кредит», що у зв'язку з віднесенням Банку до категорії неплатоспроможних установа набула всі права вимоги, про які йдеться у п.1.2 Договору відступлення (том 1, а.с.45-46).
15 жовтня 2015 року Державною іпотечною установою ОСОБА_1 направлено повідомлення про відступлення прав вимоги за кредитним договором № 294/10-Ф від 10 жовтня 2007 року, а також іпотечним договором і договором поруки № 7553/11/2 (том1, а.с.56-60).
Листом АТ «Банк «Фінанси та Кредит» від 23 листопада 2015 року № 3-242100/22658 повідомило Державну іпотечну установу про загальний перелік кредитів, за якими здійснювалось погашення в період з 18 вересня 2015 р. по 20 листопада 2015 року включно (додаток 1). Надана довідка про залишки заборгованості по іпотечним кредитам, що були надані для забезпечення Державній іпотечній установі згідно Договору застави майнових прав №17/4 від 11 лютого 2015 року станом на 17 вересня 2015 року (додаток 2). Відповідно до долученої до листа довідки сума заборгованості ОСОБА_1 станом на 17 вересня 2015 року вказана в розмірі 590902, 66 грн (том 1, а.с.61-64).
Відповідно до довідки Державної іпотечної установи від 01 жовтня 2018 року станом на 24 вересня 2018 року за договором про іпотечний кредит №294/10-Ф від 10 жовтня 2007 року заборгованість ОСОБА_1 складає 260 587,46 грн., в тому числі: по сумі основного боргу - 150 684,39 грн; прострочені відсотки за користування кредитом - 58 686,55 грн; інфляційні втрати - 18 247,46 грн; пеня - 32 969,06 грн, що підтверджується розрахунками суми відсотків, рухом коштів та розрахунком пені, розрахунком інфляційних витрат (том 1, а.с.9-12).
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 20 січня 2016 року по справі № 910/21864/15 затверджено мирову угоду між Державною іпотечною установою та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», відповідно до якої до моменту затвердження виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб результатів інвентаризації майна банку та формування ліквідаційної маси Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» та у випадку отримання платежів на виконання договорів зазначених у додатках до Договору відступлення права вимоги №17/4-В, позивач (Державна іпотечна установа) та Відповідач (Банк) домовились вести реєстри таких отриманих платежів (т.1 а.с.48-55).
Пунктом 4 мирової угоди також передбачено, що кожного першого числа відповідного місяця, починаючи із 01 січня 2016 року, Сторони домовились здійснювати звіряння платежів зазначених у п. 3 цієї Мирової угоди, які відбулись за поточний місяць. Окрім того, кожна із Сторін спору зобов'язана надавати іншій Стороні реєстр таких платежів на першу вимогу іншої сторони у строк не пізніше 3 (трьох) робочих днів з моменту отримання відповідної вимоги однієї з Сторін цієї Мирової угоди. В разі необхідності ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» за домовленістю з Установою може частково передавати оригінали договорів та інших необхідних документів щодо позичальників за кредитними договорами зазначеними у додатках до Договору відступлення.
Пунктом 7 мирової угоди визначено, що Сторони погодились, що права вимоги за договорами зазначеними у додатках до Договору відступлення підлягають оцінці суб'єктом оціночної діяльності, який буде залучений Фондом для визначення їх загальної вартості на підставі приписів ст. 50 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та інших нормативно-правових актів. Позивач зобов'язується надавати всю необхідну інформацію для проведення незалежної оцінки суб'єктом оціночної діяльності предмету застави та предмету Договору про відступлення права вимоги, що входить до складу ліквідаційної маси.
За п. 8 Мирової угоди разом із проведенням оцінки зазначеної у п. 7 цієї Мирової угоди сторони укладають остаточний акт звіряння заборгованості, яким також визначають загальну суму платежів на виконання договорів зазначених у додатках до Договору відступлення, що були здійснені на банківські рахунки Позивача та Відповідача в період з 18 вересня 2015 року (включно) по дату такого звіряння. При цьому, при складанні такого акту Позивач зменшує заборгованість Відповідача перед ним на суму отриманих таких платежів за зазначений вище період, а Відповідач, в строк, зазначений в даному акті, зобов'язаний перерахувати на банківський рахунок Позивача, визначений у Кредитному договорі, загальну суму платежів на виконання договорів зазначених у додатках до Договору відступлення, отриманих відповідачем та відображену в акті, зазначеному у цьому пункті Мирової угоди.
Відповідно до наданих відповідачем квитанцій до АТ Банк «Фінанси та кредит» було сплачено :
ОСОБА_1 17.12.2015 року - 75, 75 грн.
ОСОБА_1 17.12.2015 року - перерахування коштів на купівлю інвалюти зг. заявки 294/10-Ф - 3669, 01 грн.
ОСОБА_1 24.06.2016 року - 75, 75 грн.
ОСОБА_1 21.07.2016 року - 75, 75 грн.
ОСОБА_3 (призначення платежу - по кредитному договору 294/10-Ф від 10.10.2007 року ОСОБА_1 ) 23.06.2016 року - 3000 грн.:
ОСОБА_3 (призначення платежу - по кредитному договору 294/10-Ф) 13.09.2016 року - 3800 грн.:
ОСОБА_3 (призначення платежу - по кредитному договору 294/10-Ф) 09.10.2016 року - 4000 грн.
ОСОБА_3 (призначення платежу - по кредитному договору 294/10-Ф) 04.11.2016 року - 4000 грн.
ОСОБА_3 (призначення платежу - по кредитному договору 294/10-Ф) 02.12.2016 року - 4000 грн. (т. 1, а.с.101-109).
09 жовтня 2018 року ОСОБА_3 звернувся до Уповноваженої особи Фонду Гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та Державної іпотечної установи з приводу ситуації, що склалась із заборгованістю та щодо можливості проведення реструктуризації заборгованості за кредитом, отриманим його братом ОСОБА_1 , оскільки після ліквідації банка «Фінанси і Кредит» є незрозумілим процес погашення кредиту (т.1, а.с.110).
На заяву ОСОБА_3 . Листом Уповноваженої особи Фонду Гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Банк «Фінанси та Кредит» від 11 жовтня 2018 року № 3-390000/6764 повідомлено, зокрема, що АТ «Банк «Фінанси та Кредит» не має можливості здійснити реструктуризацію, повідомлені реквізити отримувача для сплати кредитної заборгованості АТ «Банк «Фінанси та кредит» (в стані припинення). Також повідомлено, що майнові права за кредитним договором № 294/10-Ф від 10 жовтня 2007 року передані Банком в заставу Державній іпотечній установі згідно з договором застави майнових прав №17/4-3 від 11 лютого 2015 року. Крім того відповідно до п 3.4.4 даного договору Банк не має права вносити зміни до кредитного договору без попередньої письмової згоди ДІУ (том 1 а.с.111).
06 листопада 2018 року Державною іпотечною установою на заяву ОСОБА_1 повідомлено, що права вимоги за кредитним договором № 294/10-Ф від 10 листопад 2007 року, укладеним між ОСОБА_1 та АТ «Банк «Фінанси та кредит» були набуті ДІУ згідно мирової угоди в справі № 910/21864/15, укладеною між установою та банком, яка затверджена Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20 січня 2016 року. На момент набуття ДІУ прав вимоги відповідно Договору відступлення станом на 17 вересня 2015 року сума заборгованості за основним боргом по Кредитному договору № 294/10-Ф від 10 жовтня 2007 року склала 6904,97 доларів США (що в гривневому еквіваленті складає 150 684, 39 грн.) без врахування відсотків за користування кредитними коштами, пені та інших платежів у порядку, визначеному кредитним договором, що підтверджується Банком. В період з 18 вересня 2015 року по 05 листопада 2018 року від позичальника ОСОБА_1 за кредитним договором № 294/10-Ф від 10 жовтня 2007 року ДІУ не було отримано коштів в рахунок погашення заборгованості, у разі сплати заборгованості в повному обсязі, Державна іпотечна установа готова припинити претензійно-позовну роботу (том 1, а. с. 112).
На заяву від 14 грудня 2018 року АТ «Банк «Фінанси та Кредит» повторно повідомлено ОСОБА_1 , що внесення змін до умов кредитування за кредитним договором № 294/10-Ф від 10 жовтня 2007 року в т.ч., що встановлення нового графіку зниження розміру заборгованості можливе лише за умови отримання згоди Державної іпотечної установи (том 1, а.с. 116).
21 жовтня 2019 року до Державної іпотечної установи ОСОБА_1 подано заяву, якою останній просив повідомити його про умови, за яких можливо привести кредитний договір від 10 жовтня 2007 року № 94/10-Ф до стандартів ДІУ; розмір простроченої заборгованості за договором від 10 жовтня 2007 року з моменту відступлення права вимоги. Також просив інформувати про умови мирової угоди зі сторони ДІУ (том 1, а.с. 161).
Листом АТ «Банк «Фінанси та Кредит» від 29 серпня 2019 року ОСОБА_1 повідомлено, що згідно з даними Автоматизованої банківської системи станом на 01 серпня 2019 року загальний розмір заборгованості за Кредитним договором № 294/10-Ф від 10 жовтня 2007 року становить 7608,20 доларів США та 592381,77 грн, з яких сума строкової заборгованості по основному боргу кредиту - 3030,80 доларів США, сума простроченої заборгованості по основному боргу кредиту - 2633,12 доларів США, сума строкової заборгованості по відсоткам - 1832,34 доларів США, сума строкової заборгованості по щомісячній комісії - 75,75 грн, сума простроченої заборгованості по щомісячній комісії - 2348,25 грн, пеня за прострочення заборгованості по основному боргу кредиту, відсоткам та комісії - 589957,77 грн (том 1, а.с. 227).
На виконання ухвали суду про витребування доказів суду першої інстанції АТ «Банк «Фінанси та Кредит» надано відомості про погашення заборгованості за кредитним договором № 294/10-Ф від 10 жовтня 2007 року, з яких вбачається, що ОСОБА_1 проводив погашення платежів протягом 2015-2016 років, останній платіж здійснено 10 грудня 2016 року (т.2, а.с.80-82, 103-107).
Також, на виконання зазначеної ухвали Державною іпотечною установою надано інформацію у вигляді Оборотно-сальдової відомості по рахунку 6817 за період з 17 вересня 2015 року по 28 грудня 2020 року, яка не містить даних щодо операцій (т.2, а.с.87, 97).
Відповідно до статей 1054, 1055 ЦК України за кредитним договором, який укладається у письмовій формі, банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Системний аналіз змісту статей 599, 1049, 1054 ЦК України свідчить, що належним виконанням кредитного договору є зарахування на узгоджений сторонами рахунок кредитора суми кредиту, передбачених договором процентів та можливих штрафних санкцій у разі їх нарахування.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути змінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до пунктів 2-4 частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України.
Частиною 2 статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
У постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 (провадження № 61-9618св19), від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц (провадження № 61-16754св19), від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц (провадження № 61-22158св19) вказано, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Разом із тим відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що виписки за картковими рахунками (за кредитним договором) можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.
За змістом частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України).
У частині 2 статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною 1 статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частин 1, 2 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Встановивши фактичні обставини по справі та виходячи з вищевказаних норм закону, судова колегія вважає що боржник ОСОБА_1 не виконував належним чином взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, що призвело до утворення заборгованості, у зв'язку з чим наявні передбачених статтями 526, 1050, 1054 ЦК України підстави для стягнення заборгованості за кредитним договором.
При вирішенні питання щодо суми стягнення, суд виходить з такого.
Обґрунтовуючи позовні вимоги Державною іпотечною установою зазначено, що розмір заборгованості складає 260 587,46 грн, з основний борг станом на 17 вересня 2015 року - 150 684,39 грн; прострочені відсотки за користування кредитом станом на 24 вересня 2018 року - 58 686,55 грн; інфляційні втрати - 18 247,46 грн; пеня - 32 969,06 грн. Також, в обґрунтування зазначених сум позивачем долучено розрахунок нарахувань за період з 17 вересня 2015 року 24 вересня 2018 року.
Між тим, як вбачається з матеріалів справи за інформацією АТ «Банк «Фінанси та Кредит» станом на 17 вересня 2015 року сума заборгованості ОСОБА_1 складала 590902, 66 грн. Також, відповідно до відомостей Банка з 17 вересня 2015 року по грудень 2016 року в рахунок погашення заборгованості за тілом кредиту було сплачено 1241,05 доларів США, які не відображені у розрахунках Державної іпотечної установи.
Як вбачається з матеріалів справи, на момент набуття ДІУ прав вимоги відповідно Договору відступлення станом на 17 вересня 2015 року сума заборгованості за основним боргом по Кредитному договору № 294/10-Ф від 10 жовтня 2007 року складала 6904,97 доларів США (що в гривневому еквіваленті становила 150 684, 39 грн), тобто 1 долар США - 21,8226 грн.
Отже, судова колегія вважає, що при визначені розміру заборгованості за тілом кредиту із суми заборгованості, що існувала на момент відчуження прав вимоги у розмірі 6904,97 доларів США слід вирахувати сплачені позивачем 1241,05 доларів США, що становитиме 5663, 92 доларів США.
Згідно зі статтею 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні (частина 11 статті 524 ЦК України).
Грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частини 1 та 3 статті 533 ЦК України).
Такий порядок визначено Декретом, дія якого не поширюється на правовідносини щодо нарахування та стягнення штрафних санкцій за договорами, укладеними між резидентами на території України.
Гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Такі випадки передбачені статтею 193, частиною 4 статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет № 15-93), Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».
Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини 1 статті 1046 ЦК України, а також частини 1 статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 4 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц зауважувала, що правовий режим іноземної валюти на території України, хоча і пов'язується з певними обмеженнями в її використанні як платіжного засобу, проте не виключає здійснення платежів в іноземній валюті. Також, у зазначеній постанові касаційний суд зазначав, що Із матеріалів справи убачається, що, ухвалюючи рішення у справі, Шевченківський районний суд визначив суму боргу в іноземній валюті з її відображенням в еквіваленті у гривні за офіційним курсом НБУ станом на день ухвалення. Тобто, визначаючи характер грошового зобов'язання, судом було визначено стягнення з боржника суми саме в іноземній валюті, що на момент ухвалення рішення суду становило визначений за офіційним курсом НБУ еквівалент у національній валюті України. Зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов'язку боржника, який має бути виконаний примусово за участю державного виконавця. У разі ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті стягувачу має бути перерахована саме іноземна валюта, визначена судовим рішенням, а не її еквівалент у гривні. Перерахування суми у національній валюті України за офіційним курсом НБУ не вважається належним виконанням. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду про необхідність відступити від правової позиції Верховного Суду України щодо застосування пункту 8 частини 1 статті 49 Закону № 606-XIV у подібних правовідносинах, викладеного в постанові від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1445цс17».
Оскільки виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству України, умови кредитного договору, передбачали сплату пені в установленому розмірі від суми простроченого платежу, а сторони ці умови не оспорювали, то разом зі стягненням з фізичних осіб-поручителів заборгованості в іноземній валюті суд мав право стягнути й пеню в іноземній валюті.
Вказані висновки викладені у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 757/6367/13-ц.
Зважаючи, що відповідачами було отримано кошти в іноземній валюті, судова колегія вважає, що розмір заборгованості має визначатися саме у валюті зобов'язання - 5663,93 доларів США. З урахуванням розміру заборгованості та курсу НБУ на 05 грудня 2024 року, відповідно до якого долар США становить 41,6628 грн, сума заборгованості у гривневому еквіваленті складає 239 867,11 грн (5663, 92 х 41,66), яка має бути стягнута з відповідачів.
Щодо інших сум, то в цій частині позов задоволенню не підлягає.
Норми частини 2 статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях. У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є іноземна валюта, передбачені частиною 2 статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати відновлені еквівалентом іноземної валюти.
За змістом статті 1 Закону України від 20 травня 1999 року № 679-XIV «Про Національний банк України» (далі - Закон № 679-XIV) облікова ставка НБУ - один із монетарних інструментів, за допомогою якого НБУ встановлює для банків та інших суб'єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених та розміщених грошових коштів.
НБУ є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України (стаття 2 Закону № 679-XIV).
Пунктом 1 частини 1 статті 15 цього Закону передбачено, що правління НБУ приймає рішення, зокрема про встановлення та зміну облікової та інших процентних ставок Національного банку.
Відповідно до статті 27 Закону № 679-XIV НБУ встановлює порядок визначення облікової ставки та інших процентних ставок за своїми операціями.
Згідно із частиною 2 статті 46 вказаного Закону НБУ здійснює дисконтну валютну політику, змінюючи облікову ставку НБУ для регулювання руху капіталу та балансування платіжних зобов'язань, а також коригування курсу грошової одиниці України до іноземних валют.
Пунктом 1.1 Положення про процентну політику НБУ, затвердженого постановою Правління НБУ від 18 серпня 2004 року № 389 (чинне на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що облікова ставка НБУ - один з монетарних інструментів, за допомогою якого НБУ установлює для суб'єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених та розміщених грошових коштів на відповідний період, і є основною процентною ставкою, яка залежить від процесів, що відбуваються в макроекономічній, бюджетній сферах та на грошово-кредитному ринку.
Пунктами 3.1, 3.2 цього Положення визначено, що НБУ визначає розмір облікової ставки, дотримуючись таких основних принципів: облікова ставка використовується НБУ одночасно як засіб реалізації грошово-кредитної політики та орієнтир ціни на гроші; облікова ставка є одним із чинників, що характеризують основні напрями змін грошово-кредитного регулювання; облікова ставка має підтримуватися на позитивному рівні щодо прогнозного рівня інфляції, який визначається схваленими Кабінетом Міністрів України основними прогнозними макроекономічними показниками на відповідний рік та враховується під час складання державного бюджету з наступними змінами; облікова ставка є найнижчою серед процентних ставок, за якими НБУ може підтримати ліквідність банків. Визначення рівня та характеру змін облікової ставки НБУ залежить від тенденцій загального економічного розвитку, макроекономічних та бюджетних процесів, стану грошово-кредитного ринку. Національний банк під час визначення облікової ставки враховує й інші фактори, які можуть вплинути на вартість коштів у національній валюті, - інфляційні або девальваційні очікування, процентні ставки рефінансування, які використовуються центральними банками країн, що мають тісні торговельно-економічні зв'язки з Україною тощо.
Можна зробити висновок, що облікова ставка НБУ є основною процентною ставкою, одним із монетарних інструментів за допомогою якого НБУ встановлює для суб'єктів грошово-кредитного ринку України орієнтир за вартістю коштів на відповідний період, не є сталою величиною, змінюється рішенням правління НБУ та встановлюється виключно для національної валюти України - гривні.
Судова колегія враховую, що кредит було надано в іноземній валюті. Між тим, позивачем самостійно змінено валюту кредитування та нараховано інфляційну втрати та пеню виходячи з облікової ставки НБУ, що не відповідає вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим підстави для стягнення цих сум відсутні.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Отже, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового про (часткове) задоволення позову Державної іпотечної установи.
Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).
При зверненні до суду з позовною заявою позивачем сплачено - 3908,21 грн (том 1, а.с. 2) з апеляційною скаргою - 5863,22 грн (том 2, а. с. 177).
Зважаючи, що апеляційну скаргу та позов Державної іпотечної установи задоволено частково на 92,05% (239 867,11 х 100) : 260 587,46, судові витрати у загальному розмірі 8994,60 (9771,43 х 92,05%) грн підлягають стягненню з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Державної іпотечної установи а саме по 4497,30 грн з кожного.
Керуючись ст. ст. 367, 376, 382, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Державної іпотечної установи задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 06 серпня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов Державної іпотечної установи до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: Фонд Гарантування вкладів фізичних осіб, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути солідарно з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) на користь Державної іпотечної установи (м. Київ, бульвар Лесі України, 34, код ЄДРПОУ 33304730) заборгованість за кредитним договором № 17/4 від 11 лютого 2015 року у розмірі 239 867 (двісті тридцять дев'ять тисяч вісімсот шістдесят сім) грн 11 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) на користь Державної іпотечної установи (м. Київ, бульвар Лесі України, 34, код ЄДРПОУ 33304730) по 4497 (чотири тисячі чотириста дев'яносто сім) грн 30 коп. з кожного.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 09 грудня 2024 року.
Головуючий Ю.М. Мальований
Судді Н.П. Пилипчук
В.Б. Яцина