Справа № 755/11457/21
"03" грудня 2024 р. місто Київ
Дніпровський районний суд міста Києва в складі головуючого судді Савлук Т.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», звертаючись з позовом до суду, просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № б/н від 14 лютого 2011 року в розмірі 9 421 гривня 36 копійок, яка включає заборгованість за тілом кредиту у розмірі 9 421 гривня 36 копійок, а також судові витрати по сплаті судового збору, мотивуючи тим, що 14 лютого 2011 року між банком та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № б/н. ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник ОСОБА_2 померла, спадкоємцем, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини є ОСОБА_1 . Станом на дату смерті заборгованість за кредитним договором становить 9 421 гривня 36 копійок, яку позивач просить стягнути з відповідача як спадкоємця на свою користь, що є предметом позовних вимог.
20 липня 2021 року Дніпровським районним судом міста Києва відкрито провадження у цивільній справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
24 червня 2022 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про задоволення заяви Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про витребування доказів.
Зобов'язано Десяту Київську державну нотаріальну контору направити на адресу Дніпровського районного суду міста Києва належним чином завірену копію матеріалів спадкової щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 .
Положеннями статті 174 Цивільного процесуального кодексу України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Відповідачем копію ухвали, копію позовної заяви з доданими до неї документами не було отримано, а конверт разом з копією позовної заяви та доданими до неї документами повернувся до суду із відміткою поштового відділення «за закінченням терміну зберігання», правом на подачу відзиву на позовну заяву відповідач, у встановлений законом строк, не скористалася.
На підставі ч. 1 ст. 280 Цивільного процесуального кодексу України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Відповідно до статті 268 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Крім того, на вимогу зазначених норм процесуального права датою ухвалення судового рішення, ухваленого за відсутності осіб, які беруть участь у справі, є дата складення повного судового рішення.
Суд у порядку спрощеного позовного провадження без виклику у судове засідання сторін, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Відповідно до частини першої статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною другою статті 1054 Цивільного кодексу України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За нормою ч. 1 ст. 634 Цивільного кодексу України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Позивачем на підтвердження позовних вимог, зокрема щодо укладення договору, наявності боргу та його розміру, надано копію анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, витяг з Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та розрахунок заборгованості.
Як убачається з матеріалів справи, 14 лютого 2011 року ОСОБА_2 підписано Анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку. Згідно з інформацією, викладеною у вказаній заяві позичальником, остання підтвердила, що вона погоджується з тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами і Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг.
03 липня 2019 року Великою Палатою Верховного Суду ухвалено постанову в справі за позовом ПАТ «КБ «ПриватБанк» до фізичної особи про стягнення заборгованості за картковим кредитом (справа №342/180/17).
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які не містять підпису позичальника, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети. Заява-анкета позичальника не містить положень щодо розміру процентів, неустойки. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що АТ «КБ «ПриватБанк» має право вимагати захисту своїх прав шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
У даному випадку Умови та Правила надання банківських послуг позичальником не підписані, а Тарифи банку, як окремий документ, в матеріалах справи взагалі відсутні.
За таких умов, з урахуванням практики Верховного Суду, банк має право вимагати повернення фактично отриманої суми кредиту.
Зі змісту позовної заяви та розрахунку заборгованості вбачається, що банк вимагає стягнення саме фактично виданої суми кредиту у розмірі 9 421 гривня 36 копійок, що є заборгованістю за тілом кредиту, отже така вимога у даному випадку є мотивованою та відповідає судовій практиці вищої судової інстанції.
Як вбачається з наданого розрахунку заборгованості за період з 14 лютого 2011 року по 30 вересня 2020 року (звітний період) сума заборгованості становила 9 421 гривня 36 копійок.
Погашення кредитної заборгованості здійснювалось до листопада 2018 року, зокрема 26 грудня 2011 року боржником сплачено 0 грн 80 коп., 29 грудня 2011 року - 280 грн 00 коп., 16 січня 2012 року - 300 грн 00 коп., 14 лютого 2012 року - 280 грн 00 коп., 14 березня 2012 року - 280 грн 00 коп., 17 квітня 2012 року - 280 грн 00 коп., 15 травня 2012 року - 300 грн 00 коп., 22 червня 2012 року - 300 грн 73 коп., 24 липня 2012 року - 250 грн 55 коп., 09 серпня 2012 року - 300 грн 00 коп., 18 вересня 2012 року - 350 грн 00 коп., 23 жовтня 2012 року - 280 грн 00 коп., 20 листопада 2012 року - 350 грн 55 коп., 20 грудня 2012 року - 300 грн 00 коп., 21 січня 2013 року - 300 грн 00 коп., 18 лютого 2013 року - 500 грн 00 коп., 11 березня 2013 року - 1 000 грн 00 коп., 16 квітня 2013 року - 500 грн 00 коп., 15 травня 2013 року - 400 грн 00 коп., 27 червня 2013 року - 127 грн 43 коп., 10 липня 2013 року - 181 грн 74 коп., 18 липня 2013 року - 541 грн 59 коп., 16 серпня 2013 року - 800 грн 00 коп., 17 вересня 2013 року - 800 грн 00 коп., 26 вересня 2013 року - 0 грн 30 коп., 07 жовтня 2013 року - 105 грн 93 коп., 08 жовтня 2013 року - 13 грн 97 коп., 16 березня 2013 року - 36 грн 03 коп., 23 жовтня 2013 року - 800 грн 00 коп., 28 жовтня 2013 року - 13 грн 97 коп., 08 листопада 2013 року - 61 грн 59 коп., 21 листопада 2013 року - 700 грн 00 коп., 11 грудня 2013 року - 195 грн 19 коп., 17 грудня 2013 року - 50 грн 00 коп., 26 грудня 2013 року - 884 грн 17 коп., 27 січня 2014 року - 966 грн 51 коп. Водночас із розрахунку заборгованості вбачається здійснення погашення частини заборгованості за кредитним договором після смерті боржника, зокрема 26 лютого 2014 року у розмірі 26 грн 82 коп., 14 березня 2014 року - 206 грн 46 коп., 05 листопада 2018 року - 3 313 грн 91 коп.
Вивчивши та оцінивши докази, на яких ґрунтується вимога позивача про стягнення заборгованості за кредитом з відповідача, як спадкоємця позивальника, суд доходить висновку про необхідність відмови у задоволенні вимог банку до відповідача з огляду на наступне.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 (позичальник) померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданим відділом реєстрації смерті у м. Києві 19 лютого 2014 року, актовий запис № 3247.
Зі змісту спадкової справи померлої ОСОБА_2 вбачається, що 14 травня 2014 року ПАТ КБ «ПриватБанк» направив до Десятої київської державної нотаріальної контори претензію кредитора № SAMDN55000039870150 до спадкоємців померлої ОСОБА_2 .
Десята київська державна нотаріальна контора листом від 04 червня 2014 року № 3545/02-14 повідомила ПАТ КБ «ПриватБанк», що 02 червня 2014 року на підставі претензії № SAMDN55000039870150 Десятою Київською державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу № 382/2014 щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 ; заяв про прийняття спадщини від спадкоємців померлої ОСОБА_2 до нотаріальної контори не надходило, свідоцтва про право на спадщину не видавалися.
26 грудня 2018 року позивач АТ «КБ «ПриватБанк» звернувся до Третьої київської державної нотаріальної контори з претензією кредитора № SAMDN55000039870150, у якій просив: повідомити чи заводилась спадкова справа щодо майна померлого боржника ОСОБА_2 ; включити кредиторські вимоги банку в спадкову масу, про що зробити запис в книзі обліку спадкових справ; повідомити спадкоємців померлої про наявність заборгованості перед банком у розмірі 9 421 гривня 36 копійок; надіслати інформацію стосовно звернення з заявою про прийняття або відмову від прийняття спадщини, видачу свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям померлого боржника; надати відомості про осіб, які подали заяву про прийняття або відмову від прийняття спадщини після смерті боржника, а також які вже прийняли спадщину.
З листа Третьої київської державної нотаріальної контори від 22 січня 2019 року № 106/01-16 вбачається, що претензію кредитора за № SAMDN55000039870150 від 26 грудня 2018 pоку перенаправлено до Десятої київської державної нотаріальної контори для виконання за належністю.
Листом Десятої київської державної нотаріальної контори від 29 січня 2019 року № 380/02-14 повідомлено, що Десятою Київською державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу № 382/2014 щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 .
20 травня 2021 року відповідачу ОСОБА_1 направлено лист-претензію з повідомленням про наявну заборгованість за кредитним договором №б/н від 10 січня 2011 року у розмірі 9 421 гривня 36 копійок.
Відповідно до положень статей 1216-1218, 1220-1221 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу). Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.
За змістом статей 1222-1223 Цивільного кодексу України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин (стаття 2 цього Кодексу). Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
За приписами статей 1258, 1261-1265 Цивільного кодексу України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері. У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця. У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини. У п'яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа. У п'яту чергу право на спадкування за законом одержують утриманці спадкодавця, які не були членами його сім'ї. Утриманцем вважається неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім'ї спадкодавця, але не менш як п'ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування.
Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 Цивільного кодексу України).
Дії, які свідчать про прийняття спадщини спадкоємцем, визначені у частинах третій, четвертій статті 1268, статті 1269 Цивільного кодексу України.
Так, згідно з частиною третьою статті 1268 Цивільного кодексу України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Чинне законодавство розмежовує поняття прийняття спадщини (глава 87 ЦК України «Здійснення права на спадкування») та оформлення спадщини (глава 89 ЦК України «Оформлення права на спадщину»).
Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
Разом з тим незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п'ята статті 1268 ЦК України).
Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Однак відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).
Таким чином, спадкові права є майновим об'єктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину), але право розпорядження нею виникає після оформлення успадкованого права власності у встановленому законом порядку.
Отже, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що хоча отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до статті 1296 ЦК України є правом, а не обов'язком спадкоємця, однак відсутність у спадкоємця свідоцтва про право на спадщину не може бути підставою для відмови у задоволенні вимог кредитора.
За змістом статей 1281, 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги. Спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.
Звертаючись до суду з відповідним позовом позивач посилається на те, що відповідач є спадкоємцем позичальника, яка прийняла спадщину, оскільки постійно проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, тож має сплатити заборгованість за кредитним договором, яка увійшла до складу спадщини.
Проте, зазначені вище норми підлягали б застосування, за умови, що відповідач є спадкоємцем боржника. У даній справі позивач не надав суду жодного належного та допустимого доказу того, що відповідач ОСОБА_1 є спадкоємцем померлої ОСОБА_2 .
Відповідно до змісту спадкової справи № 382/2014, 18 липня 2014 року ОСОБА_1 звернулася до Десятої київської державної нотаріальної контори із заявою про відмову від спадщини після смерті матері - ОСОБА_2 на користь спадкоємця ОСОБА_3 .
18 липня 2014 року ОСОБА_3 звернувся до Десятої київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.
На підставі матеріалів спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_2 , 03 жовтня 2014 року державним нотаріусом Десятої київської державної нотаріальної контори видано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2 на ім'я ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 .
Відтак, єдиним спадкоємцем першої черги за законом є син спадкодавця - ОСОБА_3 , який у строк, визначений ЦК України, прийняв спадщину, звернувшись із заявою до державної нотаріальної контори.
Крім того, реєстрація відповідача та ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 , не є безумовним доказом того, що відповідач проживала разом із ОСОБА_2 та є особою, яка відповідно до вимог частини третьої статті 1268 Цивільного кодексу України прийняла спадщину, оскільки положення Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не ставить місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації. Місцем проживання особи може бути житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об'єкти нерухомого майна. Отже, проживання будь-якої особи зі спадкодавцем не є безумовним підтвердженням того, що ця особа є спадкоємцем померлого.
Відповідно до ч. 5 ст. 177 ЦПК України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. (ч.ч. 3, 4 ст. 12 Цивільного процесуального кодексу України)
Згідно з частинами 1, 5, 6, 7 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованості у розмірі 9 421 гривня 36 копійок за кредитним договором № б/н від 14 лютого 2011 року, що є підставою для повної відмови у задоволенні позовних вимог.
Оскільки судом ухвалене рішення про відмову у задоволенні позову, враховуючи положення статті 141 ЦПК України, суд відносить судові витрати по сплаті судового збору за рахунок позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 526, 530, 610, 612, 634, 1054, 1216-1218, 1220-1223, 1258, 1261-1265, 1268, 1296 ЦК України, ст.ст. 2, 10, 13, 48, 49, 76, 77-81, 89, 133, 137, 141, 209, 247, 263-265, 274-279, 280, 354 ЦПК України, суд -
В позові Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга.
Суддя: