Справа № 344/13009/24
Провадження № 33/4808/1129/24
Категорія ст. 122-4 КУпАП
Головуючий у 1 інстанції Хоростіль Р. В.
Суддя-доповідач Повзло
09 грудня 2024 року м. Івано-Франківськ
Суддя Судової палати з розгляду кримінальних справ Івано-Франківського апеляційного суду Повзло В.В., ознайомившись з матеріалами справи за апеляційною скаргою особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 на постанову судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01 жовтня 2024 року щодо ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-4 КУпАП,
Постановою судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01 жовтня 2024 року ОСОБА_1 визнано винуватою у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-4 КУпАП, та накладено на неї стягнення у виді штрафу в розмірі двісті неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3400 (три тисячі чотириста) гривень, стягнуто судовий збір.
ОСОБА_1 звертається з апеляційною скаргою на це судове рішення, де також просить про поновлення строку на апеляційне оскарження.
Обґрунтовує клопотання тим, що не була повідомлена про засідання, яке відбулося 01 жовтня 2024 року і з постановою ознайомилась тільки 27 листопада 2024 року.
Вирішуючи питання про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови судді враховую наступне.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду; такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (пункт 57 Рішення у справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства» від 28 травня 1985 року, пункт 96 Рішення у справі «Кромбах проти Франції» від 13 лютого 2001 року).
У рішенні Європейського суду з прав людини справі «Мельник проти України» від 28 березня 2006 року (пункт 22), суд нагадує, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду (рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1975 року), не є абсолютним воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги.
Згідно з ч. 2 ст. 294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.
Строк на апеляційне оскарження може і повинен бути поновлений тільки у випадку, якщо він пропущений з поважних причин. Поважність причин його пропуску має довести апелянт, який заявив таке клопотання.
Враховую, що необґрунтоване поновлення процесуальних строків на оскарження «остаточного судового рішення» є порушенням принципу юридичної визначеності, про що вказує як судова практика Верховного суду України, так і судова практика Європейського суду з прав людини.
Враховуючи те, що оскаржену постанову винесено 01 жовтня 2024 року, десятиденний строк для подання апеляційної скарги, згідно з ч. 2 ст. 294 КУпАП, триває до 10 жовтня 2024 року включно.
Таким чином, матеріалами справи доведено, що ОСОБА_1 подала до суду першої інстанції апеляційну скаргу з пропуском строку на апеляційне оскарження постанови судді.
В той час, апелянт просить про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови судді.
Перевіривши доводи ОСОБА_1 , доходжу висновку про те, що в клопотанні не наведено таких обставин, які є поважними причинами пропуску строку на апеляційне оскарження постанови судді.
Про поважність причин для поновлення строку на апеляційне оскарження може свідчити наявність конкретних обставин, які об'єктивно перешкоджали своєчасному зверненню до суду з апеляційною скаргою, яку можна змінювати та доповнювати, протягом встановленого законом строку, виникли раптово, носили несподіваний характер і не могли бути контрольовані апелянтом.
Як свідчить зміст судового рішення, ОСОБА_1 не була присутня в судовому засіданні суду першої інстанції. Проте їй було достовірно відомо про розгляд справи у суді, оскільки вона знала про складення протоколу про адміністративне правопорушення (а.с. 1). Суд першої інстанції неодноразово повідомляв ОСОБА_1 про час та місце розгляду справи (а.с. 4, 7, 12, 15). Також суд першої інстанції приймав заходи до виклику в судове засідання ОСОБА_1 не тільки поштовими відправленнями, але й за допомогою повідомлення у додатку «Viber» (а.с. 6, 8).
Особи, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, розпоряджаються своїми правами на власний розсуд, однак користуватися ними повинні сумлінно в межах процесуального закону відповідно до їх призначення і тією мірою і в тих формах, які необхідні для досягнення мети провадження у справі.
Відповідно до вимог ст. 129 Конституції України, ст. 11 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» розгляд справ про адміністративні правопорушення відбувається в судах відкрито, що гарантує особі своєчасно дізнатись про результати судового розгляду та оскаржити постанову суду у встановлений законом строк.
Аналізуючи зміст п. 27 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Олександр Шевченко проти України» враховую, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Матеріали справи не містять даних про те, що сторона захисту намагалася дізнатися про результати судового розгляду з метою реалізувати процесуальну можливість звернутися з апеляційною скаргою у встановлений законом строк, або існували обставини, які перешкоджали скористатися таким правом.
Апелянт вказує, що подати вчасно апеляційну скаргу не змогла, оскільки не знана про прийняте рішення, а дізнався лише 27 листопада 2024 року, однак посилання на обставини отримання копії постанови як на підставу для поновлення строку на апеляційне оскарження, голослівні, оскільки строк на оскарження постанови судді обчислюється з дня винесення постанови, а не з дня отримання копії постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності.
За відсутності доказів існування обставин, які безпосередньо унеможливлювали або ускладнювали можливість оскаржити постанову у встановлений законом строк особисто чи залучити для цього захисника, не залежали від волевиявлення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, та виникли протягом строку, який пропущено, не можливо дійти висновку про поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження.
Звертаю увагу, що при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови судді, доводи щодо законності, обґрунтованості оскарженого рішення не перевіряються, оскільки така оцінка може бути дана тільки в результаті розгляду апеляційної скарги по суті.
За таких обставин, в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови судді належить відмовити, а апеляційну скаргу повернути апелянту.
Керуючись ст. 294 КУпАП,
Відмовити особі, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , в поновленні строку на апеляційне оскарження постанови судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01 жовтня 2024 року.
Апеляційну скаргу з додатками повернути апелянту - ОСОБА_1 .
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя В.В. Повзло