Житомирський апеляційний суд
Справа №935/2912/23 Головуючий у 1-й інст. Василенко Р. О.
Категорія 8 Доповідач Талько О. Б.
04 червня 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючої судді: Талько О.Б.,
суддів: Шевчук А.М., Павицької Т.М.,
за участю секретаря Антоневської В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу № 935/2912/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності за набувальною давністю, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 31 січня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Василенка Р.О.,
У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом, в якому зазначила, що є власником частини квартири АДРЕСА_1 . Власником частки квартири являється відповідачка, яка є дочкою ОСОБА_1 .
Позивачка вказує, що ОСОБА_2 у 2002 році виїхала на постійне проживання до російської федерації та не поверталася. Будь-які відомості щодо останньої відсутні, відповідачка не цікавилася квартирою, фактично не проживає у ній та жодним чином не бере участі в утриманні квартири.
ОСОБА_1 зазначає, що вона безперервно володіє нерухомим майном протягом 20 років, а тому у неї є всі підстави бути визнаною власником частини квартири за набувальною давністю, на підставі ст. 344 ЦК України.
Звертає увагу на те, що їх з відповідачкою частки, як співвласників квартири, не були виділені в натурі, порядок користування квартирою не встановлювався. Вона відкрито та добросовісно користується всією квартирою, утримує її та сплачує комунальні послуги.
Таким чином, просила суд визнати за нею право власності за набувальною давністю, на частину квартири АДРЕСА_1 .
Рішенням Коростишівського районного суду Житомирської області від 31 січня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивачка, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.
Зокрема зазначає, що висновок суду про те, що вона не являється добросовісним набувачем, є безпідставним та помилковим.
Позивачка звертає увагу на те, що ОСОБА_2 тривалий час перебуває на території російської федерації, без наміру повернутися до України. Не розпоряджається та не користується частиною квартири, не приймає участі в її утриманні.
Зауважує, що при вирішення справи суд безпідставно послався на правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року по справі № 910/17274/17, який не може бути застосований до даної цивільної справи, адже стосується інших обставин. Так, предметом спору у вказаній справі, був окремий об'єкт нерухомого майна, який перебуває у власності органів державної влади.
В свою чергу, спір у даній справі стосується нерухомого майна, яке знаходиться у приватній власності сторін.
Вказує, що набувальна давність поширюється на випадки фактичного, без правової підстави володіння чужим майном.
Звертає також увагу суду на те, що добросовісність передбачає, те що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном.
З врахуванням вказаного зазначає, що, користуючись частиною нерухомого майна, вона не могла знати, про те, що не мала права на володіння цією частиною квартири, яка не є окремо виділеною в натурі.
Вважає, що нею повністю доведено факт набуття права власності за набувальною давністю, оскільки вона добросовісно, безперервно та відкрито користується нерухомим майном протягом 20 років.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником частини квартири АДРЕСА_1 .
ОСОБА_3 є власником частини вказаної квартири, що підтверджується копією технічного паспорта від 30 вересня 2010 року (а.с.15-16).
Згідно зі свідоцтвом про право власності на житло № НОМЕР_1 від 31 серпня 1994 року, квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 45,6 кв.м., належала на праві спільної часткової власності ОСОБА_4 , ОСОБА_1 ОСОБА_3 , ОСОБА_5 .
Згідно з договором дарування частки квартири від 15 жовтня 2010 року, який посвідчений державним нотаріусом Коростишівської державної нотаріальної контори Мошковською З.І., зареєстрований в реєстрі за № 1-2145, ОСОБА_5 подарував ОСОБА_1 частку квартири АДРЕСА_1 .
Свідоцтво про право на спадщину за законом від 22 жовтня 2010 року, яке посвідчене державним нотаріусом Коростишівської державної нотаріальної контори Мошковською З.І., зареєстроване в реєстрі за № 1-2213, свідчить про те, що ОСОБА_1 є спадкоємицею за законом після смерті ОСОБА_4 та успадкувала належну йому на підставі свідоцтва про право власності на житло, частки квартири АДРЕСА_1 .
В акті депутата Коростишівської міської ради Защипаса Є.А. від 04 вересня 2023 року №1320 міститься інформація про те, що ОСОБА_1 з 2002 року добросовісно користується та утримує всю квартиру АДРЕСА_1 , сплачує комунальні платежі, проводить ремонтні роботи. ОСОБА_3 не проживає та не з'являється за вказаною вище адресою, не цікавиться власним житлом, постійно проживає у росії.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на ту обставину, що вона з 2002 року добросовісно, безперервно та відкрито володіє частиною квартири АДРЕСА_1 , що, на її думку, є підставою для застосування положень статті 344 ЦК України.
Так, за змістом ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти чужим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно ( набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Отже, позивачка, як володілець майна, протягом всього часу володіння ним має бути впевнена, що на це майно не претендують інші особи, і вона отримала це майно з підстав, достатніх для того, щоб мати право власності на нього. У такому випадку при вирішенні питання щодо визнання права власності на майно за набувальною давністю необхідно виходити з того, що задоволення таких позовних вимог можливе лише за умов: добросовісності заволодіння, відкритості, безперервності, безтитульності володіння.
Крім того, за набувальною давністю може бути визнано право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, а також на майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
У своїй постанові від 14 травня 2019 року у справі №910/17274/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна ( заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції правомірно взяв до уваги ту обставину, що позивачка не є добросовісним набувачем, оскільки, користуючись квартирою, не могла не знати про те, що частина цього житла належить на праві спільної часткової власності відповідачці. Відкритість та безперервність користування позивачкою цим нерухомим майном не є достатньою підставою для набуття нею права власності на частини квартири за правилами статті 344 ЦК України.
Відсутність добросовісності у позивачки під час заволодіння нею частини спірного майна звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені статтею 344 ЦК України.
Таким чином, суд дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 259,268,367,374,375,381-384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 31 січня 2024 року, - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуюча Судді: